Глобальний виклик Китаю

Прапор над супермаркетом у Шанхаї підкреслює: комерція і комунізм — єдині

Сьогоднішній Китай — світовий лідер останніх 30 років за темпами зростання промислового та фінансового потенціалу, власник другої за величиною економіки у світі, перетворився на найбільшого світового експортера, кредитора, споживача сировинних ресурсів, державу з найбільшими золотовалютними резервами (ЗВР), майбутньою світовою резервною валютою, з найбільшими населенням і армією у світі.

Зараз КНР — на рубежі зміни влади, її передачі від четвертого покоління керівників Компартії Китаю до п'ятого. Як очікується, це станеться на XVIII з'їзді КПК у листопаді цього року: нинішнього президента Ху Цзіньтао змінить його заступник Сі Цзіньпін, а прем'єр-міністра Вень Цзябао — його заступник Лі Кецян.

Загалом поточний рік — період значних змін у світі, які торкнуться половини населення планети. Президентські вибори, окрім Росії, Індії та Франції, пройдуть у Китаї, США та низці інших країн, що може значно відбитися на ситуації в цих державах і призвести до нової розстановки сил у глобальному масштабі. Великий вплив на цей процес матиме подальше зростання Китаю, чиї амбіції та претензії на світове лідерство підтверджуються не лише економічною та фінансовою, а й дедалі більшою політичною та військовою міццю країни.

Економіка

Азія стає віссю глобальних геополітичних змін. Сюди змістився економічний і фінансовий центр світу, тут перебувають три з п'яти світових лідерів за обсягом ВВП — Китай, Японія та Індія, а також шість із дев'яти ядерних країн світу. Надалі позиції цього регіону лише зміцнюватимуться: як вважають аналітики, частка Азії у світовій економіці у 2030 р. може зрости до 65%, тоді як у 2009-му становила 34%. При цьому провідною силою регіонального розвитку виступає Китай, чия економіка залишається однією з найшвидше зростаючих у світі.

Усього за 9 років цій державі вдалося подвоїти реальний дохід на душу населення, тоді як США й Англії в процесі індустріалізації в ХIХ ст. для цього знадобилося пів століття. За оцінками експертів, за нинішніх темпів КНР у 2018 р. стане найбільшою економікою світу, обігнавши США, а китайський юань доповнить американський долар у світовій торгівлі та як резервна валюта. За темпами накопичення капіталу Китай уже випереджає Сполучені Штати. Як очікується, у 2025 р. він випускатиме 25% продукції, що виробляється у світі.

Сьогоднішній рівень економічного розвитку КНР характеризується такими показниками: обсяг ВВП — 11,3 трлн дол. (за паритетом купівельної спроможності (ПКС)); зростання ВВП — 9,2%; ЗВР країни — 3,2 трлн дол.; внутрішні резерви — 2 трлн дол.; обсяг зовнішньої торгівлі — 3,6 трлн дол. (експорт та імпорт — 1,9 і 1,7 трлн дол.); іноземні інвестиції — 1,2 трлн дол.; китайські капіталовкладення за кордоном — 376 млрд дол.; держборг — 19% ВВП; інфляція — 5,4%; дохід на душу населення — 8,4 тис. дол. на рік (ПКС); економічно активне населення — 948 млн осіб (за чисельності населення 1,35 млрд); рівень міського безробіття — 4,1%; основні галузі (%): промисловість (47,7), сфера послуг (40,5), сільське господарство (11,8).

Обсяг продажів на внутрішньому ринку, щороку зростаючи на 16%, у 2011-му перевищив 1,7 трлн дол.

Китай став другим у світі за величиною споживачем предметів розкоші та діамантів. Імпорт золота до КНР лише за 2010 р. збільшився в 5 разів, досягнувши 650 т, що становить 25% світового виробництва. При цьому Пекін планує найближчими роками придбати ще понад 5000 т золота на світовому ринку.

У 2011 р. Гонконг посів перше місце в рейтингу фінансових ринків світу, потіснивши при цьому лідерів минулого року — США й Англію, а три провідні китайські банки увійшли до п'ятірки найбільших у світі за рівнем ринкової капіталізації. Останніми роками КНР надає більше кредитів країнам третього світу, ніж Світовий банк.

Піднебесна випереджає всі інші країни за обсягом виробництва понад 100 видів продукції, будучи найбільшим виробником суден, автомобілів, мотоциклів, телевізорів, персональних комп'ютерів, мобільних телефонів, годинників і фотоапаратів, а також сталі, коксу та чавуну, алюмінію, цинку, олова, нікелю тощо. Тут найбільші у світі поголів'я птиці, свиней, овець, кіз, коней і яків.

