Бізнес на стандартах Євросоюзу

Фото: Київ, вул. Прорізна, 15. У цьому офісі вчать жити й працювати по-європейськи. Фото Катерини ЛАЩИКОВОЇ

Протягом восьми років в Україні існує організація, яка вчить міністерства й відомства жити та працювати по-європейськи. Через неї пройшли мільйони гривень.

Назва установи — Центр адаптації державної служби до стандартів Євросоюзу. Розташований на вул. Прорізній, 15, у добротній будівлі, по сусідству з Київським академічним молодим театром, чия велика рекламна вивіска («Твої емоції — тут!») мимоволі привертає увагу всіх відвідувачів центру.

Коли я дізнався, що тут було виявлено великі фінансові порушення, то подумки вимовив: жодних емоцій, треба вірити лише фактам. Як і належить, редакція «2000» направила офіційний запит на адресу столичної Держфінінспекції, яка проводила планову ревізію центру.

Заступник начальника фінансової інспекції Сергій Єфименко повідомив, що протягом 2008—2011 рр. центру цільовим призначенням було виділено бюджетні гроші — 27 млн 621 тис. 740 грн для проведення науково-дослідних робіт. При цьому установа виступила замовником досліджень, а виконавцями — низка підприємств і організацій.

Під час ревізії із залученням наукових працівників було проведено експертний аналіз усіх багатотомників, виданих під патронатом центру. І виявилося, що вони, м'яко кажучи, з вадою. Як стверджує пан Єфименко, із 26 робіт 24 за змістом і отриманими результатами не є прикладними науково-дослідними, не відповідають паспортам бюджетних програм.

За дослідження було заплачено 10 млн 447 тис. 54 грн. Сьогодні Держфінінспекція стверджує, що саме на таку суму державі завдано матеріальних збитків (про це поінформовано СБУ та прокуратуру).

Я попросив ревізорів назвати трійку найдорожчих досліджень. На першому місці — «Розробка макету інформаційної інфраструктури центрального органу виконавчої влади, який має територіальні структурні підрозділи та підвідомчі організації, з використанням IP-телефонії» (3 млн 169 тис. 820 грн). На другому — «Історія розвитку державної служби в Україні» (1 млн 498 тис. 795 грн). На третьому — «Розвиток мережі груп аналізу політики у системі органів виконавчої влади України» (1 млн 177 тис. 677 грн).

З цього переліку мене зацікавило «срібло» — робота вартістю майже півтора мільйона. Тут є деякі загадки. Так, у договорі на її виконання зазначено тему: «Iсторія розвитку державної служби в Україні». А в реєстраційній картці назва звучить дещо по-іншому: «Iсторія державної служби в Україні».

Це дослідження проводили співробітники Інституту історії НАНУ. Що стало приводом? Тодішній начальник Головного управління держслужби Тимофій Мотренко (вийшов на пенсію в серпні 2011 р.) стверджував:

«...На жаль, сьогодні ми втратили багато надбань з тієї славетної спадщини, що дісталася нам від тисячолітнього творення державності... Доки ми не віднайдемо втрачені цінності, доки шана та гордість за власне героїчне минуле не буде нуртувати у наших судинах, ми навряд чи зможемо наповнити новим змістом систему управління країною. Саме ці міркування і мотиви спонукали Головне управління державної служби України ініціювати проведення комплексного наукового дослідження витоків та особливостей формування власного інституту державної служби, становлення ключових рис сучасної національної адміністрації в різні історичні епохи.

Підтвердження факту прийняття у добу Української держави за часів гетьмана Павла Скоропадського перших законів, які вже у 1918 р. закладали основу сучасної державної служби, стало поштовхом для відзначення у 2008 р. 90-ї річниці запровадження державної служби в Україні...»

Дуже сумніваюся, що «втрачені цінності», збереженням яких заклопотаний пан Мотренко, можна відшукати в період гетьманату Скоропадського, чиє правління деякі незалежні історики називають «бюрократично-військовою диктатурою». Втім, яка ж науково-дослідна робота вартістю 1,5 млн вийшла з-під пера вчених?

