Як забезпечити довгострокове збереження біловезького зубра?

Розміщую матеріали про зубра в Республіці Білорусь і думаю про те, чому в нас усе робиться на порядок гірше, хоча починали раніше і стартові умови були значно кращими. Відповідь поки що одна, - Україна країна переможців,  зажерливих і непрофесійних чиновників-бізнесменів, які змогли за роки незалежності скупити-вкрасти загальнонародне майно, захопити владу  і створити навколо себе пустелю... для всіх... окрім рідних і близьких... А Ви що думаєте? Де наші зубри?... М.П.

У вирішення проблеми порятунку від вимирання біловезького зубра Білорусь внесла вельми значний внесок: сьогодні на території нашої країни мешкає 1050-1080 особин цього виду, що становить близько 25% світової чисельності (друге місце у світі). Усього ж у 2010 р. на планеті було враховано трохи більше 4400 зубрів.

Проте ці цифри є не лише приводом для гордості, а й вимагають серйозного аналізу для майбутнього розвитку популяцій біловезького зубра.

Редакція WildLife.by запросила до розмови провідного білоруського вченого-зубрознавця, завідувача лабораторії териології ДНВО «Науково-практичний центр НАН Білорусі з біоресурсів», доктора біологічних наук, професора Петра Григоровича КОЗЛО.

- Дедалі частіше сьогодні в ЗМІ з'являється інформація, що зубрів у Білорусі стало занадто багато, і дедалі голосніше лунає питання: що робити?

- Якщо інформація в ЗМІ й з'являється, то, на превеликий жаль, це не більше ніж галас навколо справді актуальної для вчених і важливої для економіки країни проблеми. Обговорюють журналісти чомусь лише одну тему: полювання на зубра. Напевно, з їхньої точки зору це привабливо, а головне, тему підхопили «зелені» і, не вникаючи в суть, хором кричать «Рятуйте!» Проте для фахівців основне питання – фінансування програм із довгострокового збереження зубра.

У Росії, наприклад, є такий проєкт - «Усинови зубра», його здійснюють активісти WWF (Фонду дикої природи) спільно з Приоксько-Терасним заповідником. Природоохоронці широко залучають до справи збереження зубра бізнес. Там добре розуміють, що (цитую пам'ятку) «Один рік утримання одного зубра «коштує» близько 50 тисяч рос. рублів», тому активно запрошують «усиновлювати зубрів», на вольєрах розміщують спеціальні таблички з іменами «батьків», які забезпечують фінансову підтримку своїм вихованцям тощо.

Дуже шкода, що білоруські «зелені» обмежуються написанням петицій і збиранням підписів, ігноруючи на практиці фінансову сторону, покладаючи все на держбюджет або… виручку від комерційних полювань, проти яких самі ж і виступають. Коли я запропонував Віктору Фенчуку, директору АПБ, організувати виїзд добровольців на лісовий сінокіс для заготівлі кормів для зубрів березинської популяції, відгуку не було. Між тим, торік лише в НП «Біловезька пуща» на придбання кормів було витрачено 2 млрд білор. рублів.

До речі: станом на 2011 р. у Росії чисельність зубрів оцінюється приблизно в 300 особин, у Білорусі їх майже 1100 особин.

Звісно, господарські питання вирішують суб'єкти господарювання. Для вчених важливіше бачити перспективи. Сьогодні їх можна позначити таким чином: довготривале збереження європейського зубра як зоологічного виду можливе шляхом реінтродукції та розширення фрагментів ареалу, підвищення життєздатності популяцій на підставі селекційно-генетичної роботи та використання сучасних дослідницьких методів.

Попри досягнуті успіхи, існує низка серйозних проблем у сфері довготривалого збереження зубра, його вивчення, елімінації та управління мікропопуляціями. Умовно їх можна виділити як генетичні, еколого-економічні, законодавчі та морально-етичні. Нам необхідні масові дослідження живих зубрів і виявлення цінних тварин; мічення, паспортизація, регулярне заповнення «Карток спостережень»; створення бази даних і створення кріобанку; опрацювання шляхів збагачення генофонду мікропопуляцій зубра біловезької лінії тощо.