Країна лідирує з експорту рідкісноземельних металів. Із загальної кількості цих елементів, що споживаються у світі, понад 90% вироблено тут. У 2010-му Китай обігнав США за випуском продукції обробної промисловості (відповідно 19,8 і 19,4% світового виробництва).

Зростання виробничого сектору в КНР у 2008—2010 рр. становило в середньому 20,2% на рік, тоді як у США — 1,8%, Японії — 4,2%.

Протягом останніх 32 років китайська економіка продемонструвала небачені за світовими мірками середньорічні темпи зростання — 10%. Це сприяло підвищенню добробуту населення, значному збільшенню частки середнього класу. Чисельність громадян із річним доходом понад 17 тис. дол. перевищує сьогодні 100 млн, а 625 млн забули про злидні. За кількістю мільйонерів (понад 1 млн) країна посідає друге місце у світі (після США), а кількість мільярдерів у 2010 р. порівняно з 2009-м збільшилася вдвічі: зі 130 до 271. Проте водночас нижче межі бідності (1 дол. на день) живуть 128 млн осіб, а мільйони робітників і селян на заході Китаю заробляють лише по 50—100 дол. на місяць. Середня тривалість життя з 1981-го по 2009 р. піднялася з 68 до 73,5 року.

Китайська модель довела свою ефективність і результативність, зберігши високі темпи зростання навіть під час світової кризи. Що стосується економічного ладу, то тут говорять про «будівництво соціалізму з китайською специфікою», проте близько 70% ВВП країни забезпечується приватними підприємствами. Водночас практично всі основні галузі промисловості та банки — під контролем держави. Причому ступінь такого контролю варіюється від повного володіння енергетичними та телекомунікаційними підприємствами, секторальної участі в авіаційній і суднобудівній галузях, а також у сфері страхування, транспорту та ЗМІ до часткового контролю в машинобудуванні, металургії, будівництві та розвитку інформаційних технологій.

Проводячи структурні зміни, КНР трансформує економічну систему, заохочує імпорт технологій, що дозволяють розвивати такі провідні сектори економіки, як виробництво програмного забезпечення, нових матеріалів, телекомунікаційна індустрія та біотехнології; удосконалює систему освіти, стимулює навчання студентів за кордоном. Для створення сучасних високотехнологічних виробництв облаштована своя «Силіконова долина». Країна збільшує частку внутрішнього ринку та переходить на випуск продукції з більшою доданою вартістю. Бюджетні субсидії існують тут лише в банківському секторі, енергетиці та сільському господарстві.

Значно змінилася державна система управління економікою та перерозподілу ресурсів. Немає більше ні галузевих балансів, ні обов'язкових планів. Навіть великі інвестиційні галузеві проєкти тепер не підлягають погодженню ні на центральному, ні на місцевому рівні. П'ятирічний план окреслює лише загальні параметри макроекономіки. Посилилися критерії оцінки діяльності держпідприємств: збиткове виробництво одразу підлягає закриттю та продажу. Лише в 1996—2001 рр. було закрито десятки тисяч ДП, при цьому звільнено 30 млн робітників і службовців.

Важливу роль відіграли вільні економічні зони. Нині в КНР діють 4 спеціальні економічні зони, 14 ЗВТ, 53 зони високих і нових технологій, понад 70 науково-технічних — для фахівців, які отримали освіту за кордоном, і 38 зон переробки продукції, орієнтованої на експорт.

Енергетична безпека

Бурхливе економічне зростання зумовлює дедалі більшу критичну залежність Китаю від імпорту енергоносіїв, металів і стратегічної сировини. Це двосторонній процес: КНР своєю чергою дедалі відчутніше впливає на світові ринки енергоресурсів і енергетичну політику інших країн. При цьому забезпечення країни енергоносіями та металами стає для неї питанням національної безпеки. Уже сьогодні тут потрібно 46% вугілля, що видобувається у світі, 25% заліза, цинку, сталі, свинцю, міді та алюмінію, 15% урану, 10% нафти. Китай — найбільший споживач електроенергії. А в 2020-му на його частку припадатиме 22% глобального споживання.

Вирішуючи проблему енергетичної безпеки, Пекін робить наголос на диверсифікації джерел постачання: сюди постачаються енергоносії з 35 країн Близького Сходу, Африки, Середньої Азії, Південної Америки, а також із Росії. Китай і сам — великий видобувач нафти (170 млн т на рік, 38% внутрішніх потреб — 5-е місце у світі). За прогнозними оцінками, у 2020 р. обсяг споживання нафти тут досягне 450 млн т, а в 2025-му — 710 млн т.