Знову послухаємо Тимофія Мотренка:

«...Логічним кроком у вивченні історичних форм державного устрою власної країни, політичних систем і управлінської діяльності, традицій української адміністрації стала наукова тема «Iсторія державної служби в Україні», що з вересня 2008 р. досліджується Iнститутом історії України НАН України на замовлення Центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу при Головному управлінні державної служби України. Результатом ґрунтовного опрацювання наукової літератури з цієї тематики у бібліотеках і пошуку історичних документів в архівних установах стали «Нариси історії державної служби в Україні», презентовані широкому колу зацікавлених власною історією наприкінці 2008 р... П'ятитомник «Iсторія державної служби в Україні» у складі двотомної монографії і тритомного збірника документів завершує розпочате у рамках науково-дослідної роботи дослідження власної історії...»

Треба думати, уся ця «справа» й з'їла таку велику суму грошей платників податків. Але ось що цікаво. У п'ятому томі «Iсторії державної служби в Україні» зазначено: «Видання здійснене за сприяння проекту «Технічна підтримка реформ державного сектора в Україні», що впроваджується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії». Тобто до витрачених 1,5 млн грн слід додати ще й данську допомогу.

До слова, у редколегії п'ятитомника значаться відомі діячі: спікер ВР Володимир Литвин, директор Інституту держави і права НАНУ Юрій Шемшученко, завідувач відділу Інституту історії, доктор наук Станіслав Кульчицький (керівник авторського колективу), деякі інші дослідники. А одним із відповідальних редакторів «Історії...» зазначено Тимофія Мотренка.

Я зателефонував професорові Кульчицькому й запитав:

— Ревізори фінінспекції стверджують, що «Історія державної служби в Україні» не є прикладною науково-дослідною роботою. Ваші аргументи, Станіславе Владиславовичу?

— Не нам судити... Ми — лише автори. Нехай цю роботу оцінюють рецензенти, причому, думаю, вони мають бути з наукового середовища, а не з ревізійного відомства чи інших установ, які не мають жодного відношення до науки.

Про фінансову сторону проєкту вдалося поговорити з ученим секретарем Інституту історії, доктором наук Олександром Рубльовим (він, до речі, також входить до авторського колективу «Історії...»). Пан Рубльов вважає, що півтора мільйона — не такі вже й великі гроші для країни. Мовляв, порівняно з витратами на утримання держапарату — мізер. На запитання про те, чи отримували вчені авторську винагороду, Олександр Сергійович відповів:

— Наскільки мені відомо, якийсь гонорар був, але, як на мене, досить скромний.

Над підготовкою цього п'ятитомника активно працював Андрій Вишневський (з березня 2008 р. по жовтень 2011 р. обіймав посаду заступника начальника Головного управління держслужби. Сьогодні керує Центром правових реформ і законопроєктних робіт при Мін'юсті). Кореспондент «2000» попросив пана Вишневського прокоментувати висновки фінансової інспекції.

— Я не мав жодного відношення до оргпитань, які стосувалися «Історії державної служби в Україні», — сказав Андрій Володимирович. — Членом редколегії видання працював на громадських засадах.

Разом із чиновниками від держслужби науковий віз тягли не лише історики, а й соціологи. У зв'язку з цим процитуємо інформацію, передану СБУ:

«Головне слідче управління СБУ розслідує кримінальну справу, яку було порушено 15 лютого ц. р. за фактом розтрати посадовими особами Центру адаптації державної служби до стандартів Євросоюзу Головного управління держслужби України та дочірнього підприємства Інституту соціології НАН України «Центр соціальних експертиз» держкоштів на суму понад 920 тис. грн».

Дочірню структуру Інституту соціології очолює Юрій Привалов. У телефонній розмові з кореспондентом «2000» він зазначив, що всі дослідження, виконані в рамках співпраці з Центром адаптації, були затверджені науковою радою інституту. Роботи підготовлено на підставі контрактів, які, за словами Юрія Олексійовича, не підлягають оприлюдненню. Ця закритість теж ґрунтується на стандартах ЄС?

Юрій Привалов розповів мені, що сьогодні не має чинних контрактів із Центром адаптації. Але це зовсім не означає, що чиновники втратили інтерес до досліджень. Не здивуюся, якщо вони знайдуть іншу фірму, яка «виграє» тендер на видання якоїсь важливої роботи. Процитую фрагмент повідомлення, яке нещодавно з'явилося на офіційному сайті центру:

«Директор Центру Марина Канавець зазначила, що... започатковано співпрацю фахівців владних структур, науковців та експертів у рамках меморандуму про співробітництво між Національним агентством України з питань державної служби, Всеукраїнською молодіжною громадською організацією «Спілка молодих державних службовців України» та громадською організацією «Асоціація докторів наук з державного управління» щодо створення мережі дослідників з питань розвитку державної служби...»

