«Куди росте» український ліс?

Орієнтири розвитку лісової галузі України (спеціально для конкурсу "Телекритики" та програми ENPI-FLEG ).Це спроба системно проаналізувати стан і проблеми лісової галузі України та перспективи її розвитку, порівняти український і російський досвід. Мова піде про шляхи вдосконалення лісоуправління (облік лісового фонду, експорт деревини, економічної ефективності лісового господарства, забезпечення сировиною деревообробної промисловості, а також захисне лісорозведення). Окрему увагу приділено лісам Херсонщини.

Про автора:
Закінчив Мінський лісогосподарський інститут за спеціальністю інженер лісового господарства. Працював у лісовому господарстві в Україні та Молдові, об'їздив весь СРСР в експедиціях від Лісгоспбуду.
Кандидат лісогосподарських наук, доцент. Нині на пенсії, останні 30 років викладав на кафедрі ботаніки Херсонського педагогічного університету

2011 рік було оголошено Генеральною Асамблеєю ООН «Міжнародним роком лісів». Для України та Росії цей рік збігся з початком значних реформ і великих змін у лісовій галузі.

Плюси та мінуси сучасного лісового господарства Росії

Лісовий фонд Росії - це величезна територія площею близько 1,2 млрд га, переважно Півночі, Сибіру та Далекого Сходу. Вкрита лісовою рослинністю площа, тобто покрита лісовою рослинністю площа становить понад 776 млн га, або 45,4% земель Росії. Більшість лісів із переважанням деревостанів хвойних порід (70%), з яких із переважанням модрини 35%, сосни 16%, ялини та ялиці 12,5%, а також кедрових сосен (сибірської та корейської) – 5,6%. Ліси м'яколистяних порід вкривають 17%, переважно берези й осики. Ліси твердолистяних порід – дуба, ясена, бука, граба займають невеликі площі - 2,5%. Решта вкритих лісом земель (10%) переважно представлена кедровим сланцем та іншими чагарниками.

При цьому із жалем зауважимо, що в багатьох освоєних районах Росії породний і якісний склад лісів значно погіршився. Цьому сприяли сплеск експорту деревного кругляка, хижацькі вирубки найцінніших і найпродуктивніших лісів та недосконалість технології заготівлі деревини. До цього додалися почастішалі лісові пожежі та спалахи розмноження комах на значних площах. Як результат - неконтрольована зміна корінних хвойних на вторинні березові й осикові ліси. У середньому 8-15 мільйонів га лісів щороку зазнають різних видів порушень. Кліматичні зміни, що спостерігаються й очікуються, збільшують їхні наслідки.

Значну загрозу лісам Росії становлять і спроби децентралізації державного лісоуправління, ліквідація Федеральної служби лісового господарства РФ у 2000-х рр. Передача її функцій безпосередньо в регіони, у відання губернаторів, а тих – у свою чергу - орендарям не привела до позитивних результатів і навіть погіршила становище в галузі. Скорочення витрат, кадрів обернулося розпадом традиційної системи державної охорони лісів. Ухвалення 2006 року нового Лісового кодексу Російської Федерації остаточно узаконило ліквідацію державної лісової охорони на місцях. Гасіння лісових пожеж поклали на орендарів лісів і регіональні органи влади.

При цьому залишилися величезні площі "безгосподарних" лісів. Це, перш за все, знищувані вогнем і самовільними рубками колишні «колгоспні» ліси та захисні лісосмуги. Про захисне лісорозведення, полезахисні та водоохоронні смуги взагалі намагаються не згадувати. У підсумку - хаотичність ведення державного лісового обліку, лісовпорядкування, розвал лісоуправління. Що вже може бути гірше, якщо на Далекосхідному Примор'ї, за аналогією з хижацькими «скупниками металу» в Україні, з'явилися напівлегальні китайські пункти з оптового «скуповування круглого лісу», необробленої деревини, зрозуміло, якого походження. В інтенсивні рубки залучаються ліси навіть заповідного фонду, водночас недостатньо проводяться рубки догляду, протипожежні та інші заходи. Якщо щось і проводиться, то шаблонно. Наприклад, на місці згорілих загущених монокультур сосни знову створюються вразливі монокультури сосни.
Лише після трагічних подій спекотного літа 2010 року, коли вогонь охопив до 2-х млн га лісів і постраждали близько 200 населених пунктів, було усвідомлено невдалість перетворень лісового господарства. Вжито термінових заходів з охорони лісів від пожеж. Організовано єдиний централізований диспетчерський центр. У структурі Авіалісоохорони формується загін десантників і парашутистів. Посилено матеріально-технічні бази лісопожежних служб на місцях. У 2011 році обсяг фінансування лісового господарства країни було збільшено майже вдвічі. До Лісового кодексу внесено пакет поправок, які стосувалися повноважень профільних органів влади, лісовпорядкування, ведення лісового реєстру, лісовідновлення та інших важливих напрямів. Відкориговано статус лісової охорони. Посилено відповідальність за порушення правил пожежної безпеки. Законодавчо встановлено, що захист лісів від пожеж тепер мають здійснювати спеціалізовані державні установи. Певні надії на припинення незаконного обігу деревини покладаються на впровадження лісової сертифікації. Лісовий реєстр і базові програми міжвідомчої взаємодії митниці, поліції, податкової служби, органів лісової охорони дадуть змогу відстежувати весь шлях деревини – від заготівлі до переробки.

Подальший розвиток лісової галузі Росії передбачається вести шляхом створення системи приватно-державного партнерства, реалізації пріоритетних інвестиційних проєктів глибокої переробки деревини. Це нові робочі місця, податкові відрахування до бюджету. Виходячи з цього, для таких проєктів створюється режим максимального сприяння – мінімальні ставки плати за лісові ресурси, надання лісових ділянок в оренду без аукціону. Більше того, бюджетні субсидії з федерального бюджету з 2012 року надаватимуться компаніям – інвесторам, які займаються створенням інфраструктури з обов'язковим співфінансуванням із регіональних бюджетів.

Малий бізнес теж допускається до виробничої діяльності в лісовій галузі. Але переважно в заготівлю деревини, її транспортування, надання техніки для роботи в лісі. Це вважається особливо цінним для мешканців лісових селищ. Аби їхня продукція не пішла в щойно згадані вище напівкримінальні «пункти скуповування».

Лісовій науці, яка дещо втратила замовлення практики на свої послуги, запропоновано приступити до вирішення низки актуальних питань галузі. Сьогодні вважаються найважливішими: прогноз впливу зміни клімату на лісове господарство країни хоча б на кілька десятиліть уперед, а також питання лісовідновлення, лісової генетики та селекції, боротьби зі шкідниками, побудови ефективної економічної моделі в лісовому секторі. Сюди, ймовірно, увійдуть і питання вдосконалення лісовпорядкування, таксації лісу, зокрема використання новітньої технології авіаційного лазерного сканування лісів.

Відрадно, що на рівні російського уряду, здається, з'явилося розуміння того, що ліс – це не лише мільйони кубометрів природного ресурсу, а й головна умова для створення комфортних умов життя сучасної людини, психологічного здоров'я суспільства. У межах «Міжнародного року лісів» активізувався громадський рух за їх збереження та примноження. За участі молоді, школярів широко проводиться «Національний день садіння лісу». У Міжнародний рік лісів обіцяно підвищити роль, статус, забезпечення та повноваження лісничого – господаря лісу.

Як бачимо, Лісове господарство Росії перебуває на шляху пошуку та створення ефективної системи збереження, використання та примноження лісів, інтеграції їхньої економічної та екологічної ролі в житті сучасної людини. Що стосується захисного лісорозведення, то про нього кажуть лише як про особливу, поки що, «безгосподарну» справу.

Захисне лісорозведення в Росії

Сільськогосподарські землі степового та лісостепового півдня Росії донедавна важко було навіть уявити без захисних лісосмуг. Усе це було результатом цілеспрямованої діяльності держави 1950-1980 рр. із захисного лісорозведення. На жаль, із 5,2 млн га будь-коли створених захисних лісонасаджень збереглося лише трохи більше половини. Такі втрати загрожують катастрофічними наслідками для сільського господарства.
Захисне лісорозведення, як відомо, є найекологічнішим, найдешевшим, найнадійнішим і найдовготривалішим засобом меліорації освоєних і порушених земель. У ряді випадків – під час закріплення й заліснення ярів, крутосхилів, рухомих пісків – воно є єдиним способом перетворення територій на продуктивні угіддя. За грамотного розміщення лісосмуги адаптуються до місцевих умов, вживляються в ландшафт і утворюють додаткові екологічні ніші, що забезпечують виживання як аборигенів рослинного й тваринного світу, так і оселення нових видів. В аридних районах із бідним ґрунтово-рослинним покривом лісосмуги дають змогу формувати нові види угідь – лісомисливські, лісопасовищні, лісоаграрні, рекреаційні, а також біологічні, гідрологічні та інші резервати. У районах недостатнього зволоження на площах із сильно порушеними ґрунтами вони виконують функцію первинної форми сукцесії, відновлення лук і степів.