У зв'язку з цим для Китаю важливе завдання забезпечити вільний доступ до світових морських шляхів для постачання сировинних ресурсів уздовж азіатського материка через стратегічні Ормузьку (20%) і Малаккську (80%) протоки. Особливе занепокоєння в лідерів країни викликає постійна присутність у цих районах авіаносних ударних груп США, які в разі загострення міжнародної обстановки або погіршення американо-китайських відносин можуть закрити ці протоки для суден КНР. У разі такої блокади Китай за тиждень вичерпав би запаси енергоресурсів. Крім того, якщо сьогодні КНР платить за імпортну нафту 500 млн дол. на день, то в разі тривалого конфлікту ціна може зрости в кілька разів, а це призвело б до кризових явищ в економіці країни.

Щоб запобігти цьому, Пекін реалізує стратегію «нитки перлів», що передбачає формування зони китайського впливу в Індійському океані. Її основні завдання — збудувати порти вздовж ключових маршрутів руху китайських нафтотанкерів — від Пакистану до М'янми та забезпечити безпеку постачання енергоресурсів до Китаю та його проникнення на ринки країн регіону. Також активно ведуться пошук і прокладання альтернативних сировинних маршрутів, що проходять через безпечні сухопутні транзитні коридори.

У сільському господарстві КНР зайнято 49% населення. Виробництво зернових торік перевищило 571 млн т. Підвищення врожайності тут досягають здебільшого за рахунок використання генномодифікованих культур (площа, яку вони займають, дорівнює території Франції) і великої кількості хімікатів. Використання хімічних добрив тут у 2,5 раза вище, ніж у середньому у світі. Більшість орних земель, окрім хімікатів, забруднені ще й зливом промислових і міських відходів. Відчуваючи гостру нестачу родючих земель усередині країни, КНР активно скуповує їх або бере в оренду за кордоном — в Африці, Середній Азії, Південній Америці, а також у Росії.

Для економічного розвитку широко залучаються іноземні інвестиції, їхній обсяг за останні 10 років перевищив 700 млрд дол. Кількість підприємств за участі іноземного капіталу досягла 450 тис., їхній статутний капітал — 1,7 трлн дол., частка в китайському експорті — 55%. Іноземні фірми відкрили тут понад 1400 науково-дослідних центрів. Особливу увагу КНР приділяє здобуттю в межах співробітництва передових іноземних технологій.

Якщо донедавна вплив бурхливо зростаючої китайської промисловості на світову економіку виражався в заповненні світового ринку дешевою продукцією, а також у купівлі сировини та енергоносіїв, то сьогодні КНР випускає високотехнологічну продукцію, купує іноземні активи, технології та зарубіжні борги різних рівнів. А також виступає активним кредитором по всьому світу, широко надаючи позики на державному та приватному рівнях. З проханнями про фінансову підтримку до неї звертаються, зокрема, і найбільші міжнародні організації, і окремі країни.

У зв'язку з наявністю величезних ЗВР, здебільшого номінованих у доларах США, Пекін усіляко прагне усунути однобічну залежність від американської валюти з огляду на її нестабільність і світову фінансову кризу, що триває. У ситуації, що склалася, КНР робить ставку на купівлю сировини, яка ще не перебуває в обігу. Такі операції не впливають на курс долара та котирування сировини. Надаючи кредити на 10—25 років під гарантії постачання сировини в довгостроковій перспективі, Пекін поступово позбувається доларової залежності та пов'язаних із нею негативних наслідків. Обсяг коштів, виданих ним у межах програми «кредити в обмін на ресурси», перевищив 200 млрд дол.

Основою успіху китайської економіки, що перетворилася на світовий «виробничий цех», стали дешева робоча сила, державні та іноземні інвестиції, технологічні інновації, ефективна інфраструктура та інтегрований у глобальну ринкову систему механізм виробництва та реалізації продукції. Але сприятливі умови поступово сходять нанівець зі зростанням вартості праці, ресурсів і транспортування товарів. Це спонукає керівництво КНР шукати нові стимули. Крім того, розвиток китайської економіки ускладнюють такі проблеми:

— величезні борги муніципальної та провінційної влади КНР (1,5 трлн дол.), гостра нестача оборотних коштів у середніх і малих підприємств, змушених позичати їх на чорному ринку під високі відсотки;

— перегрів на ринку нерухомості, внаслідок чого в Китаї з'являється дедалі більше «міст-привидів», де ніхто не живе, що чревате спадом фінансової бульбашки на ринку житла, різким зростанням кількості дефолтних кредитів і створенням кризових передумов в економіці;

— захоплення земельних ділянок у сільській місцевості, внаслідок чого 75 млн селян втратили землю та роботу;

— низька продуктивність праці китайських працівників (американський робітник у 4 рази продуктивніший за китайського);

— втрата такої конкурентної переваги на світовому ринку, як низькі витрати на виробництво продукції, у міру вирівнювання життєвого рівня населення країни.

