Просіка в лісовому законодавстві
Пропонуємо нову статтю Павла Поповича, який продовжує досліджувати тему приватного лісорозведення. Велике спасибі за надісланий текст.М.П.
Нам пишуть
Під час розпаювання землі мені дісталася частково заболочена ділянка. Вона використовується як пасовище, але худоби в нас мало, тому багато трави вона не з’їдає. Косити сіно на всьому паї ми не маємо сил, та це й безглуздо — нікому тут стільки сіна не потрібно. Частина ділянки навесні заливається водою, а коли вона сходить, то садити город уже пізно. Бажаючих узяти такий пай в оренду не знаходиться.
Я хотів би засадити свою ділянку лісом — якщо не я, то мої діти й онуки зможуть займатися заготівлею деревини. Наскільки я знаю, у Фінляндії, наприклад, це дуже прибутковий бізнес. Та й у нас у колишні часи (до революції) власники лісів не бідували — адже це і будівельний матеріал, і дрова. До речі, зараз дровами опалювати будинки набагато дешевше, ніж газом чи вугіллям.
Я звернувся до сільради, але отримав відповідь, що можу закласти сад, посадити яблуні, грушу чи інші культурні дерева, але в жодному разі — сосну чи березу. Сказали, що навіть можуть оштрафувати за таке.
Усе одно поля заростають, чому ж не дозволити селянинові займатися лісом? Та й скільки того догляду треба за посадкою в 2-3 гектари?
По телевізору й у газетах часто говорять про екологію, використання місцевих видів палива, але коли хочеш сам щось зробити, тобі не дають.
Поясніть, чому так відбувається?
Віктор ОХРІМЕНКО, Чернігівська обл.
Олександр ПАЛЬЧУН
За коментарем ми звернулися до Павла Поповича — інженера лісового господарства, наукового співробітника кафедри лісового менеджменту Національного університету біоресурсів і природокористування України.
– Павле Борисовичу, чим керуються чиновники, відмовляючи селянинові в праві розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд? Адже не автозаправку він збирається будувати — мріє посадити на своїй землі ліс, бо інакше не може використати її ефективно.
– Проблема в тому, що в селянина у власності пай — земля сільськогосподарського призначення й цільового використання: для товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно зі ст. 91 і 96 Земельного кодексу (ЗК), він зобов’язаний вести господарство сам або здавати землю в оренду фермерам і агрофірмам. Розподіл порід дерев на сільськогосподарські чи лісогосподарські визначається Законом України «Про насіння». Тому березу й сосну вирощувати на цій землі заборонено однозначно — це ведення лісового господарства, а отже, нецільове використання земельної ділянки.
У власності селянина, згідно зі ст. 121 ЗК, ще може перебувати ділянка землі для ведення особистого господарства площею до 2 га. Така діяльність регулюється Законом України «Про особисте селянське господарство». Але там про посадку лісів ні слова. Як бачимо, законних підстав для посадки лісу на своїй землі в селян немає.
Ще цікавіша ситуація з посадкою у фермерських господарствах
Ця діяльність регламентується законом «Про фермерське господарство». Відповідно до ч. 8 ст. 7 фермер має право здійснювати залісення частини своїх земель. Однак коли доходить до практики, усе виявляється не так просто.
Я як експерт звертався до органів державної влади з проханням роз’яснити порядок залісення угідь фермерського господарства. У результаті з’ясувалося, що закон є, а простого й зрозумілого механізму його реалізації не існує.
Підтвердження тому — відповіді на мої запити. Різні відомства давали часом абсолютно протилежні рекомендації. Навіть в одному Міністерстві аграрної політики та продовольства з трьох рівнів (районного, обласного й центрального) відповіли по-різному.
Канцелярія працює безперебійно
На районному рівні послалися на відсутність компетенції в цьому питанні.
