«Чорнобильський» туризм. Чому він не став брендом у Білорусі?

Сьогодні у світі швидкими темпами розвивається так званий екстремальний туризм, основною метою якого є відвідини куточків земної кулі, де відбуваються або відбувалися різні катаклізми: повені, виверження вулкана, землетруси чи техногенні катастрофи. Туристи -- екстремали переслідують різні цілі: комусь бракує адреналіну, когось уже не влаштовують традиційні туристичні програми та маршрути, пляжі й готелі, і хочеться нових вражень…Фахівці вважають, що туризм катастроф, зокрема й техногенних, розвиватиметься й надалі, як наочна повчальна настанова нащадкам і нагадування про помилки, яких можна було б уникнути.

Туристичні поїздки на Чорнобильську атомну станцію також внесли до списків екстремальних, хоча з цим рішенням можна й посперечатися.

«Відлуння Чорнобиля»

…Так називалася перша в країні та на колишньому пострадянському просторі автобусно-пішохідна екскурсійна поїздка на Чорнобильську станцію, яку підготувала група методистів і екскурсоводів буквально за кілька років після аварії на станції. Обставини склалися так, що очолити цю групу довелося саме мені.

Заради справедливості слід сказати, що ідея створення подібної екскурсії для сталкерів народилася не в нас, а прийшла ззовні: точніше, з самої Чорнобильської АЕС. З моменту аварії минуло п’ять років, і на станцію почала надходити величезна кількість прохань, особливо від іноземних громадян, зокрема японців (до чого ж у світі все взаємопов’язане!), про відвідини АЕС, огляд станції та прилеглих забруднених територій. Щоб упоратися з цим дедалі більшим потоком, там було створено відділ зовнішніх зв’язків і нетрадиційних технологій. Фахівці відділу заодно здійснювали й функцію зв’язків із громадськістю, піару та реклами, як би парадоксально це не звучало. Заступник начальника цього відділу Сергій Акулінін виявився справжнім ентузіастом створення туристичного маршруту на АЕС, і був глибоко переконаний, що екскурсоводи та методисти із сусідньої Білорусі мають самі приїхати й переконатися, до чого цікавою може бути екскурсія в Чорнобильську зону. Його гаряче переконання заразило й мене, і я доклала всіх зусиль, щоб наш «рекламний тур» відбувся. Тим більше що фахівці підрахували: сумарна доза радіації, яку ми могли б отримати в зоні, становить не більше 2-3 мілірентген, а це у 20 разів менше, ніж під час польоту на літаку. Основний кістяк нашого «чорнобильського десанту» склали методисти й екскурсоводи Гомельського бюро подорожей та екскурсій.

…Отже, вранці ми завантажилися в «Ікарус», що промерз буквально до дзвону, і, потай пишаючись своєю відвагою, вирушили маршрутом Гомель -- Речиця – Брагін -- Хойники – Гдель – КПП «Паришев» -- ЧАЕС. Усього нам потрібно було проїхати близько 200 км. Ми дивилися у вікна нашого автобуса й бачили звичну картину: ліси, поля, струмки, перелісся. Начебто ті самі, але…не ті. Ліси, непридатні для збирання грибів і ягід, на полях замість зернових – стіна густої трави, в річках не можна купатися й ловити рибу, не можна поваляватися в пахучих лучних травах. Рідна й близька природа стала ворожою та негостинною.

Врізка: Ставало якось не по собі, ніби наш автобус став Ноєвим ковчегом, останнім прихистком життя, а за склом причаїлося щось жахливе, невидиме, що не має назви.

Чим ближче до станції, тим пейзаж ставав дедалі нелюдськішим. Вимерлі села, ні димку з димарів, ні собачого гавкоту. Ми принишкли. Нарешті попереду показався КПП «Паришев». Ми вивалилися з автобуса, а назустріч нам уже поспішав Сергій Акулінін. Нам видали дозиметри, спецодяг, пересадили в «пазик», і ми покотили територією зони.

