Кругова порука корупціонерів / ДУМКА/

У назві статті наведено два  ключові слова, що визначають наше життя й наші перспективи: "корупція" і "кругова порука"/владоможців/. А взагалі вона стосується фінансової, точніше банківської сфери й написана у відповідь на публікацію в попередньому номері, яку я теж розміщую. М.П.

Відомо, що банківський регулятор давно перетворився на структуру з високим рівнем корупції... І Національний банк — не виняток, у країні працюють ще такі чудові відомства, як Державна податкова та митна служби

Різні заяви про корупцію в лавах чиновників державних органів влади цілком правдоподібні. До того ж ідеться не лише про Національний банк України, про що нещодавно заявив російський бізнесмен Володимир Антонов в інтерв'ю вашому журналу (див. «Відчайдушний мешканець Лондона»). Відомо, що банківський регулятор давно перетворився на структуру з високим рівнем корупції. Негласні ставки за послуги Нацбанку, названі бізнесменом, схожі на правду. Ідея створення спеціальної комісії з розслідування всіляких фактів корупції в Нацбанку мені подобається.

І Національний банк — не виняток, у країні працюють ще такі чудові відомства, як Державна податкова та митна служби.

До мене регулярно звертаються підприємці, розповідаючи про неправомірні дії з боку митних органів. Більшість із них побоюються переслідування, тому вони відмовляються офіційно давати будь-які обвинувальні свідчення стосовно митників, віддаючи перевагу мовчки «вирішувати питання» для забезпечення бізнес-процесів. З цієї ж причини багато хто з них не надто відверті у спілкуванні з представниками ЗМІ.

Проте я маю незаперечні факти тиску на бізнес. Наприклад, один з найпоширеніших корупційних проявів — заміна митницею однієї групи товарів на іншу. Це дозволяє підвищити цінову класифікацію товарів і, як наслідок, зібрати більше коштів до державної казни. До того ж це робиться з порушенням чинного законодавства. Нормами Митного кодексу (МК) подібні маніпуляції заборонені.

Ухвалення МК, який набув чинності на початку літа нинішнього року, звісно, внесло певний дисонанс у злагоджені корупційні схеми в митних органах. Кілька таких схем було ліквідовано. Наприклад, кодекс значно спростив процедуру оформлення документів. Головним чином через те, що в експлуатацію ввели спеціальні інформаційні термінали, що зменшило особистий контакт митника з експортером.

Проте не можна стверджувати, що цей документ докорінно змінив ситуацію; на митниці, як і раніше, процвітає корупція. На даний момент виходу зі становища, що склалося, я не бачу. Так, повторюся, з ухваленням Митного кодексу було внесено суттєві поправки, які мали полегшити життя малому бізнесу. Але чиновники їх ігнорують. І це не дивно. Якщо в нашій державі ігноруються практично всі законодавчі акти, то ніщо не заважає чиновникам безкарно порушувати їхні норми й приписи.

У підприємців завжди є можливість оскаржити неправомірні дії. Проте існуюча система скарг не працює на користь бізнесменів, і будь-які заяви зі спробою щось оскаржити безрезультатні. А на те, щоб апелювати до дій митників, наприклад, звернутися до прокуратури чи СБУ, вони просто не наважуються, бо побоюються ще більшого тиску, погроз і навіть переслідування. До того ж розмову з ними чиновники ведуть навіть не в такому руслі, що «Мовчатимеш — підемо тобі назустріч», а саме в стилі «Не мовчатимеш — буде тобі погано». Тому в бізнесу фактично відсутні легальні інструменти боротьби з корупційними діями представників влади.

Безумовно, ми не беремося стверджувати, що хабарями покривається вся робота митниці й легально перевезти товар через кордон неможливо. Імовірність «проходження» без поборів є, але, судячи з відгуків комерсантів, останнім часом ситуація на краще не змінилася.

Не змінюють порядок речей навіть факти гучних звільнень і порушення кримінальних справ щодо високопосадових осіб, наприклад, як це сталося із затриманим днями начальником Південної митниці Олександром Вдовиченком. Після обшуку в його службовому кабінеті нібито було вилучено понад 870 тисяч доларів. Проте, з моєї точки зору, вся ця метушня — швидше результат «внутрішньовидової» політичної боротьби в митних органах, не більше. Це — спроба змістити з посади конкурента. А якщо врахувати, що кожен чиновник в Україні залишає за собою чималий шлейф незаконної діяльності, знайти компромат і можливість «підсидіти» кожного з них — не проблема.

