Велика банківська еміграція

Частка іноземного капіталу в банківській системі України впала вперше за десять років, зробивши минулий рік відправною точкою втечі іноземних банкірів з нашої країни

«Шановні колеги! Після чотирьох років плідної роботи ми з жалем змушені повідомити вам про те, що Bank of Georgia, який володів найбільшою часткою в капіталі БГ Банку, продає 80 відсотків належних йому акцій місцевим інвесторам. Це рішення було вимушеним, але зваженим і усвідомленим. Воно пов'язане зі збитковою діяльністю банківського підрозділу, а також зміною стратегії розвитку Bank of Georgia, що змусило мінімізувати присутність групи в Україні», — таке повідомлення отримали працівники БГ Банку вранці в п'ятницю, 18 лютого 2011 року (див. «Грузини зреклися ”дочки”»). А минулого тижня стало відомо, що з України піде Банк Москви.

«Минулий рік — жодний не пік, він указав тренд. Тож у 2013-му варто очікувати збільшення кількості банків-нерезидентів, які залишають український ринок або суттєво зменшують на ньому активність. Така ситуація буде характерною для всіх фінустанов: як найбільших, так і невеликих банків», — вважає колишній голова правління Терра Банку Ігор Шевченко.

Велика скупка

Ще на початку XXI століття український банківський ринок виглядав скупо й убого — кілька іноземних банків, що обслуговують закордонні корпорації, лічені пострадянські монстри, пара десятків агресивних банків нової хвилі, що належать українським інвесторам, і болото з півтори сотні дрібних кишенькових банків.

Проте невдовзі відбулися дві події. Українська економіка стала рости як на дріжджах, що потягло в країну спочатку спекулятивний іноземний капітал. До того ж восени 2004 року вибухнула Помаранчева революція, завдяки якій про Україну дізнався весь світ.

Для покупців банківських активів зараз золота пора. Мисливці за distressed assets готові за мізерними цінами скупити банки, що зазнають труднощів, потім провести реструктуризацію бізнесу, ребрендинг і продати вже за ринковими цінами

Очікування великих змін у другій за величиною республіці колишнього СРСР міжнародні фінансово-банківські групи не могли ігнорувати. Однією з перших ластівок став банк «Аваль», у серпні 2005 року проданий за мільярд доларів австрійській групі Raiffeisen. У лютому 2006-го про продаж 85,42% акцій італійському Banca Intesa за безпрецедентно високу ціну понад 1,161 млрд доларів оголосив Укрсоцбанк. Потім з молотка пішов УкрСиббанк, 51% якого навесні 2006 року придбала французька група BNP Paribas. Сума угоди не розголошувалася. За оцінками ринку, вона становила 400 млн доларів або майже два капітали банку на той момент. У грудні того ж року австрійська група Erste трохи більше ніж за сто мільйонів доларів купила банк «Престиж» (його встигли нашвидку зліпити колишні власники «Авалю» Федір Шпиг і Олександр Деркач), який згодом було перейменовано на Ерсте Банк.

Наступним виявився ТАС-Комерцбанк — дітище Сергія Тігіпка. Він продав фінустанову влітку 2007-го шведському Swedbank за 753 млн доларів із майбутньою домовленістю про довнесення до статутного фонду ще 50 млн доларів, а також 250 млн доларів виплати колишнім акціонерам через три роки залежно від результатів роботи.

У вересні 2007 року найбільший власник банку «Форум» Леонід Юрушев продав 60% своїх акцій німецькому Commerzbank за 600 млн доларів (п'ять капіталів). І незважаючи на кризу в 2010-му німці викупили в Юрушева ще 26,25% акцій приблизно за 70 млн доларів, а згодом Commerzbank довів свій пакет до 96,06%.

За даними НБУ, лише за 2007 рік кількість банків з іноземним капіталом в Україні збільшилася з 35 до 47, а частка закордонного капіталу в їхніх статутних фондах — з 27,6 до 35%. Це був пік купівель.

