Лісівничо-правові аспекти степового лісорозведення

Наводжу скорочений /без таблиці та списку літератури/ варіант першої частини своєї незакінченої останньої роботи зі степового лісорозведення, яку було здебільшого доповіджено на круглому столі, проведеному в рамках програми ФЛЕГ Всесвітнім банком в Україні. Імовірно, я ще повернуся до цього напряму своєї діяльності, але це буде не скоро, тому не стану томити майже готову публікацію в архіві. Дякую Олексію Василюку за чудові фотографії, деякі з яких  я використав. Чекаю на критику. М.П.

До основних причин загострення проблем, пов'язаних зі степовим лісорозведенням, слід віднести:

•  створення лісових насаджень на степових ділянках, важливих для збереження біологічного різноманіття
•  законодавчі та фінансові порушення під час лісорозведення, які регулярно виявляють контролюючі органи,  збитки від яких обчислюються десятками мільйонів гривень
•  хронічне й значне невиконання державних планів лісорозведення в Степовій зоні
•  масове вирубування, погіршення стану й фактично повне припинення створення лісових смуг
•  загальне погіршення стану степових лісів

Планування лісорозведення

Розбір ситуації, що склалася, логічно почати з планів лісорозведення, яких в Україні більш ніж достатньо:

• Національна програма екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро (27.02.1997)
• Закон України про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі (21.09.2000)
• Постанова Кабміну про першочергові заходи зі створення захисних насаджень на неугіддях і в басейнах річок (28.02.2001)
• Державна програма Ліси України (29.04.2002, )
• Указ Президента про заходи зі збереження та відтворення лісів і зелених насаджень (05.11.2008)

Перелічені документи не узгоджені між собою, не прив'язані до планів розвитку конкретних територій, не мають під собою адекватного наукового, правового й фінансового фундаменту, не забезпечені дієвою системою моніторингу реалізації й тому або взагалі не виконуються, або виконуються лише частково. Більшість із них у частині лісорозведення є типовими кабінетними «прожектами», що від початку приречені на забуття.

Плани ДП «Ліси України» реалізуються на практиці. Це зумовлено не стільки якістю їх розроблення, скільки наявністю щорічного, цільового й адресного фінансування з бюджету країни. Програма вперше вводить в правове поле України поняття «оптимальної лісистості», досягнення якої почало розглядатися як найважливіший пріоритет лісової та екологічної політики, що зафіксовано в багатьох законах і підзаконних актах, ухвалених у період з 2006 по 2011 рік.

Не ставлячи під сумнів важливість збільшення лісистості країни, зауважимо, що показники оптимальної лісистості розраховано понад 40 років тому на підставі фрагментарних досліджень на ключових ділянках із подальшим перерахунком результатів на рівень області. У своїй роботі /1/ автор показників оптимальної лісистості для рівнинної частини України, - Юрій Петрович Бяллович спирався на карти Генштабу 1940 року й виходив із припущень про те, що всі землі УРСР перебуватимуть у державній власності, а населення країни зросте до початку 21 століття до 60-80 млн осіб, у зв'язку з чим проводитиметься політика мінімізації вилучення земель із сільськогосподарського обороту. Він вважав, що площа масивних лісів в Україні не збільшуватиметься, і планував досягти оптимальної лісистості за рахунок створення насаджень «розсіяного типу», насамперед полезахисних, водоохоронних і приярових смуг.

Розробники Програми «Ліси України» запозичили результати наукової роботи Ю.П. Бяллович і звели їх у ранг закону (Наказ Держкомлісгоспу № 371 від 29.12.2008 «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України» зареєстровано Мін'юстом). При цьому вони «забули» згадати те, що автор вів мову про створення насаджень смугового типу, а також про те, що за минулі роки ситуація в Україні кардинально змінилася, причому зовсім не так, як передбачалося під час обґрунтування показників оптимальної лісистості.

Добротна наукова робота кінця 60-х років сьогодні,- у статусі Державної програми, виглядає сумнівно й викликає численні запитання (мал.1). Чи реально розмістити в степовій зоні нові ліси на площі (1018,5 тис. га), що перевищує сукупну площу всіх лісів Київської та Сумської області? Де знайти в степовому Криму 219 тис. га для створення нових лісів? Де в Полтавській області розмістити нові ліси на площі (195,8 тис. га), що дорівнює всім лісам Тернопільської області (192,4 тис. га)? Чому після досягнення стратегічних планів лісистість степової Луганської області (16%) має бути такою самою, як в споконвічно лісостепових Черкаській і Вінницькій областях (по 16%) і перевищувати лісистість також лісостепових Харківської та Полтавської областей (по 15%)?...

Мал.1. Оптимальна лісистість  України та плани щодо її досягнення
Лісистість у 2002 році та площі нових лісів, необхідні для досягнення оптимуму	Оптимальна лісистість України

Є серйозні нарікання щодо поняття «ліс», яке використовується в Україні, та методики визначення лісистості, від яких прямо залежить площа лісів, які треба створити для досягнення оптимуму. Чиновники й наука лісового відомства, попри численні заперечення, включили до проєкту Лісового кодексу, ухваленого ВР у 2006 році /далі ЛК/, нове визначення, згідно з яким лісом вважаються типи природних комплексів, що поєднують здебільшого деревну й чагарникову рослинність, із відповідними ґрунтами, травами, тваринами, мікроорганізмами та іншими компонентами. Жодних кількісних характеристик визначення не містить. Згідно із законом, як нелінійні, так і лінійні деревні насадження, незалежно від типу й призначення земель, на яких вони ростуть, мають вважатися «лісовими ділянками» та об'єднуватися в «лісовий фонд» у тому випадку, якщо їхня площа більша за 0,1 га. Перший же облік лісового фонду, проведений після ухвалення нової редакції ЛК, показав нежиттєздатність цього формулювання. Під час його проведення лісове відомство виявилося не в змозі скористатися власним визначенням лісового фонду й було змушене прив'язуватися до даних земельного обліку. З огляду на це: з одного боку, поза лісовим фондом опинилися великі площі лісів, висаджених або природно з'явившихся на землях сільськогосподарського призначення, які в земельному обліку продовжують рахуватися як пасовища, перелоги, сіножаті та рілля; з другого, до його складу включено лісові смуги, фактична площа яких, судячи з повідомлень місцевої влади, значно менша, ніж зазначається в земельному обліку. Таким чином, маючи свіжі дані державного обліку лісового фонду, ми не знаємо реальної площі лісів країни. Планування обсягів лісорозведення, необхідних для досягнення оптимальної лісистості, без знання її вихідних значень до науки стосунку не має.