Крім того, зростає тиск на бізнес і з боку органів Державної податкової служби. Наприклад, днями в мене була зустріч із членами регіональної асоціації платників податків, які розповіли реальну ситуацію. Інспектор одного з підрозділів податкової служби намагався перевести кількох представників бізнесу з формату платників єдиного податку до класу звичайних фізосіб на загальній системі оподаткування.

Робилося це кричущим способом: інспектор узяв книги обліку доходів на перевірку й успішно їх «загубив», заявивши згодом, що підприємці зовсім не платили податки, оскільки цьому немає документального підтвердження. У цій ситуації бізнесменам пощастило: постраждалим вдалося відстояти свої права, і інспектора було звільнено. Але проблема в тому, що подібні випадки — не поодинокі, і податкова постійно шукає способи, як домогтися додаткових поборів із бізнесу. Адже не варто забувати, що досі діє встановлений на рівні закону мораторій на перевірки з боку податкових органів, які ігнорують цю заборону й «вичавлюють» з підприємців гроші. Зазнають гоніння й малі підприємства, що працюють на системі єдиного податку. Податківці просто штучно створюють для них податкову заборгованість і фактично доводять до банкрутства.

Більше того, навіть великий бізнес, будучи бюджетоутворюючим, не може працювати вільно. Наприклад, горезвісне «автоматичне» відшкодування податку на додану вартість фактично таким не є, бо під цей механізм потрапляє лише вузький перелік підприємств.

Автор: Ксенія Ляпіна, народний депутат України (фракція «Наша Україна — Народна самооборона»), у минулому — голова Ради підприємців при Кабінеті міністрів України

Нижче розміщую статтю з попереднього номера Експерта, яка спонукала Ксенію Ляпіну взятися за перо.

Відчайдушний мешканець Лондона. Колишній мільярдер Володимир Антонов розповів про те, як за один рік втратив увесь свій бізнес

Колишній мільярдер Володимир Антонов розповів про те, як за один рік втратив увесь свій бізнес

Володимир Антонов — маловідома широкому українському загалу особистість. Між тим у Литві, Росії та інших європейських країнах його добре знають фінансисти. У віці 26 років Антонов збудував бізнес, який через чотири роки перетворився на справжню бізнес-імперію. Належна йому компанія Convers Group розрослася до величезних масштабів, що дозволило бізнесменові до початку фінансово-економічної кризи 2008-го скуповувати медійно-спортивні активи різних форматів у Європі та країнах СНД, дратувати публіку раптовими інвестиціями та дорогими спортивними авто.

Рівно рік тому, у свої 36, він утратив усе. Литовська влада за один день націоналізувала його банк Snoras, звинувативши власника в незаконному привласненні коштів у великих розмірах і підробленні документів. Володимир Антонов устиг попросити притулку у Великій Британії, де сьогодні перебуває під підпискою про невиїзд. Витрати колишнього мільярдера обмежені сумою в п'ять тисяч євро на тиждень, а дні схожі один на один, через що Антонов порівнює себе з головним героєм фільму «День бабака».

Він вважає, що дії щодо його банку — політична розправа, ініційована литовським президентом Далею Грибаускайте. І з нетерпінням чекає парламентських виборів у Литві, які відбудуться в жовтні: якщо виграє опозиція, Антонов сподівається, що справу закриють. Якщо ж цього не станеться, не виключено, що опального бізнесмена посадять: на кінець року намічено суд щодо його екстрадиції.

Паралельно Володимир Антонов судиться зі своїми колишніми друзями та партнерами по всьому світу, які всі як один, за його словами, скориставшись ситуацією навколо банку Snoras, зрадили його. Зокрема, він зол на менеджмент Конверсбанку в Україні (ця фіноустанова нещодавно провела ребрендинг і стала називатися CityCommerce Bank). Банк відомий у нашій країні величезною рекламою на даху бізнес-центру «Парус» у центрі Києва (щоправда, її вже демонтували), надзвичайною динамікою фінансових показників і наполеонівськими планами увійти до двадцятки провідних українських фінустанов. Про це «Експерту» свого часу розповів співвласник Конверсбанку Рейніс Тумовс (див. «Великі літери на ”Парусі”»). У тому ж інтерв'ю Тумовс стверджує, що Антонов продав банк і нові власники йому більше нічого не винні. Проте Антонов так не вважає.

