Державі не видно лісу
Пропоную Вашій увазі редакторську й авторську статті про пожежі в Росії з сьогоднішнього номера російського журналу «Експерт». Рекомендую, - багато цікавого й написано дуже добре...М.П.
Ліс — мовчазний, але вельми помітний герой російської літератури. Пам'ятаєте, саме незаконна порубка лісу стала останньою краплею в сварці старшого Дубровського з Кирилом Петровичем Троєкуровим? Ця тема є й у «Записках мисливця» Тургенєва, а в романі Леоніда Леонова «Російський ліс» дебати про лісокористування взагалі є основою сюжетного конфлікту. Найнаочніше зображення масштабу російської землі зустрічаємо в Паустовського: це могутній лісовий пояс від Уралу до Білорусі через улюблену автором Мещеру, уже за нього сильно проріджений, але не знищений.
Саме ліс, а не орна земля, став головною російською метафорою. Чому? По-перше, як зронив Некрасов, «Я з лісу вийшов…» По-друге, ліс важко або взагалі не можна повністю привласнити. Крім того що ця його властивість резонує із сюрреалістичними струнами російського характеру, вона важлива і в практичному відношенні. Стан лісу в Росії, як ніщо інше, виражає узагальнений характер соціальних відносин. У цьому й метафоричність. У Європі ту саму роль відіграють міста. У нас міські зручності чи потворності теж дуже красномовні, але все-таки долі лісу досі повніше відображають соціальну ситуацію.
З нашого матеріалу видно, що крім власне стихії є ще три причини горіння лісів: децентралізація та скорочення штатів лісового господарства, добування вигод із бюджетних витрат на боротьбу з пожежами (та їхніми наслідками), незаконні порубки нібито горілого лісу. Ці причини відповідають трьом негативним тенденціям, що спостерігаються сьогодні в російському суспільстві: ерозії централізованої держави, фіскально-бюджетному характеру суспільних відносин, надмірній консолідації влад різних рівнів і відомств в єдину вертикаль.
Ті повноваження федерального уряду, які йому не вигідні у фінансовому плані, він передає провінціям. Але їм ці повноваження вигідні анітрохи не більше. У результаті передане Лісовим кодексом на регіональний рівень управління лісовим господарством погіршилося. Тут би вступити в справу приватному власникові, якому цей кодекс також дав чимало повноважень. Але на лісові угіддя Росії жодного приватного власника — у цьому й відмінність їх від орних земель — ніколи не вистачало і не вистачить. Зате мисливців до бюджетних коштів хоч греблю гати. Тут логіка така: вам (федеральному центру) потрібні від нас лише податки, і побільше? Беріть — а ми своє візьмемо на стадії виконання бюджету, а коли не вистачить, знайдемо спосіб засунути руку у федеральну кишеню глибше.
Що стосується консолідації влад, то вона перевершила розумний рівень. Так, на початку нульових федеральний центр забрав у губернаторів право погодження кандидатів на начальників головних управлінь (республіканських міністерств) внутрішніх справ. Такі призначення президент почав робити одноосібно. За логікою, зробивши губернаторів призначуваними, їм слід було це право повернути. І тоді з них можна було б спитати за стан справ у сфері охорони порядку. Однак цього не сталося. У регіональній владі відсутній взаємний контроль, що одразу відбивається на стані справ у тих сферах, які вимагають ефективної держави. Ліс — одна з таких сфер, він і відреагував. Чи відреагує у відповідь держава?
Горить усе вогнем
«Російський репортер» №22 (200) /09 черв. 2011, 00:00
Володимир Антіпін
Анна Рудницька
Палаючі села, задимлені міста, розгублені рятувальники — здається, цього року все це ми побачимо знову. Новини про лісові пожежі приходять із лякаючою частотою: Урал, Якутія, Забайкалля. Нерідко пожежі починаються навіть раніше, ніж сходить сніг, і таке диво природи вже нікого не дивує. Особливо тих, хто в курсі, як, навіщо і за чиїм бажанням ліс починає горіти, а головне — хто і скільки на цьому заробляє
Колорит попелища
Місце, де раніше було село Мохове Луховицького району Підмосков'я, фотогенічне, як будь-яка трагедія. Поверх блакитного з хмарами неба химерні кутасті силуети обвуглених дерев. Смужки на місці здертої кори виблискують на тлі чорних стовбурів сніжно-білою усмішкою негра. Під ногами свіжа яскраво-зелена трава, а навколо, наскільки сягає око, мертві руді щогли — випалений сосновий ліс. Тут можна знімати фільми про війну.
