До питання реформування лісових відносин і розвитку лісового бізнесу в країнах СНД
Усі колишні радянські республіки, що увійшли до СНД, після розвалу СРСР, природно, приступили до реформування найважливіших законодавчих актів державного будівництва й управління економікою.
№4 /квітень-травень 2003 року/
Усі колишні радянські республіки, що увійшли до СНД, після розвалу СРСР, природно, приступили до реформування найважливіших законодавчих актів державного будівництва й управління економікою. Для лісового господарства - це Лісові кодекси та підзаконні акти. Вийшовши з однієї системи планового, державного управління економікою країни, у лісовому господарстві, що успадкувало майже двохсотрічний період становлення та розвитку лісівництва, лісової таксації та лісовпорядкування. У Російській імперії колишні республіки, що стали незалежними державами, реформуючи лісове законодавство, усе ще залишаються в полоні тих самих соціалістичних засад. Це легко простежити на прикладі Росії та України, які мають багато спільного в питаннях організації господарства, за винятком масштабів. Спільним для російського й українського лісового законодавства є малоприховане перенесення протистояння між лісовим господарством і лісовою промисловістю. Широко використовуючи як ЗМІ, так і законодавчо-нормативні акти, поширення суджень серед громадськості та політиків щодо "добра", що твориться першими, і "зла" - другими, гальмується реформування економік наших країн стосовно ринкових засад. Ця "державна" політика, на жаль, набула підприємницького змісту. Лісові кодекси ні Росії, ні України, як і земельні кодекси наших країн, розроблені після утвердження незалежності, не містять найважливішої вказівки на те, що лісові землі повинні, як правило, використовуватися з метою вирощування деревини. Громадськість лякають таким прозаїчним призначенням лісівництва. Хоча найважливішим завданням останнього завжди було". Отримання якомога більшої кількості деревної маси та забезпечення цього доходу на майбутні часи. Але при цьому вигода, про яку ми говоримо (вплив на клімат, на родючість ґрунту, збереження тварин і пернатих тощо - А. Б. ), вилучалася сама собою, тому що, дбаючи про квітучий стан лісу для отримання найбільшої кількості деревного матеріалу, сприяли цим же і вирішенню нашого (природоохоронної та інших функцій - А. Б) завдання". Це писав відомий німецький учений А. Россмеслер у книзі "Ліс", виданій у перекладі російською Ф. К. Арнольда і М. Є. Попова ще в 1866 році. Отже, практичним, найвагомішим завданням організованого лісівництва є отримання якомога більшої кількості деревної маси та забезпечення цього доходу на майбутні часи. Зазначене положення було зафіксовано лише один раз - в Основному законі про ліси від 27 (14) травня 1918 року.
З наведених порівнянь щодо об'єкта лісових відносин і законодавчого регулювання стає зрозумілим те, що саме в радянський період земельні площі, призначені для вирощування деревини, "перетворилися" в законодавчих актах усієї країни на землі лісового фонду, призначені для потреб лісового господарства. Об'єктом лісових відносин виявився лісовий фонд, як у Росії, так і в Україні, з незначними за змістом варіаціями. Основне завдання лісівництва, тобто "отримання якомога більшої кількості деревної маси та забезпечення цього доходу на майбутні часи", було свідомо втрачене. Логічне завершення лісівництва - лісокористування - знімалося з актуальних напрямів діяльності його суб'єктів. До того ж, на тлі ігнорування ними економічної ефективності лісівництва.
Досить порівняти наведене визначення лісового фонду в останньому, підготовленому для затвердження проєкті Закону колишнього Союзу, з подальшими змінами його в статусі незалежних держав, щоб переконатися, що їхній зміст ідентичний, за винятком абревіатури "СРСР", хоча їхня економіка докорінно змінила політичний напрям. Не вдаючись до зовні дрібних, але економічно дуже важливих формулювань об'єкта законодавчого регулювання, зазначимо лише те, що впровадження в законодавчі акти термінів "лісовий фонд" "землі лісового фонду" спричинило серйозне порушення економічних відносин між суб'єктами лісового господарства та державою, з суб'єктами лісової промисловості, а також між суб'єктами лісового господарства державної форми власності та суб'єктами, правонаступниками колишніх колгоспних і радгоспних лісів (це окрема проблема, і далі не будемо її торкатися).