Уже понад 50 років я спостерігаю, вивчаю зубра в Біловезькій пущі, останніми роками – спільно з моїм аспірантом Олексієм Миколайовичем Буневичем, старшим науковим співробітником нацпарку. Можу відповідально говорити: триває деградація виду, здрібніння тварин. Недосвідченій людині це, можливо, й непомітно. Але якщо проаналізувати цифри з відтворення, наявний генетичний матеріал, факти підтверджують спостереження. При цьому значно погіршився стан кормової бази, практично вся рослинність по горизонту об'їджена (зубри, олені, козулі), порушене природне лісовідновлення. Чисельність і щільність населення зубрів перевищує екологічну місткість угідь пущі; приблизно 50% чисельності зубрів навесні та восени емігрує і використовує довколишні сільгоспугіддя як пасовища. Загострилися конфлікти в системі «зубр-агроценози», «зубр-лісові екосистеми».

Зубри поїдають близько 350 видів трав'янистих, чагарничкових, чагарникових і деревних рослин. Основу харчового раціону становлять 40-50 видів, причому на частку трав'янистих рослин припадає до 80%. Зубри віддають перевагу різнотрав'ю (злакові, бобові), молодим пагонам і корі верби, осики, ясена, горобини, охоче поїдають жолуді дуба.
У зимовий період одному зубру необхідно 7-8 кормових одиниць на добу; це 1,5 тонни їжі – близько 15 кг лісового сіна, зерно, соковиті та концентровані корми, мінеральні добавки.

Зубри Біловезької пущі. Фото Олександра Пекача.

Трохи історії. Європейський зубр, представник роду Bison, є найбільшою твариною наземних ссавців Палеарктики. Маса тіла самця досягає 850 кг, довжина – 350 см, висота в холці – 195 см. Самки трохи легші та менші за самців.

Власне, зубр – це вид несучасної екологічної епохи. На підставі досліджень ретроспективного аналізу відомо, що вільно живі стада зубрів первісно заселяли степи та рівнини Європи, подібно до того, як у преріях Америки колись бродили стада бізонів. Зубр за своїм формуванням степова, а не лісова тварина. Це людина, розорюючи й освоюючи родючі землі, змусила зубра зайти в ліси. Поступово відбувалася адаптація, сформувалися підвиди.

На початку голоцену (10-12 тис. років тому) в Європі виникли три самостійні різновиди зубра: рівнинний – європейський (біловезький або литовський), що мешкає в мішаних і широколистих лісах (переважно старовікових, що ростуть на багатих ґрунтах); і два гірські – трансильвансько-карпатський, ареал якого охоплював Карпати, і кавказький, що населяє Кавказ, Закавказзя та Північний Іран.

Зникнення зубра в дикій природі сталося на територіях Іспанії, Болгарії, Сербії, Словенії в IX-X ст., Швеції – XI ст., Англії - XII ст., Франції - XVI ст., Угорщини – 1729 р., Румунії – 1762 р., Німеччини – 1793 р., Східної Європи – 1755 р.

До початку ХХ століття зубри збереглися лише в Біловезькій пущі та на Північному Кавказі. Так, наприклад, у пущі в 1914 р. відзначали 727 особин, у 1918 р. – уже 76.
У 1919 р. було вбито останнього на Землі вільно живого біловезького зубра; у 1927 р. – кавказького зубра.

У 1926 р. в усьому світі у звіринцях і зоопарках збереглося лише 52 зубри, з них здатних до відтворення було 14. Таким чином, усі сучасні зубри походять від 14 особин, а біловезька лінія - від 6 (7) особин. З цієї причини сильно знижено генетичне різноманіття всіх популяцій, підвищена сприйнятливість до різних захворювань і знижена життєздатність.