Він — людина непроста, задиркувата й лихувата. Сьогодні його мова рясніє одкровеннями та гострими оцінками. У нього тепер немає бізнесу в Україні, тому ніщо не заважає йому різати правду-матку про українські фінансові влади й порядки. В ексклюзивному інтерв'ю «Експерту» Володимир Антонов розповідає про те, як із успішного бізнесмена перетворився на загнаного емігранта і що має намір робити далі.

— Скільки грошей ви втратили внаслідок націоналізації урядом Литви банку Snoras?

— У Snoras зникло до 40 мільйонів євро моїх особистих коштів. Ще 15 мільйонів я втратив у Latvijas Krajbanka (Латвія). Є в мене ще дружок у Росії, Сергій Менделєєв, колишній голова правління Інвестбанку, який за підробленими документами викрав у мене пристойну суму грошей із цього банку. Мій найкращий друг у минулому — сьогодні власник Сберкредбанку та хокейного клубу «Спартак».

— Скільки ви втратили за всіма вашими активами?

— За різними оцінками, Convers Group оцінювалася в суму до двох мільярдів доларів. Треба розуміти, що всі банки та інші спортивно-медійні активи належали мені напряму, тобто це були мої гроші, що лежать не у вигляді депозиту, а у вигляді капіталу. Усе це втрачено.

У доларах це мільярда півтора. Втім, я знаю багатьох, хто втратив ще більші суми.

— Лондон — відоме пристанище для емігрантів із країн СНД, переслідуваних владою у себе на батьківщині з різних причин. В Англії ці люди якось діляться за верствами, наприклад, залежно від капіталу, який вони зуміли зберегти?

— У цій тусовці немає верств. У кожного своя історія, як правило — сумна. Ці люди зробили для себе певні висновки: гроші — це важливо, але є ще така штука, як стосунки.

Я не хотів виїжджати з Росії, але в 2009 році там ледь не вбили мого батька. Тому за рекомендацією всіх моїх друзів і партнерів я виїхав разом із родиною.

— А скільки таких, як ви, у Лондоні?

— Вихідців із колишнього СРСР на території Великої Британії проживає близько півтора мільйона осіб.

— Зі скількома з них спілкуєтеся особисто ви?

— Їх близько ста осіб — неабияк розумні люди, що вміють робити додану вартість. На жаль, останніми роками їхня кількість збільшується. З України я мало кого знаю. Хіба що іноді спілкуюся з Денисом Горбуненком (колишній голова правління Родовід Банку. — «Експерт»).

Спецоперація Snoras

— Повернімося до історії, яка привела вас сюди. Литовська влада в момент націоналізації банку Snoras заявила, що в його фінансах виявлено «діру» — нестачу активів на суму понад один мільярд літів. Що це за гроші і куди вони, за вашою версією, поділися?

— Я бачив різні цифри в литовській пресі. Найбільша з них — близько п'яти мільярдів доларів — перевищувала всі активи банку. Хоча ні, в одній із литовських газет я прочитав, що ми вкрали з банку вісім мільярдів. Плюс до цього в мене є три європейські ордери на арешт, де всі цифри різняться.

«Ціна ліцензії на ведення банківської діяльності — п'ять-шість мільйонів доларів, при цьому “двійку” потрібно віддати в НБУ. Усе заноситься кешем»

Поки що я не бачив жодного доказу, що з банку було щось украдено чи кудись списано. Мені складно коментувати, скільки там зникло активів. У Литовській Республіці є закон про націоналізацію, який чітко регламентує цей процес. За цим законом виходить, що те, що сталося, — не захоплення власності, а обопільне рішення акціонерів банку, які більше не в змозі ним керувати у зв'язку з тією чи іншою ситуацією, що виникла з ліквідністю та/або з капіталом банку.

— Глава центробанку Вітас Васіляускас сказав, що гроші в Snoras ходили по колу і збільшення статутного капіталу відбувалося за рахунок коштів самих вкладників. Це так?

— Почнемо з того, що пан Васіляускас, людина приблизно мого віку, був призначений керівником Банку Литви 16 квітня 2011 року…

— До чого тут дата його призначення?