В основі протистояння між лісгоспами й лісовою промисловістю стоїть боротьба за право купівлі лісосічного фонду, тобто деревини на пні, з метою виробництва лісових матеріалів. Це більшою мірою сьогодні характерно для лісового господарства України, в якій держлісгоспи заготовляють понад 80% товарної деревини (10,3 млн. м. куб. - 2002 р.).
У Земельних кодексах Росії та України щодо об'єктів законодавчого регулювання в лісовому господарстві також немає істотних відмінностей, і вони відповідають радянському періоду. Спільним же є те, що в обох, тепер уже незалежних, країнах економічна сутність лісівництва зовсім прихована. Якщо землі сільськогосподарського призначення виділені в окрему облікову категорію земельних ресурсів, то землі лісогосподарського призначення, якими вони є насправді, отримали чуже їм визначення - землі лісового фонду. Формально розробники лісового законодавства завжди будуть праві в поясненнях з опонентами (або - з органами прокуратури, уповноваженими здійснювати нагляд за дотриманням і застосуванням законодавчих актів) щодо зловживання ними службовим становищем і пристосування змісту лісового законодавства до підприємницьких інтересів. Деякі автори висловлюють навіть публічно думку про те, що "українські законодавці через об'єктивні й суб'єктивні причини не зможуть підготувати Лісовий кодекс нового типу". На їхню думку, українські законодавці ще "не доросли" до здатності розробити основний лісовий закон країни на положеннях чинної в Європі лісової політики, оскільки він "потребує певного рівня суспільної зацікавленості лісовими проблемами та оцінки ризиків". (Яка риторика?!). Таке твердження перевертає проблему "з ніг на голову". Хоча б тому, що не законодавці розробляють проєкти Лісового й інших кодексів, нормативних актів. Тому перенесення політичної відповідальності за недосконалість лісового законодавства на законодавців можна пояснити, у кращому разі, некомпетентністю, у гіршому - зловживанням. Тим більше, з боку наукових працівників, які беруть безпосередню участь у розробленні таких проєктів. Про це говорить сама назва установи: Науково-інформаційний центр лісоуправління Держкомлісгоспу України. Проте важливо вже те, що відомство все ж визнає недосконалість Лісового кодексу. І за це необхідно возблагодарити Всевишнього, що Він зіслав у другому році третього тисячоліття на нашу давно обітовану землю плоди просвітництва та надії. Ще важливіше те, що в статті пропонується ". . . розглянути доцільність використання в новому варіанті Лісового закону поняття "лісова охорона". Якщо автори мають на увазі змінити не лише термін, а й зміст її за рахунок підприємств, то це заслуговує всілякої підтримки.
