Приземлені питання / ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА/

Народ ще має усвідомити, що земля — це найкапіталізованіше майно, яке може постійно приносити дохід, тому люди не повинні її продавати, упевнений міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк

З початку 2012 року в Україні буде скасовано мораторій на купівлю-продаж землі сільгосппризначення. Проте закон «Про ринок землі» не ухвалено — він зараз перебуває на повторному першому читанні. Не завершено й роботу над земельним кадастром. Про те, коли ринок землі зможе повноцінно запрацювати, чи готове українське законодавство та громадськість до завершення земельної реформи, а також які ризики існують у зв’язку із запровадженням вільного ринку землі, «Експерт» розмовляв із міністром аграрної політики та продовольства Миколою Присяжнюком.

— Миколо Володимировичу, з 1 січня 2012-го наша країна має намір скасувати мораторій на купівлю-продаж землі сільгосппризначення. Які пов’язані з цим ризики ви бачите? Що робить Міністерство аграрної політики та продовольства для їх мінімізації?

— Ніхто не ставить завдання, що з 1 січня 2012 року ринок землі має бути запроваджений. Судячи з просування законодавства, швидше за все, його буде запроваджено з 1 січня 2013-го. Я шкодую, що закон називається «Про ринок землі», на мій погляд, його варто було б назвати «Про обіг сільськогосподарських земель». Слово «ринок» лякає людей. Але ми змушені погодитися з цією назвою, бо так прописано в Земельному кодексі.

Насамперед ми маємо завершити роботу над земельним кадастром, провести розмежування комунальних, державних і селищних земель, щоб не допустити хаосу. Після ухвалення закону про ринок землі ще впродовж року-двох необхідно його супроводжувати, щоб миттєво вносити зміни й усунути можливість зловживань. У доповненнях до законопроєкту ми посилимо роль держави, зокрема, відповідальність останньої за контроль над рухом землі.

Право купувати й продавати землю матимуть лише громадяни України. Ми також обмежимо обсяг її продажу в одні руки. Від нас була пропозиція дозволити концентрувати в одних руках до двох тисяч гектарів. Зараз надійшла пропозиція зменшити цей обсяг до 500 гектарів. Це європейська практика. У Польщі, наприклад, в одних руках може перебувати не більш як 350 гектарів землі.

Завершення земельної реформи дасть змогу дрібнотоварним виробникам брати кредити в банках. Ми передбачаємо, що право оренди теж може бути заставою у фінустанові. Тут важливо, щоб банкіри не знайшли можливості відчужувати землю в рахунок погашення заборгованості.

— Але якщо ви перекриєте їм можливість відчужувати земельні ділянки, чи стануть вони давати кредити під заставу, яку не зможуть відчужувати?

— Я провів із банкірами шість зустрічей. Вони запевняють, що їм нецікаво мати землю у власності. Звісно, тут треба бути напоготові. Але сьогодні ціна на продукти харчування у світі така, що в галузь ідуть інвестиції й без банків.

— Наскільки серйозну загрозу для українських селян становить можливий скуп сільськогосподарських земель іноземними компаніями через дочірні підприємства? А скуп великими вітчизняними агрохолдингами?«Я вважаю, що люди взагалі не повинні продавати землю: або сам на ній працюй, або здавай в оренду»

— Усім юридичним структурам купувати землю буде заборонено. У великих агрохолдингів з’явиться право на оренду строком до 50 років. У законі буде прописано, що навіть якщо власник земельного паю захоче його продати, договір оренди не може бути розірваний. Великотоварне виробництво в нас уже відбулося, і допомога держави має полягати в тому, щоб не заважати агрохолдингам розвиватися й допомагати їм на зовнішніх ринках.

— Ця норма передбачена назавжди чи лише на якийсь перехідний період?

— Ми не передбачаємо перехідного періоду в законодавстві. Запевняю вас, тривала оренда влаштовує всіх, включно з державою. Адже інакше великим агрохолдингам при купівлі землі довелося б конкурувати з іноземними фінансовими фондами.

