Простота по-українськи: інтегруватися з Європою, а від кризи рятуватися з Росією

11 серпня в Сочі відбулася зустріч президентів Росії та України. Не буде перебільшенням сказати, що для Віктора Януковича спілкування з російським колегою мало набагато важливіше значення, ніж для Дмитра Медведєва. Є про що помовчати. Фото УКРІНФОРМ

З Сочі з порожніми руками

І мова не лише про те, що українське керівництво стоїть перед необхідністю термінового розв’язання гострих економічних проблем, багато з яких залежать від позиції Росії (ціни на газ, доступ українських товарів на російський ринок). Не менш значущою була й політична складова. Бо стан українсько-російських відносин (а персональні контакти вищого керівництва обох держав традиційно виступають як індикатор) незмінно є чинником, що впливає на внутрішню політику України.

Здатність вибудовувати дружні, партнерські відносини з північним сусідом — важлива іміджева складова влади в Києві (в очах як еліт, так і електорату). А вже для президента, чиєю електоральною базою є проросійськи налаштовані жителі сходу та півдня України, підтримання українсько-російських відносин на належному рівні — завдання першочергове.

Тривожний дзвінок пролунав для Віктора Януковича наприкінці липня, коли Дмитро Медведєв скасував свій візит до Севастополя з нагоди Дня Військово-морського флоту Росії, що одночасно означало відмову від раніше анонсованої зустрічі. Це дало підстави для негативних коментарів на тему стану українсько-російських зв’язків. Крім того, за півтора року президентства Януковича це був перший випадок, коли його російський колега відмовлявся від особистої зустрічі, тим більше що про неї попередньо оголосили публічно. У подібні ситуації «ігнору» з боку керівництва Кремля раніше потрапляв лише Ющенко.

11 серпня Москва продемонструвала, що ще відкрита до контактів із Києвом на вищому рівні. Проте ці контакти, на жаль, дедалі менш продуктивні.

Навряд чи хтось очікував, що за підсумками переговорів у Сочі будуть ухвалені доленосні рішення. Але можна було розраховувати, що лідерами Росії та України будуть подані ті чи інші обнадійливі сигнали, намічені шляхи виходу з очевидного останнім часом застою (висловимося м’яко) в українсько-російських відносинах. Зрештою український лідер адже вирушав до Сочі не просто на Медведєва подивитися. І в Києві мали б проаналізувати причини скасування візиту російського президента до Севастополя десятьма днями раніше (а трактувати скасування інакше, ніж відсутність конкретних тем для розмови на вищому рівні, було неможливо). Відповідно елементарний здоровий глузд говорив на користь того, що Віктор Федорович привезе до Сочі якісь цікаві для Москви пропозиції.

Але про останні ми так і не почули. Чи то їх не було взагалі, чи то українські ідеї не зацікавили росіян. Чи то в Москві взяли час на роздуми — наскільки українські пропозиції (якщо, звісно, вони були) цікаві.

За підсумками зустрічі не було ні спільного виходу лідерів до преси, ні будь-якої інформації про те, що обговорювали і про що домовилися президенти під час 4-годинного спілкування. Як кажуть у таких випадках — красномовне мовчання. Позиції сторін, таким чином, не зблизилися, результатів (позитивних, які можна було б винести на публіку) переговори не дали.

Судячи з усього, нічого нового, окрім маловиразної «формули 3+1», українська сторона запропонувати не змогла.

Так, безпосередньо в день переговорів у Сочі, 11 серпня, німецька Handelsblatt опублікувала інтерв’ю віце-прем’єра Тігіпка, який обговорював у Берліні питання, пов’язані з підписанням угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. Тігіпко запевнив, що Україна Митному союзу з Росією, Казахстаном і Білоруссю віддає перевагу зближенню з ЄС. «Ми робимо вибір на користь Європи через її кращі економічні та демократичні стандарти», — вказав український віце-прем’єр. Тігіпко закликав «Європу зрозуміти, що уряд України дуже серйозно прагне до зближення з ЄС».