Вважається, що позитивний вплив лісонасаджень зростає в міру збільшення освоєної ними території. Так, лісові смуги, займаючи 1,5-3,5 % площі на полях сівозмін, знижують до допустимих меж змив і видування ґрунту. А за 4-8% водна й вітрова ерозія, формування пилових бур повністю блокуються. Середня врожайність зернових культур збільшується на 18-23%, технічних на 20-26%, кормових на 29-41%. Великий і їхній стимулювальний вплив на ефективність зрошувальних, хімічних та інших видів меліорації. Системи захисних лісонасаджень – агролісокомплекси – пропонується розглядати як багатофункціональні меліоративні системи. Ефективність їх пов'язується з рівнем господарського обслуговування (утримання), і вона тим вища, чим суховіший клімат, гірша якість ґрунтового покриву, більше техногенне забруднення навколишнього середовища.

Деградація земель за розораності 60-90% така, що вже найближчими десятиліттями можлива криза екології та економіки аграрного сектору, на усунення наслідків якої знадобляться великі витрати. Так, нині 65% ріллі, 28% сіножатей і 50% площі пасовищ Росії зазнають руйнівного впливу ерозії, дефляції, періодичних посух і суховіїв. Порівняно з 1990 роком площа сільгоспугідь, що зазнають ерозії та дефляції, збільшилася на 22 млн га і становила 126 млн га. Через водну ерозію 10% ріллі вже втратило 30-60% родючості, а 25% – від 10 до 30%. Щорічна втрата гумусу на ріллі в середньому становить 0,62 т/га. Його вміст у ґрунті за 100 років знизився на 30-40%. Площа яружних угідь досягла 8 млн га, а щорічний приріст еродованих земель сягає 0,4-0,5 млн га. У районах із підвищеною вітровою активністю на Північному Кавказі, в Нижньому Поволжі, Західному Сибіру із середньою періодичністю 3-6 років повторюються пилові бурі, що знищують посіви та ґрунт на багатьох сотнях тисяч і мільйонах гектарів. Рівнинні пасовища аридної зони на 40-80% площі збиті, деградовані, вкриті бур'янами.

Мільйони гектарів земель затоплені, заболочені, зазнають абразії, вторинного засолення. Від шкідливого впливу природно-антропогенних факторів щорічний недобір продукції рослинництва вже сягає майже 43 млн т у зерновому еквіваленті.

І ось, попри розуміння необхідності лісомеліоративного облаштування земель, усі раніше ухвалені державні програми розвитку захисного лісорозведення опинилися забутими. Фінансування витрат на його проведення здебільшого здійснювалося за залишковим принципом. Частка лісосмуг, що створюються на ріллі, постійно знижувалася. Слабшала лісівнича увага, контроль стану та збереженості створених насаджень. Зруйновано управління захисним лісорозведенням, ослаблено науково-дослідну роботу. Не створено моральної обстановки, що закріплює у свідомості людей і політиці органів влади імперативи дбайливого ставлення до використання земель, захисних лісонасаджень. А в останні роки, на відміну від розвинених країн світу, закладання нових лісосмуг на орних землях Росії практично призупинено. Як усе це схоже на ситуацію із захисним лісорозведенням в Україні! Але про це нижче.

Через різні причини до кінця минулого століття на сільськогосподарських землях Росії з 5,2 млн га будь-коли створених захисних лісонасаджень збереглося лише близько 2,7 млн га, у тому числі 1,2 млн га полезахисних лісових смуг, що в 2-3 рази менше за мінімальну науково обґрунтовану норму. І ситуація продовжує погіршуватися. Через низьку товарність і відсутність збуту деревини в існуючих насадженнях багато років не проводяться рубки догляду. Унаслідок старіння й відмирання, пошкодження пожежами, приисковими рубками значно погіршився їхній санітарний і функціональний стан, накопичився великий запас сухостійної деревини. Хвилеподібний характер створення й старіння насаджень утворив «демографічні ями» в їхній віковій структурі. Вже відзначаються й хвилі масового відмирання насаджень, небезпечні різким зниженням захищеності полів і кормових угідь, водойм, доріг, зникненням звичних місць відпочинку населення.

Поява в Росії різних форм власності на землю не пробудила зацікавленості землекористувачів в охороні та поліпшенні стану захисних лісонасаджень. Повсюдні самовільні рубки лісонасаджень, влаштування в них сміттєзвалищ, пошкодження їх агрегатами, сільськогосподарськими палами. Спроби передачі лісонасаджень на баланс сільських органів самоврядування блокуються через відсутність фінансових коштів і виробничих структур, здатних забезпечити належне утримання насаджень. Крім того, в останні роки з'явилися докори, що захисне лісорозведення сприяє знищенню природних степів. Вони викликані здебільшого несприятливим враженням від сучасного стану захисних лісонасаджень, їхньою недоглянутістю, поганим ростом і передчасним розпадом. Слід розуміти, що лісова меліорація найактуальніша на території посушливих землеробських регіонів із великою часткою освоєних під сівозміни лісових земель і цілинних степів. Непорушені землі не потребують додаткового захисту. Проблему збереження степів справедливо вирішувати шляхом оптимізації структури землекористування.

Вихід зі скрутного становища, що склалося, у галузі охорони земель загалом і розвитку захисного лісорозведення зокрема, фахівці вбачають у такому:

–визнати, що стан екології та якість земельних ресурсів аграрних регіонів Росії досягли неприпустимо низького рівня.;

– вважати, що захисне лісорозведення на території переважно аграрних регіонів є прерогативою держави;

– на території посушливих малолісних територій захисне лісорозведення слід прирівняти до великих державних інженерно-меліоративних систем, гідроенергетичних модулів, що потребують господарського стаціонарного управління та суворого контролю якості їх утримання й експлуатації;

– розробити й ухвалити Закон «Про захисне лісорозведення». А також Звід Правил «Утримання захисних лісонасаджень», інші необхідні нормативно-правові акти, що визначають довготривалий порядок проведення робіт із захисного лісорозведення та відповідальність за їх виконання, користування захисними лісонасадженнями, відповідно до загальнодержавних інтересів, форм власності на землю та захисні лісонасадження;

– утворити Федеральний і територіальні органи управління захисним лісорозведенням у системі МСГ РФ (Рослісгоспу) і передати всі види захисних лісонасаджень, незалежно від форми власності, в оперативне управління цих органів;

– утворити укомплектовані кадрами, матеріальними й технічними засобами державні та приватні унітарні виробничі підприємства лісомеліоративного профілю, що функціонують на умовах довготривалого державного замовлення;

– створити базу безпечної та комерційно вигідної утилізації деревних ресурсів захисних лісових насаджень;

– оновити нормативно-методичну основу проєктування, створення й лісогосподарського обслуговування захисних лісонасаджень.

Усе перелічене, на нашу думку, актуальне й заслуговує на уважне критичне запозичення, в тій чи іншій мірі, для захисного лісорозведення України.

То скільки ж лісу в Україні?

Як уже говорилося, «Міжнародний рік лісів» збігся з початком значних реформ і великих змін у лісовій галузі України. Указом президента Віктора Януковича Державний комітет лісового господарства перетворено на Державне агентство лісових ресурсів, за прикладом Росії, з підпорядкуванням Міністерству аграрної політики та продовольства. Призначено й нового керівника лісогосподарського відомства – Віктора Сівця, мабуть, гарного менеджера, економіста, але, на жаль, не лісівника.

Ліси України, інакше загальна площа «лісового фонду» за обліками 1980-х рр. становила близько 9,97 млн га, в т.ч. 8,59 млн га вкритої лісовою рослинністю. Що, звісно, у сотню разів менше, ніж у Росії, але не за менших проблем. Вагома частина, 7,5 млн га, числилася у віданні тоді ще Міністерства лісового господарства, нині Держлісагентства. 1,7 млн га, зазвичай це полезахисні смуги або незначні масиви лісу – у користуванні аграріїв, близько 0,6 млн га лісів – у віданні інших міністерств України. Показник лісистості не перевищував 14,2%. До початку ХХI століття всі ці цифри, слід було б вважати, як і в Росії, зменшилися у зв'язку з інтенсифікацією рубок, зростанням експорту деревини, пожежами, знищенням значної частини полезахисних лісосмуг, зниженням темпів створення лісових культур, трансформацією землекористування. Проте це не так.

За останніми офіційними відомостями 2011 року загальна площа лісів України навіть збільшилася до 10,8 млн га. Вкриту лісом площу нарахували вже до 9,7 млн га, із запасом деревини 2,1 млрд куб. м. Щоправда, у Державному земельному кадастрі України станом на 01.01.2011 р. загальну площу лісів дещо зменшено до 10,6 млн га, в т.ч. вкрита лісовою рослинністю – 8,2 млн га. Очевидна явна розбіжність в обліку.

Не виключено, що величини «зростання й падіння» … радше «досягнення» статистики. Вона, на жаль, не завжди «знає все». Наприклад, де лісові культури посаджено: на вирубках, згарищах чи с.-г. полях, неугіддях, деградованих землях? Частка, % приживлюваності, загибелі лісових культур, їх переведення у вкриту лісовою рослинністю площу? Іноді це площі, які «культивуються» у звітах уже не вперше через погану приживлюваність попередніх посадок. Усе це, можливо, певною мірою й забезпечує «підвищення» показника лісистості України, підтягнутого нині до 15,6%-15,8%, за останніми офіційними даними.

Ліси України функціонально поділені на чотири категорії: природоохоронні, наукові, історико-культурні ліси (10%); рекреаційно-оздоровчі ліси (20%); захисні ліси (25%); експлуатаційні ліси (45%).