Возблагодаримо Господа також за те, що він зіслав на допомогу українським ученим своїх рабів із дружньої Україні Швеції, як пророків, що освітили нам шлях виходу з полону радянського лісового законодавства! Здається, з'явилася надія, що розробники проєкту нового Лісового кодексу збагнуть "куди йти і що будувати". Можна лише поспівчувати посланцям зі Швеції, що вони, не володіючи українською мовою, не могли знати про те, що деякі українські оракули вже неодноразово провіщали й сповіщали мирян і політиків про недосконалість Лісового кодексу України. Деякі навіть насмілювалися (наївні люди!) рекомендувати дещо вжити для виходу з такого безглуздого становища, що позбавило власника природних ресурсів права користування ними, отримання належної їм ренти. Окрім автора цих рядків, такі пропозиції висловлювали й Коробієвський Л. А. (нині вже покійний), і Поляков А. В., і Поляков М. А., і Синякевич І. М. та інші. Щоправда, негучно, щоб уникнути кари Небесної! Саме останнє в усій його неприглядній "технології " 30-х років тепер уже минулого століття випробував автор. Іудаїзм, як відомо, одразу викорінити з генетичного коду багатьох громадян нашої країни, які народилися й, завдяки Господу, піднялися соціальними сходами до середовища небожителів ще за часів канувшої в Лету тоталітарної системи. Автор також прагнув розповісти громадськості про недоліки українського лісового законодавства, його неповноцінність для здійснення практичного лісівництва та проведення земельної реформи. Багато з таких положень властиві, як було показано вище, й лісівництву Російської Федерації. В Інтернеті та інших ЗМІ поширено чимало повідомлень подібного характеру. Наприклад, про те, як вважають у Союзі лісопромисловців і лісоекспортерів, що господарські та контрольні функції Мінприроди мають бути розділені, оскільки "ці функції з точки зору технічної, наукової та ідеологічної слід розірвати на частини, тому що те неподобство, яке відбувається сьогодні в лісі, викликане недосконалістю управління лісопромисловим комплексом країни". Висловлюються аргументовані пропозиції щодо звільнення держави від господарських функцій тощо. Це повною мірою стосується і Карпатського регіону України, де в одній особі поєднано функції продавця лісосічного фонду, його покупця - суб'єкта лісопромислової діяльності й державного контролера за дотриманням природоохоронного та лісового законодавства. І, на жаль, система "державного" управління в Україні ніяк не вберігає цей регіон від розкрадання лісових ресурсів … Недосконалість лісового законодавства як Росії, так і України забезпечується лобіюванням відповідних інтересів у законодавчих органах. І не тільки. Також шляхом формування громадської думки, вдаючись навіть до недозволених, етично несумісних із системою побудови ринкової економіки, прозорих механізмів у лісокористуванні. Саме до останніх вдалися лісові менеджери щодо автора. Хоча мої пропозиції були спрямовані на досягнення рівноправних відносин між суб'єктами підприємницької діяльності лісового господарства, лісозаготівельниками та державою, які сприяли б поліпшенню в частині використання та відтворення лісових ресурсів, деревини, розвитку лісового бізнесу й виробництва високотехнологічної продукції меблевих і деревообробних підприємств. Аналітичні матеріали були опубліковані не десь у "самвидаві", а в широко відомих виданнях - "Лісовий журнал", "Економіка України", у газетах "Голос України", "Сільські вісті", "Дзеркало тижня" та ін. До відома громадськості та менеджерів лісового господарства доводилося про можливість збільшити в Україні у 2 - 3 рази обсяги вилучення деревини шляхом головного користування без шкоди для екології, з метою збільшення кількості лісових матеріалів на ринку та залучення жителів лісистих областей до активної, продуктивної діяльності. Чим це закінчилося для автора, може спитати нетерплячий читач? Майже нічим, якщо порівнювати з відомими наслідками папської інквізиції для Джордано Бруно. Ряд небожителів, з порушенням християнських та етичних норм, звернувся безпосередньо до тодішнього міністра економіки України з колективним посланням, у висновку якого підписанти повідомили: "Оцінюючи основні пропозиції п. Бобка загалом, необхідно зазначити, що вони є набором популістських декларацій, не мають під собою ні лісівничого, ні економічного, ні правового фундаменту. Проте ці декларації тиражуються й сприймаються як офіційна позиція Міністерства економіки України. Вважаємо такий стан недопустимим" (переклад російською автора). Підписанти цього листа, загалом-то шановні вчені, авторитетні у своїй справі професіонали, мабуть, не змогли використати прийнятий у цивілізованому суспільстві діалог з "обвинуваченим " хоча б формально. (Може, автор наслідував би приклад не Джордано Бруно, а Галілео Галілея?). Коли не настав середньовічний інквізиторський стовп із купою сухого хмизу біля його основи, тоді були вжиті додаткові кроки. Знову до того ж міністра звернувся міністр колишнього Міністерства лісового господарства й, на підтримку зазначеного звернення "небожителів ", доповнив: "Враховуючи те, що ці публікації підписані державною службовою особою такого рівня, викладені в них висновки сприймаються громадськістю та фахівцями лісового господарства як позиція Міністерства економіки. Прошу повідомити про офіційне ставлення Мінекономіки до порушеного питання".
