Швеція заборонила полювання на вовків (??? М.П.)

Під такою назвою, услід за  lenta.ru  КЕКЦ розмістив тези статті Метью Прайса «Sweden wolf cull divides wilderness opinion». На мій погляд, матеріал переданий суто «радянською» манерою, характерною рисою якої є постачання читачеві вже «пережованого»  і нібито осмисленого матеріалу, споживання якого мало що дає, але позбавляє звички думати самостійно...

У вихідному варіанті статтю написано зовсім інакше. Головна мета автора – показати читачеві те, що ставлення до вовка поділило шведське суспільство, а також донести до нього позицію цільових груп, які мають безпосереднє відношення до проблеми вовка. Я не хочу перекладати статтю, понад половина якої – це інтерв'ю з людьми, що представляють різні точки зору, а просто розповім про те, що відбувається навколо проблеми вовка у Швеції. При цьому я користуюся не лише статтею М.Прайса, а й іншими шведськими публікаціями останнього часу й намагаюся не випускати з поля зору ситуацію з вовком в Україні.

Приводом до сплеску уваги до «вовчої теми» послужив дозвіл на селекційний відстріл 16 вовків, виданий Агентством охорони природи Швеції. Відстріл мав би бути проведений у восьми конкретних районах центральної Швеції в період з 1 по 17 лютого. Його мета – зміцнення генофонду популяції за рахунок зменшення ймовірності інбридингу.

Це рішення викликало бурю протесту з боку захисників природи, частина яких об'єднана в Асоціацію із захисту вовка. Уряд звинувачували в порушенні положень ЄС, ухваленні непрофесійних рішень і тому подібних гріхах. Послідували звернення до судів і Європейської комісії, які змусили Уряд відкликати своє рішення..

 
Із 16 особин було добуто лише три. При цьому їхні фотографії були розтиражовані багатьма ЗМІ як приклад негуманного ставлення до вовків.

Природно, на ситуацію відреагували журналісти, які в кращих традиціях «старих» демократій надають слово як фахівцям-експертам, так і представникам груп населення, думка яких про вовків уже сформована. Узагальнюючи, я б виділив 4 такі групи.

Мисливці. У Швеції полювання – це найважливіша складова національного способу життя: створюється враження, що ним займається все доросле населення сільських регіонів, причому як чоловіки, так і жінки, і чверть городян.

 

Для багатьох шведів полювання – це спосіб життя. Вони полюють по 60-70 і більше днів на рік. Вони звикли до того, що в них найкраще в Європі полювання на лося. Їхній головний трофей – копитні, і майже всі вони полюють із собаками, серед яких популярні різні «гончаки по кривавому сліду» та лайки. Вовк для шведських мисливців конкурент і, природно, вони його не люблять. Ніхто з них не закликає до його повного знищення, але й відмовлятися заради вовка від своїх мисливських звичок і трофеїв теж ніхто не хоче. Головних претензій до вовка дві: негативний вплив на популяцію копитних (узимку їхньою здобиччю часто стають вагітні лосихи) і часті напади на мисливських собак. Мисливці виступають за те, щоб підтримувати чисельність вовка на мінімальному рівні, що допускає стійке існування популяції. 

Майже всі мисливці наголошують, що вовк – дивовижний і гідний поваги хижак. Примітно, що в одному з районів Швеції вони навіть відмовилися брати участь у селекційному відстрілі вовків, мотивуючи це тим, що «своїх вовків» вони знають і, на відміну від усіх інших, ці особини  помірні в полюванні  і взагалі не нападають на собак.

Фермери середньої частини країни. Довгі десятиліття вовка у Швеції було так мало, що фермери забули про те, що він може харчуватися й домашніми тваринами. У міру збільшення чисельності вовка зростає кількість випадків його нападів на домашніх тварин, що, звісно, не подобається фермерам.

У своїй статті Метью Прайс бере інтерв'ю в Анетти Бек-Олссон, яка утримує вівчарську ферму неподалік від кордону з Норвегією. Останніми роками Аннет втратила через вовків 35 овець. Показуючи фотознімки розтерзаних тварин, вона пояснює своє ставлення до вовків: «Тут усе просто й ясно. Якщо вовки добувають моїх овець, то я не отримую ягнят і не заробляю своїх грошей». Крім того, Аннет скаржиться на «фактор занепокоєння», який привносять вовки: «"З травня по вересень – жовтень я не сплю вночі. У мене є собаки, які гавкають, коли вовки підходять близько, і я ніколи не почуваюся в безпеці. Коли вовки поруч, вівці дуже бояться й іноді протягом трьох днів відмовляються їсти. Це жахливо ".