Одним із варіантів вирішення економічних проблем може стати збільшення внутрішнього попиту, що становить зараз 33% від ВНП, нарощування виробництва товарів з високою доданою вартістю. Китай здатний забезпечити стійке економічне зростання й надалі, нехай із нижчими темпами. Рушійними силами його розвитку слугуватимуть величезні людські ресурси, високі темпи інвестицій, підвищення продуктивності праці та відкритість економіки для міжнародної торгівлі, інноваційних проєктів і технологій.

Наука і техніка

Розвиток науки, інноваційних технологій і створення наукомісткої продукції — предмет постійної уваги китайського керівництва. Зокрема, фінансування НДДКР у 2011—2015 рр. зросте з 1,5 до 2,5% ВВП, при цьому на розвиток передових технологій виділять 1,5 трлн дол. Кількість наукових співробітників у країні збільшилася за останні 15 років утричі — до 1,5 млн (США — 1,4 млн, ЄС — 1,3 млн), кількість випускників вишів за останні п'ять років — майже вдвічі (з 3,4 до 6,3 млн).

Серед світових наукових досліджень, проведених за останні п'ять років, на частку Китаю припадає 8,4%. За обсягом фінансування НДДКР — 141 млрд дол. (12,3% до рівня 2010 р.) — він посідає друге місце у світі після Сполучених Штатів (395 млрд дол., тобто 34%). Торік став світовим лідером за кількістю заявок на отримання патентів, обігнавши Японію та США.

За даними Світового банку, на КНР припадає 21% експорту високотехнологічної продукції у світі (для порівняння: США — 13%). За застосуванням «зелених технологій» вона вийшла на перше місце.

До 2020 р. Китай планує за рахунок розвитку власних новітніх технологій знизити з 50 до 30% ступінь залежності від зарубіжних технологій. Він більше не згоден задовольнятися роллю світового «виробничого цеху» і твердо має намір замінити нинішню економічну модель «зроблено в Китаї» на нову: «винайдено в Китаї».

Тут успішно працюють програми фінансування стартапів і стимулювання вчених, створено комплекс наукових парків, у яких розташовані тисячі високотехнологічних підприємств. До програми інноваційних розробок включені й університети, серед численних випускників яких чимало спеціалізуються в галузях, непопулярних на Заході, таких як гірничодобувна промисловість і важке машинобудування.

Активно розвиває КНР свою програму освоєння космосу: якщо в 2006—2010 рр. було запущено 69 супутників, то в 2011—2015-му заплановано здійснити 100 пусків космічних апаратів. У країні три космодроми — Шуанчензи, Учжай, Сичан; у 2013 р. завершиться будівництво четвертого — Веньчан на острові Хайнань.

Цього року заплановано запуск місяцехода на супутник нашої планети, на 2017-й намічено збір і доставку на Землю місячного ґрунту за допомогою автоматичного апарата. У листопаді минулого року Китай здійснив стикування своїх супутників на космічній орбіті. До 2020 р. буде створено орбітальну космічну станцію.

У 2015 р. на КНР, згідно з планами, припадатиме 15% міжнародних комерційних запусків і 10% світових продажів космічних апаратів. Із минулого року в країні є своя система глобального позиціонування — «Бейдоу».

Зовнішня торгівля та інвестиції

Завдяки експортному буму, безперервному припливу іноземного капіталу та керованому валютному курсу Китай став власником найбільших резервів іноземної валюти у світі. Його ЗВР забезпечують як проведення великих перетворень усередині країни, так і реалізацію масштабної програми інвестицій по всьому світу. Торік загальний обсяг китайських інвестицій у 177 зарубіжних країнах становив 376,7 млрд дол.

Найбільші одержувачі китайських інвестицій — Австралія (38,4 млрд дол.); США (30,5); Бразилія (18,6); Іран (17,1); Нігерія (15,4); Аргентина (14); Індонезія (13,5); Саудівська Аравія (11,8); Казахстан (11,5); Канада (11) та ін. На частку України припадає 0,21 млрд дол.

За оцінками аналітиків, до 2020 р. китайським інвесторам належатимуть іноземні активи на суму 1 трлн дол. Крім того, КНР — власник великих пакетів боргових зобов'язань США, Іспанії, Італії, Греції, Португалії, Угорщини та ін.

Китай став активним експортером капіталу. При цьому стратегічними цілями його зовнішньоекономічної політики «глобального просування» виступають диверсифікація капіталовкладень, купівля іноземних компаній, цінних паперів, активів, земель для виробництва сільгосппродукції, а також сировинних ресурсів.