Не хотілося б гадати, на що сподівалися такі високопосадовані та шановні "чолобитники " щодо "державної особи такого рівня ". Однак із упевненістю та повним моральним правом необхідно зауважити, що вони не перебували в пошуку істини. Не треба робити складних розрахунків, щоб переконатися в правоті моїх аргументів і доводів. Опосередковано це підтверджується й багатьма пропозиціями закордонних фірм щодо розвитку лісокористування в лісах України. Тому твердження про "недорослу українську громадськість", про її нездатність ". . . підготувати Лісовий кодекс нового типу" не може бути прийняте суспільством і вченими, що стоять на наукових принципах пізнання істини. І не потрібно проводити фундаментальних наукових досліджень, щоб зрозуміти й утвердити в Лісових кодексах країн СНД, в Україні та Росії, найважливіше: лісгоспи та інші користувачі земельних ресурсів, у складі яких є лісові землі, в т. ч. вкриті лісовою рослинністю й не вкриті, але призначені для вирощування деревини, є суб'єктами земельних відносин із випливаючими з цього економічними зобов'язаннями перед власником природних ресурсів, перед державою. На жаль, це найважливіше положення навіть у проєкті нового Лісового кодексу РФ не зафіксовано. Таке ж становище в Білорусі та Казахстані.
Проте, треба сподіватися, ще не все втрачено. Є час виправити становище й довести, що українські менеджери лісового господарства, як і менеджери Росії та інших країн СНД, здатні підготувати Лісові кодекси, які базуватимуться на положеннях лісової політики, виробленої століттями та адаптованої до європейської системи лісової статистики, що відповідає принципам ринкової економіки, підвищенню інтенсивності лісокористування та ефективності лісівництва.
Автор А. М. Бобко
До питання реформування лісових відносин і розвитку лісового бізнесу в країнах СНД
Меблевий бізнес у СНД№4 /квітень-травень 2003 року/
Усі колишні радянські республіки, що увійшли до СНД, після розвалу СРСР, природно, приступили до реформування найважливіших законодавчих актів державного будівництва й управління економікою. Для лісового господарства - це Лісові кодекси та підзаконні акти. Вийшовши з однієї системи планового, державного управління економікою країни, у лісовому господарстві, що успадкувало майже двохсотрічний період становлення та розвитку лісівництва, лісової таксації та лісовпорядкування. У Російській імперії колишні республіки, що стали незалежними державами, реформуючи лісове законодавство, усе ще залишаються в полоні тих самих соціалістичних засад. Це легко простежити на прикладі Росії та України, які мають багато спільного в питаннях організації господарства, за винятком масштабів. Спільним для російського й українського лісового законодавства є малоприховане перенесення протистояння між лісовим господарством і лісовою промисловістю. Широко використовуючи як ЗМІ, так і законодавчо-нормативні акти, поширення суджень серед громадськості та політиків щодо "добра", що твориться першими, і "зла" - другими, гальмується реформування економік наших країн стосовно ринкових засад. Ця "державна" політика, на жаль, набула підприємницького змісту. Лісові кодекси ні Росії, ні України, як і земельні кодекси наших країн, розроблені після утвердження незалежності, не містять найважливішої вказівки на те, що лісові землі повинні, як правило, використовуватися з метою вирощування деревини. Громадськість лякають таким прозаїчним призначенням лісівництва. Хоча найважливішим завданням останнього завжди було". Отримання якомога більшої кількості деревної маси та забезпечення цього доходу на майбутні часи. Але при цьому вигода, про яку ми говоримо (вплив на клімат, на родючість ґрунту, збереження тварин і пернатих тощо - А. Б. ), вилучалася сама собою, тому що, дбаючи про квітучий стан лісу для отримання найбільшої кількості деревного матеріалу, сприяли цим же і вирішенню нашого (природоохоронної та інших функцій - А. Б) завдання". Це писав відомий німецький учений А. Россмеслер у книзі "Ліс", виданій у перекладі російською Ф. К. Арнольда і М. Є. Попова ще в 1866 році. Отже, практичним, найвагомішим завданням організованого лісівництва є отримання якомога більшої кількості деревної маси та забезпечення цього доходу на майбутні часи. Зазначене положення було зафіксовано лише один раз - в Основному законі про ліси від 27 (14) травня 1918 року.