Перший екскурсійний об’єкт – районний центр Чорнобиль. Тоді, 1991 року він був базою науково-виробничого об’єднання «Прип’ять», був вахтовим містом. Працівники НВО жили тут 15 днів, а 15 відпочивали. Ми подивилися на занедбаний парк Слави, будівлю клубу, де проходив відкритий суд над «винуватцями» аварії, будівлю, де працювала урядова комісія з ліквідації наслідків аварії. Сергій усе нам показував і пояснював, а ми лише охали й ставили тисячі запитань. Територія зони виявилася густо «заселена» об’єктами екскурсії. По дорозі на станцію (14 км) ми проїхали вертолітний майданчик «Кубок», звідки злітали військові вертольоти. Тут розташований обеліск екіпажу вертольота МІ-8, який загинув 10.10.1986. Пам’ятник споруджено із вцілілих частин машини. Через КПП «Лелів» наш автобус в’їхав у десятикілометрову зону ЧАЕС. Маршрут проходив повз село Копачі, вірніше, колишнє село, бо навіть будинки там уже були частково поховані. А за кілька кілометрів відкрився вигляд на саму станцію. Біля адміністративно-побутового корпусу виходимо. У романах написали б щось на кшталт «Війнуло мертвотним подихом…» або «Почуття жаху пронизало їхні серця»... Проте ні того, ні другого ми не відчули. Був звичайний робочий день, люди на станції виконували свою буденну роботу. Ні вони, ні ми не почувалися сталкерами. Істеричних панночок серед нас не знайшлося, тому ми спокійно увійшли всередину станції, де в демонстраційному залі на діючому (у тому сенсі, що вмикалися лампочки в потрібних місцях) макеті, нам розповіли про будову АЕС, принцип роботи реактора й пояснили, чому й як сталася аварія. Тією чи іншою мірою ми все це, звісно, чули, але головний принцип екскурсії – поєднання показу з розповіддю, «приправлене» ще й прийомом локалізації – спрацював бездоганно. Після нас чекав ресторан «Саркофаг» зі смачним і ситним обідом (так само ми планували годувати й своїх туристів). З справжнім саркофагом ми дуже близько (метрів 50 -100) познайомилися після трапези. Ось тут ми відчули себе незатишно – усі добре знали «фонячий» норов споруди. Тому, потоптавшись і особливо не затримуючись, вирушили до Прип’яті – «мертвого» міста. Колись там жило майже 50 тисяч людей, а тепер…Майстер жахів Стівен Кінг, напевно, позеленів би від заздрощів, побачивши подібний антураж. Місто привидів, місто-фантом, де грюкають незачинені кватирки, вітром роздуває завіски на вікнах, жовтіє пісок у пісочницях, валяються кинуті нашвидкуруч іграшки, висять вивіски «Універмаг», «Булочна», «Перукарня»…Місто світле, нове, просторе. Мов сповнений життя молодий чоловік, що помер миттю, раптово. Сповнені найпохмуріших вражень, знову проходимо дозиметричний контроль (усе в нормі), перевдягаємося й їдемо до Славутича, що за 55 км від АЕС.

Якби цей новомодний лискучий красень не був збудований на величезному лихові, то міг би вражати уяву гостей. Споруджене за суперкороткий строк, що не має околиць, нове містечко, Європа, та й годі.

Забудований переважно котеджами, затишний, зелений, Славутич був дуже гарний (чи не знаю, який він сьогодні). У ньому спеціально для західних гостей (особливо багато приїжджало японців) спорудили котеджі-готелі з кухоньками, гарними меблями та сантехнікою. Для спецтуризму – умови ідеальні. Трохи відігрівшись душею й тілом, ми попрощалися, переконані, що екскурсія вийде відмінна, і ми возитимемо на ЧАЕС юрби туристів.

На зворотному шляху розподілили завдання, хто які «шматки» маршруту підготує, щоб потім звести їх воєдино. Передбачалося, що турегрупи заїжджатимуть до Гомеля, розміщуватимуться в готелі «Турист», оглядатимуть місто, а наступного дня рано вранці вирушатимуть на ЧАЕС. Тривалість подорожі, за нашими підрахунками, мала становити 12 годин, з них 3 години туристи проведуть у 30-кілометровій зоні. До вечері екскурсанти повертаються до Гомеля, ночують, а вранці від’їжджають…

На жаль! Нашим планам не судилося збутися. Ні, екскурсію ми зробили, причому в рекордно короткі терміни, оформили методичну документацію, розробили й затвердили калькуляцію. Вартість вийшла дуже низькою, та й узагалі весь маршрут ми оголосили неприбутковим і навіть благодійним: доходи мали надходити до «Фонду Чорнобиля». Іноді я знову переглядаю нашу працю. Ось вони – цілі й завдання, які анітрохи не змінилися за минулі 20 років. Ось вона – актуальність – була й залишилася. Гарна, чесна, правдива екскурсія…А ось туристів практично не було. «Наші» боялися, крутили пальцем біля скроні: «На ЧАЕС, як же, схибнулися зовсім!» З «чужими» чомусь налагодити контакт не вдалося. Екстрим тоді ще не був у моді. Не підтримала нашу ініціативу й офіційна преса, більше того, ми отримали масу докорів: на людському лихові, мовляв, хочете нажитися! Спроби реклами пролунали, як постріл у порожньому приміщенні – шуму багато, а толку…

Усі лаври дістануться Україні?