— Багато холдингів, що займаються садівництвом, зацікавлені саме в купівлі землі. Адже інвестиції в закладання садів досить довготривалі.

— А що буде, якщо фермер закладе сад, а через три роки він або його діти вирішать продати підприємство, наприклад, іноземцям? У цьому випадку ми порушимо єдиний принцип, і тоді настане хаос. Нехай купить і оформить ділянку на себе як на фізособу. Народ ще має усвідомити, що земля — це найкапіталізованіше майно, яке може постійно приносити дохід. Зрозуміло, що сьогоднішні потреби можуть переважити планові доходи. Але я все одно не хочу випустити землю з рук фізосіб.

— Влітку Верховна Рада ухвалила Закон «Про Державний земельний кадастр». На якій стадії зараз перебуває створення останнього? Що станеться, якщо мораторій на купівлю-продаж сільгоспземель буде скасовано, а кадастр так і не буде повністю сформовано?

— Кадастр перебуває не в такому плачевному стані, як багато хто думає. Світовий банк виділяв чимало грошей на його створення. На жаль, частина їх витрачалася неефективно. Проте багато роботи зроблено. Проблема в тому, що значна частина інформації про земельні наділи зберігається на папері. Зараз ми займаємося перенесенням даних на електронні носії. Ми провели переговори з українськими космічними службами, кількома державними компаніями, які здатні швидко зібрати необхідні відомості. Крім того, провели зустріч на рівні канадського уряду з фірмою, що створила такий кадастр для Великої Британії, США та деяких інших країн. Упевнений, наступного року земельний кадастр запрацює.

Почім землиця?

— Зараз ставки оренди на землю сільгосппризначення в різних регіонах коливаються від 30 до 55 доларів за гектар на рік. Як вони зміняться після скасування мораторію? І скільки коштуватиме гектар?

— Складне питання. В аналітиків немає єдиної думки з цього приводу. Одні називають ціну 300 доларів за гектар, інші — 500, треті — 1000 доларів. Ми в ринку, тому призначити ціну землі ніхто не зможе. Думаю, на першому етапі вона буде занижена.

— Називають цифри від 11 до 20 тисяч гривень за гектар…

— Це нормативна оцінка. Зрозуміло, що до неї ніхто не прив’язуватиметься, бо ціну диктуватимуть торги, а ми передбачаємо продаж землі лише на відкритих аукціонах. Якщо хтось каже, що сільгоспземля коштуватиме 300 доларів за гектар, то це свідома PR-кампанія на зниження її вартості. У світі вартість землі з кожним роком збільшується. Наприклад, у Польщі гектар коштує чотири тисячі євро, в Угорщині — 3,5 тисячі євро, у Великій Британії — 12 тисяч фунтів стерлінгів, у Росії — 500 доларів.

Я вважаю, що люди взагалі не повинні продавати землю: або сам на ній працюй, або здавай в оренду.

— То що ж буде з орендними ставками?

— В Україні є шість природно-кліматичних зон. Зрозуміло, що якість землі в Полтавській, Житомирській чи Чернігівській областях відрізняється, тому й вартість у неї різна. Відповідно, відрізнятимуться й орендні ставки. Відштовхуючись від оціночної вартості землі з урахуванням кліматичних зон, ми й рекомендуватимемо орендні ставки.

Я вважаю стратегічно важливим моментом, що один відсоток збору від оренди перераховуватиметься прямим цільовим платежем на рахунки селищних рад для соціально-економічного розвитку села. А це близько чотирьох мільярдів гривень на рік. Держава ніколи не знайде таких грошей на розвиток села. Від сплати цього збору буде звільнено власників городів і тих, хто веде особисте селянське господарство, обробляючи не більш як два гектари землі. За чинних ставок оренди ні для кого з великих агрохолдингів сплачувати цей збір не накладно. Ні уряд, ні міністерство не матимуть до цих грошей жодного стосунку. Порядок їх використання визначатиме сільрада. Держава не може постійно виступати в ролі пастуха, інакше в нас ніколи не з’явиться вільний селянин.