За віковою структурою ліси нині обліковуються не за класами віку, а за 4 групами: молодняки -18%; середньовікові – 49%; пристигаючі – 16%; стиглі та перестійні – 17%. Така вікова структура лісів вважається зручнішою для організації сучасного лісового бізнесу. Вона за оцінкою фахівців Укрдержліспроекту близька до оптимальної. Щоправда, деякі економісти вважають інакше. Значне переважання молодняків і середньовікових деревостанів та недостатня кількість стиглих і перестійних призводить, нібито, до зниження як продуктивності, так і біологічної стійкості українських лісів. Можливо, в цьому винна не стільки структура лісів, скільки недостатнє проведення рубок догляду та надмірні рубки в пристигаючих і стиглих деревостанах?!

Породний склад лісів України досить багатий і представлений 25 породами. Менше, ніж у Росії, зайнято насадженнями хвойних порід, 44% площі (з них сосна - 35%, ялина - 8%), зате близько 43% площі займають насадження найціннішіх твердолистяних порід (з них дуб - 28%, бук - 9%), 13% площі - це насадження з м'яколистяних порід (з них береза 5%, вільха 4%).

Заготовляється щороку всіма видами рубок у лісах України в середньому 17 млн куб. м ліквідної деревини, що становить близько 50% загального щорічного приросту. Небагато, навіть якщо взяти до уваги скромність (45%) частки експлуатаційних лісів. Насторожує увагу не стільки малий, навіть такий, що знижується, обсяг заготівлі деревини, скільки її низька товарність, особливо помітна під час експорту.

«Дров'яний» ухил в експорті деревини

Дійсно, в останні роки обсяги заготівлі деревини та доходу від експорту почали знижуватися. За даними Держкомстату, наприклад, у 2009 році заготовлено 15,88 млн куб. м деревини, що на 10% менше за аналогічний показник 2008 р. і майже відповідає рівню 2003 р. (15,95 млн куб. м). Не високий і рівень товарної структури заготовленої деревини. Із загальних обсягів заготівлі за 2009 р. дрова на опалення - 4,2 млн куб. м ( 27%), деревина для технологічних потреб - 3,4 млн куб. м (21%). Звідси й невисокі доходи від експорту. У 2009 р. вартість експорту деревини та виробів із неї становила лише 670 млн дол. США (1,7% у структурі загального експорту), що на 16,4% нижче за рівень попереднього періоду. Знижується й загальний обсяг експорту лісоматеріалів, у 2009 р. зменшився в кількісному вираженні на 8% до 2,2 млн тонн (3,48 млн куб. м). Основними покупцями вітчизняної деревини є Туреччина, Румунія, Болгарія, Словаччина, Польща.

У 2011 році, за словами В. Сівця, експортувалося лише 27% від загального обсягу заготовленого кругляка. Переважно це пиловник хвойних порід. Дров'яна ж деревина, навіть лише твердолистяних порід у структурі обсягу експорту становила понад 50%. Пояснення просте – немає свого українського споживача на найціннішу «дров'яну» деревину, особливо дуба, бука тощо, та й кругляка хвойних порід!?

Ну не може, виходить, власна деревообробна промисловість «перетравити» такий обсяг найціннішої сировини через брак технічного забезпечення. Ракети робимо, танки варимо, а елементарних пилорам, технологій переробки найціннішої деревини тощо не маємо. Та й дрова вдома нікому не потрібні. Є солома, в крайньому разі, недешевий газ.

Аналіз структури загального експорту деревини свідчить про активну зацікавленість європейських країн (включно з Італією, Словаччиною, Угорщиною, Туреччиною) саме «паливною» деревиною. Там вона виявляється потрібною. Так, за 2009 р. Україна експортувала 924 тис. тонн паливної деревини, що перевищило відповідний показник 2008 р. в 1,3 раза. Така зацікавленість іноземців "українськими дровами" по 55 дол. за тонну говорить про багато що, зокрема й про низький рівень використання та переробки деревини в Україні. Тому першочерговим завданням є державне стимулювання сучасних технологій поглибленої переробки деревини. Нині це, на наш погляд, найважливіший шлях підвищення ефективності та раціонального використання лісових ресурсів України і збереження природних багатств. А поки багато років триває сумна розмова … про збитковість лісового господарства в економіці України. «Порятунок» лісового господарства України бачиться багатьом ні в чому іншому, як в оренді, в передачі лісів у приватне, якщо не власність, то користування.

Так, на думку найвидатнішого економіста академіка Юхновського (2004) (користуватися даними за 2004-й рік у такій статті - несерйозно - Друзі лісу), роль лісового господарства в економіці країни поки що вважається вельми незначною. До того ж доходи не покривають витрат на лісове господарство. Вартість продукції та послуг лісового господарства становить лише 0,2—0,4% від сукупного валового продукту країни. Не покращує картину навіть відносно підвищений показник частки експорту деревини (1,5%) у загальному експорті. Причина пояснюється малим обсягом заготівлі деревини через брак стиглих і перестійних деревостанів, з одного боку, та «незнанням» рубок догляду в молодих лісах, що знижує їхню продуктивність - з іншого. Точніше було б сказати їхню «товарність». Оскільки низька «продуктивність» українських лісів аргументується Юхновським високим відсотком виходу дров'яної деревини. У 2002 р., наприклад, дрова становили 35,4% із 12,8 млн куб. м ліквідної деревини. Ну і як вихід із такого становища лісівникам пропонується - вирощувати високоповнотні деревостани, близькі до «нормальних».

Лісівники, ніби, досі намагалися вирощувати лише низькоповнотні деревостани. Ось такі «легенди» й «поняття» гуляють у вищих колах. Корінь зла, можливо, в іншому. Зокрема, в митних махінаціях продавців і покупців зі зниження товарності експортованої деревини? Можливо, все ж варто зупинити «дров'яний» ухил в експорті деревини. Поки що це ще не відбувається. І, здається, розширюється. Так чи інакше, але висновок зроблено невтішний.

Збитковість лісового господарства для держави ліквідує не оренда

Ну а далі – більше. Збитковість, неефективність ведення лісового господарства пояснюється об'єднанням функцій охорони та захисту лісів із «підприємницькою діяльністю». З експорту? Внаслідок цього, позбавляються «перспектив розвитку деревообробної, меблевої та целюлозно-паперової галузі промисловості». Об'єднання в одній особі функцій продавця й покупця деревини призводить до господарювання за формулою: «сам себе контролюю». Натяк на «зрощення», на нашу думку, свідчить лише про порушення закону, про ситуацію кримінального «беззаконня» в державній галузі лісового господарства. Тут причина лише в бездіяльності правоохоронних служб.

Головне слід шукати в іншому. Низька лісова такса, «попенна плата» для лісозаготівельників під час рубок головного користування, її «безплатність» під час рубок догляду, стримують, применшують державні доходи від лісового господарства. Це й пояснює «збитковість» лісового господарства, низьку «продуктивність» українських лісів. Вихід зі становища на той момент бачився у двох взаємовиключних варіантах. Російський шлях – відокремлення лісового господарства від лісової промисловості за збереження низької попенної плати. Або використання польського досвіду лісоуправління, де лісове господарство ведеться комплексно, включно із заготівлею деревини. Загалом, як в Україні нині, та й у більшій частині її радянського минулого. Але вже на приватній основі, слід розуміти. Платності користування (оренди?) землями лісового фонду, на основі самоокупності (?) галузі та виходячи з «принципів невичерпності (?) лісових ресурсів. Пропонується працювати за принципом «збирання врожаю», що обіцяє ліквідувати зловживання з товарної оцінки лісу, обліку за санітарними й рубками догляду. Для цього необхідно платити фіксований (за площею лісу) податок (оренди?) та забезпечити жорсткий нагляд з боку Міністерства екології та місцевої влади за станом лісу. Обов'язково також суттєве підвищення попенної плати й розширити її застосування під час санітарних рубок і рубок догляду в насадженнях старших за 40 років. У цьому бачиться системність вирішення проблем і подолання збитковості лісового господарства.

Резонно, але підтекстово проглядається одне – порятунок лісового господарства України лише в оренді, в передачі лісів у приватне, якщо не власність, то користування. Саме так і вчинили в Росії не так уже й давно. Ліси були передані в управління агентства, на місцях – губернаторам, а ті – "дарували" концесіонерам, орендарям-заготівельникам. І ліси виявилися практично безпритульними. Пожежі 2010 року знищили до 2 млн га лісу і не в тайзі, а в значній частині в обжитих регіонах європейської частини Росії. Гасити ліси виявилося нікому. Ось такі результати оренди лісів. Підвищена державна лісова такса, «попенна плата» для лісозаготівельників під час рубок головного користування та під час рубок догляду здатна назавжди покласти край «легенді» про збитковість лісового господарства. Що стосується «перспектив розвитку» деревообробної галузі, то тут свої проблеми.

