Щоденник натураліста: Черепаший острів.

Сучасні види рептилій становлять лише розрізнені рештки багатого й різноманітного світу плазунів, що населяли Землю в мезозойську еру (приблизно від 250 до 65 млн років тому). Цю геологічну епоху так і називають: «золотий вік рептилій». Із 17 загонів, які колись широко населяли планету, до наших днів дожили лише чотири: дзьобоголові (гатерія), крокодили, лускаті (ящірки та змії) і черепахи. Фото автора

У нашій країні мешкають представники двох останніх загонів. Загін лускатих представлений шістьма видами (вуж звичайний, гадюка звичайна, мідянка, ящірка прудка, ящірка живородна, веретільниця тендітна). Загін черепах представлений лише одним видом – черепахою болотяною (Emys orbicularis).

Двічі orbicularis

Сьогодні герпетологи виділяють 13 підвидів Emys orbicularis. Підвид, який мешкає в нас на Поліссі, є номінативним. Повна його назва така: Emys orbicularis orbicularis.

Цей підвид за розміром є найбільшим. Вважається, що довжина панцира великої особини болотяної черепахи не перевищує 220 мм. В Інституті екології Волзького басейну (НДІ Російської академії наук) живе черепаха Маша. Старший науковий співробітник інституту Андрій Бакієв вважає, що вона – найбільша з нині живих болотяних черепах у Європі, довжина її панцира сягає 212 мм.

Синильга

У Лельчицькому районі Гомельської області є місце, куди вже майже двадцять років приїжджають зі столиці герпетологи Костянтин Костянтинович РИЖЕВИЧ і Сергій Михайлович ДРОБЕНКОВ для того, щоб спостерігати унікальну природу. Тут можна побачити всі сім видів рептилій, які мешкають у Білорусі.

На березі маленької річечки, яка є притокою Уборті, під покровом високих дубів доля звела мене з цими людьми. Місце називається Синильга – кажуть, на ім'я дівчини, яка, згідно з легендою, втопилася тут у день свого весілля кілька століть тому.

Із самого дитинства я хотів дізнатися про болотяну черепаху все. Але наявність лише узагальнених знань з біології віддаляла мене від заповітної мети. І ось нарешті з'явилася можливість обмінюватися інформацією з компетентними фахівцями.

«Танки йдуть!»

Як зізнається Сергій Дробенков, специфіка роботи вченого не дозволяє охопити дослідженнями всі життєві аспекти цієї унікальної істоти. Вже для того, щоб зафіксувати 32 морфологічні ознаки кожної особини, потрібно величезну кількість часу. Тому просто збоку спостерігати за поведінкою черепах для вчених не видається можливим. Цим я й вирішив зайнятися.

Дізнатися про особливості поведінки черепахи в природі тепер для мене стало метою № 1. Починати довелося з суші. Хоча відомо, що болотяна черепаха більшу частину свого життя проводить у водоймі. Іноді вона виходить на берег, щоб прийняти сонячні ванни. Далеко від берега не відповзає й за найменшої небезпеки кидається у воду.

Але є в році кілька днів, коли черепахи можуть відповзати від водойми на відстань до 4-х кілометрів. У ці дні черепахи відкладають яйця. На щастя, у цей час у лісі ще немає грибів і ягід. Тому збирачі дарів лісу не можуть завдати шкоди або просто потурбувати рептилію. Лише лісники й бортники можуть розповісти, що бачили болотяних черепах у лісі: черепахи вишукують придатні піщані пагорби, де можна зробити кладку яєць.

Спостерігати за тим, як рептилія виходить із глухої хащі на лісову галявину, розсуваючи перед собою траву, – видовище, треба зізнатися, зачаровувальне. У цей момент черепах цілком можна порівнювати з танками. Витягнута суворо вперед з-під панцира голова, граціозно й плавно рухомі лапи, нагострені кігті, немов гусениці танка, виблискують і сяють на сонці. Відчувається міць і броня. Дух захоплює, коли усвідомлюєш, що ця рептилія ось так виходить уже багато мільйонів років – із тих самих пір, коли нашою планетою ще блукали динозаври.