У покинутому будинку з вибитими шибками й охайними бузковими шпалерами в квіточку на стіні висить укритий пилом відривний календарик, на ньому дата: 29 липня 2010 року. Цього дня село Мохове перестало існувати. У сусідньому лісі, який на той час уже горів два тижні, почалася верхова пожежа, і ураганний вітер поніс вогонь у бік села. Жителі побачили в небі червоні язики полум'я з чорною кулею всередині та почули шум, «як ніби летіла армія винищувачів».
Люди вибиралися з охопленого пожежею села на машинах, мотоциклах і пішки — шосе, затягнутим з двох боків густим чорним димом. Ті, кому не було на чому їхати і хто побоявся йти через вогонь, намагалися сховатися в погребах і там загинули, задихнувшись димом. Інші згоріли у своїх будинках. Усього в селі Мохове, яке за два тижні лісової пожежі, що лютувала навколо, ніхто навіть не намагався евакуювати, загинули дванадцятеро людей.
Решта жителів Мохового ще восени переїхали до сусіднього села Білоомут. Півтори сотні однакових, збудованих за два місяці будиночків для погорільців стали називатися мікрорайоном «Новий». У такому поспіху результат вийшов далеким від ідеалу: ґанки надто високі й незручні, теплоізоляція кульгає — узимку у ванній замерзала вода, навесні деякі будинки просто затопило. Але загалом переселення погорільців Мохового пройшло в строк і без зайвого безладу.
Спочатку люди були страшенно задоволені: у будиночках хороше оздоблення, якісна техніка, яку видавали як «гуманітарну допомогу», і загальне відчуття людського житла. Щоправда, немає медпункту — до лікарні доводиться їздити, наймаючи таксі, і навіть до магазину пішки йти далеко. Але щойно врятовані від смерті люди на ці незручності уваги не звертали.
За кілька кілометрів від Мохового садове товариство «Зірочка», де торік згоріло чотири будиночки. Воно стоїть на торфовищі, яке тліє й нині. Торік пожежа в «Зірочці» навіть не потрапила до зведень МНС — цього року, схоже, все повторюється: офіційно палаючих торфовищ у районі немає. А немає займань — немає й сил і засобів на їх гасіння. У результаті торфовища в Центральній Росії поки що гасять здебільшого добровольці.
У Григорія Куксіна, координатора створеної торік протипожежної програми Грінпіс, свої професійні секрети. Наприклад, за виглядом згашеного осередку він уміє визначати, співробітники якого відомства його гасили: МНС чи Рослісгоспу. Рятувальники, каже він, гасити торфовища вміють погано. Він намагається їх навчити — у ході спільних акцій у Володимирській, Івановській, Рязанській областях. Заважає те, що МНС відмовляється визнавати наявність загрози.
— З незрозумілої мені причини керівництво МНС намагається ховати проблему, доки вона не дійде до масштабів надзвичайної ситуації. У Володимирській області впоратися з торфовищами вже, швидше за все, не вдасться, тому що два тижні керівництво регіону відхрещувалося від наявності займань, а гасити торфовища треба на ранній стадії. У мене дежавю: торішній сценарій, коли ми з березня безупинно їздили гасити пожежі, наявність яких ніхто не визнавав, повторюється повністю.
Формально влада витягла якісь уроки з торішньої трагедії. Наприклад, було ухвалено поправки до Лісового кодексу, покликані полегшити боротьбу з пожежами.
— Усі вони лише змінили ситуацію на гірше, — вважає керівник лісової програми Грінпіс Олексій Ярошенко. — Лісничих змусили писати тонни паперів. Найважливіший підзаконний акт — «Порядок гасіння лісових пожеж» — досі просто не ухвалено, а адже Лісовий кодекс — закон непрямої дії і сам по собі не працює.
