Людина-вовк Вернер Фройнд, засновник "Парку вовків"

Напередодні чергового засідання, присвяченого проблемі вовка в Україні, яке, якщо пам'ятаєте, пройде 30 січня в Донецьку, і з подачі білоруських колег, які подали приклад,  вирішив розмістити кілька матеріалів про поведінку цієї дивовижної тварини. Звісно, якщо встигну...М.П.

Учений Вернер Фройнд присвятив своє життя вивченню вовків. Він живе в зграї цих тварин у німецькій провінції Саарланд, намагаючись видавати себе за їхнього ватажка, завоювати їхню довіру й повагу. Його мета — розвіяти міф про лютість цих тварин.

... Тут не порушують спокій літаки, не чутно віддаленого відлуння потягів, автомобілі не мчать у бік найближчого міста. У цьому лісі, як у казках братів Грімм, панує абсолютна і навіть зловісна тиша.
Початок дев'ятої ранку, і 80-річний Вернер Фройнд крізь дрімучий ялиновий ліс ґрунтовою дорогою вирушає на роботу. На ньому стара армійська куртка, що пропахла жиром і кров'ю. В одній руці — відро з ягнятиною, в іншій — довга тростина з бичачого хряща.

Підопічні Фройнда чують його здалеку, і тишу розриває гучне виття. Поступово лісовий масив у серці найпросунутішої технократичної країни Європи заповнює какофонія первісного клича, що століттями вселяв жах у серце людини.
Але для Фройнда — це симфонія, яку виконують тварини, яким він присвятив своє життя.

Підходячи до ділянки полярних вовків, він теж оголошує ліс криком, який напевно забезпечив би йому посаду в будь-якій студії спецефектів Голлівуду, і вовки відповідають йому ще енергійнішим завиванням. Щоб користуватися повагою вовків, Вернерові доводиться поводитися як ватажкові зграї.

Вони чують Людину-вовка. Коли він з'являється на їхній ділянці, щелепи, здатні стиснути здобич із силою, що дорівнює 105 кг на кв. см (удвічі більше, ніж у німецької вівчарки), прочиняються, довгі рожевувато-лілові язики вилизують йому обличчя.

На  фото: Монгольський вовк лиже губи німецькому досліднику Фройнду

Двоє вовченят із різних кінців із ентузіазмом обгризають його їстівний посох, тоді як альфа-самець дивиться, як Фройнд підносить до своїх губ шматок свіжої ягнятини.

Тоді 45-кілограмовий хижак, який не має в природі ворогів і якому для виживання потрібно від 3 до 5 кг м'яса на день, риссю спрямовується до людини.

Самець не відбирає м'ясо у Фройнда, він ніжно знімає його з губ людини, спритним обережним рухом, який услід за ним повторюють усі члени зграї, поки відро не стає порожнім і сніданок не закінчується.

На фото: Дослідник Фройнд гризе обдерту тушу оленя разом із вовками в Парку вовків Вернера Фройнда в Мерцигу, Німеччина. (LISI NIESNER/REUTERS)

На всьому європейському континенті сьогодні вовки (дуже розумні тварини, репутація яких так часто виявляється заплямованою) повертаються в дику природу. Це відбувається завдяки спеціальним програмам, мета яких — запобігти вимиранню вовків.

Вовчий заповідник «Парк вовків Вернера Фройнда» (Wolfspark Werner Freund) розташувався поблизу міста Мерциг у землі Саар у Німеччині. За останні 40 років Фройнд виростив понад 70 вовків. Нині в заповіднику площею 10 гектарів живуть 29 особин, які формують шість зграй.
І хоча вовки Фройнда живуть на огороджених територіях, він виступає за те, щоб якомога більше вовків випускати на волю. Зграї вовків уже бачили в Саксонії та в баварських лісах на кордоні з Чехією. За підрахунками німецьких фахівців, кількість зграй досягла 12, і вовки знову заселяють ліси, в яких їх століття тому знищили мисливці.

За словами Беати Ессель, керівника Федерального агентства з охорони природи Німеччини, повернення вовків наразі «не зупинити». Це визначення гріє серце Фройнда, людини, яка стільки зробила для того, щоб спростувати незаслужену репутацію вовків як безжальних убивць, які полюють на тварин і людей.