Труднощі деревообробного виробництва України можна подолати

Справи деревообробного сектору лісової галузі економіки країни загалом, за результатами опитування експертів центром СОЦИС у межах Програми ENPI FLEG, виглядають не краще. Першочергове - це недосконалість технологій і законодавства. Саме це стримує розвиток вітчизняної лісової галузі загалом. Більшість опитаних учасників вважають ефективність лісового господарства – задовільною, а лісової промисловості – поганою. Лише плитне виробництво та виробництво фанери й шпону респонденти визнали радше ефективними. Розвиток деревообробки найбільше гальмують: дефіцит сировини, спричинений її експортом, і високі ціни на сировину. Найменше стримують розвиток деревообробки низька рентабельність, а також слабкий попит на готову продукцію на внутрішньому ринку. Практично всі підтримують запровадження експортного мита для обмеження вивезення лісопродукції. Лише половина учасників опитування позитивно оцінює ідею продажу деревини на біржових аукціонах, посилаючись на незадовільну практику їх проведення. Це втручання держави в ціноутворення, неможливість реально оцінити обсяг виставленої деревини, недосконала система оформлення документації. Для поліпшення доступу до придбання необробленої деревини пропонують, насамперед, забезпечити можливість укладання прямих річних контрактів із постачальниками деревини. Також значна частина респондентів підтримала запровадження електронної системи торгівлі деревиною та проведення спеціальних річних аукціонів для великих українських лісопромислових підприємств. Запровадження електронного обліку деревини в лісгоспах отримало обережно-песимістичну оцінку через зневіру в її впровадження. Для створення єдиного підходу до оцінки якості та вимірювання деревини на внутрішньому ринку України учасники опитування пропонують розробку єдиних нормативних документів; перехід на європейську систему обліку та класифікації; посилення фіскальних заходів проти порушників чинного законодавства. Обсяг тіньового обігу деревини в країні становить понад двадцять відсотків - саме стільки заготовленого в Україні лісу загалом продається нелегально або з грубими порушеннями. Серед запропонованих варіантів подолання тінізації лісового сектору підтримується заборона посадовим особам лісової охорони брати участь у приватному лісовому бізнесі. Експерти проти заборони лісогосподарським підприємствам продавати деревину суб'єктам, які не брали участі в аукціонах.

Зауважимо лише, що, судячи зі слів голови Держлісагентства Віктора Сівця, у лютневому інтерв'ю 2012 р., у 2011 році дефіциту сировини, виявляється, не було. Держлісагентство повністю забезпечило виробничі потреби провідних деревообробних підприємств країни. Дивно, але було реалізовано лише частину представленої на продаж деревини на аукціонах: загальних - 78% і спеціальних - 91%. Водночас, за статистичними даними, деревообробна галузь показала зростання на 12%.У чому ж річ? Можливо, опосередковано порівнюються непорівнянні категорії, кубометри й гривні для написання картини «олією»? Або завищено ціни продажів? Радше порядок, практика їх проведення. Про це зараз іде жваве обговорення на сайті «Український лісовод». Зокрема, засуджується практика продажів у віртуальному вигляді дефіцитних цінних порід, наприклад, дуба, поряд з осикою. Пропонується на аукціонах продавати лише дефіцитну лісосировину. Усе інше – продавати на постійно діючих біржових торгах у процесі її заготівлі та формування партій (лотів) цієї деревини безпосередньо в лісгоспах. З цим не можна не погодитися. Логічно й розумно.

Порятунок у «паркетному» підході лісоуправління???

Із утворенням у 2011 році Держлісагентство покликане забезпечити державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, його "сталий розвиток". Але робити це пропонується на основі повного самофінансування, госпрозрахунку, включно з розширенням площі лісів. За рахунок чого? Зрозуміло, не за рахунок держбюджету, а за рахунок розширення доходів від рубки та продажу лісу. Основним пріоритетом оголошено «сталий і системний розвиток лісового господарства країни». Для початку голова агентства пообіцяв розібратися з обліком лісів. Це дозволить отримувати повну й узгоджену інформацію про стан лісового фонду всіх лісокористувачів кожної області країни». Розумно. Далі, у 2011 році планувалося збудувати 450 км лісових доріг. Збудовано 420. Непогано. Скільки було додатково вирубано гектарів лісу для цього – замовчується. Усе це, звісно, добре для заготівельників. Погано, вбивчо для лісу: скорочення його площі. І зовсім не "надихає", а радше розкриває суть справи, аргумент. Кожен кілометр таких лісових автодоріг, вартістю пів мільйона грн. "відкриває доступ до додаткових ресурсів на 15-17 млн ". За такого підходу ліси можна вичерпати набагато швидше, ніж за «…300 років». Це ж ресурс! І, здається, нічого більше.

Зелений ресурс. Виходить, що бал у лісі знову починає правити сокира. І це в пору, коли й так уже відбувається шалений експорт деревного "кругляка", часто під виглядом дров. Оголені схили Карпат. Вирубано половину полезахисних смуг Херсонщини. Новаторській реформі лісового відомства, з пріоритетом заготівельних і дорожніх інтересів, знадобилася й словесна підміна поняття "ліс" на " ресурс", гра у словосполучення "лісове господарство" і "лісові ресурси". Виходить, він, ліс, цікавий лише як економічний ресурс, сировина для роботи заготівельників і переробників деревини на паркет і нічого більше. Тхне споживацьким поглядом печерної людини. Формально відкидається поняття, що цивілізована людина має ще й доглядати за лісом, більше того, садити й вирощувати його для блага майбутніх поколінь і споживання як ресурсу. Добре, що в Україні поки ще не зачеплено нижні ланки управлінської ієрархії лісового господарства: обласні управління – лісгоспи – лісництва. Проте вже є спроби ліквідації найважливішої ланки охорони – лісників і об'їждчиків, заміною їх "майстрами" лісу.

Про плани впровадження «системи електронного обігу та реалізації деревини». Про «залучення до діяльності малого, середнього та великого бізнесу, які використовують у власному виробництві сучасну техніку, для того щоб заготовляти деревину, не пошкоджуючи ґрунт». Про «розвиток співпраці з бізнесом під час надання послуг із лісозаготівельних робіт, садіння та догляду за лісом». Про все це поки й говорити особливо нічого. Хіба що про «бирки» на новорічних «ялинках» грудня 2011 р. Дай Боже, щоб усе це було втілено Держлісагентством у практику життя без спотворень торгово-кримінального ґатунку. Щоб обіцяне не стало – черговим кроком до руйнування лісового господарства країни. Благими намірами встелена дорога в пекло.

І зовсім утопічна інновація: додаткове фінансування галузі забезпечити за рахунок заготівлі грибів і ягід населенням. Досі такі «дари лісу» для простих людей ще з феодальних часів були безкоштовними. Інша річ – скуповування зібраної продукції та експорт її за кордон. Лісгоспи конкуруватимуть із «Сельпо», чи замінюватимуть його?! У подібному оптимістичному тоні обіцяється й розвиток мисливського господарства.

Агентство, швидше за все, стане виконувати функцію "розподільника", оптового продавця лісових ресурсів. Займатися лісовим господарством агентству ресурсів, його куратору, буде просто ніколи. Яке лісівництво? Яке виробництво продукції? Коли на першому плані - оптова торгівля лісовими ресурсами. Їх вистачить на 300 років! Заявив якось В. Сівець. З цим, як кажуть, усе буде в ажурі. Далі, ще мажорніше: "Дешевої деревини не буде"! Отже, і дешевих дров, а тим більше, дешевої ділової деревини. Пільгових цін не буде! Лише біржові, тобто європейські ціни. Вони, зауважимо, лише за останні півроку зросли на 50%. Чи буде під силу більшості вітчизняних переробників деревини купувати сировину за такими завищеними цінами? Мабуть, лише закордонним і українським компаніям – монополістам. Європейські ціни на деревину для внутрішніх споживачів означатимуть ліквідацію середніх і дрібних деревопереробників. Як наслідок – поповнення армії безробітних. Обіцянка масштабної високотехнологічної переробки круглого лісу в Україні замість його експорту може залишитися черговою маніловщиною. Про модернізацію деревообробки можна забути, як і про модернізацію технологій промислового та сільськогосподарського виробництва країни загалом. Ніхто нині в цьому не зацікавлений: ні внутрішні, ні зовнішні інвестори. Не все ще "прихватизовано", розпродано?

Приватизація лісу неприпустима - це заборони, паркани, відстріли!

То що ж далі? У перспективі, не за горами, і загроза масштабної приватизації державних лісів. Повзуча "прихватизація", шляхом передачі територій у 49-річну оренду, вважай у приватну власність, давно вже триває. Попит, перш за все, на ласі "шматочки" лісу рекреаційного та промислового призначення. Почнеться все це ширше, напевно, з моменту легалізації ринку землі, дозволу відкритого її купівлі-продажу! Приватизувати в країні майже нічого. Черга дійшла й до лісу. На горизонті вже маячать приватні "маєтки", власники значних за площею «орендованих» лісових масивів. А там заборони, паркани, збройна охорона, побиття, відстріли простих людей. Це вже реальність. Пояснення? Усе як у Європі! Там, дійсно, історично віками склалося, що частина лісів перебуває у "священній приватній власності". Проте, через місцевий менталітет, вони зазвичай вільні для доступу населення. Більше того, і там уже схаменулися. Нині пішов зворотний процес – викуп лісу з приватного сектору державою. Поки що в невеликих обсягах, оскільки потрібні чималі кошти.

Щоправда, Віктор Сівець запевняє, що передавати ліси в оренду підприємцям, за прикладом Росії, не планується. Проте "тінь на пліт" наводить його застереження, що більша частина лісогосподарських робіт (60%) виконуватиметься не лісниками, а "приватними структурами" Що це, як не лісозаготівельники? Ці навряд чи будуть берегти й опікати ліс. У них головне завдання – "кубики". Історично доведено, що різка трансформація форм власності призводить до розвалу економіки. Приватизація державних лісів в епоху кримінального переділу неприпустима. Приватна власність на ліс можлива лише за умови створення його самим власником землі. Але сьогодні таких ентузіастів небагато. Розвиток лісового господарства з його віковим виробничим циклом, розширення площі лісів – усе це довгострокові інвестиції з віддаленими результатами. Вони поки що під силу лише державі та за допомогою держбюджету. За відповідального керівництва фахівців, які добре знають специфіку галузі.