— На одному з круглих столів довелося почути, що оцінка землі зараз проводиться за ГОСТами 1982 року.

— По-перше, нині до нормативних документів вносяться зміни щодо оцінки землі. По-друге, усі споживачі сьогодні вимагають саме ГОСТівську продукцію. Тож не все тоді було погано.

— Нещодавно Кабінет міністрів затвердив новий коефіцієнт нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. З 1 січня 2012 року він збільшиться з одного до 1,756. Такі зміни спричинять зростання ставок оренди в середньому до 533 гривень за гектар на рік.

— Моя мрія, щоб за гектар платили 500–700 гривень. Це виправдано. Візьмімо, наприклад, Бєлгородську область. Земля там не краща за нашу. Зате орендна плата за гектар дорівнює ринковій вартості однієї тонни зерна й вноситься вона грошима. Якщо цього року ціна на зернові становить 200 доларів за тонну, то й оренда коштує 200 доларів за гектар. Не ризикує ні орендар через зміну кон’юнктури зернового ринку, ні власник — він знає ринкову ціну.

— А чи не вийде так, що з власників землі почнуть стягувати підвищені податки? За логікою: «маєш землю, а з неї орендну плату — будь люб’язний відстібнути до казни»?

— Ні, податки ми піднімати не будемо. Звісно, такі пропозиції були. Але тоді постраждав би власник землі, одноосібник, дрібний приватник. А так ми стимулюємо орендаря краще працювати, підвищувати врожайність, щоб у нього була можливість і однопроцентний збір, про який я говорив вище, сплатити, і оренду, і заробити.

Збирач земель

— Чи має держава намір викуповувати земельні наділи? Якщо так, то де вона візьме на це гроші?

— Має. Більше того, як не парадоксально, але за результатами соціологічних опитувань і зустрічей із селянами 80 відсотків власників земельних паїв висловилися за те, щоб бачити державу повноцінним учасником ринку купівлі-продажу землі.

— Щоб у разі чого було кому продати?

— Так. Вони довіряють державі. Але я також вважаю, що вона ніколи не буде ефективним виробником. Держава категорично не повинна займатися виробництвом зерна. Проте як власник земельного паю вона може продати його на торгах. Ми законом передбачаємо пільгове виділення землі в розстрочку до 20 років молодим спеціалістам, переселенцям із міста, фермерам, які хочуть із нуля розпочати свою справу.

Крім того, близько чотирьох мільйонів гектарів землі в нас не розпайовано. Ми візьмемо її в державну власність і здамо в оренду тому, хто обробляє сусідню ділянку. Є ще близько 1,8 мільйона гектарів розпайованої землі, але власники цих паїв померли, спадкоємців немає або вони невідомі, спадщину не оформлено. У результаті орендарі, які обробляють таку землю, мають справу з мертвими душами. Вона має перейти до спадкоємців, якщо такі знайдуться, або в розпорядження сільських рад, або ж у власність держави.

— Ви описали два джерела наповнення земельного банку. А звідки держава братиме кошти на викуп земельних ділянок? За рахунок здачі в оренду частини земельного банку?

— Частково за рахунок здачі в оренду. Частково — за рахунок бюджету. Це вже робота фінансового блоку — Міністерства фінансів, Національного банку. Не буде грошей — не купуватимемо.

— У своєму минулорічному інтерв’ю «Експерту» (див. «Самі поїмо й інших нагодуємо») ви обіцяли запровадити штрафи за неякісний обробіток землі. Чи з’явилися вони?

— Ми завершуємо роботу над відповідними документами. Нам не потрібні штрафи заради штрафів, щоб породжувати корупцію. У законопроєкті «Про родючість землі» передбачено як адміністративну, так і кримінальну відповідальність за неналежне використання наділів. Порушник має розуміти, що земля — це товар, додатково обтяжений державними умовами.