Інша проблема пов'язана з методикою визначення лісистості. Розробники програми «Ліси України» визначали її шляхом ділення вкритої лісом площі на загальну площу території, для якої вона визначалася (область, країна). Світова практика, на яку спирається й Держземагентство України, під час розрахунку лісистості співвідносить площу лісів лише з територією суші, що цілком логічно. Відмінності, що виникають у зв'язку з вибором методики (0,6% або 347,5 тис. га), більші, ніж загальна вкрита лісовою рослинністю площа лісів Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей разом узятих (315,5 тис. га). Таким чином, вибір методики визначення вихідної лісистості дуже суттєво впливає на плани лісорозведення.

Згідно з державним обліком 2002 року площа лісів України дорівнювала 9490,9 тис. га, а лісистість – 15,7%. У даних міжнародної статистики за 2010 рік, що постачаються Держлісагентством, фігурують інші цифри: площа – 9705 тис. га, лісистість – 17%. Площа лісів за даними державного обліку станом на кінець 2010 року 9573,9 тис. га. Цього разу укладачі наводять дві оцінки лісистості: за загальною територією – 15,9% і за площею суші – 16,5%. За даними земельного обліку на початок 2010 року площа лісів та інших вкритих лісовою рослинністю площ – 10591,9 тис. га, а лісистість -18,3%. Розбіжності в оцінках, що їх дають Держлісагентство та Держземагентство, перевищують 1 млн га, що з усією очевидністю ілюструє як якість інформації про ліси, якою оперує держава, так і умовність планів лісорозведення, закріплених у державній програмі «Ліси України». Показово, що Держземагентство та Держлісагентство не можуть дійти згоди щодо обліку лісів і методики розрахунку лісистості, незважаючи на те, що їхню діяльність спрямовує Міністр аграрної політики та продовольства, який відповідає за реалізацію як земельної, так і лісової політики країни.

Чинні плани лісорозведення не містять інформації про те, де й за яких умов створювати лісові насадження, якими вони мають бути, не враховують сучасної структури земель і специфіки відносин власності. До їх реалізації не залучені землевпорядники, місцеві органи влади, землевласники й основна частина лісокористувачів, вони не прораховані ні лісівниками, ні економістами й зводяться до заклику створювати нові ліси доти, доки в кожній області не будуть досягнуті затверджені показники лісистості. Багато фахівців ще пам'ятають, із яким професіоналізмом і деталізацією розроблялися подібні плани за радянських часів (Сталінський план перетворення природи, Генеральна схема протиерозійних заходів по Українській РСР на 1971-1980 і наступні роки) і не вірять у те, що за існуючих підходів до планування лісорозведення можна досягти будь-яких позитивних результатів.

«Лісові міфи» про Степ

Обґрунтування недоліків підходів до лісорозведення, що реалізуються в Україні, багаторазово передавалося керівництву лісового відомства й давно опубліковане. Однак жодної реакції дотепер не було. Замість обговорення конкретних проблем і пошуку шляхів їх вирішення чиновники й учені лісового відомства вважають за краще тиражувати загальновідомі істини, змішуючи їх із відверто псевдонауковою інформацією. До числа «лісових міфів» про степ, що часто поширюються, слід віднести твердження про те, що:

1. Ліс кращий за Степ
2. Природна лісистість Степового регіону перевищувала 20%
3. Мінімальна (нормативна) лісистість європейської країни – 20%
4. Ліси поліпшують водний режим степового регіону
5. Ліси в Степу зв'язують вуглець, що сприяє боротьбі з потеплінням і може бути вигідним для України за рахунок торгівлі квотами

(1) Насправді специфічний степовий трав'яний покрив – оптимальний тип рослинності для основної території посушливого регіону України. Саме йому ми завдячуємо формуванням чорноземів, що є основним національним багатством країни. Природний степ абсолютно не схильний до ерозії. Остепнення та переведення на пасовища орних угідь, що звільняються, у посушливих умовах у переважній більшості випадків набагато вигідніші за їх заліснення з погляду охорони природи, відновлення родючості ґрунтів та економіки країни.

(2) Твердження, яке тиражують фахівці Держлісагентства, про те, що за часів Київської Русі лісистість степового регіону була більшою за 20%, є переспівом результатів П.Г. Вакулюка /2,3/, отриманих 40 років тому за ґрунтовими картами, на основі вельми спірних припущень про те, що всі деградовані та реградовані чорноземи в степовій зоні колись були вкриті лісами. Існує багато свідчень того, що в останні тисячоліття  ліс наступає на степ, а не навпаки. Потенційно можливе й фактичне поширення лісів на території Європи кілька років тому визначено вченими Європейського інституту лісу /4/. Їхні дані практично збіглися з результатами авторитетного українського фахівця академіка Генсірука С.А. /5/. Вони свідчать про те, що основна територія степової зони України протягом нашої ери була безлісою /мал.2/.

