“Бізнесу час підключатися до контролю над бюрократією”

У міру наближення парламентських виборів представники основних політичних сил і підконтрольні їм чиновники різних рівнів обіцяють полегшити життя всім, зокрема й підприємцям. Для них набір обіцянок — стандартний: скорочення кількості дозвільних процедур, контактів з бюрократами та боротьба з корупцією.

Можливо, влада навіть виконає деякі з цих обіцянок. Наприклад, скоротить якісь дозвільні процедури, але за два останні роки стало ясно — систематична робота з викорінення або хоча б зниження рівня корупції в Україні не ведеться.

Кожен за себе

Одна з головних причин, що дозволяють чиновникам брати побори з підприємців, — інертність останніх. Адже український бізнес досі вкрай роз'єднаний і не займається систематичним відстоюванням своїх інтересів. Частина підприємців завдяки статусу депутатів парламенту чи місцевих рад має можливість захистити свої активи від свавілля чиновників, але не робить нічого для системного вирішення проблеми корупції.

Міжнародний досвід свідчить, що корупцію можна побороти двома способами. Перший — влада має щиро захотіти викорінити це явище. Другий — громадяни мають пильно стежити за бюрократами й робити життя корупціонерів нестерпним.

Українські чиновники — віддані послідовники традицій радянської бюрократії. Але за роки незалежності в Україні відносини між владою та бізнесом набули деяких національних особливостей. Так, скажімо, у Росії в цих відносинах більше політики — бізнесменові, пов'язаному з опозицією, доводиться туго — достатньо згадати Михайла Ходорковського. Але в нашій країні домінує, умовно кажучи, “економічний підхід” — чиновники тиснуть на бізнес насамперед для того, щоб отримати гроші або ж заволодіти часткою в підприємствах. Політичні ж мотиви трапляються рідко.

Рух зверху

Успішний досвід Сінгапуру та Грузії показує, що якщо влада країни справді хоче викорінити корупцію, вона знаходить відповідні механізми. У кожній із цих країн боротьба з корупцією починалася після приходу до влади непересічного лідера, якого умовно можна назвати “героєм”. Але при цьому важливо підкреслити, що ніхто не знає, чи остаточні ці зміни і чи не повернеться корупція після зміни влади в цих країнах.

Необхідно розуміти, що бюрократи просто так не відмовляються від джерел доходів у вигляді хабарів. Тому керівництву країни, “героям”, доводиться діяти авторитарними методами. Для початку “герої” мають заявити про початок повномасштабної боротьби з корупціонерами, після чого на ділі показати, що це не чергова декларація, а щире намірення, “останній бій”. Це сигнал насамперед для бюрократів — вони дуже чутливі до подібних “меседжів” центрального керівництва.

Наступний крок — оновлення суддівського корпусу та чиновництва. Зробити це можна шляхом посилення законодавства. Головними критеріями роботи чиновника мають бути чесність і кваліфікація. Наприклад, у законодавство про державну службу можна запровадити норму, яка діяла за часів СРСР для працівників роздрібної торгівлі.

Зокрема, статтю, що дозволяє звільняти чиновників на підставі “втрати довіри”. За радянських часів, як правило, за цією статтею не звільняли, а лише погрожували це зробити — і співробітник вважав за краще звільнитися сам, тому що тавро “втрата довіри” закривало шлях у професію.

Також зараз чиновник не відповідає за бездіяльність ( — Ред.). Якщо запровадити покарання за це, з'явиться інструмент боротьби з колообігом — адже якщо бюрократ бачить зловживання колег, але не доповідає про це куди слід, його теж притягнуть до відповідальності. Потрібен постійний тиск на чиновників, пресинг. І його ініціатором і щирим прихильником має бути вищий керівник країни. Причому слово “щирий” тут ключове.

Рух знизу

Другий шлях боротьби з корупцією — тиск на бюрократію з боку громадянського суспільства, частиною якого є й підприємці. Але, на відміну від шляху “героя”, цей шлях тривалий і вимагає регулярних зусиль громадян. Останнім часом в Україні є безліч сигналів про те, що громадяни (але, як правило, це інтелігенція, зокрема й та, яку підтримують гранти, але не підприємці) у цей процес “включилися”.

Підтвердження тому — поява сайтів, які стежать за використанням грошей держбюджету, а також результатами тендерів. Крім того, про це свідчить збільшення кількості протестних акцій, які не зумовлені індивідуальними інтересами протестувальників. Каталізатор цих процесів — інертність влади щодо корупціонерів. Чим менше влада робить для громадян, тим швидше “достигає” громадянське суспільство.

Люди діла

Підприємці поки що вкрай роз'єднані, і тому організувати систематичний пресинг бюрократів їм не вдається. За останні два з половиною роки підприємці виступили єдиним фронтом лише раз — протестуючи проти нової редакції Податкового кодексу 2010 р. (див. статтю "З малим — рай" — Ред.). І та акція наочно продемонструвала: якщо на владу натиснути спільними зусиллями, вона піде на відступ.

Тому очевидно, що підприємцям варто створити організацію, яка справді захищатиме їхні інтереси. На мій погляд, чинна Рада підприємців при Кабінеті міністрів такою організацією не є. Слід розуміти, що підприємці мають протистояти владі, а не обслуговувати її.

За роки незалежності українські чиновники забули значення слова “репутація”. Тому суспільство має нагадати їм про її важливість. Втрата чиновником репутації — тобто будь-який скандал, пов'язаний з його доходами чи витратами, — має призводити до його відставки. Як, наприклад, сталося з президентом ФРН Крістіаном Вульфом, який пішов у відставку взимку цього року.

Останнім часом громадянам вдалося домогтися того, що чиновники бояться “світити” предмети розкоші ( — Ред.), хоча ще кілька років тому на те, які в чиновника годинник, ніхто особливої уваги не звертав. Наступна стадія — це підкреслено негативне ставлення до корупціонерів. Необхідно створити для них нестерпні умови. Аж до того, щоб у театрі чи ресторані люди не хотіли сидіти поруч із ними.

Крім того, повоєнна історія країн Європи свідчить про те, що рівень корупції знижується в міру підвищення добробуту громадян. Адже в бідній країні побороти це явище набагато складніше. Водночас у країні, де ВВП на душу населення перевищує $10 тис., зробити це набагато простіше (див. статтю "У країнах, де ВВП на душу населення перевищує $10 тис., демократія безсмертна" — Ред.).

Два з половиною роки з моменту останніх президентських виборів продемонстрували, що в Україні для боротьби з корупцією доведеться застосовувати другий із описаних сценаріїв. Тому бізнесу не варто чекати, поки в країні з'явиться “герой”, — слід самим включатися в систему контролю над бюрократією.

Досьє БІЗНЕСу

Олександр Пасхавер, президент Центру економічного розвитку (м. Київ; з 1995 р.; 12 осіб)

Народився: 11 березня 1945 р. в м. Києві.

Освіта: Київський інститут народного господарства (1965 р.), економіст-статистик; кандидат економічних наук (1972 р.).

Кар'єра: 1971-1993 рр. — науковий співробітник Інституту економіки АН УРСР (пізніше — НАНУ); з 1994 р. — президент Центру економічного розвитку; з 2010 р. — позаштатний радник Президента України Віктора Януковича.

Сімейний стан: одружений, двоє дітей.

Захоплення: історія.