Перекази старовини глибокої, або Записки про полювання на зубра

За останні кілька днів на сайті wildlife.by з'явилося кілька добрих матеріалів із проблеми, яку ми відстежуємо. Я неодмінно їх розміщу, але, можливо, не відразу. М.П.

Думаю, сьогодні всі знають, зокрема й наші школярі, про Миколая Гусовського, поета-латиніста доби Відродження, який гордо називав себе литвином, і про його поему «Пісня про зубра». Ця його єдина праця вийшла у світ 1523 року. Гусовський, син ловчого, за його словами, обдирав туші зубрів, і не раз. Деякі дослідники вважають, що це були не зубри, а тури. Але так це чи ні – сказати зараз важко: промайнуло два з половиною століття.

Полювання у Великому Князівстві Литовському (офорт). Кашкуревич Арлен Михайлович, народний художник Білорусі

Одного разу мені до рук потрапила книга, в якій описується середньовічне полювання й те, як якийсь англієць примудрився добути двох зубрів на території Росії…

ЗА ДОЗВОЛОМ ІМПЕРАТОРА

Наприкінці XVIII століття, після третього поділу Польщі, Біловезька пуща відійшла до Російської імперії, і іноземці стали випрошувати дозволу в царів добути лісового велетня. Серед інших був британський майор Елджернон Хебер Персі. Так, російський літописець Біловезької пущі Г.П. Карцов повідомляє: «За рік перед тим англієць Persey отримав такий самий дозвіл (імператора Олександра II – О.Ч.) на відстріл у звіринці 25-річного старого». Звісно, мається на увазі престарілий зубр, справжній патріарх.

До речі, «Біловезька пуща» Г.П. Карцова (рік видання 1903) була перевидана в Мінську (вид. «Беларусь», 2007 р., див. на стор. 83).
Американський історик, бібліограф і бібліофіл, і головне, мисливець Кеннет Чех згадує, що Е.Х. Персі (1847-1911) завітав до Росії. Офіцер Шропширської легкої піхоти, він зі своєю дружиною вирушив у мисливську подорож: спочатку в прерії Південної Канади, потім на Кольський півострів, де з лапландцями добув величезного ведмедя, а далі до Біловезької пущі. Записки Е.Х. Персі про ці трофеї були надруковані в лондонському двотомнику «Полювання на велику звірину» за редакцією Клайва Філліпса-Волі, 1894 року (Бібліотека Бадмінтона). Цей нарис майора мною перекладено без скорочень.

ПОЛЮВАННЯ НА «АУРОКСА»

Європейський «бізон», або аурокс (Bison bonasus), який мешкав величезними стадами по всій Європі з незапам'ятних часів, нині обмежений територією Біловежжя* , у межах Литви, де його іноді називають «зубром»** .

Зубра захищають із віку в вік, охороняють найсуворішим, найстрогішим чином і утримують у Пущі заради царських трофеїв, як і раніше за часів польських королів.

Спосіб життя зубра відрізняється від американського лісового бізона; наприклад, він приймає грязьову ванну***, а бізон, неодноразово описаний багатьма авторами, качається в пилюці рівнин Північної Америки.

Трофейні голови цих чудових звірів (зубрів) дуже високо цінуються.

Голови зубрів, добуті англійським майором Е.Х. Персі

Я опишу розміри самця й самки, добутих мною власноруч. Нині вони зберігаються як особисті трофеї:

                                                                                                самець                     самка

Розмах рогів ……………………………………….                          18½ дюймів[1]            6 дюймів

Обхват рогів біля основи …………………..                  10 дюймів                   8 дюймів

Ширина чола ………………………………………...                             13 дюймів                 10 дюймів

[1] 1 дюйм (англ.) – 2,54 см (прим. перекл.)

У серпні 1879 року, завдяки винятковій люб'язності лорда Дафферіна****, я отримав дозвіл від російського імператора Олександра II відвідати Біловезьку пущу й добути зубра. Далі мені належало відвідати міністра державних майн у Санкт-Петербурзі: коли і де відбудеться належний відстріл.

Міністр М. Валуєв виявився вельми ввічливим і чуйним; направду, мушу сказати, що не зустрічав ніде й ніколи такої гостинності, а також виняткової люб'язності, як у колі російських панів під час мого візиту.

Разом із дружиною та посильним я приїхав до Гродно й очікував доглядача, щоб організувати добування зубра, але, проте, був чимало здивований, що мене зустріли генерал-губернатор де Цеймерн, міністр провінційних державних майн і загін жандармів.
Коли ми прибули, була вже ніч, але генерал-губернатор і мадам де Цеймерн приймали нас надзвичайно тепло, а наступного дня ми з міністром виїхали потягом до станції біля зубрової Пущі. Після цього покотили до будинку лісничого, М. Кампіоні, і тут же пообідали*****.