Чесно зізнаюся, спостерігати за черепахами – заняття дуже захопливе. По-перше, у поведінці рептилії постійно присутня інтрига. Важко вгадати її наступну дію: одразу почне кладку яєць чи зачекає, піде й не повернеться, піде й повернеться завтра або через кілька днів.

По-друге, кожен день спостережень додає щось нове: змінюються погодні умови, місця зустрічі, кількість особин, що трапилися.

По-третє, чималу цікавість викликає наявність щиткових аномалій панцира: приблизно кожна десята рептилія має відмінну від нормальної будову щитків панцира. З нетерпінням чекаю зустрічі з черговою «аномальною», щоб зробити фото її панцира й занести до архіву. Особливий інтерес викликає роздвоєння хребетного ряду щитків. Така аномалія трапляється лише у 2% черепах.

По-четверте, досі жива надія зустріти черепаху, яку можна буде вважати найбільшою в Європі, – на сьогодні довжина її панцира має бути 213 мм.

Усім порядковий номер

Алгоритм спостережень довелося побудувати таким чином, щоб з одного боку мати ключову інформацію про черепаху, а з іншого – мінімізувати фактор занепокоєння. Зрозуміло, що не торкатися рептилії й обходити її стороною – метод неефективний для того, щоб зрозуміти механізми її поведінки.

Тому головним методом отримання інформації про черепаху й основним джерелом її занепокоєння було мічення, яке здійснювалося шляхом випилювання засічок на крайніх щитках панцира. Робилося це за схемою, що дозволяє присвоювати рептилії порядковий номер.

Потім я робив фото її панцира й вимірював його довжину. На всі ці заходи йшло близько двох хвилин. Усю інформацію (час і місце виявлення, порядковий номер, довжина панцира, приблизний вік) заносив до журналу спостережень. У наступні дні, зустрічаючи мічену черепаху, я дистанційно визначав її номер, заносив до журналу спостережень час і місце зустрічі. При цьому намагався лишатися непоміченим.

Під час спостережень особливу увагу приділяли черепахам, які вже вирили в землі гніздову камеру для яєць. Утім, якщо черепаха вирила гніздову камеру – це зовсім не означає, що вона відкладе туди яйця. Наприклад, черепаха № 6 три дні поспіль облаштовувала гніздову камеру, і лише на третій день відклала яйця. Найчастіше кладці заважають товсте коріння дерев і чагарників, які змушують рептилію покинути вже готову гніздову камеру.

Спостереження проводив я щодня з 18.00 до 20.00 на ділянці соснового лісу площею 15 га. Першу черепаху було помічено 21 травня. Перша кладка яєць відбулася 23 травня. Спостереження тривали до 30 травня включно; у період з 21 по 30 травня було помічено 46 самок і 14 кладок яєць.

Із 46 черепах 23, тобто половину, було зустрінуто лише одного разу, 14 черепах – двічі, 7 черепах – тричі, 2 черепахи – чотири рази. При цьому три кладки виконали черепахи, зустрінуті одного разу (13% із 23 черепах), 5 кладок виконали зустрінуті двічі (36% із 14), 6 кладок – зустрінуті тричі (86% із 7) і не здійснили кладок у період спостережень черепахи, які зустрілися чотири рази (0%). За цими результатами видно ймовірність кладки яєць залежно від частоти зустрічей черепах.

Можна зазначити, що процес мічення черепах впливає на процес кладки яєць незначно.

Наприклад, черепаха № 45 приступила до облаштування гніздової камери й кладки яєць через кілька хвилин усього за 2 метри від того місця, де її було помічено.

Цікавий також графік частоти зустрічей черепах у місцях кладки яєць залежно від погодних умов (див. малюнки).