— Поясню. До його призначення до керівника центрального банку республіки я міг потрапити за дзвінком, якщо людина не перебувала у відрядженні або на засіданні уряду. До пана Васіляускаса я потрапив лише 19 липня, хоча Snoras був найбільшою приватною банківською групою регіону. Тоді ж, 19-го числа, вдалося зустрітися з усім правлінням центробанку, але в досить дивній атмосфері.

— Що означає «дивній»?

— Зустріч була більше схожа на агресивний монолог, ніж на діалог.

Ми довго дискутували: чому банк такий, а не інший. Розмова також зайшла про те, що необхідно збільшувати капітал банку і незрозуміло, навіщо нам Snoro Media, якій належать 34 відсотки акцій у капіталі видавця найбільшої литовської газети Lietuvos rytas. Це була не розмова професіоналів, а наша спроба відбитися від нападів.

Моя реакція була дуже простою. З 2008 року, коли вибухнула криза по всій Європі, банк став вважатися бізнесом умовно. І якщо ви хочете його відібрати, зробіть це цивілізовано. Ми вам усе покажемо-розповімо, і я піду в футбол грати чи на машині кататися.

Що цікаво, на початку жовтня відбулася зустріч, де нам із Раймондасом Баранаускасом (колишній голова правління Snoras. — «Експерт») продовжили дозвіл на володіння банком.

— Опишіть хронологію: як відбувалася націоналізація Snoras, і де в цей момент перебували ви?

— Я перебував у Києві, оформлював угоду з купівлі двох банків у Південній Європі. До речі, ми їх так і не придбали. Напередодні того, що сталося, відбулася таємна нарада в литовській прокуратурі та супердемократичному литовському уряді. Наш арешт мав виглядати таким чином. У п'ятницю після наради в Банку Литви, де нам зареєстрували новий капітал на суму 55 мільйонів євро, ми з Баранаускасом мали відзначити це діло. Потім мій партнер за традицією проводжав мене до аеропорту. За планом мене мали «прийняти» на смузі в бізнес-джеті, затримавши екіпаж. Мають право затримати на 48 годин, відібравши телефони.

Після цього нас мали доставити до якогось місця за 60 кілометрів від Вільнюса, де розташована найжахливіша в'язниця, яку тільки можна знайти на території колишнього СРСР, — Укмерге.

— З якою метою?

— Щоб до понеділка ми були не в дуже доброму морально-технічному стані й підписали б усе.

— Отже, план зірвався. Що ж сталося насправді?

— Дуже обізнана медійна група Lietuvos rytas, що належала нам, за своїми каналами дізналася про те, що задумала влада. У середу, 16 листопада, газета на першій шпальті опублікувала матеріал із докладним описом цього плану. До слова, Lietuvos rytas із накладом 220 тисяч за населення три мільйони осіб дуже хотіли купити собі консерватори, оскільки вплив газети на громадську думку колосальний.

— Вас не здивувало, що ваш власний медійний актив опублікував текст про власника, та ще й із таким сюжетом?

— Я спочатку не повірив. Зателефонував головреду і накричав на нього, що зробив марно. У день виходу статті ми були в контакті з хлопцями з литовської влади. Генеральна прокуратура, центробанк та адміністрація президента випустили спростування, проте вже наступного дня, 17 листопада, об 11 годині ранку ці хлопці націоналізували банк. У них просто здали нерви у зв'язку з галасом, тому план не спрацював.

Сьогодні ми оскаржуємо всю цю справу в судах, вони намагаються оскаржувати зворотне. Я готуюся до цивільного позову проти Литви як громадянин Росії.

Сказ про недобудови

— Є версія, що банк свідомо готувався до банкрутства, і що забезпечення активів здійснювалося за рахунок недобудованих об'єктів нерухомості в Москві.

— Ні, на нас постійно чинився тиск із приводу фінансування російських компаній, були відповідні приписи, які забороняли нам це робити. Загальний ризик на Росію не перевищував 10–13 відсотків кредитного портфеля.

— І все ж чи не було це аферою, затіяною спільно з Сергієм Полонським, власником збанкрутілої Mirax Group (тепер — група компаній Nazvanie.Net)? Подейкують, що один із вас замінив у Snoras фіктивні активи на високоліквідні недобудови в Москві, що належали Mirax. А другий таким чином вивів за кордон значну частину свого капіталу, що складається з грошей ошуканих російських пайовиків і кредиторів. Прокоментуйте, будь ласка.

