"Не забирайте диких тварин із природи!.."

І домашні улюбленці, і дикі тварини — кожен із них може потрапити в біду. На жаль, у Білорусі не існує Товариства допомоги диким тваринам. Тому людям доводиться самостійно шукати тих, хто міг би професійно допомогти, що не так і просто.
ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ: окрім фізичної травми, дика тварина зазнає сильного стресу через близьке перебування поруч із людиною. У деяких видів навіть у цілком здорових особин такий стрес може призвести до загибелі.

1) Тому, якщо ви надаєте допомогу дикій тварині, що потрапила в біду, постарайтеся зробити так, щоб вона вас не бачила: наприклад, можна накрити голову тварини тканиною. Темне або затемнене приміщення, тихі голоси, дуже акуратна й дозована присутність людини — ось основні правила під час допомоги нашим сусідам по планеті.

2) Забрати тварину з небезпечної зони — забрали, але що робити далі? Якщо дика тварина здорова й адекватна, вона захищатиметься й може завдати ушкоджень своєму рятівникові. БУДЬТЕ УВАЖНІ! Спробуйте якомога акуратніше оглянути незнайомця й переконатися, що немає явних травм. Потім потрібно організувати місце для тимчасового проживання й запропонувати природний корм або його замінник (щоправда, замінник дикі птахи часто не беруть. Для кожного виду пернатих — свої корми, але немає сенсу описувати все це в цій статті).
3) Важливо визначити, хто ж у вас у гостях? Зробити це можна хоча б за допомогою інтернету. Але краще й правильно — звернутися до фахівця: допомога прийде в ГО «Ахова птушак Бацькаўшчыны», Мінському зоопарку або в НПЦ з біоресурсів (колишній Інститут зоології) НАН Білорусі, або в дитячих екологічних центрах. Необхідні телефони можна знайти за довідкою.

За роки роботи в ЦТДіМ «Еврика» ми не раз стикалися з такими «непроханими гістьми».
Якось до нас у коробці з-під телевізора принесли «якусь птицю». Це виявилася чомга, що невідь як заблукала в міському центрі. Птах був абсолютно здоровий. Першим ділом ми звільнили для нього ...акваріум. Деякий час він сидів там і за будь-якого наближення видавав страхітливі звуки, виблискуючи червоним оком і намагаючись ударити того, хто підійшов, своїм дуже гострим дзьобом — цілив, звісно ж, в око. Було досить боязко до нього наближатися.
Так чомга провела кілька годин, потім її знову занурили в коробку й відвезли на Мінське море. Звільнившись із ящика, вона одразу відпливла далеко від берега, і лише після кількох обурених криків наша врятована гостя заходилася чистити оперення. Отже, ця невелика пригода не дуже сильно позначилася на її стані.
Як видно з цього випадку, часто від людини не потрібно багато зусиль. Переконайтеся, що в птаха немає ушкоджень, — і випустіть у місця його мешкання!
• І що менше дикий птах перебуватиме поруч із людиною, то краще для нього.

Одного разу під Новий рік надійшов «подарунок»: пораненого лиска підібрали у дворі. У нього були обрізані крила — напевно, хтось намагався зробити з дикого лиска домашнього птаха. Але, мабуть, він виявився непідходящим кандидатом, і його... відпустили. Прямо на засніжений двір.
Сказати, що ми з птахом намучилися, це нічого не сказати. Його неможливо було утримувати в клітці, а поза нею він перетворював кімнату на смітник. При цьому лиска добре їв, із задоволенням купався й абсолютно не боявся людей.
Дуже боляче було дивитися на тварину, яка стала іграшкою для людини, а потім виявилася їй не потрібна. Після тижня виснажливої боротьби з волелюбним птахом ми переселили його до міні-зоопарку «Карлуша». Лише там, у вольєрі з качками та курми, він почувався цілком добре.

Ще один випадок. Нам зателефонували й повідомили, що в під’їзді сидить кажан і його треба терміново рятувати. Маленька істота була двоколірним кожаном. Виглядав він украй виснаженим. Але згодом виявився дуже цікавим вихованцем, тільки вже надто ненажерливим. Часом ми дивувалися, як у таку маленьку істоту стільки вміщується. Їв найрізноманітніших комах — личинок жуків, тарганів, цвіркунів. Воду він пив із піпетки.

Іноді ввечері ми випускали його політати. Мало хто може побачити політ кажана в усій красі! Після польоту він зависав головою вниз і з задоволенням чергового разу… вечеряв. Іноді він ховався в таку маленьку щілину, що здається, навіть аркуш паперу там не вміститься!
Взагалі кажани, і зокрема, наш двоколірний кожан, цікаві як домашні вихованці, хоча й досить проблемні, особливо щодо харчування (адже не кожен має вдома величезну кількість найрізноманітніших комах). На превеликий жаль, наш малюк не дожив до весни... Кожани живуть не дуже довго — усього 3-5 років, але, можливо, позначилася та обставина, що він не спав узимку, як йому належить.