Результати роботи Держлісагентства України у 2011 році прес-служба агентства поспішає оцінити досить оптимістично. Наприклад, уже в першому півріччі 2011 р. реалізовано продукції на 2360,1 млн грн. Який річний підсумок фактичної діяльності Держлісагентства за 2011 рік - поки відомо небагато. Сайт Держлісагентства поки мовчазний із цього приводу. Уже ясно, що збільшити вдвічі загальний обсяг виробництва продукції у 2011 році до 8 млрд, як обіцялося, на жаль, не вдалося (у 2010 році було понад 4 млрд грн.). Голова відомства Віктор Сівець в черговому інтерв'ю наприкінці лютого 2012 року лише повідомив: що «…за 2011 рік підприємства Держлісагентства збільшили обсяги реалізації майже на 40%. У грошовому еквіваленті це становить 5 млрд грн., що на 1,5 млрд грн. більше, ніж за аналогічний період 2010 року». З чим упоралися краще, так це з будівництвом лісових доріг. «…У 2011 році підприємства лісової галузі побудували 420 км нових лісових доріг». Обіцяні раніше 450 км – не вийшли. Зате в поточному році намічено збудувати вже не менше 1000 км лісових доріг. «Чи не звідси інформація: «… Зросло виробництво меблів, ДСП, фанери, дверей, вікон, інших виробів з деревини на 10-30%». Питання лише в тому, а що зараз не зростає, якщо рахувати в гривнях, «завдяки» невпинній інфляції та зростанню ринкових цін. А лісистість!?

Спірність оптимізації рівня лісистості

За показником лісистості (15,8 %) територія України, так чи інакше, відноситься все ж до малолісних країн Європи. Звідси не так давно було поставлено першочергове завдання: «досягти оптимального рівня лісистості» України. Мета - забезпечення збалансованого розвитку лісового господарства, посилення екологічних, соціальних та економічних функцій лісів. Наскільки це важливо й потрібно нині піддається фахівцями сумніву.

Термін «лісистість» - відношення вкритої лісом площі до загальної площі регіону, області, країни, має, безперечно, середовищетвірний, екологічний характер. «Оптимальна лісистість», що зберігає природну екологічну рівновагу в даній місцевості, різна для конкретних природних зон. Звідси слід погодитися з думкою низки фахівців, що шукати «середній» показник «оптимальної лісистості» для країни загалом, багатої на різні природні умови, зони, безглуздо. Мова може йти, можливо, лише про конкретний район, область. Є чимало благополучних країн, показник лісистості яких набагато менший, ніж в України, але вони - не прагнуть до «оптимізації» лісистості. До того ж, європейська практика обліку взагалі не користується показником "лісистість". І все ж наскільки вона потрібна…

Оптимізація лісистості. Постановою КМУ від 16.09.09 № 977 затверджено Державну програму "Ліси України" на 2010-2015 рр. Згідно з Програмою, серед основних напрямів збалансованого розвитку лісового господарства є підвищення рівня лісистості, як одного зі шляхів зменшення деградації земель. Оптимальний рівень лісистості в Україні в середньому планується довести до 20% за певного регіонального коригування з урахуванням природних умов. Для цього передбачається освоїти близько 2,4 млн га території під відновлення лісів і захисних лісосмуг, створення нових лісових насаджень на малопродуктивних, деградованих землях. Реальність плану ґрунтується на позитивній динаміці збільшення площі лісів у структурі земельного фонду держави останніх років. Наприклад, стверджується, що за останні 15 років площа лісонасаджень зросла на 240 тис. га. Ну а з 2005 р. - на 94 тис. га. Також щороку збільшуються площі відновлених лісів. Так за останні 5 років відновлено 360 тис. га лісів. Проте такі темпи зростання залишаються порівняно низькими й потребують стимулювання. Тому передбачається вже в наступні 5 років збільшення площі лісорозведення на 429,5 тис. га. За розрахунками експертів такі заходи допомогли б до 2015 р. підвищити середній рівень лісистості країни до 16,8%. Фінансування запланованих завдань Програми передбачається вести за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, власних коштів лісокористувачів та інших джерел.

Зауважимо лише, що в поточному 2011 р. лісогосподарські підприємства Держлісагентства посадили навесні поки що лише 43,9 тис. га лісових культур, у тому числі 19,7 тис. га вважається нових лісів. Про полезахисні смуги – мовчок. Проблема 20%-го рубежу за таких темпів виходить поки що вельми далекою й туманною, зважаючи ще й на її спірність. Зокрема, завдання створення нових лісів вступило в суперечність із природоохоронним законодавством, проблемою збереження українського степу, як зонального типу рослинності, що зникає, зі специфічною біотою.

Збереження українських степів, їхньої біорізноманітності – в обліку та заповідуванні

Не секрет, що первозданні степи України вже розорані на 90-95 % і займають нині щось близько одного відсотка території України. Точну цифру сказати ніхто не може через відсутність кадастру українських степів. Уривки степів із їхньою специфічною ксерофітною флорою та рослинністю збереглися нині лише по схилах балок, берегів річок, озер і морів, на кам'янистих відслоненнях. Саме ці ділянки, як «деградовані землі», «неугіддя» нерідко й включаються до лісокультурного фонду для створення нових лісів. Терасування крутих кам'янистих схилів для садіння лісових культур нерідко призводить до активізації ерозії та загибелі насаджень, що спостерігалося вже в Криму. Виходить, що створення нових лісів на подібних ділянках іноді помилкове. У ряді випадків воно межує з екологічним злочином. Слід знати й враховувати, що на цих ділянках знаходить свій останній прихисток третина червонокнижних видів біоти. До того ж, поки нікому не відомо, скільки таких ділянок і яка їхня екологічна цінність? Слід також мати на увазі, що відновити степи теоретично хоч і можна певною мірою, але це досить довготривалий і дорогий процес. Перелоги після розорювання на рівнинних ділянках спочатку заростають бур'яном і лише з часом, через низку років у процесі сукцесії починають домінувати злаки, формуючи більш-менш подібні типові рослинні асоціації.
Такий експеримент у 1970-90 рр. було задумано нами та, в міру умов і наших можливостей, успішно втілено на площі близько 3 га в Херсонському ботанічному саду у вигляді квітучої нині ділянки «Причорноморського ковилово-типчакового степу» з рідкісними та зникаючими видами степу ботаніко-географічного відділу. Такі спроби відтворення втраченого, звісно, можливі, але наскільки повноцінно вони можуть замінити втрачені рівнинні степи півдня, художньо описані М. В. Гоголем, це питання. Тому, перш ніж включати до лісокультурного фонду ту чи іншу ділянку, необхідно провести їхнє ботаніко-зоологічне обстеження. Невідкладне завдання – інвентаризація, облік усіх таких ділянок. Якщо загальна площа їх менша за 10-11% території області, то включати їх до лісокультурного фонду не можна, оскільки всі вони мають входити за законом до складу екологічної мережі регіону, заповідатися й охоронятися. Взяття на облік цих ділянок означає надання їм якогось передбаченого законом статусу. Це можуть бути: заказник, пам'ятка природи, регіональний ландшафтний парк.

На практиці поки що все йде в нас, як кажуть, «за поняттями». Не так давно з'явилося повідомлення про покарання «штрафом» одного з лісгоспів Кіровоградщини за створення нових лісів на сільськогосподарських землях (не полезахисних лісосмуг!) в порядку виконання завдання з підвищення показника лісистості області. Ось так стоїть справа з виконанням природоохоронних законів. «Закони хороші, а виконуються погано!.. нема у людей звички виконувати ці закони. На жаль!», зауважив сумно один із провідних фахівців – ботаніків.

Природно, що на допомогу вітчизняним закликам зі збереження українських степів відгукнулися європейські вчені та екологічна громадськість. Радикально налаштовані представники закликають навіть заборонити взагалі садіння «дерев» у степу. Захистити степи від «залісення» - основне гасло «рятівників» українського степу. Зрозуміло, що це вже інша крайність. Як кажуть «все має бути в міру». Так можна дійти й до відмови від лісомеліорації, полезахисного та водоохоронного лісорозведення в степу. Це небезпечно, особливо з перспективою опустелювання степів, їхнього вже «облисіння», у зв'язку з початком потепління клімату. До речі, щось подібне рух в історії Росії вже було. Згадується доволі призабутий марний спір захисників природи кінця ХІХ століття про те, що «наступає»: «ліс на степ» чи «степ на ліс»? Тоді переміг здоровий глузд. Зараз, на жаль, знову попереду виявляється демагогія.

А лісівникам в особі Держлісагентства досить турбот «на фронті» створення «нових лісів» у степу - захисного лісорозведення. Лише вони здатні нині відновити на полях порушену мережу захисних лісосмуг, створювати нові полезахисні та водоохоронні лісові смуги. Не кажучи вже про лісовідновлення на згарищах і вирубках. Зважаючи, що лісосмуги - це найважливіший компонент екологічної мережі, агроландшафту, зрештою, економіки в умовах степової зони. Лісорозведення в степу важливе й необхідне, але лише за дотримання чинного природоохоронного законодавства зі збереження українського степу, його біорізноманітності.