І напередодні зустрічі президентів прем’єр Азаров під час «круглого столу» в Києві 10 серпня підтвердив незмінність українського підходу до співпраці з МС: «Наповнювати формулу, яку висунув наш президент, — «3+1» конкретним змістом. Це сенс нашої позиції».

Вважаю, немає потреби повторюватися щодо безглуздості «формули 3+1» (про це ми писали в ряді останніх матеріалів), на основі якої в принципі неможливо вибудувати повноцінну та ефективну співпрацю між Росією та Україною, зокрема, розв’язати актуальні для останньої проблеми з ціною на російський газ і доступом українських товарів на російський ринок (тобто уникнути запровадження захисних заходів з боку МС).

Судячи з усього, Медведєв ще раз пояснив цю просту істину Януковичу в Сочі. Як передавав 12 серпня «Інтерфакс-Україна» з посиланням на джерело в Кремлі, під час переговорів «з російського боку було наголошено на необхідності дотримання чинних на цей момент угод у сфері газової співпраці та неприпустимості політизації цього питання».

Крім того, з російського боку «були надані пояснення, що стосуються можливих параметрів співпраці між Україною та Митним союзом». «Така співпраця може здійснюватися на засадах повноцінного вступу України до МС. Формула три плюс один для цих цілей неприйнятна», — заявили в Кремлі. Що й потрібно було довести.

Або не потрібно було. Бо безперспективність «формули 3+1» була очевидною із самого початку (див., наприклад, «2000»: «Чому 3+1 не дорівнює 4» — №23 (561), 10—16.06.2011, «Як один «регіонал» на Росію осердився...» — №24 (562), 17—23.06.2011, «Путін дає відповідь на «формулу 3+1» — №31 (567), 5—11.08.2011, та ін.).

Сигнали, що регулярно надходили з Москви, недвозначно свідчили про те, що, на думку Кремля, за «формулою 3+1» не те що вибудовувати співпрацю, а навіть обговорювати нічого.

Раніше ми писали, що 8 липня Україна передала Росії пропозиції щодо співпраці України та МС у форматі «3+1». Київ очікував, що вони будуть розглянуті на засіданні Комісії МС 15 липня. Цього не сталося.

2 серпня стало відомо, що й на 30-му засіданні Комісії Митного союзу (КМС) — 16 серпня — українські «напрацювання» за «формулою 3+1» також розглядатися не будуть. «Ми б дуже хотіли, щоб питання було розглянуто, але цього не станеться на наступному засіданні комісії Митного союзу», — сказало в коментарі УНІАН джерело в українському уряді. Це питання навіть не вносилося до проекту порядку денного засідання КМС 16 серпня.

За неофіційною інформацією, пропозиції України, після розгляду експертами уряду РФ, були визнані неприйнятними для реалізації й не були передані для подальшого розгляду до КМС. І українська влада напевно про це поінформована.

Додамо, що майже рік не проводилося засідання українсько-російської міждержавної комісії. Востаннє цей захід відбувся 26 листопада 2010-го в Москві. Проведення 5-го засідання спочатку планувалося на квітень, потім на червень ц. р. У Сочі Янукович висловив надію, що воно відбудеться «найближчим часом» — «у вересні, можливо, в жовтні місяці». Судячи з такої «точності» — питання щодо 5-го засідання, як і раніше, відкрите.

Отже, з Сочі український президент приїхав з порожніми руками, зокрема, йому не вдалося розв’язати головну на сьогодні проблему — газову. Надії «знайти рішення компромісне» (про що він заявляв журналістам перед переговорами) не виправдалися.

«Формула 3+1» для цього непридатна. Від об’єднання «Нафтогазу» з «Газпромом» українська сторона відмовляється.

Можливо, компромісний варіант слід шукати в угодах, аналогічних Харківським? Зокрема, мою увагу привернули слова Д. Медведєва, сказані на початку сочинської зустрічі, а саме: «Нам потрібно думати й про остаточне розв’язання питання щодо державного кордону. У нас багато тем для розмови. Тому я вважаю, що розмова має бути відверта, пряма, дружня, як вона в нас завжди й виходила».