«Керівництво МНС намагається ховати проблему, доки вона не дійде до масштабів надзвичайної ситуації. У Володимирській області впоратися з торфовищами вже, швидше за все, не вдасться, тому що два тижні керівництво регіону відхрещувалося від наявності займань»
Змінили й порядок запровадження надзвичайної ситуації при пожежі. Крім того що про нього взагалі забули, наприклад, прописати НС міжрайонного рівня, вся процедура стала набагато менш прозорою й зрозумілою. Замість двох простих показників — території займання та збитку — тепер як критерії запровадження НС виступають середні значення цих показників за останні п'ять років.
Але, по-перше, цих даних у відкритому доступі просто немає. А по-друге, щоб запровадити НС, треба, щоб територія займання виявилася на 50% більшою за цю середню цифру, при тому що в останні п'ять років входить і катастрофічний минулий рік.
Олексій Ярошенко вважає, що найкращим внеском у боротьбу з пожежами могло б стати відновлення зруйнованої у 2006 році служби лісової охорони. Наприклад, у Брянській області, де торік здебільшого з колишніх лісників, звільнених за скороченням штатів, було створено спеціальну службу лісопожежної охорони, кількість пожеж виявилася найменшою з усіх областей Центральної Росії, незважаючи на достаток лісів — знаменитих брянських.
Цього року лісництвам пообіцяли і нові штати, і додаткове фінансування. Але незрозуміло, чи встигнуть гроші й люди дійти до місця до початку «сезону».
Лісничий Білоомутської ділянки Луховицького лісництва Олег Беленовський на гасіння пожежі в Моховому торік не встиг. Він цілий день був в іншому кінці району, гасив іншу пожежу, а потім вибирався з палаючого лісу манівцями назустріч жителям, що рятувалися від вогню, і опинився в Моховому, коли там уже все було скінчено.
Цю пожежу, що знищила село менш ніж за чверть години, він гасив ще кілька місяців, до березня — вночі, у сні. Але поки що немає жодних гарантій, що під кінець літа, що наступає, репертуар снів лісничого Беленовського виявиться іншим.
Торік у червні Олегові виділили 20 літрів бензину на місяць, у липні — 30. У серпні, після того як Мохове згоріло, вже 600. Яким вважати цей рік, пожежонебезпечним чи ні, у Мособлліс, судячи з норм забезпечення Білоомутського лісництва пальним, ще не визначилися: до Великодня, каже Беленовський, бензину не було взагалі, потім виділили 150 літрів на два місяці. Ще обіцяли додати двох людей до штату, який зараз складається із самого Беленовського й одного інспектора. Але поки що обіцянки залишаються обіцянками.
— Це батькова справа, у мене батько був лісничим. А так звідси давно пора дати драла, — каже Беленовський.
У дворі контори лісництва, по сусідству з пожежно-хімічною частиною, хлопці в камуфляжі фарбують яскраво-червоною фарбою потерті зелені кузови пожежних машин із написом «Лісова охорона». Це автопарк створеної цього року обласної структури «Центрліс», яка має боротися з пожежами. Нові машини поки що десь у дорозі: їх як «негабаритний вантаж» уже кілька разів арештовувала Держінспекція безпеки дорожнього руху.
Уже цієї весни Грінпіс провів опитування в лісництвах — про те, чим із необхідного для гасіння пожеж забезпечені їхні співробітники. Результати показали, що найбільше в лісництвах авторучок і паперу.
Але є в Росії люди — і, здається, їх набагато більше, ніж лісничих, — які готові до нового сезону пожеж на всі сто. Вони знають ціну в рублях кожному осередку лісової пожежі. Вони вже навчилися підпалювати ліси так, щоб деревина не втратила товарного вигляду. Вони роблять на пожежах бізнес.
Вогонь на себе
— Ось з цього боку, швидше за все, хтось недопалок із вікна викинув. Он бачите — вогонь уздовж дороги йшов. А он там за кілометр звідси пожежа, навпаки, йшла з глибини лісу. Там зроду ніяких відпочивальників не було. Та й узагалі не сезон поки що їм лісом бігати — там ще сніг до кінця не зійшов. Так що точно підпалили.