Фройнд не бачить у вовках нічого зловісного. «Казки — ось чому вони завдячують своїй поганій славі, — похмуро каже він. — «Червона шапочка» і все таке. Це чудові тварини, і того, хто каже, що їх не має бути в природі, напевно, так само мало турбує доля слонів на рівнинах Африки. Їхня присутність і те, що вони живуть серед нас, робить нас багатшими».

Щільної статури, з бородою, зростом 168 сантиметрів — Фройнд почувається нормально в куртці, вкритій слідами запеченої крові, яку впізнають його друзі-вовки. За десятиліття, проведені пліч-о-пліч із вовками й в інших краях, його обвітрене обличчя стало схожим на обличчя моряка чи альпініста. Але пересувається він із дивовижною для людини його віку швидкістю й спритністю.

Його Парк вовків — головна пам'ятка Мерцига. Сірі вовки, сибірські вовки, канадські вовки та зграя полярних вовків мешкають на відведених їм ділянках лісового масиву. Вхід до парку вільний, а місцеві скотобійні безкоштовно постачають вовків м'ясом.

Фройнд виростив понад 70 вовченят. Він ночує в холодній дерев'яній хатинці, яка перетворюється на клініку, якщо пораненій чи хворій тварині потрібен догляд. За три десятиліття Фройнд досконально вивчив вовчі звички, через що його іноді запрошують на телебачення, про нього пишуть у місцевих газетах.

Проте його головна мета — розвінчати міф про «страшного вовка», що міцно засів у головах його власних братів по розуму. «Подумайте самі, — каже він. — Собаки щороку вбивають безліч людей, і ще мільйони страждають від їхніх укусів. Собаки втратили страх перед людьми, а вовки ні. Мене вони підпускають так близько лише тому, що знають мене. Чужинцеві ніколи б цього не вдалося.

На фото: Дослідник Фройнд годує м'ясом мелвільських острівних вовків у Парку вовків Вернера Фройнда в Мерцигу, Німеччина. (LISI NIESNER/REUTERS)

«Вовки нападають на людей вкрай рідко. Якщо таке трапляється, преса здіймає галас саме тому, що таких нападів — одиниці. Набагато більша небезпека загрожує вовкам від людей. Кількість вовків, випущених на волю, буде завжди обмеженою. Місць мешкання та їжі на всіх не вистачить, тому через вовків фермери завжди втрачатимуть частину овець, а вовки щороку гинутимуть під колесами на дорогах».

Людиною-вовком Фройнд був не завжди. Він народився в Німеччині 1933 року, коли до влади прийшов Гітлер. Він виріс у очищеній від вовків сільській місцевості під Франкфуртом, у родині лісників і пастухів. «Любов до тварин мені прищепила мати, — згадує він. — Вона вважала всіх тварин хорошими, тому я їх ніколи не боявся. Вона не розповідала мені історій про великого злого вовка, хоча сама в дитинстві їх наслухалася.

«Ми ходили збирати траву для кіз, і одна з наших кішок, щоразу та сама, чорно-біла, супроводжувала нас. Я спитав маму, чому інші кішки з нами не ходять, і вона відповіла, що не всі кішки однакові, що кожна має свою індивідуальність. Тоді я вперше дізнався про те, що кожна тварина має неповторний характер».

Він навчався на садівника, але в 1950 році любов до тварин привела його до Штутгарта, у зоолого-ботанічний сад «Вільгельма». Там він став доглядачем великих хижаків. Поряд із вовками Фройнд усім серцем полюбив ведмедів. У нього є фотографії тих років, на яких він обіймає лева, стоїть поруч із гієною та дружньо спілкується з пумою.

Потім він вступив до лав Бундесверу (армії) Західної Німеччини й наступні 32 роки присвятив кар'єрі солдата. Служачи в елітних парашутно-десантних військах, він познайомився з розміщеними в Німеччині британськими солдатами, і йому сподобалася полкова традиція мати тварину-талісман — собаку, козу або мавпочку.

— Мені здавалося, що десантникові такі тварини не підходять, — усміхається Фройнд. — Тому як талісман вибрав бурого ведмедя. Бачили б ви обличчя командира, коли під час параду я пройшов повз нього з ведмедем на повідку!