Тобто знову старі пісні про головне — створення мережі дослідників розвитку держслужби. А я-то думав, що в цій дорогій темі, як випливає з висловлювання відповідального редактора п'ятитомника «Історія державної служби в Україні» Тимофія Мотренка, вже розставлено всі крапки над «i».

Підкреслимо: дослідницька машина видала на-гора тонни різної літератури. Але чи затребувана вона в міністерствах і відомствах, у районних та обласних установах? Навряд чи. До вашого відома, п'ятитомник випущено мізерним накладом — 1 тис. прим. У багатьох рай- й облдержадміністраціях цієї книги навіть в очі не бачили.

А ось ще одна знакова робота — «Порядок дій нового міністра» (вийшла 2010 р. за загальною редакцією Тимофія Мотренка, керівник авторського колективу — Андрій Вишневський). Це — «практичні рекомендації для ефективного вирішення першочергових завдань новопризначеними міністрами та керівниками інших органів виконавчої влади».

Одна з рекомендацій викликає подив. Так, у розділі «Вступ на посаду» зазначено, що новий керівник насамперед має «ознайомитись з основними нормативно-правовими та програмними документами системного характеру, а також тими, що визначають діяльність у відповідній сфері». На першому місці серед таких документів, як пишуть автори, — Конституція. Ну хіба не смішно радити міністрові прочитати Основний Закон?!

У переліку невідкладних справ керівника є й такий пункт:

«Ознайомитись з юридичним статусом та станом приміщень, умовами роботи працівників: договір оренди, якщо приміщення не знаходиться у власності органу влади; план-схема приміщень; наявна інфраструктура (транспорт, комунікації, охорона приміщень, пожежна безпека, умови для харчування, охорони здоров'я та відпочинку працівників тощо)».

Але хіба огляд пожежних кранів, систем сигналізації, комунікацій — справа міністра? Перелік подібних курйозів у цих «наукових дослідженнях» вельми й вельми розлогий.

Наукова діяльність Центру адаптації державної служби до стандартів Євросоюзу дала привід пильніше подивитися на цю структуру. Її було створено 1994 р. при Головному управлінні держслужби. Уже сама назва установи говорить про специфіку її діяльності. Тут працюють 60 осіб.

У листопаді минулого року центр очолила Марина Канавець. Що відомо про неї? Родом із Прилук Чернігівської обл. Трудову діяльність розпочала 1996 р. у Прилуцькому дитячому будинку «Сонечко» (музичний керівник). Працювала в структурах влади, навчалася. У 2009—2010 рр. — помічник-консультант народного депутата України, радник віцепрем'єр-міністра. Кандидат наук із питань держуправління. У березні 2011 р. прізвище Марини Канавець з'явилося в списку обдарованої молоді, якій було призначено гранти президента. Сума гранту — 48 тис. грн. Тема реалізованого нею проєкту — «Перша долікарська допомога — основи знань для молоді».

Сьогодні, як бачимо, перед Мариною Володимирівною стоять зовсім інші, далеко не медико-просвітницькі, завдання — одне з найголовніших полягає в тому, щоб за допомогою нового законодавства наблизити систему держуправління до європейських стандартів. Проаналізувавши в зв'язку з цим діяльність центру, дійшов висновку, що пані Канавець та її три заступники майже щодня проводять численні наради. Усім, хто телефонує до центру, її секретар незмінно відповідає, що керівництво установи — «на нараді», або ж — «у місцевому відрядженні», або — «у відрядженні в регіоні».

Наприклад, у березні офіційний вебпортал центру повідомив про робочий візит Марини Володимирівни до Чернівців. Цитуємо:

«...Обговорюючи з працівниками Управління державної служби Головдержслужби України у Чернівецькій області першочергові завдання реформи державної служби, директор Центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу Марина Канавець наголосила на необхідності посилення інформаційної роботи щодо висвітлення Закону України «Про державну службу» у новій редакції та обговорення проектів нормативно-правових актів, спрямованих на його впровадження. У ході зустрічі було окреслено питання впровадження передового європейського досвіду щодо інституційної та законодавчої розбудови органів державної влади як на центральному, так і на регіональному рівнях за допомогою європейських інструментів Twinning і TAIEX, використання яких спрямовано на впровадження визначених у Програмі економічних реформ на 2010 — 2014 роки завдань та пріоритетів Порядку денного асоціації Україна — ЄС...»

