Українська корупція перевершила європейську бюрократію

Чому «сірі» активи українського бізнесу почуваються затишніше в ЄС, ніж у Росії

Просте очікування українських чиновників, що ЄС не дозволить Україні стати новою Білоруссю, дає змогу чинній українській адміністрації маніпулювати позицією офіційного Брюсселя, говорить генеральний директор Українського фонду демократії «Спершу люди» Віктор Ткачук, цитує спікера видання Euractiv.

Сфера впливу українських «сірих» активів уже більш відчутно поширюється на Захід, захоплюючи територію європейських країн.

Керівництво країн-лідерів і керівник центральних органів ЄС не мають стратегії розвитку відносин з Україною, вважає експерт. Це призвело до ситуації, коли попри очікувані недемократичні парламентські вибори в Україні, Євросоюзу не залишається нічого, окрім як продовжувати неефективний діалог з офіційним Києвом. Ці відносини несуть серйозний ризик для країн ЄС. По-перше, це призводить до конфронтації між українським «сірим капіталом» і європейським «чистим» капіталом. Сфера впливу українських «сірих» активів уже більш відчутно поширюється на Захід, захоплюючи територію європейських країн.

За офіційними даними, понад 1 млрд доларів «біжить» з України щомісяця.

У розширенні є й позитивні моменти — робочі місця та податки в ЄС. Але існують і негативні чинники — наприклад, у ЄС стало більше корупції, особливо зараз, під час фінансової та економічної кризи. За офіційними даними, понад 1 млрд доларів «біжить» з України щомісяця — головно за допомогою юрисдикцій європейських країн.

Варіант розвитку подій, коли Україна будуватиме тісні зв'язки з Росією в разі, якщо ЄС займе жорстку позицію, матиме значний руйнівний ефект.

Насправді все навпаки. Чинні українські чиновники, багато з яких мають тісні зв'язки з великими бізнесами, особливо в важкій промисловості, металургії та хімпромі, завжди поводитимуться виключно обережно щодо Росії.

Зокрема це стосується проєктів економічної та політичної інтеграції — Митного союзу та Єдиного економічного простору. Великий український бізнес і політики чітко розуміють, що в разі вільного доступу російського капіталу на територію України вони отримають нових конкурентів, які поглинуть їх. І на це знадобиться півроку або щонайбільше рік.
І це означатиме втрату впливу великого українського бізнесу та поступову втрату можливостей. Чи підуть вони на це? Навряд чи. Саме це і є справжньою причиною, чому між президентами Росії та України немає близьких відносин.

Українська влада втратила ілюзії щодо дешевого російського газу і сприймає поточну ціну на газ як постійну.

Розбалансованість у російській політичній сфері додає українським політикам упевненості в тому, що Російська Федерація не в змозі сильно вплинути на ситуацію в Україні. Українська влада втратила ілюзії щодо дешевого російського газу і сприймає поточну ціну на газ як постійну, граючи на витіснення російського газу з українського ринку.

Чому ми маємо думати про ближчі відносини з Москвою в такій ситуації? ЄС не слід далі підживлювати цю ілюзію. Можливо, чиновники з Брюсселя просто використовують цей міф для того, щоб їм нічого не робити.

Зараз, у постелекторальний період, стає зрозуміло, якою буде загальна схема дій ЄС щодо України. Наступний крок — Саміт Україна-ЄС. Вони прогнозовано покажуть «гірчичник» керівництву країни, але водночас запропонують шлях подальшого розвитку відносин. Саміт Східного партнерства, який пройде 13 листопада у Вільнюсі в межах литовського головування, стане другим кроком.

Виходячи з останніх заяв прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска та канцлера Німеччини Ангели Меркель, на цьому саміті може бути підписано Угоду про асоціацію з Україною.
Підписання угоди означатиме трансформацію відносин України та ЄС у формат двосторонніх угод з кожною з 27 країн-членів, і вони висуватимуть Україні свої вимоги, відмінні від тих, які зараз ідуть з Брюсселя.

Щоб успішно пройти цю фазу відносин з ЄС, нинішній українській владі знадобиться досвідчена й ефективна команда дипломатів. Також буде необхідний реальний початок процесу економічних реформ і розвитку демократії в Україні.

Лише за таких умов можна буде говорити про мінімальні шанси на підписання та ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і подальші євроінтеграційні перспективи Києва. Принаймні після 2020 року.

Альтернативою цьому може бути глуха «авторитарна» тактика захисту нинішньої української адміністрації на тлі прихованої ізоляції від Заходу, роздратування Москви і, що найголовніше, зростаючого протесту власного населення.

Лише курс на розвиток демократії в Україні може врятувати нинішню українську адміністрацію від провалу своєї політики та особистих перспектив.

Ця гра може бути безпрограшною. Але, на жаль, ні Київ, ні Брюссель не в змозі так грати. Мотиви різні — суть одна. Приватні інтереси.