Мал.2. Лісистість території України до початку її активного господарського освоєння
Потенційно можливе (салатовий колір) і фактичне (зелений колір) розміщення лісів по території України. Дані EFI	Ліси на території України в 1 тисячолітті. Реконструкція С.А. Генсірука

Звісно, тисячу років тому природних лісів у Степовій зоні було більше. Вони були приурочені до річкових долин, балок і підвищених місцевостей (Донецького кряжа, Приазовської височини), які вирізняються специфічними кліматичними й гідрологічними умовами. Нині значну частину цих, справді споконвічно лісових територій затоплено, забудовано, порізано ярами та гірничими виробками, пройдено суцільними рубками й переведено в інші типи угідь. Це необхідно враховувати під час планування. Слід ураховувати й те, що природні степові екосистеми постраждали від рук людини в десятки разів більше, ніж ліси.

(3) У стратегії державної екологічної політики України (21.12.10) прямо зазначено, що «оптимальним, за європейськими рекомендаціями, є показник лісистості 20 відсотків». Однак жодних рекомендацій і жодної нормативної лісистості для країн Європи не існує. Лісистість європейських країн визначається природною зоною, в якій вони розташовані, та історією розвитку. Вона коливається в межах від 1% (Мальта) до 70 % (Швеція) і в ряді країн (Данія, Нідерланди, Великобританія, Туреччина, Ірландія) менша, ніж в Україні. Вважати, що безлісі степові області України, в яких зосереджено основний науково-технічний та індустріальний потенціал країни, менш «європейські», ніж лісисті, західні й північні регіони, а тим паче намагатися прокласти шлях до Європи шляхом заліснення степів, – очевидна дурниця.

(4) Взаємовплив лісу й клімату в степовій зоні давно й усебічно вивчений. Показано, що в посушливому кліматі степовий травостій економніше використовує вологу й накопичує більше органіки, ніж ліс. В одній зі своїх підсумкових робіт, вказуючи на виняткову корисну роль лісів у житті країни, академік Висоцький Г.Н. підкреслював, що «це далеко не означає, що розведення лісу корисне всюди. Раз ліс сушить ґрунт, то його масивне розведення в посушливих місцевостях не може бути корисним. Від нестачі вологи масивний ліс на сухих степових ґрунтах починає рано страждати й засихати; ґрунт під ним сильно висушується, ґрунтові води знижуються, і сольові розчини в них згущуються… У сухій області буває корисне насадження не масивних лісів, не широких вододільних лісокультурних смуг, а лише смуг вужчих, таких, які скупчували б у собі снігові наноси, затримували б сніг від його здування в яри, балки, долини, де його волога втрачається і навіть завдає шкоди розмиванням ярів і зміванням ґрунту з крутосхилів…» /6/ На останньому великому міжнародному семінарі «Створення лісових ландшафтів, стійких до глобальних змін у посушливих регіонах» (Туреччина, 28-31.05.2012) лунали аналогічні думки. Зокрема, прямо вказувалося, що проєкти створення лісів на територіях, де щорічний рівень опадів не перевищує 400 мм, «можуть навіть погіршити ситуацію з водним балансом і призвести до екологічної деградації, ерозії ґрунту та зникнення рослинного покриву й біологічного різноманіття…». Очевидно, що вітчизняна система захисного лісорозведення, створена 70 років тому й заснована на створенні лісових смуг, що захищають орні землі та пасовища, по суті, не відрізняється від сучасних систем агролісівництва, які в останні 2-3 десятиліття реалізуються в усіх країнах із посушливим кліматом. На жаль, на цьому етапі розвитку в Україні вона незатребувана.

(5) Вміст органічного вуглецю в степових екосистемах значно вищий, ніж у лісових, при цьому він міцно зв'язаний ґрунтом. З огляду на це садіння лісів на розораних чорноземах призводить до втрат зв'язаного вуглецю й не може розглядатися як захід боротьби з потеплінням клімату. Багато фахівців уважають /7/, що проєкти з відновлення степів значно поліпшать можливості продажу лісових квот. Зафіксовані в науковій літературі факти накопичення гумусу в ґрунті під лісовими смугами пояснюються його осіданням разом із пилом, що переноситься вітром, а не процесом ґрунтоутворення.

Підсумки лісорозведення в контексті ДП «Ліси України»

Порівняння планових показників програми Ліси України зі звітністю лісового відомства про створення нових лісів однозначно свідчить про те, що вони хронічно не виконуються /мал.3/

Спроба виправити ситуацію шляхом перегляду показників державної програми, зроблена 2009 року, не увінчалася успіхом. Розбіжність між фактичними та плановими показниками почала так швидко збільшуватися, що вже зараз очевидно: черговий етап виконання програми буде провалено. Слід розуміти й те, що реальна ситуація значно гірша, ніж про це можна було б судити за даними лісового відомства, яке у своїх звітах оперує лише площею створених лісових культур, приховуючи важливу інформацію та допускаючи приписки, що спотворюють реальну ситуацію. Зокрема:

• не враховується загибель створених культур
• до «нових лісів» належать культури, створені на вирубках згарищ і списаних посадках 
• не вказується правова належність землі, на якій створюються нові ліси
• не наводиться характеристика земельної ділянки (категорія й тип земель, ґрунт, крутизна схилу, призначення посадки), на якій створено нові ліси.

Оцінюючи виконання планових завдань, слід ураховувати, що посадити лісові культури – ще не означає створити ліс, що особливо яскраво виявляється в Степовому регіоні, де ризик загибелі молодих посадок максимальний. Спряжений аналіз динаміки площі лісів, обсягу їх створення та рубок за 40-річний період показує, що в Степовому регіоні в середньому для створення 1 га нових лісів треба посадити 2, а для створення 1 га лісових смуг 3 га культур на нелісових землях /8/

Дані безперервного лісовпорядкування, що проводилося  до 2009 року, дають змогу судити про результативність робіт із лісовідновлення та лісорозведення в лісовому фонді підприємств Держкомлісгоспу на основі балансового розрахунку / табл. 1./

1. Оцінка ефективності лісовідновлення в лісовому фонді підприємств степового регіону за 2002-2008 роки за даними безперервного лісовпорядкування

Таблицю пропускаю, бо ліньки возитися з форматуванням. М.П.