Невагомі екологічні корисності лісу потребують економічної оцінки

Наш час позначається необхідністю серйозної переоцінки ролі лісу в житті людей. Глобальне скорочення площі лісів змушує багатьох замислитися й розглядати ліс не лише економічно, як відновлюване джерело деревини та інших продуктів «побічного користування», а й екологічно, як найважливіший чинник, «джерело» збалансованого розвитку біосфери нашої планети та людства загалом. Якщо перше джерело легко піддається економічному обліку, оцінці, прямому «зважуванню» на вагах матеріальних цінностей. То друге джерело, «невагомі корисності» лісу, на жаль, важко «зважити» та оцінити. Вони, виходить, «безцінні». У цьому їхня велич і трагедія. Звідси й труднощі лісоуправління, покликаного забезпечувати оптимальне збалансоване поєднання принципів економічного й екологічного підходів у веденні лісового господарства.

«Невагомі корисності» лісу виключно багатофункціональні, а тому й дуже важливі. Важко переоцінити газо-водорегулювальну, ґрунтозахисну роль лісу в житті Землі. Ліси збагачують атмосферу киснем, запобігають її забрудненню й очищають її, пом'якшують клімат. Саме ліси є зосередженням більшої частини генетичного різноманіття біоти нашої планети. Крім усього, ліс нерідко був середовищем проживання людини в далекому минулому, а нині частіше забезпечує рекреаційні та пізнавальні потреби людей, допомагаючи їм зберігати фізичне й моральне здоров'я, зміцнювати свідомість і почуття єднання з природою. Світова історія свідчить, що розвиток лісового господарства шляхом преференції матеріальних економічних вигод на шкоду екологічній ролі лісу, його невагомим корисностям призводить до значного погіршення й зубожіння середовища проживання людини.

Сучасний стан лісокористування в Україні, втім, як і в Росії, свідчить про серйозні проблеми галузі. Переважно «сировинна» орієнтація лісового господарства країн призвела до суттєвої деградації природи в ряді регіонів і зростання антропогенного впливу на навколишнє середовище, У цьому зв'язку особливо важливо приділити увагу екологічній ролі лісів у забезпеченні сталого розвитку всіх територіальних утворень. Раціональне лісокористування немислиме без правильної економічної оцінки лісу, не лише як найціннішого природного ресурсу, а й як найважливішого ключового чинника екології. Звідси, важливо підкреслити, що ефективний розвиток економіки країни в умовах ринкової системи не можна проводити без суттєвої зміни підходів до економічної оцінки лісових ресурсів. Необхідна комплексна оцінка лісу з обов'язковим урахуванням їхньої екологічної ролі для забезпечення сталого розвитку лісокористування, як і економіки країни загалом.

У науковій літературі вже пропонується низка ідей і підходів до економічної оцінки лісу, окрім традиційної «попенної плати». Часто це зводиться лише до оцінки конкретного лісопродукту з категорії лісових багатств «побічного користування». Побічне користування - це використання різноманіття недеревної продукції лісу для потреб людини та задоволення потреб промислового виробництва. Це заготівля деревних соків, дикорослих плодів, ягід, горіхів, грибів, лікарських рослин, технічної сировини; сінокосіння; випасання худоби; розміщення пасік; заготівля моху, очерету, куги; збирання лісової підстилки й опалого листя; ставкове рибництво;

Оцінити ліс як функціональну багатокомпонентну систему набагато складніше. Частіше така оцінка обмежується вартістю ресурсу, вартістю лісової землі. Екосистемний підхід розглядає ліс як систему взаємодіючих біотичних і абіотичних компонентів і використовує, іноді, лише коефіцієнти корисностей їхніх екологічних і соціальних функцій. Комплексна економічна оцінка лісу, як екосистеми чекає ще на своє вирішення. Така оцінка й має визначати доцільність того чи іншого напряму використання конкретної ділянки лісу з погляду її економічної та екологічної значущості в регіоні. Наявність лісових ресурсів, різноманіття породного й вікового складу лісів у регіоні за типами та якостями багато в чому часто й визначають напрями та динаміку розвитку регіональної економіки, її структуру, зокрема лісового сектору. Звідси й важливість комплексної оцінки лісу на рівні регіональних економік країни. Така оцінка дозволить повсюдно сформувати власну стратегію лісокористування для досягнення сталого розвитку лісової галузі в межах регіональної економіки та специфіки лісорослинних умов. На черзі дослідження наукових і практичних питань комплексної оцінки лісу, як екосистеми, що виконує різноманітні екологічні та сировинні функції. У такій комплексній оцінці і, відповідно, у захисті особливо потребує захисне лісорозведення.

Лісгоспи – єдині, хто може врятувати полезахисне лісорозведення

Лісосмуги – найважливіший компонент екології країни, захист полів від суховіїв, пилових бур і снігових заметілей. Але ці острівці дерев з якогось часу стали нічиїми, безпритульними, а тому інтенсивно вирубуються й порідшають. У результаті втрачаються прибавки врожаю, знижується родючість ґрунту через ерозію, погіршуються мікроклімат і забезпечення полів вологою. Нині захисні насадження, нарешті, зібралися передати в руки тих, хто їх колись і створив– лісників. Раніше вже не раз передбачалася передача лісів Мінагрополітики Держкомлісгоспу. Останнім розпорядженням Кабінету Міністрів полезахисні лісосмуги та інші ліси колишніх колгоспів і радгоспів з 1 січня 2010 р., у місячний строк, мають бути передані у відання обласних управлінь лісового та мисливського господарства, його лісгоспів.

На Херсонщині полезахисні смуги, за нормативами, мали б займати не менше 62 тис. га за площі ріллі 1,77 млн га. До 1990-х років їхню площу довели до 30,2 тис. га, а за деякими даними навіть до 34 тис. га. Нині з'явилися відомості, що лісосмуги займають навіть 42 тис. га, що сумнівно. Адже за роки розвалу колгоспів і радгоспів площа їх аж ніяк не збільшилася, а навіть значно зменшилася. За даними ДП “Херсонагроліс”, лісосмуги наприкінці 2008 року займали лише 20,7 тис. га, а за відомостями ХерсонОУЛМГ початку 2009 року й того менше – порядку 16,5 тис. га.

Виходить, за два десятиліття розрухи села під сокиру потрапило, принаймні, 10-15 тис. га? Розбіжність у цифрах обліку площі свідчить, мабуть, не лише про розміри та швидкість знищення насаджень, а й про нечіткість галузевого статистичного обліку, відсутність інвентаризації, лісовпорядкування.

Нічиї лісосмуги, так чи інакше, виявилися безгосподарними. Попередні спроби Президента, Уряду 2001-04 рр. щодо закріплення їх за лісниками залишилися на папері. Районні держадміністрації області посилалися на обласні управління, а ті на них. Відмовкою було – за чий кошт оформлювати державні акти на користування землями. Позиція лісників, по суті “батьків”, які мають потужну виробничу базу, досвід і кадри, була, звісно, сумнівною. У результаті все залишилося, як було, жоден гектар насаджень не здобув конкретного господаря.

Нарешті, як вихід зі становища, обласна держадміністрація ухвалила інше, здавалося б, логічне рішення. “Осиротілі” лісосмуги закріплювалися за аграріями. Тими, хто від них має пряму користь, і, відповідно, зобов'язаний дбати. 8 лютого 2008 р. губернатор підписав розпорядження про “передачу” лісосмуг у постійне користування “ДП Херсонагроліс” Мінагрополітики. ХерсонОУЛМГ передавалися для залісення лише “деградовані та малопродуктивні землі”. ДП Херсонагроліс, на жаль, не виправдав надій. Не маючи виробничої бази та кадрів, розгорнути масштабно роботи він не зумів. Непробачно затягнув він і оформлення права на постійне користування лісосмугами. Виділених бюджетом упродовж двох років 700 тис. грн для садіння, охорони, догляду, лісовпорядкування захисних насаджень, на виготовлення держактів йому виявилося замало. Як витрачалися фінанси? Про це можна судити зі повідомлення Головконтрольревізії від 15.12.2009. Бюджетні кошти, виділені Мінагрополітики його “Агролісу” за 2007-09 роки в сумі 52,6 млн грн, використовувалися зі значними порушеннями на суму 48,8 млн грн. Серед “порушників” записаний і “Херсонагроліс”. Що ж він накоїв? Парадокс! Виявляється, допустив... “самовільні вирубки лісосмуг”, чим “завдав шкоди” державі на суму понад 5 млн грн. Знайшовся “цапом-відбувайлом” – призначений ніби в “жертву” за знищення половини лісосмуг за роки загальної розрухи. Дивно, що цю “шкоду” виявила для ГоловКРУ спеціальна комісія Херсонської ОДА, яка проводила термінову інвентаризацію. Раніше про вирубки, виявляється, ніхто не знав? Питається, для чого ОДА потрібно було створювати безсилий ДП “Херсонагроліс”. Виходить, єдино для того, щоб здобути “громовідвід” для звинувачень у багаторічній “бездіяльності” райдержадміністрацій та інших адмінструктур. Кому потрібні такі вердикти? Зрозуміло, лише чиновницькій бюрократії.

Що далі? Далі – повертаємося назад, вибору немає. Повернути дитя батькові, лісникам, під їхню турботу й опіку! Ще до ревізії ГоловКРУ, наприкінці вересня 2008 року, Рада національної безпеки і оборони запропонувала уряду відпрацювати питання про доцільність передачі “Держкомлісгоспу” абсолютно всіх лісів, включно з лісосмугами. Далі послідувало чергове розпорядження Кабміну про передачу з 1 січня 2010 року лісів у сферу управління Держкомлісгоспу.