З графіка видно, що на час після холодної та дощової погоди припадає різке збільшення кількості зустрінутих черепах. Також видно, що температура повітря впливає на появу черепах у місцях кладки значніше, ніж дощ. Можливо, це пов'язано з отриманням тепла, необхідного для якнайшвидшого визрівання яєць. А дощ є лише супутником похмурої (холодної) погоди.

Необхідно зазначити, що на всій ділянці спостережень (15 га) явно виділялися три місця кладки – це відкриті для сонячного світла галявини. На площині ці галявини є вершинами трикутника зі сторонами 300 м, 450 м і 600 м. Із 23 черепах, які були зустрінуті два й більше разів, лише дві перемістилися з цього одного (маючи на увазі, одного з трьох) місця кладки на інше. Зрозуміло, що в такому разі тварина виявляється найуразливішою перед хижаком.

Цікаво буде зіставити результати спостережень наступного року та проаналізувати перевагу черепах щодо певних місць кладки.

• Найбільшу кількість черепах, які перебували одночасно на одній галявині, мені довелося спостерігати 27 травня 2011 року о 19.30. Їх було дев'ять!

• Найбільшою виявилася черепаха № 21. Довжина її панцира 195 мм. До рекордного розміру вона не доросла 18 мм.

Аномалії

Окремо треба розповісти про щиткові аномалії панцира. Першу таку черепаху я відзначив 27 травня, на сьомий день спостережень. Вона отримала порядковий номер 30. І зрозуміло, що ця зустріч була для мене дуже довгоочікуваною: нарешті в групі спостережень з'явилася «аномалія».

Наступного дня, 28 травня, мені також трапилася черепаха з незвичним розміщенням щитків. Вона отримала номер 36. Але по-справжньому дивовижна зустріч сталася 29 травня. Я вже згадував, що роздвоєння хребетного ряду щитків трапляється лише у 2% черепах (за спостереженнями С. Дробенкова). Це означає, що кожна 50-та черепаха має таку будову. А оскільки лік зустрінутих мною особин уже йшов на 5-й десяток, то, зрозуміло, я з великим нетерпінням чекав цієї зустрічі. І ось – одразу дві «аномальні» черепахи на одному й тому самому місці з різницею в пару хвилин. За теорією ймовірності зустріти двох таких особин поспіль вдасться лише в одному випадку з 2500! Моєму захопленню не було меж.

Поки що про природу щиткових аномалій панцира герпетологи не наважуються говорити однозначно. Очевидно лише те, що справа не в забрудненні території радіацією. Є припущення, що на розміщення щитків панцира так само, наприклад, як і на стать особини, впливають умови, за яких відбувається інкубація. Але для отримання однозначної відповіді потрібна вибірка яєць у кількості кількох тисяч штук.

Утім, кількісне співвідношення основних чинників інкубації яєць болотяної черепахи (температура, вологість, час) – тема серйозної та докладнішої роботи.

Перша нерозгадана загадка

Про вік черепах можна судити за кількістю річних наростів на щитках панцира.

Проте цей метод застосовний лише для черепах, вік яких не перевищує 15 років. У старших особин річні нарости зливаються, що не дозволяє точно визначити вік.

За відомостями дослідників, Emys orbicularis може починати кладку яєць на 6-й рік. Але цей показник радше підходить до черепах, які мешкають у південних частинах ареалу. На території нашої країни черепахи починають кладку яєць у віці семи років.

Після попереднього аналізу моїх записів стало очевидним те, що всі помічені черепахи старші за 14 років. Де ж молодші особини? У результаті зіставлення фактів і довгого роздуму з'явилася лише одна версія. У середині 1990-х траву на лузі, де розташовані заплавні озера, перестали викошувати. До найближчого озера від місць кладки яєць 400 м. Через густу рослинність і нестачу сонячного світла черепашенята не могли дістатися до рятівної водойми.

Висновок досить сумний – останні 15 років черепашенята, що з'являлися на сонячній галявині, не виживали...