Я відчував, що всі ці приготування йдуть від щирого серця, і після вечері ми з подружжям Кампіоні вирушили в ліс.

Ласкавий місяць освітлював пущу, а бліді промені пробивалися крізь сріблясте листя, відтіняючи химерні деревні стовбури. Подекуди світло падало на галявини, де таємничі тіні й легкий присмерк клубочилися берегами дрібних річечок. Коли їхали, місяць освітлював наш шлях, і з кожним поворотом дороги нас не пускали переплетені гілки й листя, а земля, то чорна, то сріблиста, розстеляла під ногами.

Ми приїхали до царського мисливського палацу, невеликого, але надзвичайно затишного приміщення, розташованого в центрі пущі, де як слід відпочили.

Наступного ранку я старанно розпакував і оглянув мою рушницю «Генрі-Експрес», виготовлену на моє замовлення. З цієї рушниці я стріляв не раз і вважав, що невелика маса свинцю більш ніж бронебійна.
Боюся, що до смерті набрид моїм читачам нескінченною дискусією з приводу цієї зброї!

Після сніданку мадам де Цеймерн, генерал-губернатор, лісничий і ми всі вирушили до одного з помешкань доглядача, де нам довелося почекати. Це була маленька хата, і я побоювався, що цей прихід непроханих гостей збентежив дружину сhasseur’s^ , яка, бідна жінка, стояла, гойдаючи колиску з немовлям.

Ми всілися, жінка безупинно гойдала колиску, я поклав на покривало кілька рублевих банкнот і пояснив мадам де Цеймерн, щоб вона прийняла на хрестини. Коли пані привітно звернулася до матері, вона, на мій жах, упала ниць переді мною й намагалася цілувати мої мисливські чоботи. Я, як квочка, відскочив, а вдячна жінка намагалася на руках і ступнях повзти за мною. Мабуть, усіх присутніх сильно розвеселив цей інцидент, реагуючи на мої вельми щедрі дари; вони торочили люб'язній пані, щоб вона її зупинила. Проте, на щастя чи на нещастя, селянка ледь-ледь не схопила мене й з дивовижною спритністю продовжувала повзти на руках і колінах...

Незабаром прийшов М. Кампіоні й сказав, що нам треба стати на засидку, після чого моя дружина і я вирушили з лісничим, де chasseur зробив мій лабаз, або поміст, неподалік від хати на великому, підритому з корінням, дереві. Ліс, на мій погляд, добре проглядався. Ліворуч виднілася невелика галявинка; з цієї відстані можна було добре розгледіти, що рухається в межах двохсот ярдів (1 ярд – 91,44 см ). Праворуч, хоча дерева виявилися досить густими, ріс невисокий підлісок.

Уперед поле зору було точно таке саме, проте ґрунт сильно знижувався, де я влаштувався і спостерігав за оглядом до невеликої розчищеної ділянки. Від неї було ярдів триста, але праворуч і ліворуч я нічого не бачив, окрім одного підліску. Величезна безліч кремезних дерев, насамперед чудових лісових лип розрослося серед міріад диких бджіл, яких у пущі так багато. Бортники збирають вулики й бджолиний мед.

М. Кампіоні мені пошепки пояснив, що загінники намагаються вигнати зубрів на мене; легенький вітерець – якраз з фронту. У цілковитому мовчанні ми чекали приблизно півгодини, і тут я почув, як зламалася тростинка: стадо галопом наближалося з тріском гілок.

Вони з'явилися ліворуч, прямуючи до розчищеної ділянки й галявинки. Їх було п'ятнадцять голів; вони всі були страшенно налякані й чимось нагадували американських бізонів – з правильною посадкою голови і, таким самим чином, з піднятим хвостом. Я побачив їх лише мигцем, і один бик одразу ж потрапив на очі – він був набагато більшим, ніж усі інші. Звірі перетинали галявину майже гуськом, і я вибрав другого. М. Кампіоні шепнув: «Le second c’est le vieux, tirez-le!» - «Бийте цього самітника!» (фр.).

У цей момент вони серед чагарників перегрупувалися й одразу зникли. Але я чув, що зубри мчать прямо на мене, і відразу ж поставив рушницю на бойовий звід. Хоч би вони перетнули галявину якомога лівіше!

Дедалі гучніше лунав тріск, і головний зубр у вісімдесяти ярдах прорвався через розчистку. За ним пішов другий і всі решта. Негайно ж я вистрілив у другого, і він покотився через голову. Миттєво перезарядивши рушницю, я і М. Кампіоні поспішили до нього, і я переконався, що добув стару зубрицю; коли вони мчали кущами, бик змінив напрям.

