Куниці Поліського заповідника

Звірі з родини куницевих - соболь, куниця, колонок, норка, горностай, тхір, ласка, видра, борсук, росомаха та інші - невеликі, але дуже спритні, швидкі й хижі. Усього в країнах СНД мешкають 18 видів. Давайте познайомимося з одним із цікавих і найкрасивіших представників цієї родини – куницею.

У Поліському державному радіаційно-екологічному заповіднику трапляються два види куниць: кам'яна (Martes foina), або «білодушка», і лісова (M. martes), її ще називають «жовтодушка».

Кам'яна куниця

Лісова куниця

Перша часто оселяється на території відселених населених пунктів. Тут для неї райські умови: гарні сховища (багато старих, напівзруйнованих і зруйнованих споруд), занедбані, але плодоносні сади, велика кількість мишоподібних гризунів (кормові угіддя), відсутність чинника занепокоєння. Щільність звірка становить 2,3–4,3 особини на 1000 га площі.

Відселені села – біотопи кам'яної куниці

А ось лісова куниця мешкає на всій лісовій території заповідника. Щільність - 0,6–0,9 ос.\100 га, а чисельність – 79-100 одиниць.

Статура кам'яної куниці звичайна для свого роду, з видовженим стрункім тулубом і відносно короткими кінцівками. Хвіст досить довгий і пухнастий. Від лісової «родички» вона відрізняється формою та забарвленням шийної плями. У кам'яної куниці вона біла й роздвоєна, а також може сягати до передніх лап, тоді як у лісової - жовтувата й кругла. Проте в деяких азійських популяцій кам'яної куниці шийна пляма може повністю бути відсутня. Шерсть цих тварин пофарбована в сіро-бурі відтінки й досить жорстка. Іншими відмінностями від лісової куниці є світлий ніс і не вкриті шерстю ступні. Окрім того, кам'яна куниця дещо дрібніша, але важча за свого близького родича. Ці звірі досягають довжини тіла від 40 до 55 см, а довжина хвоста становить від 22 до 30 см. Вага кам'яної куниці коливається в межах від 1,1 до 2,3 кг.

Довжина тіла лісової куниці – від 45 до 58 см, довжина хвоста — від 16 до 28 см, а вага — від 0,8 до 1,8 кг. Самці в середньому на 30% важчі за самок. Шерсть у звірка пофарбована в каштановий або темно-коричневий колір. Зимове хутро довге й шовковисте, а влітку шерсть коротша й жорсткіша. Як у багатьох представників цього виду, тіло лісової куниці видовжене з відносно короткими лапками та волосяним покривом на ступнях. Хвіст порівняно довгий і пухнастий, і його функція полягає у збереженні рівноваги під час лазіння та стрибання. На голові розташовані трикутні, облямовані жовтою смужкою вуха, ніс на відміну від кам'яних куниць темний.

Узимку, проходячи дорогою вздовж відселених сіл, завжди можна побачити парні відбитки лапок звірка. За слідами на снігу іноді можна відшукати куницю, яка сховалася в дуплі дерева або на горищі будинку. Але часто вона, пробігши по снігу кілька десятків метрів, подальший шлях своєї ділянки здійснює верхи, по гілках. Тоді простежити за нею досить складно.

Сліди куниць добре описані А.М. Формозовим: «П'ятипалі відбитки лапок обох видів куниць за величиною та формою мають певну схожість зі слідами передніх лапок русака, але кінці відбитків у них затуплені, бо обидва середні пальці однакової довжини. Куниці пересуваються великими стрибками, на яких відбитки тісно зсунутих задніх лапок потрапляють у сліди передніх. Рідше вони то переносять, то недоносять одну із задніх лап…».

Підошви в лісової куниці взимку густо вкриті шерстю, а в кам'яної більш-менш голі. Тому по пороші або на м'якому ґрунті завжди можна точно впізнати сліди кам'яної куниці – у них чітко проглядаються подушечки пальців.

Лісові куниці значно більшою мірою мешканці дерев, ніж інші види куниць. Вони вміють добре лазити та стрибати, при цьому долаючи відстань до 4 метрів. Під час лазіння вони здатні розвертати свої ступні на 180 градусів.

Сховища створюють у своєму ареалі, переважно в дуплах, або ж використовують покинуті білячі споруди, а також гнізда хижих птахів. До цих сховищ вони віддаляються для відпочинку вдень, а в сутінках і вночі йдуть на пошуки здобичі.
У заповіднику, в садах закинутих сіл, коли рясно достигають ягоди й фрукти, завжди можна побачити кам'яну куницю. Потрібно лише вміти спостерігати й бути терплячим. Куниці надовго залишаються в садах і переключаються на ягідно-фруктову «дієту», хоча не проминуть нагоди урізноманітнити свій «стіл» мишоподібним гризуном, білочкою чи зайченям.