Взагалі-то Москва ніколи не педалювала питання українсько-російського кордону. Зазвичай відбувається навпаки — представники Києва піднімають зазначену тему. Інша річ, якщо Дмитро Анатолійович, кажучи «про остаточне розв’язання питання щодо державного кордону», мав на увазі Азово-Керченську акваторію.

Позиція Москви на цей рахунок відома: вважати Азовське море й Керченську протоку внутрішніми водами Росії та України (тоді відпала б необхідність проводити кордон по поверхні моря) і спільно їх використовувати. Не виключено, що врегулювання цієї проблеми за вищеописаним сценарієм було запропоновано Медведєвим Януковичу як варіант, що дає змогу Україні отримати чергові цінові знижки на газ.

Лист не за адресою...

В українських три-плюс-один-формульників з’явилися лобісти в Москві. 4 серпня група російських економістів і академіків опублікувала звернення до прем’єр-міністра Путіна, в якому закликала не доводити справу до торговельно-економічної війни з Україною.

Звернення підписали Олег Богомолов, почесний директор Інституту міжнародних економічних і політичних досліджень РАН; Віктор Геращенко, голова Центрального банку РФ (1992—1994, 1998—2002 рр.); Михайло Делягін, директор Інституту проблем глобалізації; Микола Петраков, директор Інституту проблем ринку РАН; Василь Сімчера, директор НДІ статистики Федеральної служби державної статистики (2000—2010 рр.); Михайло Хазін, керівник компанії експертного консультування «Неокон».

«Попри вражаюче зростання торговельного обороту між двома країнами, дедалі частіше в засобах масової інформації з’являються повідомлення про наміри Росії запровадити ті чи інші обмеження на поставки української продукції на територію Митного союзу. В Україні всі ці повідомлення сприймаються вкрай болісно. Представники ділових кіл, експертна спільнота висловлюють тривогу у зв’язку з можливим погіршенням торговельно-економічних відносин між двома країнами... погіршення наших відносин не йде на користь жодній зі сторін», — ідеться в зазначеному зверненні до Путіна.

Як зазначають автори документа, насамперед можлива торговельно-економічна війна вдарить по Україні: «Там високі ціни на вуглеводні разом з обмеженням експорту м’ясомолочної промисловості, продукції машинобудування та традиційного прикордонного експорту можуть призвести до колапсу української економіки».

Проте, вважають ініціатори звернення, Росію від подібних сценаріїв теж не чекає нічого доброго. Бо, на їхню думку, економічний конфлікт піде на користь праворадикальним націоналістичним силам в Україні. Відповідно Росія може власними руками сприяти реваншу «помаранчевих». Крім того, торговельно-економічний конфлікт може бути використаний і антиросійськими силами євробюрократії, яка спить і бачить, щоб руками Москви повалити режим Януковича.

Автори листа звертають увагу на те, що сварці між Росією та Україною аплодуватиме російська опозиція, яка отримає підстави звинуватити Володимира Путіна в помилковості зовнішньої політики щодо України.

На завершення експерти закликали російську владу не допустити конфлікту, а дозволити авторитетним представникам ділових кіл, науки, виробництва створити спільну групу, яка б розробила модель економічної інтеграції України на основі Митного союзу, «але з істотним лагом у часі, що дає змогу українській владі заручитися підтримкою найактивніших верств населення у зміні вектора розвитку України» (04.08.2011, «Новий Регіон»).

Цитоване звернення російських експертів одразу ж було підхоплене владою в Україні. Наприклад, 10 серпня посилався на нього прем’єр Азаров: «Нещодавно група провідних російських учених звернулася до керівництва Російської Федерації з відкритим листом, у якому висловлює глибоку занепокоєність проблемами, що виникли в російсько-українських торговельних відносинах у зв’язку зі створенням Митного союзу. Учені попереджають...». І т. д. і т. п.