Швидко зростає експорт робочої сили. У 2011 р. за кордоном працювало близько 800 тис. громадян КНР (вартість контрактів перевищила 35 млрд дол.). Їх можна зустріти у 180 державах світу. До числа основних споживачів китайської праці входять Японія, Сінгапур, Південна Корея, США, Росія, Ізраїль, ОАЕ та Йорданія. Водночас у різних точках земної кулі діють понад 10 тис. китайських компаній. На належних їм підприємствах у країнах, що розвиваються, ці фірми встановлюють свої соціальні стандарти: низькі зарплати та важкі умови праці.

Обсяг зовнішньої торгівлі КНР торік порівняно з 2010-м зріс на 22% — до 3,64 трлн дол. На Китай припадає 14% світового експорту промислової продукції, при цьому за структурою його експорт на 42% перетинається з американським і на 46% — з європейським.

Основні споживачі китайських товарів — США (21,4%), Японія (11%), Південна Корея (4,6%), Німеччина (4,3%), а найбільші постачальники до Китаю — Японія (15,2%), Південна Корея (11,6%), Тайвань (11,2%), США (7,4%) і Німеччина (4,6%). Найменш розвиненим країнам світу КНР надає режим безмитного доступу їхніх товарів на китайський ринок.

За останні 10 років Китай помітно змінив структуру свого експорту: частка високотехнологічних товарів у ньому досягла 40%. Зовнішньоторговельна експансія Пекіна ставить питання про перерозподіл значних фінансових коштів і товарів на світових ринках. Наприклад, експортний обсяг цивільного суднобудування у 2010 р. становив 124 млрд дол., при цьому Китай за три роки вдвічі збільшив свою частку на цьому ринку — з 14,4% у 2007-му до 28,4% у 2010-му. За останні 10 років КНР подвоїла продажі зброї, ставши шостим найбільшим її експортером у світі. Аналогічна картина й на інших ринках, де всього за три роки частка китайських виробників збільшилася в 1,5—2 раза.

Китай готує ґрунт для інтернаціоналізації своєї валюти через двосторонні угоди з іноземними державами, компаніями та фінансовими центрами. Зокрема, заохочує використання юаня в міжнародній торгівлі, своп-угодах між центральними банками, як депозитів банків і емісії облігацій. Це дозволяє Пекіну знизити свою залежність від долара США та підвищити значущість юаня, який уже прийнятий як одна з форм оплати в Пакистані, Таїланді, Монголії та В'єтнамі. Народний банк КНР підписав угоди про взаємні розрахунки та платежі в національних валютах із центральними банками 12 країн, зокрема України, Росії, Білорусі, Японії.

Сьогодні обсяги обороту юаня у світі зросли до 11% торгового обороту доларових ринків. Пекін висловив бажання, щоб до 2015 р. юань був включений до кошика основних валют Світового банку, що визначають вартість спеціальних прав запозичення* (СПЗ). Пекін також запропонував на базі СПЗ створити світову резервну валюту, яка могла б замінити в цій якості американський долар.

__________________________________
*Спеціальні права запозичення — форма міжнародних грошей, створена МВФ; їхня вартість визначається як середньозважена різних конвертованих валют.

Армія

Китайська армія відчуває нерозривний зв'язок із рідною землею

Керівництво країни ніколи не шкодувало коштів на Народно-визвольну армію Китаю (НВАК), потребуючи її підтримки та утримуючи військових поза політикою в обмін на мільярди юанів. За останні 15 років на оборонні цілі витрачено понад 1 трлн дол. Військовий бюджет Китаю (143 млрд дол.) поступається лише американському (711 млрд дол.). Ще в 2002 р. Ху Цзіньтао заявив, що до 2010 року НВАК має стати однією з наймогутніших і найсучасніших армій світу. На думку низки експертів, китайська експансія об'єктивно стає неминучою, оскільки, якщо Китай вийде на західний рівень споживання на душу населення, йому одному не вистачить ресурсів усієї планети. За нинішніх темпів зростання китайської економіки та населення ця проблема виникне протягом життя одного покоління.

Сьогодні в лавах НВАК — 2,3 млн військовослужбовців за величезних мобілізаційних ресурсів (300 млн). За західними оцінками, на її озброєнні — понад 8 тис. танків, 15 тис. артилерійських гармат. У складі ВПС — 2,5 тис. літаків, із них приблизно 1,5 тис. бойових (більше — лише в США).