— Та ні, все добудовано. Недобудову в Росії не можна заставити, оскільки має бути свідоцтво, реєстрація об'єкта. Нехай у балансі (що поширено в українській банківській практиці) є якісь майданчики, їх у Литві не можна класифікувати як заставу. Необхідне свідоцтво про іпотеку, а для цього об'єкт незавершеного чи завершеного будівництва повинен мати свідоцтво про реєстрацію.

Що стосується Mirax Group, то з 75-мільйонного кредиту Mirax погасив три чверті. Оскільки Сергій Полонський є моїм добрим приятелем і не підлий, як багато інших знайомих, він свої зобов'язання чітко виконує.

Ну і головне: активи групи були в тисячу разів більші, ніж кредит Полонського. Заставою були приміщення, які були в сто разів дорожчі, — у вежі «Федерація». За рахунок продажу цих приміщень Mirax більшу частину цих кредитів і погасив. І друга частина застави — комплекс «Золоті ключі-2».

До того ж більшість російських позичальників, як і раніше, обслуговують свої кредити в нормальному режимі. Тож брешуть. Як брешуть про мої дорогі тачки та квартири у Вільнюсі. У мене там ніколи не було квартири. Я завжди жив у готелі, і жодна людина в литовській столиці не скаже, що я їздив на дорогих авто. У мене була лише одна машина, на якій катається адміністратор, — Bentley 2002 року випуску. Баранаускас їздив на Mercedes такого ж віку.

— Це той автомобіль, у якому їхала його дружина, коли її на трасі висадили литовські правоохоронці та відібрали машину?

— Так, той.

— Ваші опоненти стверджують, що ви будували бізнес за принципом піраміди, що гроші запозичувалися шляхом кредитування технічних фірм-одноденок під нічим не забезпечені застави, найчастіше «сміттєві» цінні папери. А в разі, якщо виникали проблеми, прогалини одного банку затикалися за рахунок коштів іншого.

— Це неправда. У Литві таке неможливе суто технічно. У цій країні є центральна база виданих кредитів, і до неї автоматично потрапляє будь-яка позика, яку ви видаєте. Таким чином, банк перебуває в стані суцільної перевірки. А оскільки керівник банківського нагляду, пан Рамонас, був дуже розумною і в хорошому сенсі злою людиною — що в Литві, що в Латвії нереально видати кредит компанії-одноденці.

Люди кажуть, що я вкрав гроші зі свого ж банку, який будував десять років, і тепер чомусь сиджу в Англії. Це означає, що мене не до в'язниці треба садити, а до психушки. Якщо я реально вкрав мільярд, то перший варіант: я до цього готувався. А другий: це означає, я мав би зараз сидіти не в Англії, а в Російській Федерації, звідки не видають своїх громадян. Або лежати десь на пляжі в Латинській Америці з коктейлем мохіто в руках.

— Відомо, що в Snoras були великі російські клієнти — структури, пов'язані з Сулейманом Керімовим, Олегом Дерипаскою. Хто з українських бізнесменів обслуговувався в литовському банку, і як із ними справи?

— У Snoras був один мільйон клієнтів, 900 тисяч активних емітованих карток, тому скільки й яких клієнтів обслуговувалося в Snoras з України чи іншої країни я поняття не маю.

— Гаразд, великих-то клієнтів ви напевно знали в обличчя…

— З великих українських клієнтів нікого назвати не можу. У вас в Україні навіть немає компаній такого розміру, які могли б обслуговуватися в цьому банку. До того ж у великих українських груп є свої кредитні установи.

— Банкрутство Snoras нагадує крах Parex banka, але латвійський банк «ліг» у кризові дні і його власники не сидять у в'язниці. А з вами ситуація інша. Чому?

— А мене це найбільше й дивує! Я знаю власників Parex banka, вони абсолютно не винні в тому, що сталося. Така була ситуація на ринку. Латвійський уряд у тому випадку повівся цивілізовано й коректно. Так, люди втратили бізнес, але так склалося. При цьому банк було розділено, врятовано, і можна сперечатися вже на тему: професійно це було зроблено чи ні?