Михайло говорить трохи плутано. Російську мову з молдавським акцентом регулярно розбавляє німецькими лайками. Сам він із Придністров'я, кілька років прожив у Німеччині. Зараз працює в невеликому місті Краснотурінськ на півночі Свердловської області й дуже добре інформований про всі місцеві справи — хто, з ким і по чому.
За кількістю лісових пожеж Урал сьогодні твердо входить до першої десятки найпроблемніших територій країни. У регіоні щодня фіксується до двох десятків займань. Пожежі оперативно гасять, але тут же виникають нові.
— Загалом, ми коли вогонь побачили, одразу почали пожежним дзвонити, — продовжує Михайло.
— Приїхали?
— Шайсе! Ні. Але їх зрозуміти можна. Це тільки в новинах кажуть, що в нас тут усе палає. А насправді тайга горить лише на папері. Насправді ліс крадуть. І про це в нас тут усі знають. А тим більше пожежні. Так що правильно зробили, що не приїхали. Навіщо їм у чужі справи пхатися? Якщо ліс горить, значить, це чий треба ліс, і горить він не просто так, а в чиїхось інтересах.
Про те, що в області під виглядом пожеж займаються незаконною вирубкою лісу, місцеві жителі говорили давно. Але лише зараз існування проблеми офіційно визнали регіональні влади. Навіть їм видалася надто підозрілою кількість весняних пожеж. Нічим, окрім підпалів, їх пояснити неможливо. Судячи з новинних повідомлень, ніколи ще Свердловська область не горіла так ґрунтовно, як останні два роки. І якщо торік улітку на тлі торф'яних пожеж у Центральній Росії це не так впадало в око, то зараз природними катаклізмами на кшталт аномальної спеки те, що відбувається, уже не пояснити.
— Ми самі себе губимо. Таке відчуття, що ніхто в Росії більше жити не збирається.
Краснотурінський громадський діяч Володимир Родигін сьогодні спеціально відклав усі справи, щоб продемонструвати нам, що насправді являє собою лісова пожежа по-уральськи. Величезна ділянка за пару кілометрів від міста. Акуратно вирубаний, здоровий, якісний і, головне, недешевий ліс. За паперами тут давно все згоріло, але слідів вогню не видно в упор: ні вуглинки, ні чорного моху, ні запаху гару.
— Пожежа тут справді була. Тільки низова і дуже-дуже слабка. Грубо кажучи, трава згоріла, трохи підгоріли в самому низу стовбури дерев, — пояснює Родигін. — Але це все одно здоровий ліс, а не горільник. Його не можна безкарно рубати просто тому, що комусь захотілося грошей.
Активність Родигіна та його соратників у боротьбі з незаконними вирубками пояснюється досить просто. Краснотурінськ складно назвати екологічно благополучним місцем. Містоутворювальний алюмінієвий завод регулярно «радує» городян шкідливими викидами. Тому й ліси, якими оточено місто, для них насамперед джерело свіжого повітря, а аж ніяк не деревина. Тут бурхливо реагують навіть на цілком законну рубку та переробку лісу, яку здійснюють численні місцеві деревообробні підприємства. Тому, коли ліс почали валити під виглядом пожеж, обурилися навіть ті, хто ніколи не був помічений у якійсь громадській активності.
У більшості випадків справді ніхто не перевіряє. Тим часом, якщо ліс справді згорів, рубати його треба, причому терміново. Але за пару десятків кілометрів від Краснотурінська, під Північноуральськом, досі не вирубано ліс, що реально згорів унаслідок справжньої, а не паперової пожежі — горілу деревину не продаси, і рубати її охочих немає. Села Всеволодо-Благодатське та Баянівка оточені горільником. Ліквідувати його, як і раніше, ніхто не збирається, попри всі прохання місцевих жителів. Торік вогонь вдалося зупинити буквально за кілька метрів від житлових будинків. Зараз селяни фактично живуть на валізах. Люди впевнені, що горільник спалахне, щойно встановиться справді спекотна погода. І таких місць на півночі Свердловської області ми нарахували не менше десятка.