Світовий масштаб

— Чи можете оцінити втрати сільгоспвиробників від нещодавно скасованих загороджувальних квот і мит на експорт зерна? Адже зараз елеватори заповнені до відмови, зберігати товар ніде, ціна падає…

— Від запровадження загороджувальних заходів постраждали не стільки виробники, скільки імідж держави. Якщо вона втратить авторитет у світі, то самостійно наш фермер на зовнішній ринок не проб’ється. У країн, які відчувають дефіцит продовольства, зазвичай немає грошей, а там, де вони є, спостерігається жорстка конкуренція. Два роки ми намагаємося домовитися про експорт цукру до Росії — і не виходить, попри всі переговори про Зону вільної торгівлі країн СНД.

З погляду фінансового блоку країни ці обмеження були вимушеним заходом, але, на мій погляд, неефективним. У цьому маркетинговому році нам необхідно експортувати 27 мільйонів тонн зерна, а ми вивезли лише шість мільйонів. Адже минуло майже шість місяців…

— Якщо трейдери все-таки не зможуть вивезти 27 мільйонів тонн, чи викуповуватиме держава надлишки? Навесні аграрії були задоволені форвардними закупівлями, які держава проводила через компанію «Хлібінвестбуд». Держзакупівельник пропонував хороші ціни. Проте зараз держава не здійснює жодних закупівель, із чим це пов’язано?

— Потроху вже викуповуємо. Із наступного року хочемо відновити форвардний механізм закупівель. Намагатимемося вивозити, особливо, кукурудзу.

Така суха осінь, як нинішня, була 87 років тому. Містяни раді, а ми молимося про дощ і сніг щодня. Через відсутність опадів доведеться пересівати щонайменше два мільйони гектарів. Аграрії будуть змушені озимі замінити кукурудзою, ячменем, соєю. Щоб переконати їх вирощувати саме ці культури, необхідно довести, що ця продукція не залежується, а йде на зовнішні ринки. Цього року ми зібрали небачений урожай кукурудзи — 22 мільйони тонн проти 12 мільйонів у 2010-му. Ціни на неї та ячмінь майже однакові, а врожайність кукурудзи в два-три рази вища.

Я поки що не готовий докладно розповідати, але ми готуємо новий підхід до бюджетного фінансування. Наші спеціалісти працюють над законопроєктом, який мотивуватиме трейдерів до участі у фінансуванні майбутнього врожаю. Така схема ефективно працює в Бразилії, Аргентині. Вона законодавчо гарантує зернотрейдеру: якщо він профінансував 50 відсотків майбутнього врожаю, то обов’язково отримає цей товар. Остаточний розрахунок відбуватиметься після збору, за ринковою ціною, що склалася.

— Уже ясно, що наступний сільськогосподарський сезон виявиться непростим. Що міністерство робить для мінімізації втрат?

— Багато що залежить від природи, але не менш важливі правильні розрахунки Академії аграрних наук. У кожній області наші спеціалісти щодня моніторять стан озимих — як зійшли, у якій фазі під сніг ляжуть. Вони намагаються спрогнозувати, чи з’явиться крижана кірка на полях. Ми повинні допомогти аграріям підживити озимі, а головне, розробити правильні рекомендації щодо проведення весняно-польових робіт. Минулого сезону академія дала чіткі, науково обґрунтовані вказівки щодо кукурудзи.

— Оскільки врожай-2012 очікується невисокий, чи можуть виникнути якісь обмеження на експорт наступного року?

— Ми домовилися із зернотрейдерами, що якщо підходитимемо до критичної точки, то обмежимо експорт продовольчої пшениці. З 22 мільйонів тонн зібраної пшениці приблизно 15 мільйонів становить продовольча. Внутрішньому ринку достатньо 5,5 мільйона тонн «продовольчої». З огляду на те, що наступний рік буде важким, необхідно залишити ще мільйона зо три. На сьогодні вивезли лише два мільйони тонн цього товару.