Наведені в таблиці дані дають змогу в першому наближенні оцінити достовірність рапортів, що базуються на даних про садіння лісу. У середньому по степовій зоні за 7 років:

• площа створених культур (37,9 тис. га) майже вдвічі перевищила площу суцільних рубок (23,5 тис. га)
• загинуло й списано 18,5 тис. га культур, що становить приблизно половину (49%) від площі їх створення
• площа зімкнутих культур виявилася майже вдвічі меншою, ніж площа вирубок, що утворилися (здебільшого через пожежі в Херсонській області), а отже лісистість території підприємств загалом зменшилася
• різниця між вирубками та сумарною площею створених культур і природного поросту несуттєва (450 га), що також пов'язано з пожежами. У перспективі певного збільшення вкритої лісовою рослинністю площі можна очікувати в Луганській, Кіровоградській і Донецькій області, значна частка лісів яких росте в кліматичних умовах не степової, а лісостепової зони
• можливості збільшення лісистості за рахунок створення нових лісів на територіях лісового фонду підприємств лісового відомства мізерні.

Останній висновок підтверджує динаміка лісокультурного фонду /територія лісових підприємств, призначена для лісовідновлення та лісорозведення/, який з 2002 по 2010 рік в областях, де не було приймання земель і великих пожеж, практично не змінився.

Під час зіставлення даних створення культур у лісовому фонді з різних джерел впадають в очі значні невідповідності:
        По-перше, загальна площа лісів, що створюються в лісовому фонді, за даними Держлісагентства значно (за проаналізований період більш ніж на 35 тис. га) більша, ніж площа створення культур за даними лісовпорядкування. Причина розбіжностей у тому, що підприємства часто здійснюють садіння на ділянках, які припускають узяти в постійне користування, не дочекавшись отримання правовстановлювальних документів. Лісовпорядники, а також фахівці контролюючих органів таких територій не обстежують і нічого про них не знають. Є всі підстави припускати, що стан подібних посадок значно гірший, ніж тих, які створені на території лісових підприємств.

      По-друге, площа лісорозведення /створення «нових лісів» /, що наводиться у звітах Держлісагентства, занадто велика. Теоретично, різниця між загальною площею створення культур і лісорозведенням має бути співмірна з площею вирубок, заліснення яких має враховуватися як лісовідновлення. Однак фактична різниця значно (за проаналізований період орієнтовно на 10 тис. га) менша за площу вирубок. Це пояснюється тим, що створення культур на частині вирубок (суцільні санітарні рубки на згарищах) лісове відомство всупереч розробленим ним самим правилам враховує як нові ліси, тим самим допускаючи відверті приписки обсягів робіт із лісорозведення.

Правові прогалини та їхні наслідки

Для того щоб оцінити наведені факти й зрозуміти перспективи досягнення оптимальної лісистості в степовій зоні, звернімося до аналізу законодавчої бази лісорозведення. Сьогодні його правовими основами є:

• положення Лісового Кодексу (ЛК) і Правил лісовідновлення та лісорозведення, які визначають, що таке лісорозведення (створення лісів на територіях, де їх взагалі або тривалий час не було) і чим воно відрізняється від лісовідновлення (створення лісів на вирубках і згарищах)
• положення ЛК, що передбачають проведення спеціального обстеження територій, які віддаються під лісорозведення, якщо на них немає матеріалів лісовпорядкування
• положення Земельного Кодексу, що прямо забороняють приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж, отримання правовстановлювальних документів і реєстрації
• вимоги Порядку використання коштів бюджету на цілі створення захисних лісів і лісосмуг, згідно з якими лісорозведення може проводитися лише на землях, що перебувають у постійному користуванні державних лісових підприємств

Правові обмеження сильно звужують можливості вибору площ для лісорозведення. Де-юре, ними можуть бути тільки землі лісокультурного фонду підприємств, що поповнюється за рахунок земель запасу, переданих у постійне користування, що має бути підтверджено відповідними документами. Де-факто, ліси на землях запасу часто створюються до оформлення права користування ними, що розглядається як порушення Земельного Кодексу та нецільове використання бюджетних коштів.

Площа фонду лісовідновлення та лісорозведення підприємств системи Держлісагентства в областях степової зони нині трохи більша за 80 тис. га. З них близько 60 тис. га, що здебільшого рахуються в базах даних як «поляни», призначені для лісорозведення. Значна частина цих територій являє собою степові ділянки, заліснення яких часто недоцільне з позицій збереження біологічного різноманіття. На багатьох із них спроби створення культур уже були, але виявилися невдалими.

Землі запасу степової зони, теоретично придатні для заліснення, представлені ріллею (235,2), пасовищами (783,1), перелогами (24,8) та сіножатями (51,8 тис. га). Основні площі цих земель в останні роки мало використовувалися й являють собою ділянки трав'янистої рослинності, що перебуває на різних етапах сукцесії: від бур'янової рослинності нещодавно заростлих ріллі до рослинності типового степу. Серед пасовищ можна виявити багато степових ділянок із рідкісними та зникаючими видами. Здебільшого землі запасу нині не схильні до ерозії. З огляду на це їх розорювання часто приносить не користь, а шкоду: знищуються місця існування рідкісних видів, в атмосферу викидаються великі обсяги вуглецю, чорноземи змиваються зі схилів у долини річок унаслідок руйнування специфічної структури ґрунту, з'являються передумови до відновлення ерозійних процесів. Однак лісові підприємства не мають вибору й змушені виконувати «доведений план лісосадіння», висаджуючи ліси на тих ділянках, які їм дозволили взяти в постійне користування. Звісно, продовжуючи в тому самому дусі, теоретично вони можуть досягти оптимальної лісистості: площа земель запасу дозволяє це. Однак подібна робота не має нічого спільного ні з реалізацією ідей Ю.П. Бялловича та Г.Н. Висоцького, ні із захистом державних інтересів.