Тепла осінь 2010 року (а ви пам’ятаєте, що похолодало лише в грудні) завадила багатьом тваринам вчасно залягти в сплячку. Так сталося й з одним нашим знайомим їжаком. Люди виявили його пізньої осені, коли він вільно гуляв лісом, і вирішили, що сам він не виживе (хоча насправді наприкінці жовтня він іще міг знайти їжу й благополучно залягти в сплячку!). Але люди взяли його додому. А далі?!
Судячи з казок, мультфільмів, кожен скаже, що їсть їжачок. Звісно ж, яблука й гриби. І дуже дивуються, що їжак навіть не дивиться на ці «делікатеси».

У підсумку їжак потрапив до нас в екологічний центр у вкрай виснаженому стані. Про те, щоб його найближчим часом випустити в ліс, і мови бути не могло. Їжака потрібно було спершу відгодувати. У величезних кількостях він поїдав різноманітних комах, напувався молоком, із задоволенням їв собачі корми. Нам довелося позбавити їжака різноманітних паразитів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Але ця процедура пішла йому явно на користь; адже самостійно їжак їх позбутися не може.
А коли ми подумали, що нашому їжакові вже можна в ліс і слід було б там організувати йому сплячку, раптом різко похолодало. Але… Саме в цей час до нашого центру звернулися з Мінського цирку: шукали тварин для виступів. Їжак став артистом! Хочеться вірити, успішним.

Усім любителям домашніх вихованців: якщо ви вирішили завести в міській квартирі їжака, дуже добре подумайте. Їжак — нічна тварина; просто дивовижно, скільки шуму може виробляти цей, по суті, не дуже великий звірок. Забезпечити їжака їжею нескладно, головне — різноманітність комах. Їжак дуже швидко звикає до людини й перестає згортатися в кулю, дозволяючи навіть почесати йому черевце.

Особливу увагу хочу приділити черепахам. Останнім часом через потепління клімату ареал їх поширення розширюється й наближається до Мінська, тому зустріти їх можна вже навіть далеко від Прип’ятських водойм. (Нагадаю, по півдню Білорусі проходить північна межа поширення болотяної черепахи, яка в нас занесена до Червоної книги).

І дуже часто деякі несвідомі люди беруть їх собі додому, або комусь пропонують як подарунок, що є порушенням закону.

Утримувати болотяну черепаху вдома не складніше, ніж, наприклад, червоновухну черепаху. Тільки болотяна спочатку більша й потребує значно більше місця. Як правило, незабаром рептилія стає непотрібною, їй починають шукати "новий дім". Дуже часто чую таку історію від «господаря»: «Я її врятував: вона переходила через дорогу й могла потрапити під колеса автомобіля». Ну, то й допоможіть їй просто перейти дорогу, тобто перенесіть черепаху на той бік траси, і нехай іде собі, куди вона прямувала! «Непотрібну» вихованку потім доводиться відгодовувати, перетримувати до настання весни й шукати можливості відвезти до місць її мешкання.
Влітку 2010 року сталася й зовсім невесела історія. Черепаху виловили в природі в Астраханській області, привезли до Мінська, а потім, як ви вже здогадалися, вона стала «заважати в квартирі». Що було робити нам? На батьківщину ми її відвезти не можемо, надто далеко. Випустити в Білорусі теж не можемо, адже це не Астрахань. Виходить, молода статевозріла самка опинилася заручницею людської дурості. А адже могла продовжити свій рід там, в Астрахані, прожити довге-довге життя й мати багато дітей та онуків...
• Якщо ви дуже хочете завести вдома черепаху, то зупиніть свій вибір на «заморських» родичах — червоновухій або трионіксі.

Як переконує нас практика, не беріть до дому диких тварин! Часто вони виявляються складнішими в утриманні, ніж їхні родичі, які роками чи століттями розводяться в неволі.

Та й придбання будь-яких тварин має бути усвідомленою дією — після того, як вивчена спеціальна література й зважені ваші можливості, коли ви точно знаєте, що наступні 5, 10 чи навіть 20 і більше років зможете забезпечити своєму вихованцю і дім, і догляд. І ви точно впевнені, що ваша дружба не закінчиться проханням «Заберіть у мене хом’яка (свинку, черепашку та ін.)»

Або ще гірше, коли їх знаходять викинутими на вулиці: адже вони живі — вони не іграшки!...