— Чи передбачаєте ви якісь компенсації виробникам цукру? У прийдешньому році в нас знову може виникнути дефіцит цього продукту, оскільки цього сезону на ринку спостерігався надлишок у розмірі 300 тисяч тонн…

— Щоб не допустити обвалу ринку, ми закупили за високою ціною 200 тисяч тонн цукру-піску до Аграрного фонду. Це майже десять відсотків усього виробленого в країні цукру. Якби ми цього не зробили, ціна на продукт упала б до критичного рівня. Зараз гуртом його продають по 7–7,50 гривні за кіло. І виробників ціна влаштовує. На жаль, наш цукор не хочуть купувати на зовнішніх ринках. Водночас енергоносії весь час дорожчають, тому ми збираємося запустити програму переробки цукрових буряків на біоетанол.

— А чому не хочуть купувати? У нас що, поганий цукор?

— Це питання політичне. Продукти харчування стали таким самим політичним товаром, як нафта. Країни, у яких вона є, саме цим стурбовані, вони розуміють, що голодний бунт — найнеконтрольованіший. І нам треба цим моментом скористатися, але не переоцінити свою значущість.

Допомога міста селу

— Ви згадали про необхідність підживити озимі. Чи не буде цього сезону в аграріїв проблем з добривами та засобами захисту рослин? Адже газ дорожчає, а обігових коштів через труднощі з експортом у селян небагато. «Ми готуємо новий підхід до бюджетного фінансування. Наші спеціалісти працюють над законопроєктом, який мотивуватиме трейдерів до участі у фінансуванні майбутнього врожаю»

— Проблеми будуть. Ми готуємо пропозиції щодо надання фінансової допомоги шляхом здешевлення палива, виділення компенсацій на добрива, закупівлю насіння до резервного насіннєвого фонду.

— Але в держави немає скільки-небудь помітних нафтових і хімічних активів, вона не зможе надати ні дешеве паливо, ні дешеві добрива…

— Допомагатимемо грошима з держбюджету або надаватимемо пільги на кшталт звільнення нафтових і газових ресурсів від сплати податку на додану вартість, щоб для потреб села виробити паливо й добрива. Тут уже як вирішить Міністерство фінансів. Я вважаю, краще підтримати аграріїв грошима, щоб пільгове пальне зрештою не опинилося на заправках. До будь-якої пільги завжди намагаються «присмоктатися», тому я обережно ставлюся до пільг і дотацій.

— Уже майже рік в Україні діє нова схема дотацій для виробників молока й м’яса. Які основні підсумки її роботи? Сільгоспвиробники стверджують, що поки що не отримали від держави ні копійки й змушені скорочувати поголів’я великої рогатої худоби.

— Минулого року мені довелося жорстко відстоювати, щоб ПДВ від заготівлі молока, який раніше акумулювали переробні підприємства (ця сума обчислювалася двома мільярдами гривень на рік), надходив на державний спецрахунок. Ця пільга замість того, щоб мотивувати розвиток молочної галузі, навпаки, губила її. Молокопереробні підприємства акумулювали ці гроші в себе для розвитку переробки, але я їм казав, що вони потрапили в пастку — заводи є, а молока немає. Після скасування цієї статті до бюджету країни надійшло лише 400 мільйонів гривень. Я задоволений тим, що решта 1,6 мільярда, що залишилися у переробників, пішли на створення кооперативів, які звільнені від сплати ПДВ. На ці кошти почали створюватися молокоприймальні пункти, селянам стали надаватися безкоштовні ветеринарні послуги, а також послуги з ідентифікації великої рогатої худоби.

Необхідно зробити так, щоб чиновник майже не торкався бюджету, а останній максимально мотивував розвиток необхідних нам галузей — приватного сектору, фермерства, молочного й м’ясного скотарства. Зараз на 42 тисячі фермерів у нас усього 38 тисяч голів дійного стада. Це неправильно.