Управління агропромислового розвитку Бориспільської РДА Київської обл.: «…Управління відповідного рішення не ухвалює, це не в компетенції управління АПР» (лист № 3-28-15 від 21.01.2010 р.). Управління Держкомзему в Бориспільському районі Київської обл.: «…Залісення частини земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, проводиться відповідно до Земельного кодексу, Закону, Закону України «Про землеустрій» та інших нормативно-правових актів» (№ 351 від 16.02.2010 р.).
ДП «Бориспільський лісгосп»: «…Лісгосп керується нормативно-правовими актами, зазначеними в запиті, як постійний лісокористувач. Інформації про порядок залісення частини земель, що належать фермерському господарству або його членові на праві приватної власності, у лісгоспі немає» (№ 1 від 15.01.2010 р.).
Обласний рівень уже конкретніший у своїх відповідях.
Головне управління Держкомзему в Київській обл.: «…Селянське (фермерське) господарство зобов’язане: 1) забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; 2) ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, використовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки на території внаслідок своєї господарської діяльності тощо» (№ 07-02-31 7737 від 26.04.2010 р.). Зворушує в офіційній відповіді це невизначене «тощо».
Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській обл.: «… Відповідно до ст. 81 Лісового кодексу України на землях, не вкритих лісовою рослинністю, насамперед малопродуктивних і непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо), на землях сільгосппризначення, виділених для створення полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень, здійснюється лісорозведення. Землі, призначені для лісорозведення, відповідно до Земельного кодексу України належать до земель лісогосподарського призначення.» (№ 04-11/126 від 22.04.2010 р.).
Головне управління агропромислового розвитку Київської ОДА: «… Залісення деградованих і малопродуктивних земель є консервацією земель. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на певний строк і залуження або залісення… Підставою для ухвалення рішення про консервацію земель є подання органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які здійснюють контроль за використанням і охороною земель.» (№ 02-05-1/247 від 15.02.2010 р.).
Тепер наводжу відповіді органів виконавчої влади центрального рівня.
Державна екологічна інспекція відписалася гранично стисло: «… роз’яснення вищезазначеного питання не входить до компетенції Держекоінспекції. Попутно інформую, що для отримання інформації з цього питання Ви можете звернутися до Державного комітету лісового господарства України.» (№ 5-11/П-35 від 06.05.2010 р.).
Міністерство аграрної політики: «… Під залісення підпадають землі, непридатні для ведення сільського господарства. Ст. 20 Земельного кодексу України визначено процедуру встановлення та зміни цільового призначення земель. Таким чином, якщо планується залісення частини земель сільськогосподарського призначення, що належать фермерському господарству, необхідно змінити цільове призначення цих земель.» (№ 37-13-4-16/1483 від 03.02.2010 р.).
Державний комітет України із земельних ресурсів: «… Залісення земель сільськогосподарського призначення, що належать фермерському господарству або його членові на праві приватної власності, може здійснюватися за двома напрямами: шляхом зміни цільового призначення земель і шляхом консервації земель.» (№ 8437/13/12-10 від 26.04.2010 р.).
Найчесніше відповіли в Міністерстві охорони навколишнього природного середовища: «… У Мінприроди відсутня інформація про існування нормативно-правового акта, яким затверджено окремий порядок залісення частини земель фермерського господарства.» (№ 25916/11/10-10 від 15.12.2010 р.).
Варто навести й позицію Асоціації фермерів і приватних власників землі: « На ваш запит…повідомляємо, що Закон України «Про фермерське господарство»…не містить порядку залісення цих земель. Для отримання повної потрібної інформації радимо звернутися до центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких входить роз’яснення законодавства.» (№ 91 від 10.03.2010 р.).
Як бачимо, коло замкнулося, і ми зіткнулися із системою управління, в якій кожне відомство займається суто своїми питаннями, а міжвідомчі проблеми «зависають».
Осушення чорнильних морів
Два запропоновані шляхи: зміна цільового призначення та консервація земель — існують самі по собі, без прив’язки до фермерського господарства. Але ж у законі «Про фермерське господарство» є зазначена норма. Мабуть, ведення фермерського господарства передбачалося як комплексне, екологічно орієнтоване — де і поле, і луг, і ліс, і водойми мають працювати на людину. Насправді ж цьому чиняться перешкоди.