Китай має третій у світі (після США та РФ) потенціал ядерної зброї: близько 300 міжконтинентальних балістичних ракет із ядерними боєголовками, понад 200 балістичних ракет середньої дальності, понад 1,2 тис. оперативно-тактичних комплексів малої дальності та 700 ядерних зарядів. У 2010 р. він розпочав розгортання першої у світі протикорабельної балістичної ракети DF-21 із радіусом дії 1600 км, зі складною системою наведення. Ця «вбивця авіаносців» (як її називають у ЗМІ) може суттєво вплинути на стратегічне розміщення військово-морських сил у Тихоокеанському регіоні. Висока швидкість і маневрування на завершальній стадії польоту дозволяють їй залишитися непоміченою до моменту ураження великої надводної цілі. Крім того, у КНР створено наймогутнішу та найдальнобійнішу у світі реактивну систему залпового вогню WS2D з дальністю стрільби до 400 км.

У складі китайських ВМС — близько 260 кораблів, зокрема 80 есмінців і фрегатів, 59 дизельних і 9 атомних підводних човнів. Торік Китай розпочав ходові випробування свого першого авіаносця «Ши Ланг» (колишній український «Варяг»), який після оснащення його палубною авіацією буде введено до складу флоту. Планується будівництво ще чотирьох авіаносців, зокрема — двох атомних.

Поки що за кількістю кораблів океанської зони флот Піднебесної поступається американському — своєму головному супернику в Азіатському регіоні. У складі ВМС Штатів — 285 кораблів і суден різних класів, зокрема 11 авіаносців, 22 крейсери, 60 есмінців, 27 фрегатів, 17 великих десантних кораблів, 71 атомний підводний човен. За оцінками експертів, до 2015 р. китайські ВМС і ВПС досягнуть паритету з американськими військами в західній частині Тихого океану.

У грудні минулого року Ху Цзіньтао, виступаючи на нараді з вищим військовим керівництвом країни, заявив, що флот має в найкоротші терміни «поліпшити свою модернізацію, а також зібрати всі сили для підготовки до війни та зміцнення національної безпеки». Одним із етапів такого зміцнення стане будівництво «передової оборони», покликаної забезпечити безпеку військових баз за межами території держави. Темпи та масштаби військової модернізації Китаю стурбували багатьох його сусідів в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. На думку експертів, КНР явно готує свій флот до протиборства з суперниками в Південно-Китайському морі, насамперед із В'єтнамом, Японією та Філіппінами, а надалі також і зі США. Як зазначають аналітики, саме Сполучені Штати в найближчій перспективі становитимуть реальну конкуренцію Китаю в цьому регіоні.

При цьому ніхто не в змозі завадити Китаю нарощувати військову міць. США знесилені війнами в Іраку та Афганістані, обтяжені економічними проблемами та величезним зовнішнім боргом. Євросоюз перебуває в стані перманентної кризи та різкого скорочення своїх армій і військових витрат, а Росія поступово втрачає колишній військовий потенціал.

Внутрішня політика

Попри економічне зростання Китай останнім часом зіткнувся з серйозними економічними, екологічними та соціальними проблемами. Збільшився розрив у доходах між бідними та багатими; поглибилася відмінність у розвитку міста та села, західних і східних районів; підвищилося безробіття, зросли інфляція, корупція... Загострилася ситуація з нестачею прісної води.

У країні відсутня єдина для всього населення система соціального й медичного страхування та пенсійного забезпечення, що змушує громадян відкладати до 30% свого доходу для забезпечення себе в старості та на випадок хвороби. Це сприяє створенню певного інвестиційного потенціалу, але стримує зростання внутрішнього попиту в країні, збільшення якого оголошено пріоритетом держпрограми розвитку країни.

Підтримання внутрішньої стабільності вимагає стабільного зростання китайської прибережної економіки для створення капіталу, який потім буде передано вглиб країни. На забезпечення внутрішньої безпеки та правоохоронних органів Китай витрачає трохи менше, ніж на утримання армії (95 млрд дол.). І все ж у КНР наростають соціальні протести, особливо представників етнічних меншин (8% населення), кількість таких виступів збільшилася з 40 тис. у 2001 р. до 182 тис. у 2011-му. У містах, серед 250 млн робітників, що мігрували з села, посилюється невдоволення.

Крім того, на стабільність внутрішньої ситуації негативно впливають і такі гострі проблеми:

— незбалансоване зростання економіки, що значною мірою визначається інвестиціями та експортом, а не споживанням;

— олігархізація країни та утворення інститутів і партій, які можуть конкурувати на національному рівні з Компартією;

— прагнення середнього класу, що зростає та стає дедалі впливовішим, до участі в управлінні країною та модернізації її політичної системи;

— демографічні диспропорції — старіння населення (з 1987 по 2009 р. частка громадян віком до 20 років упала з 40 до 24%, а старших за 50 — навпаки, зросла з 16 до 29%), «дефіцит наречених» (внаслідок політики обмеження народжуваності «одна родина — одна дитина» виник дисбаланс у співвідношенні осіб чоловічої та жіночої статі 1,23:1);

— приховування доходів від оподаткування (щороку понад 1,3 трлн дол., при цьому понад 60% цієї суми належать 10% найбагатших китайців);

— критична екологічна ситуація.