З наведених порівнянь щодо об'єкта лісових відносин і законодавчого регулювання стає зрозумілим те, що саме в радянський період земельні площі, призначені для вирощування деревини, "перетворилися" в законодавчих актах усієї країни на землі лісового фонду, призначені для потреб лісового господарства. Об'єктом лісових відносин виявився лісовий фонд, як у Росії, так і в Україні, з незначними за змістом варіаціями. Основне завдання лісівництва, тобто "отримання якомога більшої кількості деревної маси та забезпечення цього доходу на майбутні часи", було свідомо втрачене. Логічне завершення лісівництва - лісокористування - знімалося з актуальних напрямів діяльності його суб'єктів. До того ж, на тлі ігнорування ними економічної ефективності лісівництва.
Досить порівняти наведене визначення лісового фонду в останньому, підготовленому для затвердження проєкті Закону колишнього Союзу, з подальшими змінами його в статусі незалежних держав, щоб переконатися, що їхній зміст ідентичний, за винятком абревіатури "СРСР", хоча їхня економіка докорінно змінила політичний напрям. Не вдаючись до зовні дрібних, але економічно дуже важливих формулювань об'єкта законодавчого регулювання, зазначимо лише те, що впровадження в законодавчі акти термінів "лісовий фонд" "землі лісового фонду" спричинило серйозне порушення економічних відносин між суб'єктами лісового господарства та державою, з суб'єктами лісової промисловості, а також між суб'єктами лісового господарства державної форми власності та суб'єктами, правонаступниками колишніх колгоспних і радгоспних лісів (це окрема проблема, і далі не будемо її торкатися).
В основі протистояння між лісгоспами й лісовою промисловістю стоїть боротьба за право купівлі лісосічного фонду, тобто деревини на пні, з метою виробництва лісових матеріалів. Це більшою мірою сьогодні характерно для лісового господарства України, в якій держлісгоспи заготовляють понад 80% товарної деревини (10,3 млн. м. куб. - 2002 р.).
У Земельних кодексах Росії та України щодо об'єктів законодавчого регулювання в лісовому господарстві також немає істотних відмінностей, і вони відповідають радянському періоду. Спільним же є те, що в обох, тепер уже незалежних, країнах економічна сутність лісівництва зовсім прихована. Якщо землі сільськогосподарського призначення виділені в окрему облікову категорію земельних ресурсів, то землі лісогосподарського призначення, якими вони є насправді, отримали чуже їм визначення - землі лісового фонду. Формально розробники лісового законодавства завжди будуть праві в поясненнях з опонентами (або - з органами прокуратури, уповноваженими здійснювати нагляд за дотриманням і застосуванням законодавчих актів) щодо зловживання ними службовим становищем і пристосування змісту лісового законодавства до підприємницьких інтересів. Деякі автори висловлюють навіть публічно думку про те, що "українські законодавці через об'єктивні й суб'єктивні причини не зможуть підготувати Лісовий кодекс нового типу". На їхню думку, українські законодавці ще "не доросли" до здатності розробити основний лісовий закон країни на положеннях чинної в Європі лісової політики, оскільки він "потребує певного рівня суспільної зацікавленості лісовими проблемами та оцінки ризиків". (Яка риторика?!). Таке твердження перевертає проблему "з ніг на голову". Хоча б тому, що не законодавці розробляють проєкти Лісового й інших кодексів, нормативних актів. Тому перенесення політичної відповідальності за недосконалість лісового законодавства на законодавців можна пояснити, у кращому разі, некомпетентністю, у гіршому - зловживанням. Тим більше, з боку наукових працівників, які беруть безпосередню участь у розробленні таких проєктів. Про це говорить сама назва установи: Науково-інформаційний центр лісоуправління Держкомлісгоспу України. Проте важливо вже те, що відомство все ж визнає недосконалість Лісового кодексу. І за це необхідно возблагодарити Всевишнього, що Він зіслав у другому році третього тисячоліття на нашу давно обітовану землю плоди просвітництва та надії. Ще важливіше те, що в статті пропонується ". . . розглянути доцільність використання в новому варіанті Лісового закону поняття "лісова охорона". Якщо автори мають на увазі змінити не лише термін, а й зміст її за рахунок підприємств, то це заслуговує всілякої підтримки.