Документ, зокрема, передбачає вказівку на адресу облдержадміністрації, його лісового та земельного управлінь про необхідність забезпечення до 1 лютого зазначеного року ухвалення рішень про передачу земель під лісосмугами у відання ХерсонОУЛМГ і проведення їх інвентаризації. Історія минулих спроб подібного вирішення питання на Херсонщині свідчить про проблематичність такої передачі. Зважаючи, що є думка низки фахівців, лісників вирішити проблему “збереження” лісових смуг іншим шляхом … “приватизації” їх, до 5 га, або оренди. Сьогодні, на нашу думку, це вірний шлях їх остаточного знищення! Приватизація лісосмуг, як і державних лісів, в епоху правового беззаконня, розквіту егоїзму та користі в країні, поки що неприпустима. Займатися в степу полезахисним лісорозведенням і доглядом за деревами приватник не буде. Системне полезахисне лісорозведення, його розвиток – завдання під силу лише державі, її лісгоспам, як би вони від цієї важкої, але благородної місії не відхрещувалися.

Приватна власність на ліси, на лісосмуги сьогодні можлива лише за умови створення їх самими власниками землі. Але поки що це, за рідкісним винятком, утопічно. З розвалом колгоспів і радгоспів селянин, власник паю землі, значною мірою втратив генетичний інтерес до роботи на землі-годувальниці, до її захисту. Перетворившись із селянина на найманого працівника, потім на напіврантьє-напівлюмпена, він віддасть перевагу, радше, здати свій пай разом із лісосмугою в оренду, а то й у власність, “латифундисту”. Вже зараз він поспішає записуватися подекуди в “безробітні” й їздити за імпортною картоплею до міста. Надія на його благотворне підприємництво, тим більше в полезахисному лісорозведенні, невелика. Що стосується нинішнього латифундиста, то чекати від нього справ, за прикладом Фальц-Фейнів, поки що передчасно. Не сформувався ще менталітет ощадливого аграрія. Про це можна судити хоча б із засилля культур, що нещадно виснажують ґрунт.

Полезахисне лісорозведення, догляд і охорону лісосмуг здійснювати ефективно, комплексно в умовах їхньої розкиданості, віддаленості під силу поки що лише лісгоспам. Аграрії безсилі. Зрозуміло, що з розширенням фронту робіт слід гідно стимулювати лісників, забезпечуючи фінансами й технікою. Важливе зміцнення лісоохорони, її зв'язку з міліцією. Необхідне й стимулювання власників полів, аграріїв у розвитку полезахисного лісорозведення шляхом податкової диференціації.

Таким чином, лісгоспи – єдині, хто може врятувати безпритульні лісосмуги. Привести їх до ладу, відновити й розширити у співдружності з аграріями – це буде для них, як кажуть, справою професійної гордості.

Слід додати, Росія також зіткнулася з проблемою збереження захисного лісорозведення. Захисне лісорозведення визнається як важливий етап державної стратегії збереження навколишнього середовища, раціонального використання та примноження природно-ресурсного потенціалу країни, її безпеки. «А системи захисних лісонасаджень – агролісокомплекси – як багатофункціональні довгодіючі меліоративні системи, ефективність роботи яких перебуває в прямій залежності від рівня їхнього господарського обслуговування (утримання) і тим сильніша, чим суховіший клімат, гірша якість ґрунтового покриву, більше техногенне забруднення навколишнього середовища». Водночас, «програми розвитку захисного лісорозведення Росії, фінансування витрат незадовільне. Слабшала лісівнича увага, контроль стану та збереженості створених насаджень. Призупинено закладання нових лісосмуг на орних землях. Виявилися зруйнованими організаційні форми та вертикаль управління захисним лісорозведенням, припинено підготовку фахівців, ослабла науково-дослідна робота, не створено моральної обстановки, що закріплює у свідомості людей і політиці органів влади вимоги дбайливого ставлення до використання земель, захисних лісонасаджень. У всьому цьому ми, на жаль, не пішли далеко від Росії.

У степу під Херсоном

Ну і насамкінець хочеться привернути увагу до іншої окремої проблеми захисного лісорозведення Херсонщини - залісення Нижньодніпровських піщаних арен.

До стратегії залісення Нижньодніпровських (Олешківських) піщаних арен
Катастрофічні за масштабами лісові пожежі 2007 року в соснових лісових культурах Нижньодніпровських (Олешківських) піщаних арен Херсонщини поставили під питання стратегію їх закріплення шляхом створення масивних монокультур сосни. Серпневі пожежі принесли небачені втрати: за 7 днів згоріло 7,5 тис. га лісу. У сукупності з попередніми пожежами року загальна площа згарищ 2007 року склала в підсумку 8,7 тис. га, тобто 14,7% рукотворних соснових насаджень на пісках. А загалом, починаючи з 1995 року, пожежами було охоплено близько 13,3 тис. га лісових насаджень на аренних пісках. Збитки лише від пожежі 2007 року, за офіційними даними, склали 78 млн грн. До робіт з відновлення лісу довелося залучити працівників 22-х обласних управлінь лісового господарства України. Спільними зусиллями було розчищено 6012 га згарищ, заготовлено 306706 м3 ліквідної деревини, проте, через її низьку якість, реалізація відбувалася з труднощами.

Навесні 2008 р. на 4487 га площі розчищених згарищ було посаджено нові лісові культури, які приживалися вкрай погано. Причина полягала, насамперед, у тому, що більше ніж три чверті (77,3%) із 19,0 млн садивного матеріалу хвойних і листяних порід було завезено з інших природних зон. Така практика здавна критикується теорією лісокультурного виробництва. Додамо до цього можливість пересихання сіянців під час транспортування. А якщо ще й запізнитися з висаджуванням у ґрунт (термін приживлюваності сіянців у посушливих умовах досить короткий), то всі ці чинники загалом зумовлюють значну загибель сіянців.

Кампанійщина й масштабність лісосадивних робіт весни 2008 р. обернулися невдачами. Приживлюваність лісових культур подекуди не перевищувала 10-15 відсотків, незважаючи на порівняно сприятливі, вологі погодні умови весни та початку літа. Відповідно до нормативів культури, приживлюваність яких менша за 25%, вважаються загиблими й підлягають списанню. У 2008 році та наступні роки лісових пожеж на Херсонщині було, звісно, менше, але це не знімає питання про зміну стратегії залісення піщаних арен Нижнього Подніпров'я в майбутньому. Необхідно чітко визначити напрями й методи закріплення, лісомеліорації Олешківських пісків. Археологічні знахідки, історичні літературні пам'ятки свідчать, що в минулому Нижньодніпровські піски були вкриті куртинно-колковими лісами з берези, осики, осокора, дуба, в'яза, вільхи. В умовах більш рівного рельєфу вони утворювали ландшафт, подібний до лісостепового. Ще на початку 18 століття на піщаних аренах між селами Козацькі табори, Гола Пристань і Виноградове числилося досить багато природних листяних лісів. З часом площа цих лісів скорочувалася. Знищення лісів і надмірний випас худоби посилили процеси оголення та дефляції пісків, руйнування їх під дією вітру. Природна деревно-чагарникова рослинність збереглася лише частково, на пониженнях, улоговинах із близьким заляганням ґрунтових вод, утворюючи т.зв. гайки, головним чином у межах Чорноморського заповідника. У зволожених місцях гайки формуються з вільхи, у сухіших - з осики, берези, дуба, груші, різноманітних чагарників. Знахідки пилку сосни, залишків її стовбурів, кори в торфовищах Кардашинських боліт дозволили припустити, що можливо в деяких місцях Нижнього Подніпров'я існували також і природні соснові ліси. Це, власне, й слугувало поштовхом залісення пісків суцільними сосновими монокультурами в 50-80-х рр. минулого століття, всупереч застереженню відомого фахівця зі степового лісорозведення Г. М. Висоцького про те, що не слід закладати ліс на пісках суцільними масивами.

На даному етапі практика захисного лісорозведення на Нижньодніпровських пісках зіткнулася з небаченими пожежами та масовим всиханням лісових культур. Це означає, що стратегія масивного використання чистих культур сосни для закріплення й залісення пісків тут виявилася помилковою? Можливо!? Проблема закріплення аренних пісків Нижнього Подніпров'я виникла ще наприкінці XІХ століття у зв'язку з піщаними бурями на полях. Тоді й почали впроваджувати штучні лісонасадження. З-поміж деревних рослин, що закріплюють рухомий пісок, випробовували різні види сосни, тополі, в'яза, дуба, верб, акацій. Залишки цих насаджень сосни кримської та сосни звичайної й слугували своєрідними маяками, еталонами для лісівників післявоєнних років. Механізація та новітні технології дозволили в короткий термін провести масивне залісення пісків на значних площах. Уже до середини1960-х рр. Держлісфонд області налічував понад 11,8 тис. га зімкнутих культур сосни. До початку 70-х рр. ця цифра подвоїлася й склала 20,6 тис. га. Станом на 01.01.2006 у зоні піщаних арен області налічувалося 59,07 тис. га зімкнутих насаджень, здебільшого чистих соснових культур з усіма їхніми перевагами та недоліками.