Один із варіантів вирішення проблем — перехід до економіки, більш орієнтованої на розвиток внутрішнього ринку та зростання внутрішнього споживання, завершення реформ правової, судової та адміністративної системи, захист приватної власності.

У країні реалізується п'ятирічна програма будівництва доступного житла, у межах якої планується здати 36 млн квартир загальною вартістю $200 млрд.

Уряд планує уповільнити темпи приросту ВВП країни до 7,5% на рік проти нинішніх 9,2%. Кошти, що вивільнилися, будуть спрямовані на скорочення розриву між рівнем життя міського та сільського населення, зниження безробіття та збільшення військового бюджету. Водночас китайські лідери усвідомлюють: якщо зростання економіки надто сповільниться, вони не зможуть запобігти суспільним хвилюванням у країні. Пекін також докладає зусиль для скорочення диспропорцій в економічному розвитку регіонів, перерозподіляючи ресурси на користь менш багатих внутрішніх провінцій, що відіграють дедалі важливішу роль у політичній стабільності. Водночас у Китаї дедалі більшою мірою розуміють, що без політичної реформи подальші перетворення економіки неможливі.

Глобальна рецесія сильно вдарила по орієнтованій на експорт економіці КНР, а інфляція знижує конкурентоспроможність її продукції. Світова фінансова криза позначилася й на ринку праці в Китаї, де лише в 2008 р. внаслідок уповільнення розвитку економіки Європи та США втратили роботу 26 млн осіб. Китайське керівництво вживає рішучих заходів, спрямованих на підвищення зайнятості: у 2006—2010 рр. у містах було створено 57,6 млн нових робочих місць, ще 45 млн планується додати в 2011—2015-му.

Реалізується п'ятирічна програма будівництва доступного житла, у межах якої планується здати 36 млн квартир вартістю 200 млрд дол. Намічено також забезпечити 13-відсоткове середньорічне зростання мінімальної заробітної плати.

Зміцнення внутрішньополітичної стабільності — важливий пріоритет регіональної політики Китаю. Розроблено та втілюється на практиці відповідну стратегію, що передбачає — поряд з економічним зростанням для підтримки зростаючого життєвого рівня населення всередині країни — посилення влади КПК у Сіньцзяні та Тибеті, протидію «кольоровим» революціям, уйгурському сепаратизму та ісламському радикалізму. Проте не виключено, що в разі загострення внутрішніх політичних і економічних проблем у КНР може скластися ситуація, коли агресія назовні виявиться меншим із зол на тлі перспективи хаосу та громадянської війни з втратою всіх результатів реформ і можливого колапсу країни.

Зовнішня політика

Сьогодні, коли Китай стає глобальною державою, його зовнішня політика перебуває в стадії перезавантаження. Можливості Пекіна розширюються, у нього є свої інтереси по всьому світу, а ухвалювані ним рішення про те, куди потраплять чергові китайські мільярди, впливають на долі цілих країн чи регіонів. У міру нарощування економічної та військової потуги КНР хоче не лише мати більшу вагу в міжнародних організаціях, а й змінювати правила гри в глобальній політиці. На міжнародному рівні заявляє про завершення 20-річного періоду «однополярного світу», закликаючи до створення «багатополярного світу», нової фінансової архітектури, прагне заручитися підтримкою своїх ключових інтересів, таких як суверенітет над Тайванем, невизнання незалежності Тибету.

У зовнішній політиці Китай виходить із основоположного національного інтересу — економічного виживання, з чим пов'язане його прагнення зміцнити присутність у регіонах світу, багатих на запаси стратегічної сировини, і убезпечити шляхи її доставки. Зовнішня економічна експансія стає для Пекіна життєвою необхідністю.

Зона китайського впливу, що формується в Азії, Південній Америці та Африці, постійно зростає. Китай пропонує гнучкі умови оплати, забезпечує адекватне співвідношення ціни та якості й не нав'язує приймаючій стороні своїх цінностей і політичних уподобань. Постійний пошук постачальників сировини, який КНР веде по всьому світу, і геополітична боротьба за ринки збуту, що меншають, породжують конфлікти та тертя між ним і провідними країнами, у чиї сфери впливу він намагається проникнути. Різке зростання впливу Китаю у світі деякі аналітики називають появою «передчасної наддержави» та «відродженням імперії», що існувала 5 тисячоліть.