Треба сказати, що за оцінками екологів від вовчих ікол на рік у країні гине близько 300 овець, що зовсім небагато, з огляду на те, що їхня загальна чисельність перевищує 800 тис. голів. Крім того, фермери отримують державну компенсацію, якщо їхні вівці гинуть від вовків, — і фінансування на будівництво огорож. Багато хто з них встановлює за рахунок субсидій електричні огорожі навколо пасовищ.

Оленярі-саамі. Спосіб життя корінного населення північної частини Швеції пов'язаний із розведенням північних оленів, стада яких кочують на обширних територіях.

 

Як корінний народ, саамі продовжують жити відповідно до своїх вікових традицій, однією з яких є непримиренна війна з вовками. Сучасні снігоходи й чудова нарізна зброя дозволяють оленярям не лише охороняти свої стада, а й закрити для вовка всю північну межу держави. Це перешкоджає припливу «свіжої вовчої крові» до Швеції з території Фінляндії та Росії й збільшує ризик виродження популяції, зосередженої в середній частині Швеції та позбавленої контакту із сусідами.

Асоціації із захисту вовків. Шведські неурядові організації, що діють у сфері охорони природи, не лише поетичні й високоморальні, а й  дуже професійні. 

 

Вони визнають, що популяція вовка у Швеції схильна до високого ризику ослаблення через інбридинг, але вважають, що відстріл,  запропонований Урядом, не розв'язує проблему. Їхні погляди  зводяться до того, щоб забезпечити міграцію фінських і російських вовків до Швеції, проте на шляху їх утілення в життя стоять 17 тисяч шведських оленярів, а також їхні колеги на фінському боці кордону, які розуміють, що за такого сценарію чисельність вовка зросте багаторазово й вимірюватиметься тисячами особин.

Крім того, захисники вовка ставлять Уряду за провину порушення Бернської конвенції та непрофесійний підхід до вибору особин для відстрілу, який, на їхню думку, є лотереєю, оскільки здійснюється за відсутності повних  відомостей про структуру популяції.

Звісно, крім названих груп, у Швеції безліч людей, які щиро цікавляться проблемою вовка й відкрито висловлюють свою думку. Дуже часто вона ортодоксальна або "обережно-традиційна". Річ у тім, що дуже довгий час, фактично з першої половини 19 століття  до 60-х років 20-го, Швеція боролася з вовками, виплачуючи премію за їх добування, а потім майже 50 років підтримувала кількість вовка в природі на мінімальному рівні. У ці десятиліття кількість вовків у зоопарках Швеції значно перевищувала їхню кількість у природі. За останні два десятиліття кількість вовка значно зросла, що стало результатом цілеспрямованої діяльності Уряду, який готував суспільство до появи вовка, спираючись на такі заяви:

1. Вовки не становлять небезпеки для людини
2. Вовки вбивають рівно стільки, скільки потрібно для їжі.

Природно, ортодокси з легкістю довели, що обидва положення за своєю основою хибні…

Усі у Швеції знають про події  1820 року, коли вовком було вбито дев'ятьох людей, здебільшого дітей. Свіжим підтвердженням небезпеки вовка послужила резонансна трагедія, що сталася в червні 2012 року: у зоопарку Гетеборга зграя вовків розтерзала 30-річну жінку, яка доглядала за ними протягом трьох років. Крім того, у пресі стало з'являтися багато свідчень про появу вовків у населених пунктах, на дорогах, а також випадків його агресивної поведінки й навіть нападу. Журналісти широко тиражують приклади нападу вовків на людину, почерпнуті з досвіду інших країн і інших часів. Усе це, за бажання, можна трактувати як "антивовчу істерію", але, на мій погляд, це прояв звичайної обережності шведського обивателя. Люди в густонаселених районах Швеції звикли почуватися самі й їхні діти  у повній безпеці, звикли не турбуватися про своїх домашніх улюбленців, а також своїх телят і овець...Як зміниться ситуація зі зростанням чисельності вовків, вони не знають і хвилюються...

Рекламована вовча «помірність» у добуванні їжі теж спростовується численними свідченнями масових убивств, не мотивованих голодом або, як кажуть у Швеції, убивств "з любові до цього спорту". Подібні випадки часто трапляються при нападі вовків на стадних домашніх тварин, насамперед овець і північних оленів.