У нашій ситуації нас розорили. Крім того, наче слони в посудній крамниці, розтягли всю решту групи. А тепер ось хочуть посадити.

— А садити-то навіщо, якщо нічого не залишилося?

— Щоб сховати кінці у воду. У групи була вартість, і її легко довести. Структура Zolfo Cooper (консалтингова компанія — тимчасовий адміністратор у Snoras після націоналізації. — «Експерт») — компанія нізвідки, яка вже отримала сотню мільйонів доларів за свою роботу. Я добре знаю цей світ, що б не говорив Cooper і його поплічники. Якщо до вас у двері постукав адміністратор, це кінець. Адміністратора хвилює лише одне: як вас кинути подалі й щось із цього отримати собі.

Велика політика

— У цій історії ви себе ким почуваєте: невдалим фінансистом, жертвою кризи, лузером політичних інтриг, недалекоглядним експатом, який інвестував не в ту країну?

— ЛОХом. Ця абревіатура народилася за часів непу і розшифровується як «особа, обікрадена хуліганами». Розумію, чому вони хочуть нас посадити: знають, що ми з Баранаускасом боротимемося й надалі. При цьому боротьба зі мною коштує вже значно дорожче, ніж можливість із мене щось отримати.

— Назвіть порядок цифр. Нещодавно на прохання адміністратора Snoras англійський суд дав вказівку арештувати ваше майно на суму 492 мільйони євро.

— Вони брешуть. Компанія Zolfo Cooper подала позов на півмільярда, жодних активів немає. Через їхні неотесані дії було знищено ту вартість у півмільярда і більше. Зараз це не коштує нічого або ж має від'ємну вартість. Через їхні грубі дії ми втратили Конверсбанк, Banco Transatlantico в Панамі та Домініці, Байкалінвестбанк і банк «Єнісей» у Росії, контроль в Інвестбанку тощо. Ми були змушені продати невеликий банк у Панамі за три копійки, щоб туди не ввійшла інтервенція.

— «За три копійки» — це за скільки?

— За срібний долар. У мене навіть є договір. Там же живі люди працюють. Мені цим банком уже не володіти, а в них був би головний біль.

Чому я почуваюся дурнем? Мені треба було думати: адже я ж росіянин!

— І що це означає?

— Для Литви я — уособлення тієї самої «руки Кремля», яку досі ніхто не бачив, але з якою всі активно продовжують боротися. Так, коли у вас у країні громадянин Росії володіє найбільшою фінансово-промисловою групою з великою кількістю грошей, це, мабуть, небезпечно.

— Наскільки великою?

— У групі було сім із лишком мільярдів активів. Крім того, ми контролювали медійний ресурс не лише в Литві, а й у Латвії (зокрема, газету «Телеграф»).

Lietuvos rytas — медійний ресурс номер один у Литві. До нього завжди ставилися з пієтетом, і власники ніколи не втручалися в роботу редакції, не цензурували й не вказували, що і як писати.

Один із чиновників литовського уряду одного разу сказав мені: «Слухай, rytas дуже погано пише про Далю, вона скаженіє. Зробіть так, щоб журналісти цього не робили». Я здивувався й відповів, що зробити цього не можу, ми ж не в СРСР.

До речі, про це мало хто говорить, Грибаускайте закінчила Вищу партійну школу і ще 1992-го викладала історію КПРС. Її батько був керівником кадрового підрозділу КДБ Литви.

А одного разу вона прокинулася й заявила, що Snoras узагалі не литовський, а російський банк. У такі питання взагалі-то слід було вникати, з огляду на те, що Snoras був восьмим за величиною платником податків у країні.

— Як змінилася редакційна політика медійної групи після її націоналізації?

— Не знайдете жодної замітки навіть із натяком на те, що Грибаускайте — погана.

Вікінги в міському банку

— Як ви маєте намір провчити чинний менеджмент українського CityCommerce Bank, який, за вашими словами, відібрав у вас банк разом із грошима, що належали вам і вашій родині?

— На жаль, суди за грошима, які були в банку, ми програємо. Програш за беззаконням.

— Це як?