Паралельно з нами за запрошенням того ж Сергія Акулініна на ЧАЕС приїжджали фахівці з туризму з Києва. І теж зробили екскурсійний маршрут. Спочатку ми передзвонювалися з відділом зовнішніх зв’язків, і його співробітники щоразу запитували, як ідуть справи, і де наші туристи. Одночасно повідомляли про те, що українські колеги не так довго розгойдувалися, і перші українські та зарубіжні групи вже побували в чорнобильській зоні. Спочатку ми болісно реагували на ці повідомлення. А потім, як це зазвичай буває, інші події та справи потроху витіснили гостроту вражень від поїздки.

…Минуло двадцять років від часу нашого «чорнобильського десанту». Увесь цей час туризм до Чорнобиля ніби існував, і ніби й ні. Між нашими країнами з’явилася серйозна перешкода у вигляді державного кордону. Говорити про якийсь потік, звісно, не доводилося, хоча з українського боку кількість туристів у рази перевищувала кількість охочих здійснити подібну подорож із Білорусі. Звісно, зону ЧАЕС відвідували сотні людей: учені, журналісти, фотографи, окремі екстремали та любителі пригод. Але з організованими туристами й українцям було складніше. За даними агентства «Чорнобильінтерінформ» за рік у зоні буває від 7 до 10 тисяч осіб. Але тепер «чорнобильському туризму» дано зелене світло: торік Українське Міністерство з надзвичайних ситуацій видало офіційний дозвіл на відвідування Чорнобильської зони. При цьому міністр МНС України Віктор Балога сказав: «Є попит -- потрібно людей пускати, нехай дивляться».

Сьогодні проїзд у тридцятикілометрову зону передбачає проходження через контрольно-пропускний пункт «Дитятки» -- головні ворота Чорнобильської зони. Є й паспортний контроль патрульною службою МВС – це обов’язкова процедура, що передбачає підпис під спеціальним документом про особисту відповідальність за будь-який форс-мажор.

Врізка: Журнал Forbes назвав Чорнобильську зону відчуження найекзотичнішим туристичним об’єктом планети нарівні з Північною Кореєю та Антарктидою. 9 років тому ООН охарактеризувала більшість територій зони практично безпечними для людей.

Стандартний туристичний маршрут до чорнобильської зони відчуження починається в Києві. Тур потрібно замовляти заздалегідь, оскільки фірми подають документи до адміністрації для отримання дозволу. Обмеження лише одне: особам, які не досягли 18 років, вхід до зони заборонено. Є обмеження для вагітних жінок і молодих мам.

Екскурсії організовують близько десятка фірм, але всі дозволи на відвідини видає агентство «Чорнобильінтерінформ» МНС України. Поїздки зоною без супроводжувача з МНС не дозволяються. Ціни коливаються від $20−30 у складі групи до $500 за індивідуальною програмою.

Найбільший інтерес до поїздок до Чорнобиля виявляють іноземці. У лідерах громадяни США, Польщі, Німеччини, а також туристи з Росії. Заявки на відвідини Чорнобиля надходять і від фахівців, які мають професійний інтерес до зони: біологів, фізиків, екологів і журналістів.

Існують пропозиції й для індивідуалів. За пару тисяч умовних одиниць можна навіть облетіти зону на вертольоті. Усе залежить від фантазії та фінансових можливостей клієнта. Доїхавши до першого КПП, гіди дають рекомендацію утриматися на вулиці від куріння й прийому їжі. Є невеликий ризик, що радіоактивна порошинка потрапить в організм.

Таким чином, «ядерний» туризм у сусідній Україні отримав державний карт-бланш. Щоправда, називати ці поїздки туризмом там не хочуть. Замість слова «екскурсія» чи «подорожі» вживають нейтральне – «відвідини». Але, як відомо, справа не в назві, а в суті.

Великі надії покладають фахівці з туризму України на чемпіонат світу з футболу 2012 року, збираючись запропонувати уболівальникам як пікантне доповнення до матчів поїздки на ЧАЕС. І напевно цим планам судилося збутися, адже іноземцям, які їдуть до країни-сусідки, не потрібно платити шалені гроші за в’їзні візи.

…Кілька років тому я брала інтерв’ю в китайського посла. Ми перебрали всі привабливі, з моєї точки зору, для китайських туристів туристичні об’єкти, але щоразу чула: «Ні, це не те, це нецікаво, це в нас у країні є…». «А що ж тоді цікаво?» – втративши терпіння, вигукнула я. «Наприклад, поїздки на ЧАЕС, -- відповів пан посол. – Адже це об’єкт, аналогів якому немає у світі!» Мені було ніяково зізнатися, що можливість розвивати подібний туризм і пріоритети в його організації туристична галузь Білорусі втратила.