Цілком обґрунтовану недовіру викликають і висловлювання про те, що вовк убиває лише ослаблених і хворих тварин, викликаючи оздоровлення популяції загалом. У багатьох випадках це справді так, що підтверджують наукові дослідження, проте вчені забувають повідомити, що «оздоровлена» популяція стає значно меншою за початкову. Мисливці Швеції добре знають статистику Єллоустоуна, нещодавно оприлюднену автором відомої книги «Вовки в Росії» професором Грейвс. Виявляється, лише за 16 років від стада лосів (так американці називають оленів-вапіті) на території Національного парку залишилося тільки 25%: у 1994 році на території Єллоустоуна було 19760, а в 2010 році лише 4600 особин. Навряд чи така динаміка додає оптимізму шведським мисливцям, які  не скаржаться на апетит, не гірше за вовка навчилися проводити селекційне вилучення копитних і знають, яку особину можна добути, а яку ні. 

Велике розмаїття думок зсунуло «проблему вовка» у політичну площину й загальмувало підготовку плану управління шведською популяцією. Річ у тім, що за базовим для планування питанням – визначенням оптимальної чисельності вовка у Швеції – до єдиної думки  так і не дійшли. Називаються й обґрунтовуються цифри від 180 до 700 особин, але конкретний вибір Уряд ще не зробив. Проте  ґрунтуючись на наукових даних з аналізу й моделювання шведської популяції вовка, починаючи з 2010 року він став видавати дозвіл на його селекційний відстріл з метою зменшення інбридингу. На мій погляд, – це по суті правильне рішення,  з формальної точки зору має явні вади. Вони дозволили «захисникам вовка» звернутися до Європейської Комісії з критикою Уряду, яка зводиться до того, що він дозволяє відстріл, не маючи затвердженого плану управління популяцією. Комісар ЄК Янез Поточнік відреагував на послання, написавши на адресу Міністра навколишнього середовища Швеції – Лени Ек листа з критикою ухваленого нею рішення. Суть критики зводиться до того, що спочатку треба визначити чисельність шведської популяції вовків, яка забезпечить її сталий розвиток, потім розробити детальний план управління популяцією і лише потім здійснювати конкретні кроки з його реалізації. Ініціювати будь-які відстріли за відсутності плану – означає порушувати чинні угоди.

На мій погляд, подібний підхід має бути реалізований і в Україні. Починати треба з обґрунтування чисельності популяції вовка, що забезпечує його сталий розвиток. Потім виявити зони неминучих конфліктів, які потребують правового регулювання. Після цього розумно підготувати план управління популяцією й систему моніторингу його реалізації. Без цього малоправдоподібними виглядають як «пресухи» на захист вовка з боку КЕКЦ, так і нападки на вовка з боку мисливствознавців, селян і журналістів. Це просто «білий шум» або «базар», який нікуди не веде й нічого не розв'язує.

Якщо буде час і залишиться бажання, я постараюся представити дані про чисельність вовка за країнами Європи й областями України, які чомусь приховують фахівці, що займаються проблемою давно й професійно.

Ось деякі з них:
Швеція – 270 особин. Тенденція зростання. Виплата компенсацій за збитки та допомог для забезпечення захисту.
Польща – 700-800 особин. Тенденція зростання. Охоронюваний вид. Полювання дозволене лише в Бещадах. Компенсації не платять.
Латвія – 600 особин. Тенденція до зниження. У 90-х роках було 900 особин. Компенсації не виплачуються.
Словаччина -350-400 особин. Охоронюваний вид за низкою винятків. Компенсація виплачується.
Естонія -200 особин. Тенденція до зниження. У 90-х роках було 500. Компенсація виплачується.
Німеччина -35-40 вовків. Охоронюваний вид. Компенсацій немає.
Франція - -80-100 особин. Охоронюваний вид. Компенсації виплачуються.
Білорусь – 1500-2000. Мисливський вид. Компенсації не виплачуються. До недавнього часу виплачувалися винагороди за добування, але треба уточнювати, оскільки пройшов цикл внесення змін до законодавства.
Україна – 2600-2700. Мисливський вид. Компенсація за завдані збитки не виплачується.
Фінляндія – 120-140 вовків. Полювання дозволене в місцях розведення оленів. Компенсація виплачується. Великий приплив вовків з території Карелії.
Чехія -20-30 особин. Захищений вид. Компенсації збитків немає

Буде час, я розширю й проаналізую дані. Але загальний висновок ясний: ДО УПРАВЛІННЯ ПОПУЛЯЦІЄЮ ВОВКА ТРЕБА ПІДХОДИТИ, ОПИРАЮЧИСЬ НА КОНКРЕТНІ ДАНІ Й ПЕРЕСЛІДУЮЧИ КОНКРЕТНІ ЦІЛІ.

Захищати їх чи звинувачувати вовків «просто так» – марна трата часу. Також безглуздо порівнювати Україну з Німеччиною, Францією чи Польщею, де чисельність вовка, його кормова база, законодавчий підхід  до компенсації завданих вовками збитків зовсім інші, ніж в Україні. Єдиних рецептів просто не існує.

М.Попков