«Стійте на місці», – сказав М. Кампіоні, – «вони повернуться!». Тут пролунали страшний шум, крики, гамір і улюлюкання, тому що розсіяне стадо знову повернуло до нас.

Вони мчали скаженим галопом, праворуч і ліворуч обтікаючи нас. «Le voila» («Ось він» - фр.) , - сказав М. Кампіоні, і тут помилитися було не можна.

Я стояв обличчям, галявина проглядалася, і відразу ж вибрав величезного звіра. Він різко й несамовито змахнув хвостом і дав мені шанс виконати по корпусу першокласний постріл, приблизно за шістдесят ярдів. Не пам'ятаю іншого такого пострілу. Звір важко перекотився навзнак: куля пройшла його наскрізь в обидві лопатки.

М. Кампіоні засурмив, сповіщаючи про загибель звіра, і невдовзі з'явився натовп chasseurs і загінників. Мене одразу ж посадили і після цього почали вітати; ці люди почали обережно розбирати тушу від плечей до голови так, щоб залишити більшу частину шиї. Вони добре знали, що ця демонстрація трофейних голів, нехай і непоганих, цілком залежить від неправильної посадки шиї. Таку недоладну голову не можна закріпити й на стіні.

Виявляється, цей самець широко «прославився» і мені про нього не раз розповідали ще в Санкт-Петербурзі, так chasseurs бажали його добути. Він був страшенно лютий чи то вбив, чи то скалічив кількох людей.

Цей зубр був набагато більшим, ніж американські бізони, яких я добував або ж бачив; його шерсть тонка, довга й не кучерявиться; забарвлення зубра відтінку світлого, і в B.americanus****** роги з таким самим кутом ніколи не виступають. Я звернув увагу на сильний ароматний запах – і зубрів, і зубриць; він ішов від духмяної трави, яку вони охоче поїдають. Вона росте в Пущі й її називають «зубрівкою». Мені повідомили, що зубр її страшенно любить. Я її зібрав і виявив, що вона чимось нагадує в'юнок, але травинки всі суцільно зелені. Як від трави, такий самий специфічний запах і в помічених мною зубрів.

Мал. англ. худ. Чарлза Уімпера

Висота зубра до холки приблизно шість футів (1 фут – 30,48 см), але, на мій погляд, дещо довготелесіший, ніж американський родич.

Я не побачив відмінностей між ним і B.americanus, які можуть бути зумовлені місцями проживання й кліматом. Відмінності між європейським північним оленем і американською тундрою, де мешкає лісовий карибу, куди більші; те саме стосується європейських і американських лосів******* .

Я пояснив генерал-губернатору де Цеймерну, що хотів би отримати дозвіл на вивезення голови й шкури бика. Ось тільки залишилася добута самка, на яку треба було б мені випросити дозволу в царя. Зрештою, після мого прибуття на батьківщину, до Англії, все-таки голова зубриці за особливим дозволом надійшла до мене. Голову виготував варшавський таксидерміст.

Переклад з англійської зоолога Олександра ЧЕГОДАЄВА

Пояснення та посилання:

*Біловезька пуща розділена між Білоруссю та Польщею, загальною площею понад 150 тис. га

** Автор користується російським словом «zubr», неправильно називаючи території Литви (прим. перекл.)

*** Зоологи стверджують, що зубри «люблять качатися в сухій пухкій землі, але грязьових ванн не приймають» (прим. перекл.)

**** Лорд Дафферін, Фредрік Темпл Гамільтон-Темпл Блеквуд (1826–1902) – британський політичний діяч, дипломат і письменник (прим. перекл.)

***** Е.Х. Персі припустився помилки: граф Валуєв Петро (а не «М»!) Олександрович (1815–1890), російський державний діяч у 1872–1879 рр. на той час був міністром державних майн; у 1873–1881 рр. – головою кабінету міністрів. Фон Цеймерни (а не «де»!) – баронський ліфляндський рід. Нащадки таємного радника М.К. Цеймерна (1802-1882) внесені до VI частини родовідної книги Гродненської губернії. Лісничий В. Кампіоні – аж ніяк не «М» (прим. перекл.)

сhasseur’s^- Chasseur (фр.) – мисливець (прим. перекл.)

****** B. (bison) americanus (правильніше B.bison) – американський бізон (прим. перекл.)

******* Систематики користуються одним родом і видом північного оленя (карибу) і лося (прим. перекл.).

http://www.wildlife.by/node/20493