Загадка початку століття, або Хто виловив видру?

Про те, що видра є споконвічним мешканцем Херсонщини, знав уже Олександр Браунер, один із перших дослідників тваринного світу півдня України. Причому знав цей зоолог не лише те, де вона мешкає, а й її розподіл за різними регіонами

В одній зі своїх праць (із серії «Шкільні екскурсії та шкільний музей», 1915 рік) Браунер писав про видру таке: «На Дунаї вона звичайна, на Дністрі її менше, ніж на Дунаї, на Дніпрі ж вона цілком винищена». Щоправда, при всій повазі до класика вітчизняної зоології треба зазначити, що, судячи з його праць, інформацію про промислових звірів Браунер отримував здебільшого від місцевих жителів і мисливців. Про тварин непромислових, «нецікавих» або «бридких» збирав її сам, особливо про таких, як земноводні та плазуни. У цьому Браунер був дослідником-польовиком екстракласу. Але іноді мисливці інформацію дещо спотворювали – у бік збільшення або зменшення. Але навіть якщо таке спотворення й мало місце, то не у дуже великих масштабах. Тож, справді, вже тоді видри в наших краях або не було, або з'являлася вона дуже рідко.

І ось тут далеко не все ясно. Що видру тоді ловили «задарма» – це, як кажуть, і їжакові зрозуміло. Попит на її хутро був високим, а будь-який контроль практично повністю був відсутній. У ті роки тільки-тільки почали запроваджувати обмеження з лову риби, а вже видра… Яка там видра – тріщала й руйнувалася велика імперія, революційні бурі сколихували суспільство. Не до звірят було!

Але чому видра зникла саме на Нижньому Дніпрі? Адже якщо поглянути на карту, одразу стане ясно, що тут щось не те. По-перше, і дельта Дунаю, і особливо плавні Дністра розташовані неподалік від Одеси – великого торговельного міста. І торговців хутром тут було явно разів у 5–10 більше, ніж у провінційному Херсоні. А як показує досвід, саме наявність і активність цієї категорії бізнесменів визначають, жити чи не жити звірам із дорогим хутром.

По-друге, є «неув'язка» з площею місць мешкання. Сперечатися нема про що, дельта Дунаю велика й обширна. Водночас румунська та російська частини дельти займали 700–800 тисяч гектарів. Але ось площа дністровських плавнів навіть у той, кращий (у всякому разі, для природи) час була десь близько 40 тисяч гектарів. Це як сучасні плавні Нижнього Дніпра. Що стосується дніпровських плавнів, то гребель тоді не було, і загальна площа плавнів Херсонської та Катеринославської губерній становила близько 300 тисяч гектарів. А видру, як стверджує Олександр Браунер, виловили. Словом, питання стоїть саме так: хто виловив видру в Нижньому Дніпрі на початку ХХ століття?

Зустріч із… «водяним»

Цей випадок стався в 1980-ті роки в дельті Дніпра. Здається, поблизу острова Білогрудового (Голопристанський район). Справа була так: ішов чоловік берегом і побачив… водяного. Загалом, він добре злякався. А чоловік-то далеко не полохливий, нещодавно десантник, служив в Афганістані. Судячи з усього, вирішив він, що зустрівся з нечистою силою…

Але того дня йому пощастило двічі. Перший раз – коли побачив рідкісного звіра. Другий – коли прийшов додому й увімкнув телевізор. Ішла передача «У світі тварин». І тут не отямившись ще від зустрічі з «нечистю» мешканець Херсонщини побачив-таки свого «водяного»! Це була видра. Але його враження й переляк цілком зрозумілі. Річ у тім, що іноді морда видри дивовижно схожа на обличчя людини чи якоїсь людиноподібної істоти. Особливо коли з води показується не весь звір, а лише його голова. Мимоволі згадаєш розповіді про лісовиків і водяників. А в той час, коли стався цей випадок, видра вже впевнено освоювала херсонські краї.

Відновлення чисельності: знову таємниця

До кінця 1990-х років стало ясно, що видра не лише заселила Нижній Дніпро і «підкорює» невеликі степові річки України – вона поширюється по всій території країни. З тих місць, де цей унікальний звір з усіх сил «чіплявся за життя», коли був майже винищений, видра розселилася в нові регіони, освоїлася там, обзавелася потомством і – в путь. На північ, південь, схід і захід. За даними нового видання Червоної книги, зараз в Україні мешкає близько 10 тисяч видр. А в 1960-ті роки цих звірів у нас було всього 1500. Причини такого мимовільного природного відновлення чисельності незрозумілі.

Видра – водолаз?

Уже досить давно в кількох країнах роблять таке: на підготовленого (дресированого) водного ссавця надягають датчики, відеокамери та передавальну апаратуру. І відправляють звіра під воду: для контролю гідротехнічних споруд. Причому останніми роками йдеться не лише й не стільки про військове застосування (шукати міни й інші «рукотворні» капості), скільки про те, щоб контролювати загальний стан таких об'єктів. Раніше для цих цілей використовували дельфінів і тюленів. Але проблема в тому, що в прісній воді майже ніхто з них не те що працювати не може – не виживає.

А видра в цьому відношенні унікальна: вона ж плаває й пірнає і в прісній, і в морській воді. І кмітлива: кмітливість у неї на
рівні здібностей тюленів. Тож як такий-от «контролер» вона дуже навіть перспективна. Е-ех, розгорнути б таку роботу в Україні! І контроль за портовими та іншими спорудами можна було б посилити, і державу прославити – новими розробками та технологіями.