Одного разу я спостерігав полювання кам'яної куниці на зайця. Це сталося наприкінці травня 2010 року. Був полудень. Я тихо йшов колишньою вулицею відселеного села Бабчин, (територія Поліського державного радіаційно-екологічного заповідника). Часом я зупинявся, щоб послухати спів соловейка в старому саду або «чуфикання» тетеруків десь за соснячком. Уздовж дороги, ліворуч і праворуч, потопаючи в розрослій зелені, напівзруйновані та зруйновані старі будинки, сараї, прибудови. Було дуже спекотно, і допікала мошва. Раптом я почув удалині в кущах виснажене верещання якоїсь тварини. Мені здалося, що це голос переляканої білки. Але раптом, попереду мене ліворуч, метрів за 20, дорогу перебіг невеликий зайчик й шмигнув у високу траву, а слідом за ним – велика куниця.

Знову пролунало верещання і, мабуть, вирвавшись із пазурів куниці, зайченя знову вибігло на асфальтовану дорогу й помчало нею. Тут його, за кілька стрибків, і наздогнала куниця, схопила зубами за шию й почала різко мотати з боку на бік.

Коли зайченя затихло, вона понесла його в зубах у бік зарослого старого саду, де виднілися руїни будинку.

Ось і ще одна трагедія розігралася в природі, і ще одне життя обірвалося. Але такі її закони… Я встиг сфотографувати цей момент. Це була кам'яна куниця.

Були й інші зустрічі з куницею. Наприкінці лютого пробирався протоптаною кабанами в глибокому снігу стежкою, відбираючи проби їхніх екскрементів для гельмінтологічних досліджень. Стежка тяглася через поле, сосновий молодняк, мішаний ліс у діброву. Тут постійно годувалися кабани. Поруч із кабаняччою стежкою я помітив характерні здвоєні сліди куниці. Вони тяглися в бік діброви й обривалися біля підніжжя великого дуба. Подивився вгору на крону дерева, і в цей час сніг із гілок полетів мені в обличчя. Але я встиг побачити серед гілок куницю з яскраво-оранжевою плямою на горлі та пухнастим хвостом. Вона блискавкою перелетіла на сусіднє дерево, потім на інше й зникла в глибині лісу. І лише збиті шматочки кори, моху й грудочки снігу лишилися після неї. Мабуть, лісова куниця шукала дупло для свого сховища, але я випадково її сполохав.

Якось улітку я пробирався зарослою травою лісовою дорогою. Ліворуч тягся старий соснячок, праворуч – листяний ліс, де росли дички груш і яблунь. Раптом на вершині дуже високої дикої груші я помітив лісову куницю. Але й вона помітила мене. Не встиг я підняти фотоапарат, як ця красуня з великої висоти стрибнула вниз. Вона падала, розставивши лапи й балансуючи хвостом, як темно-коричнева ганчірка, і лише легкий шерех у траві вказав на благополучне приземлення звірка, і знову – тиша. Висота була десь близько 4 метрів. Ось така лісова акробатка!

Куниці дуже люблять ягоди чорниці та плоди горобини. Узимку біля горобини завжди можна знайти їхні сліди. Її ягоди мають глистогінні властивості, і звірки їх охоче поїдають.

У заповіднику для куниць досить сприятливі умови мешкання, і можна сподіватися, що чисельність їх найближчим часом зросте. «Врожайні» на куницю роки повторюються через кілька років. Зазвичай це відзначається наступного року після достатку мишоподібних гризунів, а зниження – наступного року після «неврожайного» на мишей року. Що свідчить про те, що мишоподібні гризуни для куниць є найважливішим об'єктом живлення.
Деякі любителі тварин тримали куниць у себе вдома (Є.П. Спангенберг). Куниці, що утримуються в неволі, поводяться по-різному. Одні бувають ласкаві до людини, інші – байдужі або агресивні, треті – дуже полохливі, з ними бувають нервові напади, що супроводжуються судомами, конвульсіями, і звірки затихають без рухів. Через деякий час напад минає, але може настати й смерть.

У куниць паразитують численні види паразитичних червів: цестоди (Sparganum spirometra erinacei, Tenia mustelae, Mesocestoides lineatus); трематоди (Euparyphium melis); нематоди (Capillaria mucronata, Capillaria putorii, Capillaria mustelorum, Thominx aerophilus, Trichinella spiralis, Crenosoma vulpis, Molineus patens, Ascaris columnaris; колючоголові (Centrorhynchus sp). Найнебезпечніші Filaroides martis (паразитують у легенях) і Skrjabingylus petrowi – яскраво-червоного кольору, до 4 см (паразитують у лобових пазухах, викликаючи стоншення лобових кісток, і можуть призвести до загибелі). На фотографіях подано деякі види гельмінтів куниці.

Так, у кишечнику прижилися алярії та еупарифіуми.

Алярії

Еупарифіуми

У підшкірній клітковині – спаргануми, у м'язах – трихінели.

Спаргануми

Трихінели

Фото автора