Безумовно, можна поділити тривогу російських учених і експертів щодо похолодання в українсько-російських відносинах. Не можна не погодитися з їхньою тезою, що від погіршення торговельно-економічних зв’язків зрештою постраждають і Україна, і Росія. Поза сумнівом, такому розвитку ситуації радітимуть на Заході й аплодуватимуть русофоби всіх мастей в Україні. Але чи Путін тому винен?

Взагалі незрозуміла постановка питання про «наміри Росії запровадити ті чи інші обмеження на поставки української продукції на територію Митного союзу». Так Росія запроваджує обмеження чи Митний союз (де Росія один з учасників поряд з Білоруссю та Казахстаном)?

Захисні заходи запроваджує МС, а не Росія. І не лише проти продукції з України. Ці заходи МС (що має бути відомо підписантам звернення) стосуються товарів з Китаю, Бразилії, ПАР та ін. Інша річ, що масштаб торговельно-економічних зв’язків України з країнами МС, питома вага Росії, Білорусі та Казахстану в українській зовнішній торгівлі настільки високі, що запроваджувані МС захисні заходи особливо болісні саме для України.

Але якщо МС не захищатиме свою митну територію — то в чому тоді сенс його формування?

Згадаймо заяву Путіна від 16 березня ц. р. на пресконференції за підсумками засідання міждержавної ради ЄврАзЕС: «Ми знаємо, що Україна веде переговори зі створення з Євросоюзом зони вільної торгівлі. Рівень митного захисту, який Україна обумовила собі під час вступу до СОТ, більш ніж удвічі нижчий, ніж наш єдиний митний тариф... Це означає, що якщо Україна створить зону вільної торгівлі з Євросоюзом і змушена буде поступитися за багатьма позиціями, чутливими для української економіки, то вона, зрозуміло, розраховуватиме на те, що ці товари підуть на російський ринок. А ми не зможемо собі цього дозволити». У чому не правий Путін? На мою думку, абсолютно зрозуміла й логічна позиція.

У чому сенс надання особливих умов торгівлі на просторі МС для України? Навіщо тоді Білорусі з Казахстаном брати участь у МС, беручи на себе певні зобов’язання, не завжди прості для Мінська й Астани?

Підписанти застерігають про загрозу «помаранчевого реваншу». Але суть адже не в кольорі політичного прапора, а в політиці, що реально проводиться українською владою. У цьому плані за «помаранчевий реванш» можна не турбуватися: за нинішнього керівництва Київ продовжує цілком «помаранчеву» політику, в т. ч. та, що виражається у відмові від інтеграції з Росією, Білоруссю та Казахстаном на користь створення ЗВТ з Європою.

І вже абсолютно наївним виглядає проект авторів листа щодо інтеграції України до МС «з істотним лагом у часі», після того, як вдасться «заручитися підтримкою найактивніших верств населення у зміні вектора розвитку України».

Хіба зараз немає такої підтримки? Хіба соцопитування не свідчать про те, що більшість українського населення виступає за інтеграцію саме на пострадянському просторі? Хіба не завдяки переважанню таких суспільних настроїв (підкріплених обіцянками інтеграції України до ЄЕП і МС) Віктор Янукович став президентом?

Про який «істотний лаг у часі» для підготовки до вступу до МС може йтися, якщо вже в грудні поточного року Україна планує підписати угоду про створення ЗВТ з Євросоюзом — тобто інституційно перекрити собі всі шляхи для інтеграції до Митного союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном?

Напевно авторам листа відомі й розрахунки, що свідчать про позитивний ефект від вступу України до МС (неодноразово лунали на сторінках «2000», не будемо повторюватися). Але якщо економічні доводи для української влади не аргумент, то невже не ясно, що підходи до інтеграції (в т. ч. у виборі європейського, прозахідного вектора), мотиви офіційного Києва — суто політичні. А якщо так, то які спільні групи не створюй — з учених, ділових кіл тощо — суті справи це не змінить.