Навряд чи щось нове й корисне можуть почерпнути з цієї інформації для себе, скажімо, чиновники із Сум, Горлівки, Запоріжжя, інших міст країни. Напевно, вони десятки разів чули виступи на тему «впровадження передового європейського досвіду». Але з таких міркувань мало користі — ближче до Європи ми не стали. Протягом 8 років, після ухвалення 2004 р. Концепції адаптації держслужби до європейських стандартів, часто ведуться лише розмови про необхідність «спрямувати зусилля на розвиток професійної, ефективної та прозорої держслужби».

Що дивно: усі ці роки деякі вітчизняні реформатори вперто намагалися «прищепити» європейські принципи управління до явно недосконалого закону «Про держслужбу», який постійно піддавався справедливій критиці (нагадаємо, новий закон набуде чинності з 1 січня 2013 р.). В інтерв'ю «Урядовому кур'єру» (27.01.2012 р.) голова Нацагентства з питань держслужби В'ячеслав Толкованов зазначив: «Старий закон не передбачав прозорого прийняття на державну службу та просування її щаблями, не давав важелів для реальної оцінки діяльності державних службовців та визначення їхньої професійної компетентності. І ці недолугості, врахуйте, напряму зачіпали корпус державних службовців, який налічує майже 280 тис. осіб».

Іншими словами, до старого піджака пришивали нові, стильні ґудзики. За таку роботу змушені були розкошелюватися як українські, так і західні платники податків. І йдеться не лише про сумнівні наукові дослідження, видання монографій і навчальних посібників для чиновників, а й про закордонні відрядження, стажування, семінари, утримання офісів для європейських експертів тощо.

Колись нам показали пряник: мовляв, прийде час — і Україну приймуть до Євросоюзу. Але спочатку для цього треба, мовляв, скористатися західними інструментами налаштування державного механізму. Ми погодилися. І тоді нам запропонували ряд програм, таких як Twinning, TAIEX, SIGMA.

Наприклад, Twinning передбачає сприяння впровадженню законів і норм, необхідних для інтеграції до ЄС, закріплення демократичних принципів у владних структурах.

TAIEX — інструмент технічної допомоги, обміну інформацією. Його завданням є створення спрощеного механізму обміну передовим досвідом, акцент на вирішенні конкретних проблем.

Лише протягом двох років у рамках різних іноземних програм Україні було надано допомогу десь на 70 млн грн. Ця сума, як зазначав Тимофій Мотренко, прирівнюється майже до річного бюджету відомства, яке опікується питаннями держслужби.

«Twinning пов'яже нас із Європою, і кожен успішний проект стане додатковою ниточкою, а усі разом — канатом, за допомогою якого ми все ближче і надійніше підтягуватимемося до причалу Європейського Союзу», — говорив 2006 р. Тимофій Мотренко.

Чи видно сьогодні цей «причал»? В інтерв'ю інформаційному бюлетеню «Бюрократ» (№ 19—20, 2011 р.) керівник управління програм допомоги Представництва ЄС в Україні Лаура Гараняні підкреслила:

«...Не можу сказати, що я задоволена виконанням зобов'язань, взятих українською стороною, і тим, як використовуються наявні ресурси європейської допомоги... Нам краще було б приділяти більше часу та бути більш розважливими у покроковій розбудові наших спільних програм та під політичним тиском надавати значні ресурси, коли немає належних умов для їх використання...»

Як бачимо, пані Гараняні визнала, що користі від західної допомоги було мало.

Ще одне одкровення Лаури Гараняні: «Ми працюємо в Україні протягом багатьох років і бачимо, що стає дедалі важче координувати допомогу. Так, численні проекти законів та підзаконних актів були розроблені за участі європейських експертів, сотні державних службовців пройшли навчання у рамках проектів. Проте висока плинність кадрів в органах державної влади, відсутність сталості в державних установах і неприйняття Верховною Радою законів, які відповідають принципам ЄС, зводять нанівець результативність програм допомоги...»

Натомість чиновники Центру адаптації державної служби до стандартів Євросоюзу бадьоро рапортують, що в Україні чудово зарекомендували себе й добре працюють європейські інструменти зі створення ефективної моделі держуправління.

З деякими з цих інструментів ми й познайомили вас, шановні платники податків.