Ще на моїй пам'яті заплава річки Уборті викошувалася так, що можна було грати в гольф. Нині ж вона в нижній течії перетворилася на справжню Амазонку з непрохідними берегами. Відсутність будь-яких стежок, трава в зріст людини, суцільні стіни чагарників роблять цю місцевість абсолютно неприступною.

Від місцевих краєзнавців я дізнався, що десь серед стариць і заболочених низин є острів площею два гектари. Кілька століть тому там стояв хутір Буйновицька Рудня – тут добували болотяну залізну руду. Мою увагу привернув той факт, що на острові є пагорб у зріст людини. Цілком імовірно, що це відповідне місце для кладок яєць болотяних черепах. 

У середині літа вдалося вирушити на пошуки загубленого острова: його місцезнаходження уточнив за допомогою знімків місцевості із супутника.

Маршрут проходив по річці, потім по високій траві та заростях очерету. Перший відтинок шляху було подолано на човні.

Куди важче довелося пробиратися заболоченою ділянкою. Забрідний костюм рятував від високої ріжучої трави, але посилював спеку липневого сонця. Дуже доречним виявився канал, прокладений бобрами в очеретяних заростях. Йти стало легше, а прохолодна вода рятувала від спеки. Так вдалося вийти до шуканого місця.

Із першого погляду острів здався мені справді ідеальним місцем для кладок яєць черепах. Пагорб, який розташований у центрі, пологішим боком був звернений на південь. На ньому практично була відсутня рослинність, яка могла б створити непотрібну тінь.

Але під час наближення я побачив, що весь південний схил пагорба порито дикими кабанами. Схоже, вони тут задовольняють потребу в білку.

Скільки кладок яєць з'їли кабани, невідомо, але я зовсім випадково виявив ще одну. У ній виявилося 10 яєць. Як правило, болотяна черепаха може відкласти до 22 яєць. Зазвичай кладки з малою кількістю яєць роблять молоді або дрібніші за розмірами черепахи.

За GPS-навігатором визначив, що до місця, де я проводив спостереження в минулу експедицію, 1600 метрів. Цілком імовірно, що цей острів є стацією розмноження, де здійснюють кладки й молодші особини, яких я не спостерігав раніше (див. статтю «Загадки тітоньки Тортилли» в журналі «Дика природа» №1-2011). У будь-якому разі питання відсутності черепах молодше 15 років поки що лишається відкритим.

Ревізія кладок

Перша перевірка стану кладок, які були помічені мною в травні, припала на 31 липня. Три кладки з 14 виявилися зруйнованими. Найчастіше гнізда розоряє лисиця, але смак черепашачих яєць знайомий і домашнім собакам. Проте я був радий, що за два місяці було зруйновано лише три кладки.

Непередбачені труднощі чекали на мене під час пошуку кладок, які вже встигли зарости травою. Густа поросль приховувала раніше встановлені орієнтири (сухі гілки, ямки, листя).

Приблизно дві години пішло на уточнення місцезнаходження всіх кладок, що вціліли. Найстаршою на той час була кладка, здійснена 24 травня (ішов 68-й день інкубації). До того ж вона опинилася на найпрогрітішому сонцем місці – на південному схилі пагорба. На цю кладку я й вирішив звернути свою увагу.

Яйце, яке перебувало ближче за інші до поверхні, вже було проклюнуте. Через кілька днів мало з'явитися перше черепашеня. Інші яйця ще не проклюнулися, тому кладці я постарався повернути первісний вигляд. До речі, черепашенята проклювують яйця шипом-«дзьобом», який розташований у них на лобовій частині. З часом цей гострий наріст зникає.

Наступний огляд припав на 14 серпня. На той час на трьох галявинах лишалися цілими 11 кладок. Але на мене чекало розчарування: п'ять із них раптом виявилися зруйнованими, зокрема й та, в якій два тижні тому було перше проклюнуте яйце.