«Convers Group оцінювалася в суму до двох мільярдів доларів. Усі банки та інші спортивно-медійні активи належали мені напряму, тобто це були мої гроші, що лежать не у вигляді депозиту, а у вигляді капіталу. Усе це втрачено»

— Рішення судів за нашими вкладами були винесені заздалегідь. Ідеться про 13,2 мільйона євро — гроші, які належали моїй родині та моєму партнерові. Тумовс просто підробив документи й украв ці гроші з банку, а суд уже за фактом проведення експертизи ухвалив «правильне» рішення. І зрозуміло чому. Один із раптових акціонерів Андрій Стрижак — син Андрія Стрижака-старшого, який у вашій країні є суддею Конституційного суду.

— Ви стверджуєте, що Стрижак, Тумовс і Вадим Котович — чинні акціонери та менеджери банку, скориставшись ситуацією навколо банку Snoras, переписали його на себе. За вашими словами, вони запропонували вам залишити довіреність для переоформлення власності на 11 фізичних осіб, щоб захистити актив в Україні. Ви так і вчинили. Водночас Рейніс Тумовс в інтерв'ю «Експерту» стверджує, що ви ще торік продали банк. Кому вірити?

— У мене на кожну дію є папірець. Справді, залишаючи Україну в стані афекту, я залишив довіреність. Зрештою банк за цією довіреністю було переписано не на моїх, а на зовсім чужих мені людей. Від продажу банку, за який я заплатив Олексієві Савченку (колишній голова правління та співвласник Конверсбанку, раніше Партнер-банк. — «Експерт») 22 мільйони доларів, я не отримав нічого.

— Як ви маєте намір повернути гроші?

— Ми люди цивілізовані, тому стріляти по них не будемо. Група адвокатів в Україні пише заяви та звернення до різних правоохоронних органів. Поки що — без толку. Очевидно, що угоди, які провели Стрижак і Тумовс з акціями банку за довіреністю, виглядають дуже дивно. І ще більш очевидно, що Стрижак, який має в судах величезний вплив, вибудував корупційні ланцюжки таким чином, що шанси виграти цю справу в мене мінімальні.

— Іншими словами, ви не робитимете нічого?

— Ну чому ж? У Convers Group в Україні були зобов'язання перед англійською материнською компанією. Відповідно, ми судитимемося з українською групою, яка зараз називається Global Financial Management Group, — це холдер «Конверса». Адже чим хороша Англія: тут є правосуддя і право. Ми виноситимемо рішення в цій країні з тим, щоб воно набуло чинності в Україні та суміжних країнах. Наприклад, є документи, які засвідчують, що Рейніс Тумовс особисто винен моїй офшорній компанії Vientine Overseas 4,7 мільйона євро.

— І що це дасть?

— Рішення суду заблокує кореспондентські рахунки Тумовса, обмежить його пересування світом. У європейських країнах злодіїв не люблять.

— Вибачте, але ваші дії схожі на мишачу метушню з мінімальним шансом на успіх. Ви так не вважаєте?

— Крім того, зараз англійські юристи розглядають економічну суть угоди, і якщо Тумовс запевняє, що купив банк за мільйон гривень, він має довести, що в мене з ним була угода про продаж фіноустанови за ці гроші.

— А раптом вона в нього є, що тоді?

— Ні, такої угоди не було. В Англії ж немає Стрижака, тому навіть якщо ці хлопці принесуть підроблену угоду, то в Лондоні буде призначено експертизу, яка миттєво виявить фальшивку. І ми швидко доведемо, що банк було вкрадено.

— Чи зберігаєте ви якийсь особистий контакт із колишніми партнерами? Ось якщо ви зараз зателефонуєте Тумовсу, що він вам скаже?

— Не візьме слухавку. Хочете, проведу експеримент і зателефоную?

— Хочу.

(Телефонує.)

— І?..

— Тумовс у Ризі: автовідповідач відповідає латиською, а його телефон вимкнений.

Він слухавку не візьме, ми вже намагалися розмовляти з ним, зі Столаром і Стрижаком. Стрижак просто підлий. Столар — типовий представник молодого покоління: дурний, безмежний, відчайдушний хлопець.

— А як він потрапив до лав акціонерів банку?

— Столар був клієнтом банку, причому я не сказав би, що якимось ключовим. Коли я залишив Стрижаку й Тумовсу довіреність, вони записали на нього частину акцій. Його привів Стрижак як перспективного клієнта. Столар займається тим, що здійснює постачання до Держрезерву України й викуповує з нього те, що ця структура розпродує. Мріє купити «Київхліб».

