Рукотворне диво під назвою Великоанадольський ліс

Донбас традиційно вважається місцем, де здивувати туристів можна хіба що розвиненою промисловістю (заводами й шахтами), пальмою Мерцалова, Святогірською Лаврою та соляними шахтами. А ж у нас є й дивовижні за своєю красою куточки природи, де можна відпочити душею й тілом. Природа Донбасу захоплює своєю різноманітністю: це і степи з духмяним різнотрав'ям, і мальовничі балки, і знаменитий Донецький кряж. Ну і, звісно ж, густі тінисті ліси, які прийнято називати «легенями Донбасу».

Втім, що стосується лісів, то чомусь прийнято вважати, що основні їхні масиви розташовані на півночі області — в районі Красного Лиману, Святогір'я тощо. Ліси там справді гарні, і особливу чарівність їм надає річка Сіверський Донець. Але чомусь багато хто з нас забуває про те, що лише за трьох годин їзди від Дружківки є знаменитий Великоанадольський ліс, побувати в якому слід би кожному з нас. Дістатися туди, звісно ж, не так зручно, ніж, скажімо, до Щурового чи Святогірська, але це така дрібниця порівняно з масою позитивних емоцій, які ви отримаєте, пірнувши в казкові нетрі Великоанадольського лісу!

До речі, це не просто ліс, а лісовий заказник (заповідник) державного значення площею 253 гектари. Унікальність його полягає в тому, що він, наче оаза в пустелі, з'явився серед безкраїх голих степів. Ще 150 років тому тут дули вітри-суховії, замітаючи піском вбогі поселення. Але завдяки старанням людини степ перетворився: тут з'явилися не лише всілякі (зокрема й рідкісні) види дерев, а й багатий тваринний світ. Багато тварин і птахів, що мешкають у Великоанадольському лісі, занесено до Червоної книги. Це, до речі, єдине в Європі місце, де люди буквально на голому місці ціною неймовірних зусиль створили райський куточок.

Побувати у Великоанадольському лісництві мені хотілося давно, але втілити цю мрію в життя вдалося лише завдяки краєзнавцю-ентузіастці Ангеліні (турфірма «Арго»). Ангеліна Іванівна завжди дуже відповідально підходить до підготовки екскурсій: вона докладно розробляє маршрут (зокрема й пішохідний) і намагається дати екскурсантам якомога більше цікавої інформації про рідний край. Поїздку до Великоанадолю Ангеліна Іванівна організувала з власної ініціативи — як кажуть, на голому ентузіазмі. «Я ж сорок років мріяла побувати в цих місцях! — зізналася вона. — Але мені постійно щось заважало».

Ми вирушили в дорогу невеликою групою в кількості чотирьох осіб. Екскурсія починається від однієї зі зупинних платформ «За замовленням» на шляху прямування електрички «Донецьк-Маріуполь». Пройшовши від платформи на південь 4 км, виходимо до широкої Міністерської просіки, якою проходить лінія електропередач. Ідемо вздовж цієї лінії на захід і виходимо до обширної галявини, яка рябіє степовими травами. Тут, на ділянці недоторканої цілини, залишеної під час садіння лісу, збереглося багато видів унікальних степових трав. Трохи далі — мальовнича галявина Хрести. Від неї звертаємо на південь і виходимо до Центрального ставка на річечці Кашлагач. Тут можна зробити привал, відпочити, скупатися. До речі, в заказнику не дозволяється збір трав і плодів, випас худоби. Встановлювати намети й розпалювати багаття можна лише з дозволу лісництва в спеціально відведеному місці.

Епіцентром заказника є Музей лісу, де на нас чекала змістовна екскурсія. Будівлю музею було збудовано 1852 року за розпорядженням брата російського царя Миколи 1 за типом обсерваторії при Гірничому інституті в Санкт-Петербурзі. У цьому будинку мешкав із родиною перший лісничий, засновник Великоанадольського лісництва, полковник корпусу лісничих Віктор Графф (1819-1867). З цим будинком пов'язане життя і наукова робота послідовника Віктора Граффа — лісничого М. Дахнова.

Численні експонати музею оповідають про унікальну подію — про те, як у середині 19-го століття в південних степах ентузіасти приступили до створення рукотворного лісу. Це завдання було дуже важким, і Віктор Графф пожертвував своїм здоров'ям заради успішного його розв'язання.

Недалеко від музею розташований Лісовий коледж, де готують фахівців лісового господарства. Поряд із коледжем розкинувся дендропарк, у якому зростають понад 300 видів деревних порід (хвойних, букових, кленових, горіхових, олійних). Радують зір кримські сосни й блакитні ялини, оксамит амурський, софора японська, клен сріблястий, хурма віргінська та інші екзотичні рослини. Від коледжу головна алея виводить до місточка через Парковий ставок, який у народі називають «Озером кохання» (сюди приходять молодята навколишніх сіл).

У протилежному боці від музею розкинувся Великоанадольський лісгосп, у віданні якого перебуває не лише величезний Великоанадольський, а й крихітний Нескучний ліс, площа якого лише 16 га. Цей лісок є ландшафтним заказником, але знаменитий він ще й тим, що поряд із ним розташована меморіальна садиба-музей Немировича-Данченка.

Від музею Немировича-Данченка шлях пролягає на північ вулицею невеликого селища до лісу. Лісова стежка раз у раз виводить нас до мальовничих балок, по дну яких тече мілководна річечка. Неподалік — село Благодатне, а за ним — села Володимирівка та Нікольське. У Нікольському розташовані найвідоміші на Донеччині Свято-Васильївський і Свято-Миколаївський чоловічий та жіночий монастирі.

Лісова розкіш захоплює, адже ліс гарний у будь-яку пору року, а влітку особливо. Ми зовсім не відчували втоми: пробиралися вузькими стежками, крокували тінистими алеями й жадібно вдихали прохолодне лісове повітря. Навіть не вірилося, що вся ця краса — лише за годину їзди від Донецька електричкою!

Звісно ж, за один день неможливо обійти весь ліс: він прочинив нам лише частину своїх багатств. Повертаючись додому, ми дали собі слово неодмінно повернутися сюди знову. Нас зігрівала думка про те, що ми відкрили для себе щось нове. Виявляється, у нашому регіоні є пам'ятки, про існування яких не знають іноді й самі жителі Донеччини. Великоанадольський ліс — яскраве тому підтвердження.