Крім того, хижак, який явно ввійшов у смак, розорив ще три не помічені мною кладки. Таким чином, на трьох галявинах лишилося цілими всього шість гнізд. Яйця трьох кладок з найнебезпечніших місць я вирішив перекласти в ящик із піском. По-перше, гарантувалася їхня збереженість, а по-друге, з'явилася можливість перевірити терміни інкубації (початок і закінчення виходу черепашенят з яєць). У найранішій кладці (від 26 травня) з яйця вже вийшло одне черепашеня. Воно було першим із тих, що вціліли.

По одній кладці на кожній із трьох галявин я залишив без змін.

У ящик, де були «евакуйовані» яйця, помістив ванночку з водою, в яку мали занурюватися черепашенята, що вибиралися на поверхню. Для захисту від небажаних хижаків ящик накрив зверху металевою сіткою.

І ось 20 серпня у ванночку забралося перше черепашеня, що з'явилося в неволі.

Через два дні, 22 серпня, було перевірено кладки, що залишилися в природних умовах. Яйця однієї з трьох виявилися незаплідненими. У двох інших кладках було 8 і 17 черепашенят. 

Самка №15 і її потомство.

А 26 серпня з яйця вибралося останнє черепашеня.

Інстинкти виживання

Таким чином, із п'яти кладок, що вціліли й були запліднені, на світ з'явилися 66 живих черепашенят (див. табл.). Яйця мають видовжену форму й у гнізді лежать горизонтально. Вони дуже рідко лягають вертикально – у такому разі ембріон розвивається, але на певній стадії гине.

Необхідно зауважити, що в яйці, яке завжди лежить нерухомо, під час інкубації відбувається поділ вмісту на дві частини. У верхній розвивається ембріон, а в нижній міститься так званий жовтковий мішечок, який помітний крізь шкаралупу, якщо витягти яйце з гніздової камери в пізні терміни інкубації. Жовтковий мішечок на момент виходу черепашеняти з яйця може на 2–4 міліметри виступати з нижньої частини панцира (пластрона), але протягом 2–5 днів він втягується всередину, а на цьому місці лишається рубець. Але й він через деякий час зникає. Так закінчується процес створення досконалої форми, над якою Природа трудиться кілька місяців.

Усіх черепашенят, що з'являлися, я поміщав у ванночку з водою. Уже з перших годин черепашенята виявляли свої мисливські інстинкти. Вони з величезним апетитом заковтували будь-яку живність, яка плавала на поверхні води (павуки, комарі, мухи).

Черв'яки перетворювалися для них на спортивні канати. 

Цікаво, що після першого в житті обіду наставало тривале затишшя. І лише через кілька днів черепашенята з великою неохотою знову починали приймати їжу. Вони довго розбирали здобич кігтями на дрібні шматочки й лише потім заковтували. 

Коли черепашенята перебували в ящику з піском, доводилося спостерігати, як вони збивалися в купи.

Причому черепашенята, які перебували внизу, легко зариваються в пісок. У природі пісок у гніздовій камері протягом шести-семи місяців є їхнім середовищем існування. За спостереженнями герпетологів, у цей час гине до 90% черепашенят. На початку травня на великій піщаній дюні я знайшов висушене на сонці мертве черепашеня. До рятівної води було кілька метрів, але після довгої зими сил у нього, мабуть, уже не лишалося… 

Результат за кладками, що вціліли, на 26 серпня

• 50 черепашенят було передано в НПЦ з біоресурсів, де щасливо пережили зиму. У квітні випущені на волю в Нацпарку «Прип'ятський». 

• 16 черепашенят повернулися в одвічне місце мешкання на річці Уборті. 

Кладка на дні калюжі

Коли я фотографував черепаху № 27, яка відкладала яйця на дорозі, то й припустити не міг, наскільки ця кладка виявиться цікавішою за інші.