Показово, що деякі автори звернення до Путіна досить критично висловилися щодо євроінтеграційного курсу нинішньої української влади. Так, 4 серпня Михайло Хазін назвав недалекоглядною політику на інтеграцію ЄС: «У Євросоюзі ніхто не чекає на Україну».

А 10 серпня інший підписант, Михайло Делягін, на «круглому столі» в Києві висловив сумнів щодо доцільності курсу на інтеграцію України до Євросоюзу. «Плюс для еліти, але їхній народ входить як обслуговуючий персонал»,— сказав він, — «Ринок Росії — це законний і природний ринок України... Росія імпортує половину продовольства, але мізерну частину з України».

Більше того, далі п. Делягін спростував самого себе (ті думки, які були викладені у зверненні до Путіна), зауваживши... що запровадження обмежувальних заходів усередині МС цілком пояснюване. «Казахстану й Білорусі не потрібні українські конкуренти за російський ринок», — пояснив Делягін («Новий Регіон»). Логічно.

До слова, і в Києві розмірковують у тому ж ключі. Прем’єр Азаров, наприклад, 10 серпня на засіданні уряду заявив про плани із імпортозаміщення. «Головне — всіляко стимулювати внутрішнє виробництво й внутрішнє споживання. Кожен рядок витрат потрібно досконально проаналізувати: як це збільшить виробництво в Україні? Як це збільшить споживання українських товарів і послуг? Як забезпечити гідну заміну імпортних товарів товарами, виробленими в Україні?», — сказав він, додавши, що з 2012 р. розпочнеться реалізація програми заміщення імпорту.

Усе вірно: «Головне — всіляко стимулювати внутрішнє виробництво». Чому ж країни МС не повинні стимулювати своє внутрішнє виробництво в догоду українському імпорту?

Авторам листа від 4 серпня слід було б не перекладати з хворої голови на здорову, а звертатися до керівництва України — Віктора Януковича, Миколи Азарова й далі за списком. Саме представників офіційного Києва слід умовляти щодо того негативу, який тягне за собою відмова від участі України в МС і створення ЗВТ з ЄС (захисні заходи МС є лише наслідком рішень, ухвалених у Києві щодо українського інтеграційного вектора).

Загалом же рекомендації, викладені в листі російських учених і економістів Путіну, становлять не що інше, як «заманливу» пропозицію російській владі оплатити український курс «геть від Москви!», перекласти на плечі Росії тягар українських проблем, які виникли (або виникнуть незабаром) унаслідок створення ЗВТ з Євросоюзом.

Вужі та їжаки Азарова

Хоча в Україні, звісно, були б не проти, щоб Москва виступила спонсором української євроінтеграції.

На 9-му засіданні українсько-російського форуму «Друга хвиля світової кризи та перспективи українсько-російських економічних відносин» 10 серпня Азаров поскаржився на надто дорогий російський газ. Поскаржився, що «російська сторона вдається до обмеження поставок на територію Митного союзу таких чутливих для України товарів, як продукція металургії, труби, м’ясо, молоко, цукор» (чому «російська сторона», коли захисні заходи запроваджує МС? — С.Л.).

Пожалкував, що «задекларовані масштабні проекти кооперації та інтеграції в авіабудуванні, машинобудуванні, транспортній інфраструктурі, високих технологіях досі не вийшли зі стадії обговорення». Не пояснив, щоправда, чому так відбувається — у що впираються задекларовані масштабні проекти в зазначених галузях. Чи не в українську позицію, колись сформульовану Президентом України: «Є така загроза, припустімо, поглинання економіки України Росією... Але ми стежимо. І Росія це розуміє» (08.10.2010, Шустер Live)? Розшифровуючи слова Януковича: українські олігархи бачать загрозу «поглинання економіки України Росією». Прихід російських інвесторів вигідний українській економіці, бо це великі капітали, дешева сировина (включно з природним газом), ринок збуту (російський) — але невигідний окремим особам з числа т.зв. «ефективних власників», яким довелося б, як-то кажуть, посунутися.