– Дивна ситуація. Адже в цьому разі йдеться не про чорноземи, здатні приносити стабільний урожай.
– Цілком очевидно, що ніхто не засаджуватиме лісом високопродуктивні ґрунти. Зрозуміло, що йдеться про малопродуктивні землі. Але щоб визнати їх такими, доведеться побігати.
Згідно з Порядком консервації земель, затвердженим наказом Держкомзему України (№ 175 від 17.10.2002 року п. 2.) вона «...здійснюється за наявності: порушення поверхні земельних ділянок унаслідок землетрусів, зсувів, карстоутворення, повеней, видобутку корисних копалин тощо; ерозійних земель, перезволожених земель із підвищеною кислотністю або засоленістю; малопродуктивних земель, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю.
У п.5 цього ж документа говориться, що власник землі або землекористувач, зокрема орендар, подає заяву або клопотання до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради). До заяви або клопотання додаються, зокрема, матеріали власних спостережень (фотознімки), таблиці динаміки врожайності сільськогосподарських культур тощо.»
спочатку треба довести, що ділянка непродуктивна й неродюча.
Але як, запитується, фермерові, який не може обробляти заболочену землю, надати таблиці динаміки врожайності сільськогосподарських культур?
– Я не виключаю, що навіть якщо частина земельної ділянки селянина виявиться непролазною тванню, то й тоді визнати цей факт буде непросто. Завжди знайдуться члени комісії, які стверджуватимуть, що це ідеальні умови, наприклад, для вирощування рису. Що болото за бажання можна осушити — для цього існує меліорація.
– У тому то й річ. І ніхто не бере до уваги економічну сторону питання. Витрати на осушення, якщо воно взагалі можливе, не покрити й за 20 наступних врожайних років. Та й де фермерові взяти такі гроші?
– Уявляю, як подивилися б банкіри на фермера, з’явись він до них по кредит на осушення заболоченої ділянки площею. Але що ж у такому разі робити?
– Законодавчим забезпеченням використання земель займається Комітет Верховної Ради з аграрних питань. Ми звернулися до його голови Григорія Калетника. Він погоджується з тим, що механізм закладання лісів у приватному порядку не врегульований. Здавалося б, приватна власність, зокрема й земельні паї, для того й дані, щоб можна було використовувати їх найефективнішим способом. На жаль, це положення не виконується. Власник стикається з надзвичайно серйозними перешкодами.
Сьогодні двома кодексами — Земельним і Лісовим — закріплено, що ліси не розпаювуються. Так само як і водні об’єкти, вони залишаються в державній власності.
Водночас посадка лісів на непродуктивних землях, за словами Григорія Калетника, сьогодні могла б принести користь і державі, поліпшивши екологічний стан довкілля, і фермерові (інакше навіщо йому ділянка, що не приносить прибутку).
Тому законодавчо необхідно зробити процедуру залісення земель зрозумілою й доступною для всіх, хто побажає перетворити на ліс неугіддя, що належать їм. Цей механізм має бути зрозумілий і тим, хто видає дозволи на такі дії, щоб уникнути тяганини.
Горіховий вихід
– Чи можете навести конкретні приклади, коли вам доводилося стикатися з бажанням фермера закласти ліс, і він не зміг зробити це через бюрократичні перепони?
– Один із таких ентузіастів — Микола Смоля, який пропрацював лісником понад 20 років у Бориспільському лісгоспі (Київська обл.). Після здобуття нашою країною незалежності він вирішив зайнятися фермерством. Написав заяву, отримав 50 га землі, куди ввійшла не лише рілля — є сінокоси та неугіддя, зокрема й заливані водою навесні. Тому ділянки не засіваються й заростають бур’яном. Найкращим варіантом було б посадити ліс, щоб ніхто не дорікав, що там ростуть бур’яни. Але зробити цього він не може.
– У яких ще випадках посадка лісу може принести користь?