Возблагодаримо Господа також за те, що він зіслав на допомогу українським ученим своїх рабів із дружньої Україні Швеції, як пророків, що освітили нам шлях виходу з полону радянського лісового законодавства! Здається, з'явилася надія, що розробники проєкту нового Лісового кодексу збагнуть "куди йти і що будувати". Можна лише поспівчувати посланцям зі Швеції, що вони, не володіючи українською мовою, не могли знати про те, що деякі українські оракули вже неодноразово провіщали й сповіщали мирян і політиків про недосконалість Лісового кодексу України. Деякі навіть насмілювалися (наївні люди!) рекомендувати дещо вжити для виходу з такого безглуздого становища, що позбавило власника природних ресурсів права користування ними, отримання належної їм ренти. Окрім автора цих рядків, такі пропозиції висловлювали й Коробієвський Л. А. (нині вже покійний), і Поляков А. В., і Поляков М. А., і Синякевич І. М. та інші. Щоправда, негучно, щоб уникнути кари Небесної! Саме останнє в усій його неприглядній "технології " 30-х років тепер уже минулого століття випробував автор. Іудаїзм, як відомо, одразу викорінити з генетичного коду багатьох громадян нашої країни, які народилися й, завдяки Господу, піднялися соціальними сходами до середовища небожителів ще за часів канувшої в Лету тоталітарної системи. Автор також прагнув розповісти громадськості про недоліки українського лісового законодавства, його неповноцінність для здійснення практичного лісівництва та проведення земельної реформи. Багато з таких положень властиві, як було показано вище, й лісівництву Російської Федерації. В Інтернеті та інших ЗМІ поширено чимало повідомлень подібного характеру. Наприклад, про те, як вважають у Союзі лісопромисловців і лісоекспортерів, що господарські та контрольні функції Мінприроди мають бути розділені, оскільки "ці функції з точки зору технічної, наукової та ідеологічної слід розірвати на частини, тому що те неподобство, яке відбувається сьогодні в лісі, викликане недосконалістю управління лісопромисловим комплексом країни". Висловлюються аргументовані пропозиції щодо звільнення держави від господарських функцій тощо. Це повною мірою стосується і Карпатського регіону України, де в одній особі поєднано функції продавця лісосічного фонду, його покупця - суб'єкта лісопромислової діяльності й державного контролера за дотриманням природоохоронного та лісового законодавства. І, на жаль, система "державного" управління в Україні ніяк не вберігає цей регіон від розкрадання лісових ресурсів … Недосконалість лісового законодавства як Росії, так і України забезпечується лобіюванням відповідних інтересів у законодавчих органах. І не тільки. Також шляхом формування громадської думки, вдаючись навіть до недозволених, етично несумісних із системою побудови ринкової економіки, прозорих механізмів у лісокористуванні. Саме до останніх вдалися лісові менеджери щодо автора. Хоча мої пропозиції були спрямовані на досягнення рівноправних відносин між суб'єктами підприємницької діяльності лісового господарства, лісозаготівельниками та державою, які сприяли б поліпшенню в частині використання та відтворення лісових ресурсів, деревини, розвитку лісового бізнесу й виробництва високотехнологічної продукції меблевих і деревообробних підприємств. Аналітичні матеріали були опубліковані не десь у "самвидаві", а в широко відомих виданнях - "Лісовий журнал", "Економіка України", у газетах "Голос України", "Сільські вісті", "Дзеркало тижня" та ін. До відома громадськості та менеджерів лісового господарства доводилося про