Недбалість. Недорого
У певному сенсі краснотурінським «чорним» лісорубам, на відміну від сусідів, просто не пощастило. У місті знайшлося кілька особливо небайдужих людей на кшталт Володимира Родигіна. Вони стали писати відкриті листи всім можливим адресатам, починаючи з депутатів і закінчуючи президентом, з вимогою розібратися в ситуації. Стався скандал.
Спочатку з'ясовували стосунки виключно на місцевому рівні. Потім в інтернеті з'явився відеоролик із краєвидами «пожежної ділянки». Він переконливо підтверджував, що жодної пожежі на місці вирубки не було. Ділянка лісу перебуває у віданні муніципалітету, і без відома перших осіб міської адміністрації навряд чи хтось наважився б тут господарювати. На мера стали косо дивитися, порушилася місцева прокуратура, і в області нарешті з'явилася перша кримінальна справа за фактом незаконної вирубки лісу під виглядом ліквідації наслідків природної пожежі. Щоправда, справу порушено за статтею «Недбалість» щодо «невизначеного кола муніципальних службовців», і хід розслідування в прокуратурі поки що воліють не коментувати. Тому зі співробітником слідчого комітету зустрічаємося неофіційно.
Величезна ділянка за пару кілометрів від міста. Акуратно вирубаний, здоровий, якісний і, головне, недешевий ліс. За паперами тут давно все згоріло, але слідів вогню не видно в упор
— Статтю «Недбалість» обрано для того, щоб цю справу було легше зам'яти, — пояснює чесний слідчий, і одразу стає зрозуміло, чому він погодився спілкуватися лише за умови анонімності. — Усі справи «вбивають» через цю статтю. Там строк до двох років. Слідство ведуть якраз ці два роки, передають із прокуратури до УВС, потім просто припиняють за спливом строку давності.
— А який сенс «вбивати» цю справу?
— Сенс простий: у цій справі замішані батьки міста і люди з області. Є й міські міліцейські чини. Якби хотіли когось реально покарати, то порушили б або за «Розкрадання», або за «Перевищення посадових повноважень». А так, нікому ж не треба прецедент створювати! Я вам чесно скажу: кожна третя пожежа пов'язана з незаконною вирубкою лісу. Вогнем або списують уже вирубані ділянки, або, навпаки, готують до вирубки нормальний ліс, який із якихось причин не можна зрубати законно. Наприклад, у заповіднику або зеленій зоні. Це серйозний бізнес. У таких пожежах зацікавлені всі: і ті, хто їх гасить лише на папері, тому що по-справжньому нічого й не горить, і ті, хто потім рубає й продає ліс. Ну і без лісників тут не обійтися. Хтось же має визнати хороший ліс горільником і дати дозвіл на його санітарну рубку. Я вам телефон місцевого лісника дам. Тільки він із лісу не вийде.
— Чому? Боїться?
— Та ні. Просто в нього там справ багато.
Лісник із тайги справді не вийшов. Спілкуємося по стільниковому. Ми стоїмо на узліссі. Наш співрозмовник може бути де завгодно: у лісі, у себе в квартирі або за сто метрів за деревом.
— Палять ліс навмисно. Є такі випадки, — з хрипотою каже телефонна слухавка.
— І багато?
— Багато, — хрипить телефон.
— А навіщо ви їм потім папери на санітарну рубку цих нібито згорілих ділянок видаєте? Якби не давали, може, й сенсу не було б підпалювати?
— Може бути. Але я тут на сотню кілометрів один. Один, розумієте? Була людина — і немає людини.
— І що взагалі робити тоді в цій ситуації?
— Стріляти.
У слухавці лунають короткі гудки. Мені чомусь починає здаватися, що весь цей час невидимий хрипкий співрозмовник тримав нас на прицілі. Увечері від лісника прийшла есемеска — напевно, випив перед сном, і сумління замучило: «Торік в області офіційно згоріло понад 250 тисяч гектарів лісу. Скільки з них насправді постраждало від вогню, а скільки було вирубано й продано, рахуйте самі».