Раніше китайські лідери дотримувалися в зовнішній політиці поради Ден Сяопіна: «Спокійно спостерігайте, відстоюйте наші інтереси, спокійно впорюйтеся з поточними справами, приховуйте наші можливості та чекайте сприятливого моменту». Сьогодні дедалі могутніший, самовпевнений Китай хоче грати важливішу роль у системі міжнародних відносин за мінімуму зобов'язань, зокрема фінансового характеру. Пекін прагне досягти світової гегемонії економічними методами, подеколи свідомо применшуючи свої можливості та потенціал, уникаючи конфліктів, що послаблюють країну.

Прагматизм, маневреність і гнучкість визначають дії Китаю на світовій арені. Природна обережність дедалі більше витісняється розумінням того, що для відстоювання своїх інтересів у світі, що швидко змінюється, потрібно діяти енергійніше, жорсткіше та цілеспрямованіше. Політика побудови гармонійного світу з позицій «м'якої сили» (торгівля, інвестиції та допомога) і «приємного сусідства», яку реалізує Китай, сприяє його доступу до життєво важливих природних ресурсів, технологій і світових ринків. Поведінка КНР щодо інших країн визначається його потребами в постачанні стратегічної сировини, необхідної для розвитку економіки та підтримання зростаючого життєвого рівня населення, що становить 20% усього людства.

Для активного позиціонування держави та бренду «Китай» за кордоном щороку виділяються мільярди доларів. Міжнародне медіапросування Китаю, окрім телеканалів англійською, арабською, іспанською та російською мовами, включає вихід китайських газет і журналів в англомовних версіях, рекламу країни на провідних світових медіаканалах. У центрі Нью-Йорка інформаційне агентство «Сіньхуа» організувало цілодобову телевізійну службу новин англійською та має намір конкурувати зі Сі-ен-ен і Бі-бі-сі, щоб «висвітлювати події в Китаї та у світі для світової аудиторії під китайським кутом зору». У лютому 2012 року розпочали своє мовлення в Нью-Йорку три нові англомовні та іспаномовний телеканал. У дев'яти найбільших містах США щодня виходить англомовна газета «Китай сьогодні». Державні ЗМІ Китаю розмістили понад 400 своїх кореспондентів у 117 зарубіжних корпунктах, а до 2020 р. планують розширити цю мережу до 180 інформбюро. Культурно-інформаційна складова також відіграє важливу роль в іміджевій експансії та представлена мережею філій китайського Інституту Конфуція по всьому світу.

Інформаційна складова зростання впливу КНР у світі приносить свої плоди. Зокрема, нещодавні опитування служб Пью та Геллапа показали, що 72% французів, 67% іспанців, 65% британців, 61% німців і 53% американців вважають Китай провідною світовою економічною державою, тоді як США та Японію обрали як найсильнішу країну у світі відповідно 33 і 7%.

Останнім часом Китай дедалі більше уваги став приділяти Арктиці, яка становить для Пекіна, що потребує будь-яких природних ресурсів, значний інтерес (25% світових нерозвіданих покладів вуглеводнів, 9% вугілля та ін.). Поява коротшого судноплавного шляху зі Східної Азії до Європи може відкрити перед Китаєм величезні можливості — як економічні, так і військові. Тому він виступає за широку інтернаціоналізацію Арктики. У 2004-му відкрив наукову станцію «Жовта річка» на Шпіцбергені, і в Арктиці став регулярно з'являтися китайський криголам «Сніговий дракон», що раніше працював в Антарктиді. Головним провідником інтересів Пекіна в цьому регіоні виступає Норвегія, яка запропонувала ввести Китай до числа членів Арктичної ради.

Одне з важливих завдань зовнішньої політики КНР — досягти домінування в західній частині Тихого океану, де Китай утягнений у суперечки із сусідніми державами про належність різних ділянок дна Східно-Китайського та Південно-Китайського морів, багатих на енергоносії.

Пекін прагне до формування синоцентричної Азії, тому не сприймає ні домінування США, ні повернення Росії як провідної країни в цей регіон. Китай хоче, щоб великі держави відмовилися від гегемоністських амбіцій, а натомість прагнули досягнення компромісу, який влаштує всіх. Він не бажає брати на себе відповідальність, пов'язану з глобальним лідерством, бачачи шлях до успіху в поступовому перерозподілі потуги.

Китайській дипломатії, що дотримується принципу «рухатися посередині дороги» в міжнародних відносинах, стає дедалі важче підтримувати тонкий баланс між безліччю конкуруючих інтересів у глобальній політиці.

Широко поширюючи свій вплив у світі, КНР перетворюється на нову наддержаву, зсуваючи світову політичну, економічну та військову рівновагу в бік Східної Азії.

Слово «Китай» складається з двох ієрогліфів, які означають «центральна країна». Сьогодні в Китаю з'являється дедалі більше підстав, щоб відповідати цій назві у світовому масштабі.