Під час розведення зубрів у неволі та під час створення малих за кількістю тварин популяцій відбувалося близькоспоріднене схрещування (інбридинг). З цих причин генетичний потенціал сучасних зубрів сильно збіднений. Усі знають, що в селі господині намагаються обов'язково обмінятися із сусідкою десятком-другим яєць для квочки, щоб «кури краще неслися», або мішком насіннєвої картоплі, щоб «був кращий урожай». У ситуації із зубрами такий генетичний обмін виявився неможливим.

На відпочинку. Фото Тетяни Дерябіної

Зубр сьогодні має статус «відновлюваний вид». Включений до Червоного списку МСОП, Додатка III Бернської конвенції, Червоних книг Білорусі, Росії, Польщі, України, Литви.
Історія порятунку біловезького зубра – це приклад успішної співпраці вчених і практиків низки країн, насамперед Польщі та СРСР. Роботи зі збереження виду розпочалися в Біловезькій пущі на території Польщі в 1929 р., Білорусії – у 1946 р. За 85 років копіткої праці першочергове завдання успішно виконане: зубра врятовано від вимирання.

Як уже зазначалося, до 2010 р. на планеті було враховано понад 4 400 зубрів. Проте щодо великих популяцій виділено лише три: біловезька (польська) - 473 ос., біловезька (білоруська) - 415 ос., бещадська (польська) - 304 ос. У 1994-2005 рр. відповідно до «Програми з розселення, збереження та використання зубра в Білорусі» (далі програма «Зубр») було створено 6 нових популяцій. Загалом усі названі популяції становлять понад 35% світової чисельності. Решта 65% зубрів переважно живуть у вольєрах по кілька особин і/або на волі малими стадами, в яких інтенсивно відбувається інбридинг. Для якості збереження виду це вельми негативний чинник.

Наразі в Білорусі немає зубророзплідників, а отже, не ведуться селекційно-племінні роботи. У всіх наявних сьогодні популяціях зубри-самці багаторазово проходили через так зване «пляшкове горлечко»: переміщення особин з однієї групи до іншої. Таким чином звужувалася генетична мінливість. Адже всі знають, що близьким родичам заборонено вступати в шлюб і мати спільних дітей, щоб уникнути кровозмішення й народити здорове потомство.

У вчених сьогодні немає точної картини, що становить у генетичному плані кожна з популяцій біловезької лінії і в Білорусі, і в Польщі. Це серйозний дзвіночок. Зберегти вид від зникнення ми зберегли, проте гарантувати майбутнє стійке відтворення та довгостроковий розвиток поки що не можемо.

На науково-практичному семінарі в Біловезькому національному парку (Польща) в 1995 р. відбулася серйозна дискусія за участю співробітників Польської академії наук, а також учених зі США та Канади, які багато років займаються генетичними дослідженнями бізона. Були проаналізовані родоводні книги та відомості про генофонд біловезьких зубрів. Якщо взяти за основу їхні висновки, то життєздатною можна назвати таку популяцію, в якій налічується щонайменше 500 дорослих ефективних (статевозрілих) особин і загальна чисельність стада 1,5 - 2 тисячі (це мінімізує близькоспоріднене схрещування). У цьому випадку буде забезпечено нормальне функціонування та довгострокове збереження виду.

Але де сьогодні житиме і як харчуватиметься таке стадо? У сучасній Європі це абсолютно нереально, немає таких просторів і умов.

- Не так давно пройшла інформація про майбутню спільну роботу білоруських і російських учених у галузі генетичних досліджень біловезького зубра , селекційно-племінних досліджень за участі Інституту проблем екології та еволюції імені О.М. Северцова Російської академії наук.