Загальновідомо, що екстенсивна система землеробства, яка базується на наявності великих площ родючих чорноземів, стала причиною як надвисокої розораності, так і величезних втрат родючості земель степового регіону /9/. Практично всі фахівці згодні з тим, що площа орних земель має бути значно зменшена за рахунок переведення їх на пасовища й сіножаті, а також заліснення.

У країнах ЄС відношення площі ріллі до площі пасовищ коливається в досить вузькому діапазоні й у середньому дорівнює одиниці /мал.4/, тобто площі ріллі та пасовищ приблизно рівні. В областях України площа ріллі значно більша за площу пасовищ: по областях співвідношення між ними коливається від 1,5 (Закарпаття) до 16,2 (Черкаська область), а в середньому по Україні близьке до 6. У степовій зоні (лісистість менш як 13,2%) у більшості областей площа ріллі в 5,8-11,4 раза більша за площу пасовищ. Виняток становлять Луганська область та АР Крим, де співвідношення, що аналізується, значно менше ( 2,7-2,9.).

4. Відношення площі ріллі до площі пасовищ у країнах ЄС (загальноприйняті позначення країн латиницею) і областях України (позначення кирилицею). Лісистість оцінювалася за даними Земельного обліку 2010 року.

Катастрофічне падіння поголів'я домашньої худоби /мал.5/ зменшило дефіцит пасовищних земель, у зв'язку з чим органи місцевої влади активно не заперечують проти переведення їх у землі лісогосподарського значення. Однак уряд розглядає підйом тваринництва як один із основних пріоритетів розвитку аграрного сектору (2012 рік оголошено роком молочного тваринництва, для підтримки фермерів-скотарів бюджет виділив 1 млрд грн тощо), у зв'язку з чим ситуація може різко змінитися.

5. Динаміка поголів'я домашньої худоби в Україні

6. Площа пасовищ, що припадає на одну голову великої рогатої худоби (ВРХ) по областях України

За різними оцінками для утримання однієї голови ВРХ необхідно 1-1,5 га пасовищ. На мал.6 наведено дані розрахунку площі ріллі, що припадає на одну голову ВРХ по областях України. Розрахунки проведено окремо для всього поголів'я та тієї його частини, що перебуває у власності населення. Очевидно, що вже зараз у багатьох областях спостерігається дефіцит пасовищ. Особливо гостро його мало б відчувати населення. Однак воно без обмежень використовує пасовища, що перебувають у складі земель запасу (близько 40% від загальної площі ріллі), і виходить із ситуації. У міру підйому тваринництва потреба в пасовищах і сіножатях швидко зростатиме. Згідно з прогнозними даними екологічної мережі до 2015 року їхню площу має бути збільшено з 5,5 до 9,5 млн га. Діяльність лісового відомства, яке намагається досягти оптимальної лісистості здебільшого за рахунок заліснення пасовищ, що перебувають у землях запасу, прямо перешкоджає реалізації цієї мети. Після того, як керівництво Мінагропроду усвідомить це, воно навряд чи дозволить фінансувати з бюджету роботи, які підривають кормову базу тваринництва.

Чому не створюються лісові смуги?

Створювати лісові насадження в Степу треба насамперед на виснажених орних землях, причому у вигляді смуг, що захищають ґрунт від видування вітром, та приярових і берегозахисних посадок, також здебільшого смугового типу, які запобігають розмиванню ґрунту та вимиванню поживних елементів і часток. Створення масивних лісів, зокрема вододільних, також не виключається, але воно має бути в кожному випадку ретельно сплановане й прив'язане до конкретних типів ландшафту. Стрічкові та масивні насадження на чорноземах Донецького кряжа з високою ймовірністю можуть бути успішними, однак на каштанових ґрунтах або південних чорноземах у рівнинній частині півдня степової зони очікувати цього не доводиться. У будь-якому разі площа нових масивних лісів у степу має бути набагато меншою за площу насаджень смугового типу, створення яких має бути забезпечене в першу чергу. Нині ситуація діаметрально протилежна /мал. 7 /.

Мал.7. Динаміка створення полезахисних лісових смуг /ПЗЛС/ в Україні

Причини того, що на шляху до досягнення оптимальної лісистості ПЗЛС практично не створюються, необхідно шукати в галузі права. Спочатку Земельний Кодекс (ст.22, 25 ч.8) відносить ПЗЛС до несільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення, які можуть передаватися у власність громадянам, підприємствам і організаціям різних форм власності. Цей документ узагалі не передбачав можливості наявності лісів на землях с.-г. призначення.  Згідно з пізніше ухваленим Лісовим Кодексом (ст.1,4,17) будь-які смуги площею понад 0,1 га є лісом і можуть передаватися лише в користування, і лише державним підприємствам, що спеціалізуються на лісовому господарстві. Оскільки прикінцеві положення ЛК скасовують дію всіх законів, які йому суперечать, юридичний статус ПЗЛС залишається невизначеним. Заборону на зміну цільового призначення земель с.-г. призначення, що діє до 2013 року, фактично можна розглядати як заборону на створення лісових смуг, які авторами ЛК із багаторічних насаджень на сільськогосподарських землях перетворені на ліси. Нині більша частина ПЗЛС в областях степової зони  перебуває на землях запасу у віданні сільських рад, які не мають коштів на їх утримання, а також відповідних фахівців. Через правову незакріпленість ніхто не несе відповідальності за їх охорону, відновлення, облік і догляд. Кілька разів робилися спроби вирішити проблему на обласному рівні, але здебільшого вони виявилися неефективними, насамперед через відсутність правового фундаменту в ухвалюваних рішень і коштів на їх виконання.