— Що чекає вітчизняне молочне скотарство найближчим часом?

— Я хочу, щоб фермери стали опорою у виробництві молока. Тоді ми виділятимемо їм стільки коштів, скільки витримає держбюджет. Цього року ось дали фермерському фонду близько 300 мільйонів гривень. Ці кошти фермери розподіляли самі. Проте надалі ми виділятимемо гроші лише на розвиток тваринництва. На наступний рік передбачаємо бюджетну допомогу для розвитку сімейних ферм. За бюджетні кошти компенсуємо родинам, які хочуть розвивати сімейні ферми чисельністю від п’яти до двадцяти корів, вартість купівлі телят, будівництво ферми.

— Як ви ставитеся до ініціативи деяких чиновників обмежити імпорт нової та заборонити ввезення вживаної сільськогосподарської техніки? Це нібито необхідно для підтримки національного виробника…

— Така норма існувала два десятки років. І де зараз наше машинобудування? Є ж у світі багаті країни, окрім США та Євросоюзу?

— Нафтові: Саудівська Аравія, Кувейт та інші.

— Правильно. Але вони чомусь не кажуть: «Не купуватимемо літаки Boeing і Airbus, виробимо свої». Бо розуміють — це економічно неефективно. Так, ми повинні створювати власну техніку — потрібен наш комбайн, наш важкий трактор. Сівалки, віялки шляхом створення спільних підприємств уже з’явилися. Машинобудування тепер перейшло до зони відповідальності нашого міністерства (у ході адміністративної реформи після розформування Мінпромполітики. — «Експерт»). Я мав би виступати за припинення імпорту техніки в Україну. Але через відсутність нормальних комбайнів наші аграрії щороку втрачають на полях до шести мільйонів тонн зерна більш ніж на мільярд доларів. Машини світового рівня виробляють John Deer у США, Case у Німеччині, New Holland у Голландії. Є ще Росія та Білорусь. І все.

— У New Holland в Україні були якісь активи, куплені через Польщу…

— Так, вони створюють підприємство. Ми мотивуємо міжнародних виробників до організації в нашій країні спільних підприємств. John Deer і Case нам кажуть: «Знизьте рівень локалізації з 50 до 20 відсотків, і за рік ми зробимо вам спільні підприємства». Ми не можемо за рік розробити свій двигун і трансмісію. Залізо, ходову, гуму, паси — будь ласка.

— Ви вже готові зменшити цей рівень локалізації?

— Я готовий.

— А хто не готовий?

— Є опоненти, лобі, ми ведемо з ними дискусію. Я як куратор цієї галузі більше за них зацікавлений у тому, щоб машинобудування розвивалося. Але не ціною щорічної втрати мільярда доларів. В Україні комбайни здатний виробляти лише один завод — «Херсонські комбайни» (ТОВ «Науково-виробниче підприємство ”Херсонський машинобудівний завод”», засноване на базі потужностей ВАТ «Херсонські комбайни», ключовий власник — Олександр Олійник. — «Експерт»). Але їхній «Славутич» себе повністю вичерпав. Зараз вони розробили новий «Скіф». Я вольовим рішенням наказав купити комбайн на державну зернову компанію, адже, не випробувавши дослідний зразок, ми не зможемо оцінити його ефективність. А власники «Херсонських комбайнів» кажуть: «Нехай держава наступного року купить у нас двісті машин». Але це ж не ринкові відносини!

— У Харкові завод ім. Малишева робив комбайни, київський АТЕК збирав дослідні зразки…

— Уже нічого немає. Хіба що в Миколаєві приватна структура збирає білоруські комбайни. Проте як би ця збірка не виявилася оманливою. Нормою про 50 відсотків локалізації ми породжуємо всілякі негарні схеми. З українських міст везуть комплектувальні до Білорусі, там збирають, а тут показують. Не можна так робити.