З главою Краснотурінська Сергієм Верхотуровим, якого місцева громадськість підозрює в причетності до діяльності «чорних» лісорубів, зустрітися так і не вдалося: увесь день градоначальник посилено працював з документами, не залишаючи робочого кабінету. Увесь цей час приймальню героїчно обороняла секретарка, грудьми затуляючи шефа від незручних запитань. До речі, єдиний коментар, який Верхотуров дав місцевим журналістам з приводу порушеної справи, був у віршованій формі. Дослівно мер заявив таке:
Якщо хто на тебе наклепував і ремствував,
То не треба бентежитися. Знай,
Господь на спасіння тобі це дав.
Треба всіх тут любити і смирятися.
Усе під контролем
Уранці на спеціальній пресконференції в Єкатеринбурзі директор департаменту лісового господарства Свердловської області Володимир Шлегель офіційно заявляє, що всі лісові пожежі на території регіону несподівано згасли. Особисто привітати посадовця з успіхом у боротьбі з вогнем нам не вдається. Поки ми добиралися до Єкатеринбурга з Краснотурінська, пожежі, попри проливні дощі, почалися на сході Середнього Уралу, і Шлегеля відрядили особисто контролювати ситуацію в селище Гарі. Судячи з інформації, що надходить звідти, ліс у Гарях горить уже по-справжньому й масштабно. Одночасно з цим обласний уряд виступив з ініціативою про посилення покарання за навмисні підпали лісу. Депутати посадовців підтримали практично одностайно. Ситуація, коли незрозуміло, що, де і як горить і чи горить узагалі, вже почала напружувати місцевих парламентарів.
— Я взагалі не розумію, що в нас в області з цими пожежами відбувається! — обурюється депутат Свердловської обласної думи Ігор Данилов. — З одного боку, істерика в ЗМІ, постійні повідомлення про численні критичні ситуації то в одному районі, то в іншому. А з другого — повна апатія виконавчої влади, коли їм пропонуєш реальну допомогу. Таке відчуття, ніби вони знають якусь страшну таємницю, яку не знаємо ми. І чомусь не хочуть цим секретом поділитися.
Депутат Данилов за власною ініціативою домовився з місцевими комерсантами про надання допомоги МНС і регіональному уряду в гасінні лісових пожеж. Підприємці вже приготувалися направити наявну в них спецтехніку в будь-яку палаючу точку за свій рахунок плюс оплатити всю необхідну роботу. Однак такій соціальній відповідальності бізнесу, схоже, ніхто не радий.
Увечері від лісника прийшла есемеска — напевно, випив перед сном, і сумління замучило: «Торік в області офіційно згоріло понад 250 тисяч гектарів лісу. Скільки з них насправді постраждало від вогню, а скільки було вирубано й продано, рахуйте самі»
— Нас почали не те щоб відверто відфутболювати, але ввічливо посилати з однієї інстанції в іншу. З одного обласного департаменту в інший, з уряду в МНС і навпаки. Ось цього я не розумію — кричать, що область горить, що пора запроваджувати надзвичайний стан, і при цьому фактично відмовляються від допомоги.
Депутат Данилов підготував до місцевого уряду та управління МНС, мабуть, найоригінальніший запит в історії думи. Парламентар просить чесно відповісти на просте запитання: чим влади пояснюють величезну кількість лісових пожеж, що вже другий рік охоплюють Урал? Клімат ніби не змінювався. Лісу більше теж не стало. Швидше навпаки. Пожежна техніка теж є.
Місцеві посадовці й самі не можуть пояснити, чому знову загорілися ліси. Ніби торік із пожежами впоралися, помилки врахували, частину необхідної техніки закупили, великі гроші на це витратили, населенню вхід до лісу заборонили, а він усе одно горить.
На депутатський запит відповіді поки що не надійшло. Більшість посадовців пішли на боротьбу з лісовими пожежами, а губернатор вирушив у чергове відрядження. Виходить, що область горить, а голова десь за її межами. Спочатку я теж обурився, але потім мені згадався слідчий СКР, який на запитання «Чому прокурор Краснотурінська пішов у відпустку, коли в нього тут пожежі?» з гідністю відповів: «Прокурор у нас нормальний. Просто він у курсі, що в лісі не горить. У лісі пиляють. Так що ти не бійся, усе під контролем».
За участі Дмитра Карцева
Фото: Олексій Пиваров для «РР»; Сергій Савостьянов для «РР»