Зацікавлені сторони мають різні погляди щодо утримання ПЗЛС:
   держава – декларує зацікавленість у належному обліку, охороні, утриманні та збільшенні площі лісових смуг, однак нічого не робить для цього

   власники й орендарі – зазвичай не мають ПЗЛС у складі землеволодінь і не зобов'язані нести витрати на їх утримання

   державні лісові підприємства – не зацікавлені в тому, щоб приймати ПЗЛС або землі для їх створення в постійне користування, оскільки вирощування смуг вкрай збиткове й дуже мало схоже на класичне лісове господарство. У їхньому користуванні перебувають близько 20 тис. га полезахисних смуг (близько 5% від їхньої загальної площі згідно з обліками), що прилягають до лісових масивів. Інформація про ці насадження зберігається в лісовпорядних базах даних. Про решту лісових смуг є лише фрагментарні, не структуровані й не актуалізовані відомості на паперових носіях, які погано відображають ситуацію й мало придатні для аналізу.

  сільські й районні ради – в умовах хронічного дефіциту коштів не бажають витрачати місцеві бюджети на утримання ПЗЛС і не роблять цього, посилаючись на те, що смуги розташовані за межами населених пунктів і не можуть бути віднесені до комунальної власності.

Існує багато пропозицій щодо виходу зі становища, що склалося (провести інвентаризацію лісових смуг, відродити лісомеліоративну службу тощо), однак жодна з них належним чином не опрацьована й не може правити за основу для ухвалення рішень.

Оцінюючи перспективи створення смугових насаджень у степу, слід ураховувати, що:

• під контролем держави (у користуванні державних с.-г. підприємств, запасі та резерві) перебуває менш як 5% орних земель регіону. Решта ріллі перебуває у власності та користуванні недержавних с.-г. підприємств (близько 38%), фермерських господарств (близько 14%) і окремих громадян (близько 44%);
• середня площа ріллі у фермерських господарствах близько 3 га, у недержавних с.-г. підприємствах близько 40 га, у власності громадян – близько 10 соток;
• згідно із законом «Про меліорацію земель» (ст.8) полезахисні та стокорегулюючі лісосмуги визнані багатофункціональними лісомеліоративними системами, які є частиною комплексу заходів з агролісотехнічної меліорації земель і прямо пов'язані з веденням сільського господарства.

Великі сільськогосподарські компанії, безумовно, у змозі забезпечити захист власних земель на основі принципів і методів адаптивно-ландшафтної системи землеробства. Однак:

•  великих аграрних фірм в Україні дуже мало (лише 7 найбільших із них ведуть господарство на площі, що перевищує 100 тис. га)
• усі великі аграрні виробники працюють на орендованих землях і за відсутності гарантій продовження оренди чи викупу земель не поспішають робити великі довгострокові інвестиції в лісомеліорацію
• невизначеність щодо земельної реформи, поряд із планами законодавчого обмеження площі орних земель в одного виробника, не дають можливості для стратегічного планування землекористування

Більшість власників і користувачів ріллі належить до дрібних і дуже дрібних землекористувачів, яким не під силу в індивідуальному порядку створювати лісосмуги. Вони могли б висаджувати смугові насадження на своїх невеликих ділянках, але навряд чи можна розраховувати на те, що такі посадки перетворяться на «багатофункціональні лісомеліоративні системи». Крім того, до 2013 року діє заборона на зміну цільового призначення земель с.-г. призначення, у зв'язку з чим будь-яке садіння лісу на с.-г. землях розглядається як порушення законодавства. Жодних економічних стимулів для приватних власників, які створюють ліси на своїх землях, законодавство України, на відміну від законодавства ЄС, поки що не передбачає. Якщо ситуація не зміниться, не доводиться розраховувати на те, що ресурси дрібних власників, яким належить понад половину орних земель степового регіону, будуть спрямовані на цілі лісомеліорації.

Підприємства лісового відомства лісових смуг практично не створюють і не мають такої можливості. Однак це мало турбує ідеологів степового лісорозведення, які своє завдання бачать лише у збільшенні площі лісів і мало цікавляться тим, де ці ліси потрібні й якими вони мають бути. Тим часом, переконавши в правильності своєї позиції народних депутатів і  за їх допомогою забезпечивши ухвалення Верховною  Радою  унікального для Європи закону, згідно з яким полезахисні, придорожні та інші лісові смуги є лісами, вони звалили на лісове відомство непосильну для нього відповідальність за законодавче забезпечення створення й вирощування ПЗЛС, а також їх облік і забезпечення охорони. Природно, що за 6 років дії нової редакції ЛК значних досягнень у цьому напрямі не спостерігається.

Ліси чи  степи? Конфлікт інтересів

Найважливіший аспект проблеми, що розглядається, пов'язаний з охороною залишків степової рослинності України від знищення. Завдяки багаторічній самовідданій роботі учасників руху «Збережімо українські степи!», а також «неорганізованих» учених, чиновників, працівників заповідної справи, журналістів і представників інших професій доведено, що реалізація планів досягнення оптимальної лісистості є основною загрозою для збережених ділянок степової рослинності. В останні роки ніхто, навіть найортодоксальніші прихильники створення лісів у степовій зоні, уже не сперечається щодо необхідності збереження степів, що залишилися. Однак практична діяльність лісових підприємств досить часто суперечить декларованим принципам. Причини цього криються в такому:

• Земельне законодавство не знає поняття «степ» і враховує степові ділянки у складі пасовищ і сіножатей;
• Лісорозведення нині здебільшого здійснюється на землях запасу, які на 80% представлені пасовищами й сіножатями, а отже, значною мірою степовими ділянками.
•  Погодження проєктів землеустрою, що передбачають заліснення орних земель, здійснюється Кабінетом Міністрів. Отримати їх значно складніше, ніж дозволи на створення лісів на пасовищах і сіножатях, які видають обласні адміністрації. Це є ще однією причиною того, що нові ліси створюються переважно на пасовищах
• Природоохоронне законодавство зобов'язує відносити степові ділянки з наявністю у складі рослинності рідкісних видів до екологічної мережі та об'єктів ПЗФ, а також обмежує створення лісів на природних степових ділянках. Однак його норми декларативні, оскільки ніхто не відповідає за їх виконання й не виділяє коштів для цього
• Фактично під лісорозведення передаються «малопродуктивні та деградовані землі» без урахування їх цільового призначення і без належного обстеження профільними фахівцями (біогеоценологами, зоологами, ботаніками тощо). Які ділянки належать до цієї категорії, визначають землевпорядні організації, а передають їх під заліснення органи місцевої влади, які, згідно із законом, мають попередньо переконатися в тому, що території, які передаються, не становлять природоохоронної, археологічної та іншої цінності, але нерідко виконують цю вимогу лише формально.
• Лісівники вважають, що їхнім обов'язком є створення лісів на землях, які їм для цього передали.

Таким чином, лісове відомство, яке фактично ініціювало непродуману й непідготовлену кампанію лісорозведення, «вмиває руки» і відхрещується від будь-яких помилок, перекладаючи провину за них на місцеву владу та землевпорядників.

Зіткнувшись із подібною тактикою, захисники степів швидко виробили контрзаходи, які зводяться до масових звернень до різних органів законодавчої, виконавчої та судової влади з претензіями щодо порушення законодавства під час створення нових лісів. Порушень природоохоронного та лісового законодавства справді багато /мал.8/, однак через численні прогалини та неузгодженості в чинних законах, а також складність проведення перевірок довести їх важко. Тому, реагуючи на звернення громадськості, контролюючі органи фіксують явні та масові неправомірні дії лісників, що стосуються земельного законодавства (самовільне заліснення земель, не переданих у постійне користування лісовим підприємствам) і регулювання використання бюджетних коштів (використання бюджету на створення лісів за межами території підприємств).

Мал.8. Типові помилки, що допускаються під час лісорозведення в степовій зоні
Розорювання цілинних степових ділянок із рідкісними видами рослинності для садіння лісових культур /Миколаївська область/	Оранка «вздовж схилу» зарослої травою балки провокує ерозію і є прямим порушенням технології створення лісів /Луганська область/
Лісові культури 2012 року висаджено на місці загиблих культур 2007 року. Таким чином, на одній площі «нові ліси» можна створювати багаторазово, що підкреслює вадливість застосовуваної системи їх обліку /Луганська область/	Культури, створені на санітарних вирубках згорілого деревостану, у звітах лісового відомства фігурують як «нові ліси». Згідно з правилами, заліснення будь-яких вирубок , є «лісовідновленням». Культури, що створюються на вирубках, не збільшують лісистість і не можуть вважатися «новими». /Херсонська область/

Неважко помітити, що інтереси захисників степів повністю збігаються з інтересами аграріїв-тваринників: вони зводяться до заборони створення масивних лісових посадок на пасовищах і сіножатях, вкритих трав'янистою рослинністю й таких, що не мають явних ознак водної ерозії. Основним видом консервації таких земель має бути залужування й «остепнення», під яким ми розуміємо пасивне або активне сприяння сукцесії, спрямованій на відновлення природної степової рослинності. Створення масивних лісових посадок на пасовищних землях виправдане лише в тих випадках, коли за відсутності випасу почалося їх природне заростання деревними й чагарниковими видами. Воно має проводитися без суцільної та смугової оранки ділянки (переважно гніздовим методом) і бути спрямоване на садіння сіянців (саджанців) головної породи.

Що робити?

Як порушені в цій статті, так і багато інших аспектів лісорозведення й агролісомеліорації в степовому регіоні на початку квітня обговорювалися на круглому столі, організованому Всесвітнім Банком, у рамках програми ФЛЕГ. В обговоренні взяли участь багато відомих фахівців, були озвучені цікаві дані, думки та пропозиції, однак особливих надій на поліпшення ситуації круглий стіл не залишив. Причини цього в тому, що учасники, зосередившись на важливих частковостях, не намагалися оцінити ситуацію, що склалася, і проблему загалом.

На наш погляд, насамперед необхідно визнати, що лісове відомство не впоралося з узятими зобов'язаннями зі створення системи насаджень, що захищають родючість ґрунтів. За десять років виконання робіт із лісорозведення в рамках програми Ліси України:

• законодавчу базу для створення системи захисних насаджень на землях с.-г. призначення не розроблено, хоча це прямо передбачено в Концепції реформування та розвитку лісового господарства України (2006);
• наукового, методичного, картографічного супроводу виконуваних робіт практично немає;
• нові ліси створюються здебільшого у вигляді масивних посадок на пасовищах і сіножатях. Доцільність подібних робіт сумнівна;
• намічені плани лісорозведення не виконуються;
• роботи зі створення «нових лісів» виконуються з численними помилками та порушеннями законодавства, що призводить до неефективного використання бюджетних коштів і замість декларованої користі часто приносить шкоду;
• застосовувана система обліку й контролю націлена на те, щоб «прикрасити» досягнення лісового відомства, і не дозволяє об'єктивно оцінити динаміку та результативність робіт із лісорозведення

Звісно, ідея лісорозведення знаходила, знаходить і знаходитиме підтримку в суспільстві та у владних структурах. Однак нинішній варіант її реалізації приносить користь, причому дуже незначну, лише керівництву лісового відомства (хороший ПІАР, можливість отримання й розподілу цільового бюджетного фінансування, практично жодної відповідальності за результат /відповідають директори підприємств/, майже повна відсутність витрат на обґрунтування й супровід робіт). Держава загалом програє. Підтвердженням цього служать численні документи й публікації, підготовлені фахівцями Рахункової палати, Мінприроди, Фінансової інспекції, NGO, органів місцевої влади та землеустрою, наукових організацій і ВНЗ.

