«Як зробити переможний знімок, або Чи є перспективи в фотополювання в Білорусі?»

-- Не приховаю, що мені дуже приємно перемогти у фотоконкурсі «Дикі тварини в природному середовищі». Адже на нього було представлено багато чудових кадрів від досвідчених фотографів. Боротьба видалася напруженою. Але маю сказати, що знімок «Сутичка», який приніс мені перемогу, — далеко не моє особисте досягнення. Більше того, зробити його міг будь-хто з учасників фотопленерів, організованих громадською організацією «Охорона птахів Батьківщини» у Вигонощанському районі. Час для фотополювання було обрано не найтепліший — з лютого по березень 2011 року, і для багатьох він став добрим випробуванням «на міцність». Проте більшості учасників вдалося отримати непогані кадри із зафіксованими хижими птахами.

Захід відбувся в межах проєкту “Акція для орланів і людей”, який фінансувався з Програми малих грантів посольства США в Республіці Білорусь. Комерційного інтересу під час організації фотопленерів ми не переслідували. Хотіли лише максимально залучити всіх фотографів, які захоплюються зніманням природи, і отримати фотографії хижих птахів, насамперед орлана-білохвоста, які потім демонстрували б на пересувній фотовиставці в школах регіону.

Підготовка зйомки проходила в непростих умовах. Якраз увечері того дня, коли я разом із працівником заказника Миколою Горобцем і єгерем Віктором Куратником оглядала місця, де передбачали будувати засидки, сталася трагедія: Миколу важко поранили. З очевидних причин, якийсь час усім було не до пленерів.

Коли ж знову повернулися до їх організації, вирішили для початку збудувати три засидки. Навичок створення укриттів для фотополювання в нас не було, тому намагалися ретельно врахувати досвід інших.

Одним із місць, де ми могли розміститися, став старий сарай на хуторі. Покинуте приміщення було дуже комфортним: у ньому одночасно вміщалося кілька людей. Орланам же воно явно не сподобалося: за час проведення пленерів вони там не з'являлися, чого не скажеш про канюків і яструбів-тетерев’ятників.

Ще одну засидку збудували безпосередньо поруч із майданчиком, де бачили орлана-білохвоста, що годувався. У невеликому курені, спорудженому з підручних матеріалів, було важко поворухнутися, а сидіти доводилося мало не навколішки. Під час відлиги ситуація погіршувалася тим, що зі «стелі» капала вода. Але курінь виявився найбільш «орлиним»: саме з нього вдалося сфотографувати омріяних птахів. Сталося це, коли ми остаточно втратили надію. У вдачу вірив лише Олександр Іванов, який регулярно перевіряв засидки, викладав корм, допомагав «розсаджувати» фотографів, ділився цінними спостереженнями. Щоб довести нам, що орлани поблизу все ж є, одного дня він сам вмостився в засидці… і сфотографував одразу кількох величних пернатих хижаків!

Однак найкапітальнішою спорудою ми по праву вважали засидку-землянку. Простора, обшита всередині дошками, конструкція має прослужити не один рік. Саме з неї мені пощастило сфотографувати сцену бійки між канюком і яструбом-тетерев’ятником.

Розмістили її на краю поля. Тут кілька років поспіль для орланів-білохвостів викладався корм. Взагалі принаду залишали біля кожної засидки, а напередодні приїзду гостинці підкладали.

Спочатку землянка не виправдовувала наших очікувань. Канюк та яструб-тетерев’ятник — ось фототрофеї, які вдавалося з її укриття здобути фотографам.

Останнього дня фотопленеру настала моя черга «нести варту». Ледь зайнялося на світ — чекаю. Через якийсь час бачу, як на принаду приземляється канюк. Ну, цей гість тут нерідкий, він, наче за розкладом, регулярно відвідував облаштовану нами «їдальню». Птах протягом півтори години спокійно насолоджувався їжею, як раптом у небі з'явився яструб-тетерев’ятник. Він примостився на присаді й почав терпляче чекати. Через годину це заняття йому, вочевидь, набридло, і хижак вирішив помірятися силою з канюком. Провів атаку з повітря. Сутичка була дуже короткою, не більше півхвилини, але видовищною, сповненою експресії.

Я встигла зробити лише один кадр їхньої дуелі. Переможцем у ній вийшов канюк, а яструб, спантеличений, знову сів на присаду й заходився чекати. Через півгодини він відлетів: його сполохали люди, що пройшли дорогою…

Не можу судити, наскільки такі фототури можуть зацікавити широке коло осіб і чи будуть у наших реаліях комерційними. Проведені нами змогли залучити лише 14 осіб, зокрема двох фотографів з України.

Затятим фотомисливцям, як мені здається, брати в них участь було не дуже цікаво. Воно й зрозуміло: є ризик отримати масову картинку, а не шедеври.

Однак не можна заперечувати той безцінний досвід, який завдяки фотопленерам здобули новачки. Вони навчилися мистецтва зйомки хижих птахів, ближче познайомилися з їхніми особливостями, змогли поспілкуватися з досвідченішими фотографами. Важливо й те, що навички, отримані під час організації фотопленерів минулої зими, ляжуть в основу розроблення заказником «Вигонощанське» власних фототурів. У їхню успішність дуже хочеться вірити.

Нагородою за перше місце в конкурсі має бути фототур. Мені ще належить узяти в ньому участь. Ось тоді й з'явиться можливість для порівняння…