Микола Янович навіть пофілософствував: «Хочу заявити, що економічні відносини між Україною та Росією — це чинник набагато більший і глибший, ніж економічна кон’юнктура. Наш взаємопов’язаний економічний розвиток — цінність вища, ніж політична й торговельна кон’юнктура». Мабуть, мали на увазі, що Росія має поступитися й не зважати на торговельну кон’юнктуру (наприклад, що стосується поточних світових цін на енергоносії) заради вищих цінностей.

Нарешті, сказав український прем’єр і про можливу другу хвилю світової фінансової кризи. На його думку, «у цій ситуації взаємопідтримка та взаємодопомога наших двох серйозних економік була б надзвичайно важливою». Проте не доводилося зустрічати заяв високопоставлених українських чиновників із закликами до Євросоюзу про взаємопідтримку та взаємодопомогу в умовах світової кризи — що було б набагато логічніше, ніж подібні заклики до Росії у світлі непохитної позиції України зі створення ЗВТ з ЄС.

На думку Миколи Яновича, Україна могла б тісніше співпрацювати з Росією та іншими країнами МС у рамках ЄЕП в окремих галузях економіки, зокрема в агропромисловому комплексі. «Наш експортний потенціал приблизно 24 млн. тонн зерна. У Росії, наскільки мені відомо, близько 35 млн. тонн. Казахстан має експортні можливості 15 млн. тонн. Складемо — і отримаємо дуже серйозну частку світового ринку. Так виникає питання: як легше виходити на цей ринок — разом чи окремо?» — поставив собі питання Азаров.

Відповідь ніби очевидна: звісно ж, разом! І чому лише «на цей ринок» (зерновий)? Чому не поставити питання ширше — про спільний вихід на світовий ринок російської, української, білоруської, казахської економік: «Так виникає питання: як легше виходити на світовий ринок — разом чи окремо?». Це т.з. моє питання на засипку п. Азарову.

Проте це все риторика, бо щоб разом (Україні, Росії, решті країн МС) виходити хоч на світовий, хоч на зерновий ринок — офіційному Києву спочатку необхідно відкоригувати свої інтеграційні пріоритети.

Озвучена Азаровим ідея «зернової ОПЕК» за участю Росії, України та Казахстану не нова. Їй щонайменше років п’ять. Але далі розмов на цю тему справа не йшла. Чому? Тому що Європа — у разі участі України в переговорах на цю тему — незмінно погрожувала заморозити процес створення.

Можна згадати, як 7 червня 2009 р. на Всесвітньому зерновому форумі в Санкт-Петербурзі тодішній міністр аграрної політики України Юрій Мельник заявив, що Україна готова ввійти до зернового пулу разом з РФ і Казахстаном для спільної роботи на світовому ринку (тобто в руслі висловлювань Азарова від 10 серпня ц.р.). Але вже 15 червня 2009-го комісар Європейської комісії з питань сільського господарства та розвитку сільської місцевості Маріанн Фішер Боль пояснила п. Мельникові, що Україні — якщо вона бажає мати ЗВТ з ЄС — ні в яких «зернових ОПЕК» з Росією та Казахстаном брати участь не можна (докладніше див. «Україні не дозволяють диктувати ціни», «Коммерсант-Україна» № 98 від 16.06.2009).

Можна не сумніватися, що й зараз — заявив Київ позицію Азарова як офіційну — з Брюсселя буде суворий окрик: «не можна!» Як не викликає сумнівів і те, що офіційний Київ (той самий Азаров) візьме під козирок.

Тож об’єднання експортних потенціалів України, Росії та Казахстану на світовому ринку зерна й створення ЗВТ України з ЄС — речі несумісні. Це як намагатися схрестити вужа та їжака.

Інша річ, якби Україна взяла курс на вступ до Митного союзу. Тоді азаровське питання — «як легше виходити на цей ринок — разом чи окремо?» — автоматично перейшло б із риторичної площини в практичну.