– Зараз законодавчо не врегульована посадка захисних лісосмуг навколо земельних ділянок. А без них, по суті, неможливе ефективне землеробство в південних областях, де трапляються суховії та пилові бурі. За часів СРСР діяла державна програма з розширення лісосмуг, а за їхнім станом стежили спеціальні служби. Такі насадження захищали верхній родючий шар землі та культурні рослини від вітрів, забезпечували снігозатримання.
– Якщо нашим чиновникам байдуже, наскільки ефективно використовуються природні багатства, до яких належить і земля, то як на це дивляться західні екологи? Адже для вуглекислого газу та парникового ефекту не існує кордонів.
– Україна ратифікувала Кіотський протокол, Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату та Міжнародну конвенцію про біологічне різноманіття. Намічено кілька екологічних програм. Здавалося б, дії мають збігатися з намірами. Але поки цього не бачимо. А адже посадка лісу на окремих ділянках приватними особами дуже добре вписалася б у створення екологічно чистого довкілля.
Сьогодні наша держава, як поганий менеджер, посадку лісів хоче виконати лише своїми силами. Поки що це не завжди виходить: як завжди, не вистачає грошей, а тепер уже й землі. Чиновники постійно скаржаться, що органи місцевого самоврядування не виділяють площі для лісорозведення. Чи не краще в такому разі підтримати ініціативу фермерів і громадськості?
– А чи не станеться так, що зі спрощенням порядку залісення непридатних для сільськогосподарського використання ділянок буде відкрито шлях до приватизації вже наявних лісів?
– Ліси в нас перебувають у державній власності, і, звісно, не можна допустити їх передачі в приватні руки. Але це положення не повинно ставати перешкодою для екологічного розвитку держави та стримувати економічну ініціативу власників землі. Законодавство в цьому відношенні має бути прописане чітко, щоб прибрати розбіжності між суспільством і окремими громадянами.
Вихід мені бачиться у створенні спеціального порядку залісення частини земель фермерського господарства, земельних паїв і земель особистого селянського господарства за спрощеною процедурою, без обтяжливих і витратних дій із зміни цільового призначення ділянки та виготовлення проектної документації. Адже зараз селяни, які нікому не здали в оренду свій пай, через відсутність орендарів і в яких він поступово заростає лісом, є правопорушниками — вони використовують землю не за цільовим призначенням.
Але водночас зрубати самосів і привести ділянку до належного стану селянин не може. Відповідальності за самовільну вирубку дерев — навіть у себе на ділянці — ніхто не скасовував. А хто ж йому такий дозвіл дасть?
Таким чином, треба захистити селян, у яких паї заростають лісом. А це все Полісся, Західна Україна, Центральна. Украй необхідне міжвідомче законодавче розв’язання цього питання.
– Поки воно ще не врегульоване, які практичні дії ви порадите вживати тим, хто побажає обзавестися власним лісом?
– Ну, не варто опускати руки. На землях особистого селянського господарства можна висаджувати горіх сірий або чорний — дещо загущено за схемою 3×3, 4×3, 4×4 метри. Вони зимостійкіші, ніж горіх волоський, насадження безпечніші в пожежному відношенні, ніж хвойні, і водночас досить посухостійкі.
Цей варіант дуже зручний, якщо ви буваєте на своїй ділянці рідко, наприклад, живете в місті, а в селі у вас батьківська спадщина 1-2 гектари. Можете спокійно засаджувати половину ділянки. Горіхова деревина досить цінна, а до того часу, коли дерева досягнуть віку стиглості, я думаю, питання з приватними лісами будуть розв’язані й ваші нащадки спокійно зможуть реалізувати свої плани. А зараз будь-якому перевіряльникові ви спокійно доведете, що це сільськогосподарська порода — у вас горіховий сад, а не ліс, і ви ведете сільське господарство відповідно до цільового призначення вашої землі.
Опубліковано в номері 2000 ЗЕМЛЯ №27-28 (183) 9 - 15 липня 2011 р. сторінки 4-5