— Чим закінчилося ваше двостороннє спілкування?

— Остання зустріч, на якій були присутні Тумовс, Столар, Котович, мій батько й мій заступник, два адвокати з Москви та ще кілька шанованих панів, відбулася в Лондоні. Посварилися. Після цього колишні партнери надіслали електронною поштою ультимативну пропозицію про те, що віддадуть мені банк лише в тому разі, якщо ми заплатимо за нього близько 17 мільйонів євро.

— І що тоді?

— Тоді вони готові встати й піти. Якщо ж цього не станеться, і нам не вдається домовитися, то вони забирають собі банк і гроші в ньому. Що й сталося — такий ось український бізнес.

Та й взагалі, хто вестиме переговори з людиною, в якої в What's up висить заставкова картинка з шикарним статусом «Я не приймаю близько до серця те, що з легкістю посилаю в дупу» і картинка агресивного вікінга?

— Це вам, напевно, адресовано.

— Напевно. В Україні Тумовс — особистість відома, до нього є запитання щодо банкрутства Одеса-банку. Його тесть — прокурор Одеської області. Коли мої знайомі прихистили Тумовса, і той опинився в нас, він так само «акуратненько» зняв із дистанції цих же знайомих, цілком пристойних людей. Потім проробив такий самий трюк із нами. Згодом він «смикне» клієнтські гроші з City і житиме з ними десь в Італії.

— Навіщо ж ви зв'язалися й узяли на роботу людину, професійний досвід і біографію якої сьогодні так осуджуєте?

— Тумовс був рядовим менеджером. Він не був головою правління банку, а коли ми намагалися узгодити його кандидатуру з Національним банком, то регулятор відмовився це робити, попри спроби Тумовса через родичів і Стрижака вирішити це питання. Тумовс, треба віддати йому належне, має корисну рису характеру — вміння, як змія, втиратися в довіру.

Українська корупція 

— Чому, з вашої точки зору, Національний банк України виявляє мінімальний інтерес до цієї історії, якщо вона справді така, як ви її подаєте?

— Наші юристи спілкувалися і з головою Сергієм Арбузовим, і з його заступником Ігорем Соркіним. Нас там прийняли прихильно, поговорили, чогось пообіцяли й відправили восвояси. Таким ставленням до мене я не здивований. Їм же все одно: на фінансовий стан НБУ мій стан ніяк не впливає. Чому вони так пасивно поводяться щодо банку та колишніх його клієнтів, скажу одне: рівень корупції у вашій країні зашкалює. Інвестори натовпом біжать з України.

— Багато українських банкірів у неформальних бесідах скаржаться на корупцію в НБУ, але через острах проблем із регулятором публічно не розкривають ні схем, ні сум. Скільки коштують негласні послуги Нацбанку?

— У вас в Україні немає системи нагляду, і все можна купити як у супермаркеті. При цьому у вас дешевий Національний банк.

Свого часу ми проаналізували діяльність близько двадцяти банків. У Росії за таку діяльність ліцензії були б відкликані негайно. Те, що відбувається в CityCommerce Bank та подібних до нього фіноустановах, сьогодні в Росії чи Європі просто нереально.

— Скільки потрібно дати, щоб, наприклад, перевірка прийшла й пішла?

— До сотні тисяч доларів. У цих же межах — отримання якогось дозволу.

— У яку суму обійдеться отримання ліцензії?

— Ціна ліцензії на ведення банківської діяльності — п'ять-шість мільйонів доларів, при цьому «двійку» потрібно віддати в НБУ. Усе заноситься кешем.

— А рефінансування?

— Вартість за рефінансування закладена в ставці. Якщо офіційна ставка десять відсотків річних, а реальна ставка залучення на ринку — двадцять, то половину від десяти віддасте регулятору. Взагалі-то Національному банку України простіше було б повісити прейскурант на дверях центральної будівлі на вулиці Інститутській.

Київ—Лондон

Автор: Світлана Крюкова

Експерт, №37(362) 01 ЖОВТНЯ

http://www.expert.ua/articles/23/0/10639/

http://www.lesovod.org.ua/node/add/statyi

Автор: Ксенія Ляпіна, народний депутат України
Джерело: Експерт, №38(363) 08 ЖОВТНЯ