На фото: Дослідник Вернер Фройнд і його дружина Еріка сидять у вітальні свого будинку неподалік Парку вовків Вернера Фройнда в Мерцигу, Німеччина. (LISI NIESNER/REUTERS)

У 1962 році він одружився зі своєю Ерікою, яка все життя підтримує його в усьому. Армія подарувала йому можливість брати участь у закордонних експедиціях (усього їх було 15), він побував в Африці, Південній Америці та Азії. Одного разу він, з'ївши сиру змію, проковтнув паразита. Врятувати зір йому допомогла лише термінова операція в лондонській лікарні.

Проте, незважаючи на любов і повагу до всіх створінь, саме вовки змушують серце Фройнда битися частіше. Осівши в 1970-х роках у Мерцигу, він запропонував місцевій владі ідею створити заповідник для вовків, який будь-який охочий міг би відвідати безкоштовно.

Першими його підопічними стали вовченята із зоопарків і заповідників, яких Фройнд і Еріка виростили, створивши унікальний зв'язок, що перетворив їх на «батьків» для цих тварин. «Щоб налагодити контакт із ними, мені довелося стати вовком, — каже він. — Лише так я зміг заслужити їхню довіру».

Спілкування з вовками небезпечне. Стару армійську куртку з екзотичним запахом, в якій він ходить до полярних вовків, не можна одягати для спілкування з канадськими. Одного разу домінантна самка з однієї зграї вчула на ньому запах самки з іншої зграї й відгризла йому частину вуха. Потім вони знову стали друзями.

На фото: Мелвільські острівні вовки обступили дослідника Фройнда в Парку вовків Вернера Фройнда в Мерцигу, Німеччина. (LISI NIESNER/REUTERS)

Чверть століття тому ватажок зграї європейських вовків на прізвисько Ігор раптово почав виявляти явні ознаки агресії. За спиною ватажка стояла вся зграя, і вовки стали наступати на Фройнда. «Я підпустив його до себе на метр-півтора й з усієї сили вдарив ногою під щелепу, — каже Фройнд. — Ігор був оглушений, і зграя перейшла на мій бік. Я дивом викрутився!»

Не дивно, що його любов до вовків нагородила його не лише званням Людина-вовк, але й прізвиськом Заклинач Вовків. Звісно, Монті Робертс, заклинач коней зі США, є його другом. Він уже побував у Мерцигу й засвідчив дивовижні стосунки Фройнда з вовками.

— Але я завжди насторожі, — каже Фройнд. — Хоча я й займаю становище «надвовка», я для них чужий. Коли я заходжу на їхню територію, я йду або до ватажка зграї, або до його самки. Якщо я вчиню інакше, вони можуть розцінити це як напад на зграю, як загрозу ієрархії. У їхні бійки я намагаюся не втручатися. Іноді я вступаю в сварку, якщо бачу, що все зайшло надто далеко. Домінантні вовки пихаті, зарозумілі. І як вовк я пихатий. Але як людина — ні.

День закінчується тим, із чого почався. У темряві вовки почуваються комфортно; ніч — час полювання, час убивати. Іноді Фройнд підкидає їм вівцю з папьє-маше, і тварини розривають її на шматочки так, ніби це справжня вівця.

Фройнд знову здійснює обхід, гавкає й виє, годує й гладить цих створінь, що вселяють шанобливий трепет. Можливо, страх перед Canis lupus іще не стертий, але Фройнд не здається.

ФОТО: “Парк вовків Вернера Фройнда в Німеччині” http://fototelegraf.ru/?p=160076

Чи знаєте ви, що вовки…
- здебільшого моногамні. У посліді 4-6 дитинчат, які народжуються сліпими й глухими.
- живуть зграями до 30 особин. Тривалість життя в дикому середовищі від 6 до 8 років.
- не виють на місяць. Виття допомагає їм визначити місцезнаходження одне одного й тримає чужинців на відстані.
- мають ДНК, що на 99,8% збігається з ДНК домашнього собаки.
- у Європі мешкає 16 000–18 000 особин, у колишньому Радянському Союзі — ще 25 000–30 000.
- здатні розвивати швидкість до 50 км/год.
- знову заселяють територію Франції, Німеччини, Швеції та Норвегії.
- мають 42 зуби — на 10 більше, ніж у людини.

Джерело тексту: http://www.rd.ru/chelovek-polyubivshiy-volkov

Звісно, Вернер Фройнд і його вовки багаторазово знімалися на ВІДЕО, яких багато в Інтернеті. Дивитися ніколи, тому вибираю навмання.