можливість збільшити в Україні у 2 - 3 рази обсяги вилучення деревини шляхом головного користування без шкоди для екології, з метою збільшення кількості лісових матеріалів на ринку та залучення жителів лісистих областей до активної, продуктивної діяльності. Чим це закінчилося для автора, може спитати нетерплячий читач? Майже нічим, якщо порівнювати з відомими наслідками папської інквізиції для Джордано Бруно. Ряд небожителів, з порушенням християнських та етичних норм, звернувся безпосередньо до тодішнього міністра економіки України з колективним посланням, у висновку якого підписанти повідомили: "Оцінюючи основні пропозиції п. Бобка загалом, необхідно зазначити, що вони є набором популістських декларацій, не мають під собою ні лісівничого, ні економічного, ні правового фундаменту. Проте ці декларації тиражуються й сприймаються як офіційна позиція Міністерства економіки України. Вважаємо такий стан недопустимим" (переклад російською автора). Підписанти цього листа, загалом-то шановні вчені, авторитетні у своїй справі професіонали, мабуть, не змогли використати прийнятий у цивілізованому суспільстві діалог з "обвинуваченим " хоча б формально. (Може, автор наслідував би приклад не Джордано Бруно, а Галілео Галілея?). Коли не настав середньовічний інквізиторський стовп із купою сухого хмизу біля його основи, тоді були вжиті додаткові кроки. Знову до того ж міністра звернувся міністр колишнього Міністерства лісового господарства й, на підтримку зазначеного звернення "небожителів ", доповнив: "Враховуючи те, що ці публікації підписані державною службовою особою такого рівня, викладені в них висновки сприймаються громадськістю та фахівцями лісового господарства як позиція Міністерства економіки. Прошу повідомити про офіційне ставлення Мінекономіки до порушеного питання".
Не хотілося б гадати, на що сподівалися такі високопосадовані та шановні "чолобитники " щодо "державної особи такого рівня ". Однак із упевненістю та повним моральним правом необхідно зауважити, що вони не перебували в пошуку істини. Не треба робити складних розрахунків, щоб переконатися в правоті моїх аргументів і доводів. Опосередковано це підтверджується й багатьма пропозиціями закордонних фірм щодо розвитку лісокористування в лісах України. Тому твердження про "недорослу українську громадськість", про її нездатність ". . . підготувати Лісовий кодекс нового типу" не може бути прийняте суспільством і вченими, що стоять на наукових принципах пізнання істини. І не потрібно проводити фундаментальних наукових досліджень, щоб зрозуміти й утвердити в Лісових кодексах країн СНД, в Україні та Росії, найважливіше: лісгоспи та інші користувачі земельних ресурсів, у складі яких є лісові землі, в т. ч. вкриті лісовою рослинністю й не вкриті, але призначені для вирощування деревини, є суб'єктами земельних відносин із випливаючими з цього економічними зобов'язаннями перед власником природних ресурсів, перед державою. На жаль, це найважливіше положення навіть у проєкті нового Лісового кодексу РФ не зафіксовано. Таке ж становище в Білорусі та Казахстані.
Проте, треба сподіватися, ще не все втрачено. Є час виправити становище й довести, що українські менеджери лісового господарства, як і менеджери Росії та інших країн СНД, здатні підготувати Лісові кодекси, які базуватимуться на положеннях лісової політики, виробленої століттями та адаптованої до європейської системи лісової статистики, що відповідає принципам ринкової економіки, підвищенню інтенсивності лісокористування та ефективності лісівництва.
Автор А. М. Бобко