- Так, наприкінці серпня в НП «Біловезька пуща» відбувся семінар-нарада, де обговорювалися ці питання, а також спільний проєкт Програми з проведення заходів, здатних забезпечити довготривале збереження зубра та раціональне використання ресурсів його популяцій, створення в Біловезькій пущі Науково-селекційного центру. Сьогодні на погодженні в уряді «Концепція збереження та формування оптимального спряженого ареалу європейського зубра в Росії та Білорусі». Ці проєкти передбачається здійснювати в межах програм Союзної держави.

Розселення європейського зубра у східному напрямі сьогодні вельми актуальне: для досліджень і спостережень дуже важливе створення популяцій у різних екологічних умовах. І що ширші фрагменти ареалу виду, то реальніше формування окремих генотипів, адаптованих до іншого середовища, що загалом корисно для стійкого збереження виду.
Природний ареал рівнинного зубра колись займав усю територію Білорусі, середню та південну частину європейської Росії. Нині головним чином у Білорусі та Росії збереглися компактні лісові масиви, які придатні для реінтродукції зубра та формування відносно великих життєздатних популяцій.

З усіх країн СНД лише в Росії, Білорусі та в Україні є практичний досвід зі створення вільно живих популяцій зубра та розведення його у вольєрах. Дуже важливо для спільних проєктів також наявність наукових напрацювань і кваліфікованих фахівців у цій галузі.

Практика показала, що самотужки Білорусі не впоратися із завданням довготривалого збереження біловезького зубра. Між тим, в установах Російської академії наук накопичено значний досвід із дослідження зубрів у різних галузях знань: екології, морфології, етології, а також генетиці. Останнє становить найбільший інтерес для майбутнього розвитку виду. Адже серед основних наших проблем - саме слабка вивченість генетичної мінливості популяцій зубра біловезької лінії. Вважалося, що всі зубри, які мешкають на території Білорусі, становлять суто біловезьку лінію. Проте біопроби, взяті в зубрів із НП «Біловезька пуща» та досліджені польськими генетиками, показали наявність окремих властивостей, притаманних біловезько-кавказькій лінії. Таким чином, досі точно невідомий навіть статус популяцій зубра, які мешкають у Білорусі.

Усе це свідчить про те, що проблема збереження зубра як зоологічного виду в довгостроковому плані не вирішена і є нині найактуальнішою.

Господар пущі. Фото Олександра Пекача

До 1991 р. успішно діяла Програма радянсько-польських угод щодо зубра: регулярно проводилися наради, був активний обмін досвідом. У БРСР завозилися зубри з найкращих зубророзплідників - Приоксько-Терасного та Окського заповідників. У Біловезькій пущі та Березинському заповіднику велася спільна дослідницька робота.

Потім понад 20 років, окрім обміну публікаціями та рідкісних зустрічей на конференціях, не було спільних практичних дій російських і білоруських учених у галузі вивчення та розведення зубрів. Упевнений, що інтеграція зусиль учених і практиків Росії та Білорусі може зробити прорив у сфері довгострокового збереження європейського зубра, стати вагомим внеском у розвиток теорії та практики відродження інших видів і вирішення проблеми біорізноманіття.

- У розмові ми не торкнулися того факту, що зубр історично є бажаним об'єктом трофейного полювання. Чи передбачається спільною білорусько-російською програмою довготривалого збереження зубра переведення його з рідкісного виду у вид трофейного полювання?
- Насамперед сьогодні йде обговорення принципів і методів, що забезпечують формування та стабільне зростання чисельності виду, моделі раціонального використання ресурсів. Для цього важливе поглиблене вивчення генетичної мінливості популяцій і використання отриманих результатів у селекційно-племінній роботі.

Що стосується трофейних полювань, то тут необхідне зближення правових актів держав-учасниць, що регулюють режим охорони та використання видів, включених до Червоних книг Росії та Білорусі, а також визначення статусу популяцій зубрів залежно від місця мешкання: на особливо охоронюваних природних територіях (заповідники та національні парки) і на територіях загальногосподарського користування (лісгоспи, мисливські господарства, СПК - сільськогосподарські виробничі колективи). Практику поділу мікропопуляцій на основний і резервний фонди слід розглядати як перехідний етап від абсолютної охорони до раціонального використання виду.

