Один день з інженером лісу

Валентина Тур уже майже пів століття «інженерить» ліс

Охорона кримських лісів і догляд за ними організовані за досить складною службовою ієрархією: лісник, майстер лісу, помічник лісничого, лісничий — це тактики, ті, хто працює на місцевості. Головний лісничий, інженери захисту, користування, лісового господарства — ті, хто займається контролем і систематизованим влаштуванням «легенів землі» за допомогою особливої стратегічної науки зеленого конструювання. Загалом, не гірше, ніж в армії. До того ж у «лісових військах» півострова нині служать близько 50 жінок. «Події» вирішили провести день з однією з них, Валентиною Тур, інженером лісокористування держпідприємства «Сімферопольське лісомисливське господарство», яка має безпрецедентно рекордний стаж на варті інтересів флори — 46 років!

Оманлива тиша

Робочий день Валентини Петрівни починається, як завжди, о 8.00. Звичайний кабінет у звичайній будівлі, що сховалася за густими деревами на вулиці Гурзуфській у Сімферополі. Довкола — нескінченні папери на широких столах, поважні теки в шухлядах і шафах та тиша, яку зрідка порушують люди в камуфляжі, що пробігають коридором. «Така робота, як у мене, не терпить суєти, — пояснює Валентина, відірвавшись від опрацювання документів і спостерігаючи заметіль за вікном. — Зараз потрібно зводити звіти, які здають лісництва про виконану роботу за лютий, перевірити, чи правильно оформлена документація. Ці кабінетні справи не менш важливі, ніж робота безпосередньо в лісі». Втім, тут не завжди тихо, додає вона. Ненормовані робочі дні — не рідкість, адже порушників, буває, ловлять уже затемна, і потрібно контролювати оформлення документів. І пожежі трапляються, тоді всі, хто відповідає за ліс, працюють в авральному режимі. А ще на цих жіночих плечах — щоденний тягар турбот про садіння культур, догляд за ними, заготівлю лісового насіння, вирощування садивного матеріалу.

«Щоб стати служителем лісу, потрібне передусім бажання, — розповідає Валентина Тур. — Це закладається в дитинстві, якщо хочеться бути ближче до природи, якщо ліс — як зелений магніт і постійно хочеться з ним спілкуватися». Для початку, продовжує ця енергійна жінка, можна влаштуватися в будь-яке лісництво робітником. «Але зрештою потрібно закінчити спеціальний навчальний заклад, — усміхається вона, гортаючи черговий «талмуд» зі звітами лісників. — У Криму, наприклад, це лісовий факультет при нашому аграрному університеті».

Алтайський слід

Сама Валентина родом з Алтаю, із заповідного Шабалінського району, через який з незапам'ятних часів проходить знаменитий Чуйський тракт. Навчалася в лісовому технікумі, який дав основну базу практичних знань, потім — у Східноказахстанському сільгоспінституті, здобувши кваліфікацію «інженер лісового господарства», і приступила до роботи в тамтешньому лісгоспі. «Ох, як це було давно, — згадує Валентина Тур, закінчивши телефонну летючку з кимось із колег. — Працювала дільничним техніком, помічником лісничого, лісничим і всі дерева на своїй дільниці буквально „в обличчя" вивчила». У Криму ж вона з 1976 року, це «велике переселення» супроводжувалося суттєвим кар'єрним зростом — Валентина отримала посаду старшого інженера лісових культур. Згодом вона стала начальником одного з відділів Кримського республіканського комітету з лісового та мисливського господарства і навіть кілька років була головним лісничим Сімферопольського району. «Зараз я на посаді інженера лісокористування, — каже Валентина Петрівна. — Давно вже пенсіонерка, троє онуків, одна правнучка, але вдома сидіти немає можливості — немає заміни на моє місце. І молодих спеціалістів немає, це одна з головних проблем господарства».

Суто діловий підхід

Дефіцит кадрів і відсутність молоді цілком пояснювані, запевняє Валентина Петрівна, адже вже багато років лісова служба фінансується геть погано. «Житла для молодих немає, і зарплата максимум півтори тисячі гривень, тут уже ніякий зелений магніт не притягне, — продовжує вона, звертаючи увагу на дуже скромний інтер'єр свого кабінету, де час, здається, застиг ще в минулому столітті. — Крім того, раніше було вдвічі більше лісників, а зараз на одного припадає по тисячі гектарів лісу, і хіба можна якісно охороняти такі території? А з нас вимагають! І перевірок масу присилають постійно з прокуратури чи санслужби. І ще гривнею карають, якщо десь щось вирубали або за сміття. До того ж небажання працювати сміттярами, ходити цілими днями з мішком відходів по лісі — основна причина звільнень лісників».

Непомітно, за шелестом паперів, телефонними дзвінками та розмовами про проблемне майбутнє кримських лісів минає день. Після обіду Валентина Петрівна вирішує взятися за підготовку чергових змін до матеріалів лісовпорядкування. «Кожні 10 років проводиться перевірка всіх кримських лісів, — пояснює лісовий інженер. — Приїжджає спеціальна експедиція, досліджує, ходить, їздить, робить висновки і залишає відповідні вказівки: де що посадити чи прорідити». Втім, зауважує фахівець, жодна перевірка чи інспекція за останні роки чомусь не звернула уваги на торгівлю дерев'яними виробами з кримського ялівцю і не усунула цю проблему. «Найрідкісніші й найцінніші дерева незаконно знищуються для потреб сувенірного виробництва у величезних кількостях, — нарікає Валентина Тур. — Ми боремося з вандалами, ловимо, але це крапля в морі. Тим паче що бізнес „під дахом": скільки не заявляли — марно. Усі чиновники знають, усі бачать на власні очі незаконну ялівцеву продукцію на прилавках, але ніхто нічого не робить, бо невигідно. Суто діловий підхід».

Фото: прес-служба Рескомлісу