Спочатку я хотів перекласти яйця в штучну гніздову камеру: надто вже непідходяще місце для інкубації яєць – ущільнений ґрунт, небезпека наїзду транспорту. Але як експеримент вирішив залишити кладку на дорозі, лише поклав поруч цеглину, щоб колеса транспорту, що проїздить, її оминули.

Одного разу, наступного дня після рясного дощу, я побачив, що на цьому місці утворилася калюжа. Місце для кладки видалося мені ще більш непідходящим, і я вже пошкодував, що вчасно не переклав яйця.

І сильно здивувався, коли 22 серпня виявив на місці «дорожньої» кладки вісім живих, але буквально втиснутих у ґрунт черепашенят. Із восьми чотири черепашеня, тобто половина, мали аномалії щиткування панцира. Усього малюків з аномаліями виявилося дев'ять. В усіх інших випадках аномалії спостерігалися в (9–4)/(66–8) = 8,6% черепах.

Можливо, ця кладка на дорозі допоможе знайти відповідь на загадку незвичної будови панцира. Може виявитися, що на виникнення аномалій впливає й швидкість перепаду температури на певній стадії інкубації. Адже теплопровідність вологого піску вчетверо вища, ніж теплопровідність сухого.

«Черепашачі гори»

На березі річечки Свиновод, яка поділяє Національний парк «Прип'ятський» на дві майже рівні частини й віддалена від річки Уборті на 20–25 км, є місце, яке називається «черепашачі гори». Ця назва йде з радянських часів, коли в збірнику «Заповідники СРСР» з'явилася інформація про Прип'ятський заповідник такого змісту: «На півдні заповідника є місце, яке називається «черепашачими горами». Сюди, на піщані дюни, у період розмноження збираються сотні черепах, щоб відкласти яйця».

 
Звісно, інформація про сотні черепах перебільшена. Але чисельність тоді цілком могла відповідати десяткам. Заповідник відтоді став нацпарком. На піщані дюни в період кладки яєць нині виходять лише одиниці самок.

Цієї весни, наприкінці квітня, 50 черепашенят, які утримувалися в НПЦ з біоресурсів НАН Білорусі, було випущено в річечку Свиновод. Напевно, ця подія вдихне нове життя в «черепашачі гори».

У 2012 році мені довелося застосовувати досвід попередніх двох років. Коли у 2010-му я поринув у світ болотяної черепахи, то зовсім не мав уявлення про поведінку рептилій у сезон кладки яєць. Тепер же для мене стали звичними зустрічі з тією чи іншою «пронумерованою» черепахою. Я вже міг передбачати поведінку рептилії, що спостерігається, ішов туди, де напевно перебувала «знайома» черепаха. Мимоволі ловив себе на думці, що перебуваю в сосновому лісі не заради інтересу, простої цікавості, необхідності закінчити, підтвердити напрацювання попередніх двох років, а заради єднання з ПРИРОДОЮ.

Того самого єднання, яке є, на мій погляд, не бажаним, а обов'язковим для людей, що живуть у тісному соціумі, аби в буквальному сенсі знову опуститися на землю, ще раз пересвідчитися, що погоня за матеріальними благами не є порятунком для громадянина, мешканця, людини.

Кінець травня – час, коли вже закінчилася метушня у світі тварин, усе вже якось влягло, увійшло в спокійне русло, немов ріка, яка закута в береги й мирно несе воду, тобто життя.

Я йшов на галявину, що перебуває на межі лісу й лугу, і знав, що напевно зустріну куличка, який пролітає й посвистує, почую хор інших голосистих птахів.

Комарі дошкуляли лише в травні 2010 року. Тоді, як і в 2011-му, було досить жарко, дощів в останній декаді травня не відзначалося зовсім.

Сосновий ліс обсипаний пилком. Луг являє собою застиглу панораму з високої трави, очерету, розкиданих чагарників верболозу й поодиноких дерев. Але досить лірики!