Із теорії лісівництва здавна відомо, що чисті (однопородні) насадження сосни мають певні переваги перед змішаними на збіднених вологою та поживними елементами пісках. Так воно і є в умовах задовільного та помірного зволоження лісової та лісостепової природних зон. Ясно, що здійснювати садіння чистих культур набагато легше й дешевше, ніж садити змішані культури. Є певні переваги й під час організації догляду та експлуатації таких насаджень. Але на цьому закінчується перелік переваг монокультури. Недоліків у чистих соснових насаджень більше. Щорічний опад сосни (хвоя, гілки, шишки) багатий на смоли, тому він розкладається повільно й в умовах посушливого спекотного клімату утворює мертву підстилку. Ця підстилка не вбирає вологу, щороку наростає, захаращує територію, стає вкрай вогненебезпечною. Ґрунт під чистими насадженнями сосни в посушливих умовах має сповільнений процес ґрунтоутворення, він не збагачується повною мірою мінеральними й органічними речовинами. Це негативно позначається на рості та продуктивності самих насаджень, обмежує розвиток трав'яного покриву.Бідність трав у чистих соснових культурах, відсутність чагарників означає нестачу їжі та сховків для птахів і звірів, тобто наслідком є бідність фауни. Відповідно, мисливцям такі угіддя нецікаві. Ці ліси також малопривабливі й для відпочинку туристів. В умовах нашого спекотного літа під наметом соснової хвої тіні та прохолоди небагато, повітря перенасичене смолистими виділеннями, і людина почувається некомфортно. Чисті насадження більше страждають від шкідливих чинників – вітрів, навалів снігу, температурних коливань. Вони вразливіші для шкідливих комах, грибкових захворювань і, головне, пожеж. Витрати на охорону насаджень сосни в Херсонській області в підсумку набагато перевищують витрати на садіння культур.

У даний момент усі перелічені недоліки чистих масивних насаджень - монокультур сосни - виявили себе радикальним чином. Спостерігається масове всихання 30-50-річних насаджень, тобто культур 1950-1970-х рр. садіння. Це результат не лише звичайної посухи, а й, насамперед, небаченого спалаху розмноження первинних (хвоєгризучих) і вторинних (стовбурових) шкідливих комах. Якщо на початок 1980-х рр. площа осередків ентомошкідників охоплювала лише 25,7 тис. га, то в 1995 році вона склала вже 49,2 тис. га й охопила більшу частину аренних соснових насаджень. Масове всихання сосняків – це також результат пожеж останніх десятиліть. Лише за період 1995-2005 років в області було зареєстровано 1231 пожежу, здебільшого в соснових лісах, у тому числі 188 верхових на загальній площі майже 4,2 тис. га. У 2006 році було зареєстровано 443 лісові пожежі на площі 0,44 тис. га. Рекорд побив 2007 рік, коли площа пожеж виявилася небаченою великою.

Згарища, безсумнівно, підлягали якнайшвидшому залісненню! Але вже тоді нами пропонувалося «поспішати не поспішаючи» та створювати змішані культури з урахуванням умов місцезростання, мікрорельєфу, використання листяних деревних порід - аборигенів і порід-інтродуцентів. Серед деревно-чагарникових рослин як домішку в культурах можна використовувати такі види: бундук дводомний, гледичія колюча, в'яз перистогілкий, груша звичайна, дуб грузинський, каркас південний, каркас західний, дерен (кизил) справжній, клен татарський, клен Гіннала, маклюра яблуконосна, лох вузьколистий, обліпиха крушиноподібна, софора японська, вишня магалебка, шовковиця біла. Також можна використовувати чагарники: барбарис звичайний, бирючина звичайна, бузина червона, бузина чорна, глід криваво-червоний, свидина криваво-червона, карагана чагарникова, горобинник чорноплідний, скумпія звичайна, смородина золотиста, таволга середня, чингіль сріблястий. Пожежі показали, що березові колки, акацієві гаї, пройдені пожежею, хоч і скинули листя, але частково збереглися. Пропонується також випробувати в культурах на піщаних аренах модрину, в її широкому видовому й формовому різноманітті, як унікальну, екологічно пластичну, пожежостійку листопадну породу з групи хвойних, здатну поліпшувати якість ґрунту.

Зміна стратегії залісення аренних пісків Нижнього Подніпров'я неминуча. Необхідний пошук нових методів і засобів. Насамперед слід відмовитися від маніакальної ідеї масивного закладання чистих культур сосни. Такі насадження нестійкі проти ентомошкідників, хвороб і вогню.

Нова стратегія має передбачати не суцільне, а часткове залісення аренних пісків Нижнього Подніпров'я, відтворення історично властивого території лісостепового ландшафту. Необхідний пошук нових принципів, технологій створення змішаних стійких типів лісових культур в умовах аренних пісків Олешшя, зважаючи, що такого досвіду практично в минулому не було через захоплення масивним лісорозведенням. Часткове залісення території проводиться шляхом садіння чистих або змішаних смуг, куліс, куртин, включно з куртинно-груповим змішуванням порід, утворення захисних узлісь із колючих чагарників і дерев з урахуванням конкретних мікроумов. Не слід боятися чергування лісових ділянок із відкритими територіями зі специфічною трав'янистою рослинністю. Саме в таких місцях і виявлятиметься т.зв. «узліссєвий ефект», сприятливий для флори та фауни.
Збережені чисті соснові ліси потребують невідкладних заходів профілактики від пожеж. Це не лише протипожежна пропаганда серед населення, влаштування протипожежних розривів, захисних зелених і мінералізованих смуг, будівництво лісових доріг і водосховищ, пожежних веж, утворення пожежно-хімічних і лісових пожежних станцій, оснащення їх новою протипожежною технікою. Але цього недостатньо.

Необхідний пошук економних методів і способів профілактики лісових пожеж. Одним із радикальних профілактичних засобів пожежної безпеки в соснових лісах міг би слугувати, наприклад, кероване випалювання або контрольоване випалювання. Як засіб попередження катастрофічних пожеж воно відоме, давно й добре зарекомендувало себе в США, але не перевірене ґрунтовно в наших умовах.

Висновок

Насамкінець необхідно підкреслити, що хоча масштаб і характер складу лісів Росії та України дещо інші, інтеграція шляхів розвитку лісової галузі зумовлена історично пострадянською трансформацією суспільної системи. Спільність проблем виявляється в незграбності перших кроків реформування лісоуправління, у розвалі системи захисного лісорозведення, появі "безгосподарних" лісів, у виниклих труднощах охорони лісу, у відвертій перевазі використання лісу лише як сировинного ресурсу та нехтуванні, недооцінці його невагомих корисностей. У результаті якісний склад лісів значно погіршився. Цьому сприяли небачений за масштабами тіньовий обіг і експорт деревного кругляка, хижацькі вирубки найціннішіх лісів, катастрофічні за площею лісові пожежі, спалахи хвороб і ентомошкідників. У підсумку - хаотичність ведення державного лісового обліку, лісовпорядкування, лісоуправління.

Резонно, на поточний момент, у розвитку лісового господарства, його управлінні вперто проглядається, на жаль, лише одне: модель сучасного лісового господарства може бути ефективною лише в оренді й навіть у передачі державних лісів у приватне користування, що зовсім неприпустимо. Здається, саме це й виражають останні реформи державного лісоуправління як у Росії, так і в Україні. На тих чи інших етапах багаторічного виробничого циклу, переважніша участь середнього й малого бізнесу, але краще на умовах підряду, особливо на етапі лісозаготівель. Наскільки це виправдано в наших пострадянських умовах і менталітеті – покаже час. А створення, відновлення, охорону лісів, захист лісів від пожеж, хвороб, комах мають здійснювати державні спеціалізовані структури лісового господарства. І, зрозуміло, вдосконалення лісоуправління, підвищення економічної ефективності та прибутковості лісового господарства немислиме без комплексної економічної переоцінки лісу з урахуванням його невагомої корисності. Говорити про «збитковість» лісового господарства країни - це вже від лукавого. Великий гріх!

Що стосується недостатнього забезпечення сировиною своєї деревообробної промисловості та невпинного експорту необробленого кругляка, то вихід простий – державне регулювання експортним митом. Поки що його немає. Не виправдовують інтереси промисловості, особливо середніх і дрібних споживачів, централізація біржових аукціонів, що імітують боротьбу з корупцією. Слід було б повернути лісгоспам право самостійно продавати недефіцитну лісосировину споживачам на місцях за стандартизації стартових цін аукціонів. Необхідне й реальне масштабне залучення та розвиток усіляких промислових інвестиційних проєктів глибокої переробки деревини, створення їм режиму сприяння щодо забезпечення постачання деревною сировиною.

Ось, мабуть, такі основні орієнтири розвитку лісової галузі України на найближче майбутнє.

Післямова

Лісове господарство – це галузь економіки зі специфічним, віковим циклом виробництва деревини та безлічі інших продуктів і «корисностей» глобально-екологічного характеру. Інакше, ліс – це динамічна система виробництва, управління, господарювання, з багаторічним виробничим циклом. Ліс - це "комора", де чітко має бути поставлено облік, моніторинг, організацію вирощування високопродуктивних насаджень, відтворення мисливської фауни, охорону та раціональне використання всього різноманіття лісових багатств, корисностей, включно з "невагомими". І все це з урахуванням особливості лісогосподарського виробництва - сезонність роботи, потреба у значних територіях і різноманіття «вагомої» та невагомої продукції. Головне - створення системи ефективного збереження, використання та примноження лісів.

Найважливішим завданням лісогосподарської галузі як України, так і Росії є розведення й відновлення лісу, його охорона, раціональне використання як економічного ресурсу з урахуванням його екологічної стабілізувальної ролі в біосфері та вразливості від несприятливих природних і антропогенних впливів, чинників.