Протягом десяти останніх років весь комплекс робіт із забезпечення створення нових лісів (стратегічне й тактичне планування, наукове та методичне супроводження, керівництво роботами, забезпечення контролю їх виконання, ведення звітності) перебував у руках лісового відомства, низка чиновників якого стали серйозно сприймати досягнення оптимальної лісистості як самоціль і досі всіма засобами захищають свою позицію. Насправді створення лісових посадок в Україні, особливо в її степовій та лісостеповій зоні, – це насамперед засіб захисту й відновлення родючості земель сільськогосподарського призначення. Досягнення цієї мети не може зводитися до досягнення запланованої площі посадок по області. Дедалі очевиднішим стає те, що підходи до лісорозведення треба кардинально змінювати. Особистий сумний досвід переконує в тому, що лісове відомство самостійно на це не здатне. Мабуть, усі роботи, спрямовані на консервацію земель і забезпечення захисту ґрунтів від ерозії, має очолити Міністерство аграрної політики та продовольства, яке прямо зацікавлене в досягненні кінцевого результату.

Адміністративна реформа створила для цього основні передумови. Мінагропрод і державні структури, що перебувають у його віданні:

• багато в чому визначає земельну, аграрну та лісову політику держави
• розробляють закони й нормативи, необхідні для їх реалізації
• володіють усією наявною інформацією про землі та ліси
• мають важелі адміністративного впливу на структури, участь яких у плануванні та реалізації лісорозведення необхідна (Держлісагентство, Земпроект, Ліспроект, лісові підприємства тощо)
• мають повноваження з контролю за створенням і станом захисних насаджень.

Поки що цей потенціал не використовується, і важко передбачити,- скільки це ще триватиме?
На нашу думку, під загальним керівництвом Мінагропроду та із залученням усіх зацікавлених організацій необхідно

Негайно:

• Провести ревізію «нових лісів», створених за межами території лісових підприємств і не врахованих лісовпорядкуванням. На першому етапі це можна зробити шляхом створення бази даних із проєктів лісових культур, які є на кожну ділянку;
• Хоча б тимчасово заборонити створення лісів на пасовищах і сіножатях, не схильних до ерозії й таких, що не заростають лісом природним шляхом. Це автоматично вирішить проблему охорони збережених степових ділянок;
• Розробити й упровадити принципово нову систему контролю та обліку захисних насаджень (нових лісів), що створюються;

У найближчій перспективі:

• Узгодити чинні системи земельного та лісового обліків (шляхом погодження базових визначень, методик, а також картографічних і кадастрових даних)
• Провести облік насаджень смугового типу й створити відповідну базу даних
• Розробити повноцінний, багатогалузевий, прив'язаний до проєктів розвитку територій і картографічних матеріалів Державний план захисту родючості земель, зокрема методами лісомеліорації. Цей документ має замінити існуючі закони й постанови в частині лісорозведення
• Забезпечити правову базу для створення й вирощування лісових насаджень (насамперед полезахисних, приярових і водоохоронних смуг) на землях с.-г. призначення всіх форм власності
• Створити цільовий державний фонд для фінансового забезпечення заходів, зокрема лісомеліоративних, спрямованих на захист і відновлення родючості земель

Для швидкого й якісного виконання перелічених робіт є всі передумови. До них слід віднести:

• концептуальні документи з агролісомеліорації та степового лісорозведення в Україні, що базуються на серйозних наукових дослідженнях
• методики управління агроландшафтами лісомеліоративними методами та рекомендації з адаптивно-ландшафтного лісорозведення
• інструктивні вимоги до лісомеліоративного лісовпорядкування захисних лісових насаджень
• карти ландшафтів, ерозійних районів, ґрунтів, частково лісів і степів України
• державні програми та плани захисту ґрунтів від ерозії та збільшення площі лісів, розроблені в різних країнах, зокрема й в Україні
• вітчизняні та зарубіжні підручники й посібники з лісомеліорації, агролісівництва та «сухого лісівництва»
• наявність професійних кадрів

Для досягнення важливих стратегічних загальнодержавних цілей бракує лише політичної волі та мудрого керівництва, які абсолютно необхідні для того, щоб мобілізувати й ефективно використати наявні економічні, матеріальні, наукові та трудові ресурси.

Насамкінець підкреслимо, що на цьому етапі основним завданням лісівників, на наш погляд, є не стільки створення нових насаджень заради досягнення якихось абстрактних оптимальних показників, скільки збереження та поліпшення стану лісів і захисних посадок, що дісталися нинішньому поколінню у спадок /докладніше про це в другій частині роботи/. Ситуація вкрай тривожна:

• останній облік зафіксував зменшення вкритої лісом площі в ряді областей, зокрема й степового регіону
• багато фахівців відзначають явне погіршення стану лісових посадок, створених у степовій зоні, що пов'язано як зі старінням лісів, так і з помилками, допущеними під час вибору їхнього складу, умов зростання та режимів вирощування
• З'являються нові проблеми, пов'язані з необхідністю регулювання природного поширення небажаних, чужорідних для України видів дерев і чагарників, появою нових хвороб і шкідників, зростаючим ризиком виникнення пожеж і буреломів…
• У південних і східних регіонах явно падає престиж лісових професій, що багато в чому пов'язано з тим, що заробітна плата й матеріально-технічне забезпечення лісівників малолісних, степових областей значно гірші, ніж у їхніх колег з інших регіонів.

На жаль, керівництво лісового відомства, розкручуючи невелику кількість яскравих проєктів, упускає з виду ці та багато інших, на перший погляд рутинних, але дуже важливих проблем, які давно накопичуються й роками чекають на вирішення. Подібна позиція, на наш погляд, хибна й загрожує великими втратами для держави.