Хочеться зауважити, трофейне полювання на зубра допускається і в Польщі, де зубр також охороняється. Але там це не сприймається як якась трагедія. У нас же – суцільна недовіра до фахівців, упередження та підтасовування реальних фактів. Чомусь наші екологи вважають себе вправі голослівно заявляти, що люди, які багато років займаються збереженням зубра, будуть «вибраковувати для полювання найкращих особин». Як учений, який тривалий час вивчає цей вид, можу говорити, що розумне обґрунтоване вилучення не загрожує популяції, а навпаки, сприяє її якісним характеристикам. Нині іншої генетичної вибраковки не існує. Природних ворогів у зубра в природі немає. Раніше такими були вовки, проте за довгі роки охоронних заходів у вовків уже стерся образ зубра як жертви. Таким чином, природного добору в природі не відбувається. До того ж людина проводить дегельмінтизацію та інші лікувально-профілактичні заходи. Збереженість поголів'я стабільно висока.

Як показала практика, найкращими показниками відтворення, зростання чисельності та життєздатності характеризуються саме керовані мікропопуляції, створені на територіях загальногосподарського користування та такі, що мають статус резервного фонду, де допускається регулювання з використанням полювання. Так, з 1994 по 2000 рр. було переселено до Воложинського, Осиповицького лісгоспів, ЕЛМГ «Ляськовичі» і колгоспу «Озери» 92 зубри, їхня чисельність зросла приблизно в 6 разів і становила 540 зубрів. А сумарна чисельність зубрів, що мешкають в ООПТ (нацпарки «Прип'ятський» і «Біловезька пуща», Березинський заповідник), за цей самий час зросла лише в 1,4 раза, або з 353 до 511 особин. Що стосується чисельності березинсько-борисівської мікропопуляції, то останні 22 роки вона не розвивається і залишається на рівні 30-36 особин.

Ці факти підтверджують своєчасність і ефективність розробленої нами програми з розселення зубра в Білорусі. До речі, ця ідея отримала також високу міжнародну оцінку. У 1997 р. поданий нами проєкт «Збереження та захист біловезьких зубрів» переміг серед понад 1200 проєктів, представлених із 28 країн світу, на конкурсі з проблем збереження культурної спадщини та довкілля. Наукова концепція програми «Зубр» визнана найреалістичнішою, актуальною, такою, що відповідає сучасним викликам. Як автор, я був нагороджений Дипломом і премією Ради Європи та центру Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Динаміка чисельності осиповицької мікропопуляції

За основними популяційними показниками – швидкістю зростання чисельності, формування, відтворення, виживаності молодняку та життєздатності осиповицька мікропопуляція серед 9-ти посідає 1-е та/або 2-е місця. За показниками окремих параметрів поступається лише озерській мікропопуляції.

Динаміка чисельності озерської мікропопуляції

Озерська мікропопуляція характеризується високими показниками відтворення, збереженості та життєздатності молодняку. Її можна розглядати як позитивний приклад розведення зубрів у лісоагроценозах, які є оптимальним місцем для реінтродукції.

У 2010 р. у шести створених за програмою «Зубр» мікропопуляціях було 470 зубрів, із них близько 400 мешкають у лісгоспах і СПК «Озери». Керівники цих господарств, мисливствознавці та єгері блискуче впоралися з поставленим завданням, узяли на себе велику працю, що охоплює весь цикл практичних робіт: завезення зубрів, передержка, годування, проведення лікувально-профілактичних заходів, обробіток полів, охорона тощо. Якщо в перші роки реалізації програми «Зубр» відчувалася вагома фінансова підтримка з боку держструктур, то надалі вона знизилася до неприпустимо низького рівня або звелася до нуля.

