Чому в Україні немає економічних реформ?

Хотів би почати з того, що в Україні проводити реформи дуже важко. По-перше, тому що вже понад 300, а, може бути, і 1300 років українці не люблять свою державу (не плутати з країною), причому як би вона не називалася. І останні 20 років — не виняток.

Друга причина полягає в тому, що реформатори («еліта») і ті, кого реформують (народ, бізнес), якщо говорити прямо, у культурному розвитку, на жаль, відстають від цивілізованіших країн. І до того ж вони часто погано освічені. Принаймні за 20 років незалежності я не знаю жодного державного діяча, який би прочитав щось про останні досягнення економічної науки і навіть практики в оригіналі. Хуторянство стало нормою української державної економічної політики.

Мені не раз доводилося безпосередньо спілкуватися з двома великими реформаторами минулого століття — професором, керівником уряду, а потім і центробанку Польщі Лешеком Бальцеровичем, а також міністром фінансів, прем'єром, а нині президентом Чехії Вацлавом Клаусом. Згадуючи численні дебати й навіть суперечки в Гарвардському університеті про економічні реформи в 1989—1991 роках, хочу підкреслити, що як рівень компетентності, так і загальної грамотності, начитаності цих людей не поступався, а часто й перевершував рівень видатних професорів Гарварду — Лоуренса Саммерса (згодом міністра фінансів США), Джеффрі Сакса та ін. У цей ряд я б ще додав і Єгора Гайдара (який, на моє переконання, на початку 90-х урятував чимало росіян від голоду).

Коли Л. Бальцерович розпочав реформи в Польщі (так звану шокову терапію), у мене та моїх колег-економістів зі США, Росії та інших країн була стовідсоткова впевненість, що вони завершаться успішно — економічним зростанням і реальним підвищенням доходів людей. Чому була така впевненість? Усе просто: реформи базувалися на економічній теорії, знаннях, фактах, досвіді інших країн, а не на спонтанних, популістських рішеннях, до яких ми звикли в Україні.

Що таке економічні реформи? Це засновані на економічній теорії перетворення в економічній діяльності, які ведуть до позитивних, наперед прорахованих економічних і соціальних результатів за максимально короткий проміжок часу — від кількох місяців до одного року.

Наприклад, пенсійна реформа в Україні за умови її правильної реалізації має призвести до справедливої диференціації пенсій — суттєвого підвищення середніх пенсійних виплат і обмеження максимальних (корупційних) пенсій; появи стимулів для довгого й напруженого трудового життя та легального отримання доходів; створення фінансових ресурсів для довгострокових інвестицій в економіку України.

Дуже важливо звернути увагу на такий чинник економічних реформ, як соціальна справедливість. Економічні реформи мають фактично наближати стан суспільства, де панує соціальна справедливість. Українці дуже сильно відчувають соціальну фальш, коли замість соціальної справедливості «реформатори» «втюхують» народові передвиборчий соціальний популізм.

Взагалі, потрібно заборонити проводити будь-які реформи щонайменше за рік до виборів. Краще вже просто роздавати бідним людям гроші…

Ще одним важливим чинником успіху економічних реформ є люди, які їх проводять. Про одну їхню необхідну характеристику я вже говорив — дуже високий рівень професіоналізму. Друга характеристика — їхній ідеалізм. Нам дуже бракує ідеалістів, без хоча б мінімальної присутності таких людей реформи неможливі…

У руках закостенілих і приземлених матеріалістів реформи стають інструментом заробляння грошей чи влади. Цю фальш відчувають люди, і іноді вони самі виходять на авансцену — майдан. Тут дуже складно втриматися, щоб не процитувати Вільгельма фон Гумбольдта: «Якщо народ, який у повній свідомості своїх людських і громадянських прав розбиває свої кайдани, являє прекрасне й піднесене видовище, то ще прекрасніше й ще піднесеніше видовище являє правитель, який сам розбиває ці кайдани, дарує свободу і робить це не внаслідок особистої доброти, а вважаючи це виконанням свого першочергового й неухильного обов'язку; бо те, що робиться внаслідок любові й поваги до закону, прекрасніше й піднесеніше, ніж те, що вимушене необхідністю й стражданням». Так він писав у своїй книзі «Про межі державної діяльності». Чекатимемо свого філософа…

І, нарешті, хотів би сказати про останню передумову успішних економічних реформ — підтримку цих реформ народом і журналістами. Не викликає сумніву, що реформи, які ведуть до підвищення рівня персональних доходів, соціальної справедливості (причому за короткий і визначений проміжок часу), проводяться професіоналами та ідеалістами, мають бути підтримані суспільством. Принаймні ймовірність їхньої підтримки населенням зростає, але вона, на жаль, ніколи не буде стовідсотковою. Чому? По-перше, у житті не буває ідеальних реформ та ідеальних реформаторів. По-друге, існує політична боротьба, а отже, і політична опозиція. Причому в нас традиційно все або чорне, або біле. Якщо опозиція, то опозиція до всього! Усі рішення влади — як дуже погані, корупційні, так іноді й правильні, потрібні суспільству, — жорстко заперечуються і всіляко блокуються опозицією. Потім у процес вступають журналісти (я зараз говорю про нормальних журналістів), які блискуче аналізують і критикують помилки влади, але ніколи не підтримують її правильні рішення. Це неправильно. Так ми владу ніколи не надресируємо (згадайте Павлова).

Я розумію, що позитивні та шанобливі статті й коментарі про нечисленні правильні дії влади можуть вважатися або сприйматися менш освіченими чи політично заангажованими колегами як замовні. Але попри це закликаю піднятися на вищий рівень структуризації ідей і дій як влади, так і опозиції. Услід за журналістами й наше суспільство підтримуватиме правильні та заперечуватиме неправильні дії влади, що дуже важливо. Повторю, без підтримки правильних реформ суспільством вони всі будуть провалені. Час голого й тотального нігілізму минув, настав час критичного аналізу й діалогу суспільства з владою.
Наше суспільство дуже боїться реформ (гіркий досвід останніх тридцяти років), воно не хоче змін, але при цьому хоче жити краще. Завдання «еліти» та журналістів — готувати суспільство до змін незалежно від того, хто влада, а хто опозиція. Без реформ ми залишимося на дні.