Довідка «ДП»

Катастрофа на Чорнобильській АЕС сталася 26 квітня 1986 року, коли вибухнув четвертий енергоблок атомної електростанції, на території Української РСР. Реактор було повністю зруйновано, і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Вона вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики. 31 людина загинула протягом перших 3-х місяців після вибуху на енергоблоці.

Віддалені наслідки опромінення, виявлені лише за наступні 15 років, стали причиною загибелі від 60 до 80 тисяч осіб. 134 людини перенесли променеву хворобу тієї чи іншої тяжкості, понад 115 тисяч мешканців із 30-кілометрової зони були евакуйовані. Для ліквідації наслідків були мобілізовані значні ресурси, понад 600 тисяч осіб брали участь у ліквідації наслідків катастрофи.

Надія СУСЛОВА

Коментар фахівця

Ромуальда Мілошевська, керівник туристичного підприємства «Гомельоблтур», у 1991 році – член творчої групи з підготовки екскурсії «Відлуння Чорнобиля».

-- Вважаю, що відвідини ЧАЕС – це не туристична поїздка, а ознайомчий візит. Такі візити можна й потрібно проводити. Бо неможливо залишитися байдужим до мальовничих пейзажів Полісся та таємничого мовчання покинутих сіл. Неможливо не жахнутися гігантському пам’ятнику людської безтурботності – «Саркофагу». Неможливо не почути подих Прип’яті, міста, яке вже понад двадцять п’ять років живе на самоті. Ми постаралися зробити нашу дводенну програму перебування туристів цікавою та різноманітною. Першого дня вони вирушають із Гомеля до Юровичів і знайомляться там із пам’ятками, потім їдуть до села Глинище, де відвідують музей Івана Мележа, знайомляться з Хойниками, а потім переходять кордон і переїжджають до міста Славутич і там ночують. Наступного дня заплановано переїзд на ЧАЕС електропоїздом. Туристи оглядають об’єкт «Саркофаг», місто Прип’ять, Чорнобиль, пам’ятники пожежникам тощо.

Водночас мушу констатувати, що самі білоруси, та й жителі ближнього зарубіжжя до Чорнобиля не прагнуть, попит практично відсутній. Думаю, що з причини звичайного страху, за який ще й гроші треба заплатити. Можливо, був би інтерес в іноземців, але виникають складнощі з оформленням усіляких віз, чого немає, скажімо, в Україні. Широко рекламувати ознайомчі візити на ЧАЕС, з моєї точки зору, не зовсім етично (тобто заробляти гроші на лихові). А їздити треба, насамперед із пізнавальною метою, знати історію, навіть трагічну, необхідно. Короткочасне перебування в зоні для здоров’я безпечне, тим більше що під час візиту ведеться постійний контроль.

КОМЕНТАРІ (1)
15 Серпня 2011 - 10:25

До речі, зовсім нещодавно з’явилося таке повідомлення:

Міністерство надзвичайних ситуацій України заявило про припинення поїздок громадян до Чорнобильської зони відчуження з ознайомчою метою через туроператорів.

Як повідомила пресслужба МНС України, таке рішення пов’язане з тим, що Генеральна прокуратура України подала протест на наказ МНС, яким було затверджено порядок відвідування зони відчуження.

Цей порядок визначав правила відвідування Чорнобильської зони, маршрути, якими пересувалися відвідувачі, час перебування в зоні, зовнішній вигляд тощо.

«МНС вважає свій наказ законним, оскільки він був зареєстрований у міністерстві юстиції та був погоджений низкою заінтересованих органів влади. А саме: СБУ, МОЗ, Державною інспекцією ядерного регулювання, МЗС», – ідеться в повідомленні міністерства.

Остаточне рішення у цій справі ухвалить суд, чиє рішення буде обов’язковим для виконання.

Наразі технічні візити до зони тривають: журналісти й учені мають право їздити до Чорнобильської зони відчуження для здійснення професійної діяльності.

У пресслужбі МНС наголошують, що в Чорнобильській зоні радіаційна обстановка стабільна, потужність експозиційної дози на поверхні ґрунту та вміст радіонуклідів у воді не перевищують нормативних значень.

У грудні 2010 року директор українського держпідприємства «Чорнобильінтерінформ» Оксана Нор повідомила на пресконференції в Києві про те, що з січня 2011 року Україна відкриє Чорнобильську зону для туристів.

«Існує дуже великий запит, люди хочуть поїхати, їм цікаво почути, побачити, дізнатися, тому ми ухвалили рішення розробити такий механізм, який дасть змогу організувати системне відвідування зони», – сказала тоді О. Нор.