Аби не громадити все в купу, особливості 2012 року й узагальнення за трирічний період спостережень представлю пізніше. А поки що хочеться поділитися інформацією та міркуваннями про аномальну будову панцира черепах.

Невідомість породжує багато гіпотез. Ось і щодо щиткових аномалій у будові панцира черепах поки що немає однозначної відповіді. Оскільки я не можу вивчити генетичний чинник, то непідробний інтерес викликає, як вони впливають на розвиток ембріона. У 2011 році я був у цьому впевнений, що аномалії викликані різким підвищенням або ж зниженням температури в гніздовій камері. Саме ті кладки яєць, які з різних причин були зволожені, показали найбільший відсоток аномалій. Але результат 2012 року дозволив певною мірою засумніватися в цьому.

Мені вдалося зафіксувати три кладки від черепах з аномаліями в будові панцира. Причому зафіксувати ґрунтовно: я їх накрив металевою сіткою. Хоча й у цій процедурі довелося здобути гіркий досвід: одну кладку лисиця все ж розкрила.

На фото добре видно, як еволюціонувала мозкова діяльність лисиці. Бокові штирі по периметру сітки були неприступними, але комірка 5х5 см виявилася достатньо великою, щоб розорити кладку. На щастя, це єдина розорена кладка з тих, що були «за ґратами». До того ж її відклала черепаха з нормальною будовою панцира, тому вона не становила особливого інтересу.

Куди більший інтерес викликала кладка черепахи №43 з роздвоєними  хребетними щитками.

Уже її я «заґратував» ґрунтовно. По-перше, комірка втричі менша, 4х2 см. По-друге, сітку попередньо пофарбував відпрацьованим моторним мастилом на випадок, якщо комусь захочеться підняти «безгосподарське» залізяччя.

Але й тут була спроба злому, а точніше, підкопу. На моє щастя, ця кладка благополучно пережила літо. 

І ось я акуратно демонтую ґрати, відкриваю гніздову камеру й відчуваю почуття першовідкривача.

 
Усі живі й досить рухливі.

У гніздовій камері 7 черепашенят і 3 незапліднені яйця. П'ять із семи мають аномалії в будові панцира.

 
Але одне черепашеня особливе, воно майже копіює свою маму. Так вийшло, що перше зафіксоване мною черепашеня з роздвоєними хребетними щитками походить від такої самої черепахи.

У двох інших кладках «аномальних» черепах були такі результати.

 
Цифра 11 вказує на кількість крайових щитків, яких у нормі має бути 12. У черепахи під номером 61 по 11 крайових щитків. Але всі черепашенята від неї з нормальною кількістю крайових щитків, тобто по 12 з кожного боку.

Ці три кладки змушують взяти до уваги ще один раніше не згаданий чинник, який може впливати на появу аномалій, – динамічний вплив. Річ у тім, що кладки черепах під номерами 43 і 30 перебували відповідно за 2 і 5 метрів від дороги, а кладка черепахи №61 перебувала в менш «динамічному» місці. Можливо, що в той момент, коли відбувається утворення щитків, динамічний вплив порушує їхнє нормальне формування.

Не зруйновано також легенду про вплив зволоження кладок. Річ у тім, що перший дощ пройшов лише 1 червня. Потім почалися по-справжньому дощові дні. Можливо, що й вологість зробила свій внесок. Якщо це так, то й кладки нормальних черепах матимуть значний відсоток аномалій. Це можна буде перевірити навесні: три кладки залишилися зимувати.

Очевидно, що на аномальну будову панцира може впливати і генетика, і умови, за яких відбувається формування панцира. Можливо, як було кимось зауважено, умови інкубації «вмикають» генетичний механізм появи аномалій. Яка з цих трьох можливих відповідей вірна? Імовірно, вірних відповідей кілька.

Мене ж найбільше хвилює питання: чи впливають умови інкубації на появу черепашенят з аномальною будовою панцира?
 

Фото автора. 

Матеріал було вперше опубліковано в журналі "Дика природа" за 2011 рік.