- Невелика популяція зубра в середині 1990-х була створена в Поліському радіаційно-екологічному заповіднику. Яким вам бачиться їхнє майбутнє?
- Ми відстежуємо стан цієї популяції. За 10 років вона зросла від 17 до 85 особин. Тут багаті землі, багато лісів, відсутній вплив людини, на території ПРЕЗ не ведеться жодна господарська діяльність. Також не проводиться вибраковка та вилучення. Усе тут відбувається за законами дикої природи. Саме цю популяцію я рекомендував би залишити розвиватися природним шляхом як експериментальну модель. Це також відповідає і статусу заповідника. Поки що робити будь-які серйозні наукові висновки зарано, занадто мало часу минуло від початку формування стада. Проте думаю, для порівняльного аналізу тут буде зібраний цікавий матеріал.

СТАТТІ на тему: Повернення зубра на Кавказ

Автори: Тарас Сіпко, Сергій Трепет, Іван Мізін.
http://wildlife.by/node/14309 

А це один з коментарів до цієї статті, який я б виділив, тому що  в демократичній Україні подібне «критиканство» можуть собі дозволити лише пенсіонери й юні неформальні біологи опозиційної орієнтації. Біда наших коучерів у тому, що, боячись постати перед суспільством «без гриму», вони знищили навіть прості професійні дискусії, без яких немає прогресу. М.П.

Тетяна Дерябіна

Я не з приводу статті - стаття дуже гарна. Я відсторонено й сумбурно, але про зубра. Мабуть, усі проблеми нашого сьогоднішнього суспільства – і етичні, і матеріальні – дуже яскраво сфокусувалися в дзеркалі «зубр», тому все уявляється мені в майбутньому із зубром не таким уже райдужним. Це велика тема для обговорень. Я торкнуся лише деяких моментів. Хочеться сподіватися, що планована спільна робота зі зубра білоруських і російських фахівців піде на користь цьому виду. І насамперед тому, що ті дослідження, які проводилися із зубрами на основі наявного обладнання, а точніше майже повної відсутності його – це минуле століття. А те, що зроблено в Пущі, так це завдяки допомозі польських фахівців з їхніми приладами. Адже навіть статтю в пристойний науковий журнал соромно представити з такими «дідівськими» методами спостережень, як у нас. Останній приклад: чиновник із Мінлісгоспу викреслив зі списку заявленого обладнання фотоапарат. Очевидно, він дотримується думки, що єгері повинні знати кожного зубра в обличчя, нехай їх навіть буде понад сотню. Хотілося б мені побачити його, який виконує обов'язки єгеря за програмою досліджень зі зубра - без транспорту, без фотоапарата, без засобів навігації, та ще й на забрудненій радіонуклідами території.

Що стосується «Плану заходів щодо зубра, 2010-2014 рр.», то вже одне те, що починаючи з 2010 р. щороку досилається 3 нових варіанти цього плану, говорить про багато що.

Майже в усіх документах, інструкціях, що стосуються зубра, фігурує таке поняття, як фахівець - зубрознавець, зубровод. Що це за міфічна така постать? І де це на нього вчаться? Чи це просто цап-відбувайло, на якого звалили в господарстві всі обов'язки щодо зубра. Адже це так зручно - не потрібно жодного навчання, семінарів. Зубрознавець і крапка.

Про необхідність створення центру з вивчення зубра говорилося давно: і Саша Каштальян на нарадах, і я писала про це в Мінприроди. Але в нас же не прийнято зважати на думки інших, тому й культури дискусії немає.

Щоб дилетанти не рубали з плеча на сайті. Шукати винних в особі чиновників (див. вище), П.Г. Козла та інших марно й нерозумно. Швидше за все, ми маємо шукати їх у собі. І це скрізь і в усьому. «Найкраще, що ти можеш зробити для людства – це виховати себе» (не пам'ятаю, який класик сказав). Здається, це я не до місця навела.