До того як на повну розгорнулася криза в 2008-му, тодішній мер Києва Леонід Черновецький устиг продати свій Правекс-Банк. Причому продав дуже вдало, оскільки в лютому 2008 року «Правекс» купив італійський Intesa Sanpaolo більш ніж за 6,5 капіталу (див. «Розпродаж триває»).

Іноземці вважали, що зможуть отримати на нашому ринку надприбутки. Їхня логіка була зрозуміла: якщо на «домашніх» ринках закордонні банки залучали депозити під два-три відсотки річних і видавали кредити під аналогічні відсотки, то в Україні за дохідності вкладів на рівні 10–13% можна було позичати під 15–20%, а якщо розвивати споживче кредитування — то й більше. До того ж тоді в Україні було дозволено валютне кредитування. Відповідно, іноземні банки, маючи доступ до дешевих ресурсів за кордоном, могли отримувати фондування «за копійки», продаючи його тут через валютні кредити набагато дорожче.

У результаті чистий процентний дохід банків ріс, наче на дріжджах. За підсумками 2006 року він становив 13,68 млрд гривень, у 2007-му — 22,23 млрд гривень, а за підсумками 2008-го цей показник уже досяг 37,55 млрд гривень.

Комісійні росли повільніше, але темп 40–60% теж не міг не влаштовувати іноземні фінансово-банківські групи.

Разом із грошима закордонні інвестори приносили із собою в Україну технології, добре налагоджену структуру продажів і високі зарплати, що дозволяли переманювати менеджерів та інший персонал, чого не могли собі дозволити менші банки з локальним капіталом, які програвали іноземцям за багатьма параметрами. Ще на початку 2008 року багато експертів були впевнені, що частка іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі вже незабаром перевищить 50%, а в перспективі вийде на рівень 90–100%, як у багатьох малих країнах Європейського Союзу.

Не пережили рубіж

Але не тут-то було. Уже восени 2008-го українські «дочки» з-поміж найприбутковіших підрозділів міжнародних фінансово-банківських груп перетворюються на суцільний loss making business. Або, як висловлюються дилери, «упіймали лосів».

Майже повна зупинка кредитування, що збіглася з девальвацією гривні більш ніж на 60% і втечею вкладників, призвела до різкого погіршення якості кредитних портфелів. І якщо за підсумками 2007 року прострочені кредити становили 6,36 млрд гривень, або близько 1,3% від усієї суми виданих позик, то в 2008-му вони зросли до 18,02 млрд гривень, або 2,2%, а за результатами 2009-го перевищили дев'ять відсотків. І це згідно з офіційними даними НБУ, тоді як багато аналітичних досліджень, зокрема міжнародних рейтингових агентств, говорили про те, що справжня проблемна заборгованість становить 40–60%, а в деяких банків наближається до 80–100%.

До останнього часу міжнародні фінансово-банківські групи рішення про продаж/закриття «дочок» не ухвалювали, оскільки розуміли: вийти з України без величезних збитків не вдасться
Негативний фінансовий результат українських банків у 2009 році становив 38,5 млрд гривень. І якраз іноземні банки стали «антилідерами» за цим показником. Так, за 2009-й збиток Сведбанку становив 4,34 млрд гривень, Промінвестбанку (ПІБ, на той час уже купленого Внєшекономбанком, див. «З рублем наперевіс») — 2,75 млрд гривень, Райффайзен Банку Аваль — 2,02 млрд гривень, УкрСиббанку — 1,24 млрд гривень, Правекс-Банку — 0,71 млрд гривень, Кредобанку (що належить польській PKO Group) — 0,53 млрд гривень збитку.

Проте інвестори не йшли, наполегливо намагаючись капіталізувати свої дочірні структури в Україні, борючись із проблемами, що навалилися. «Власники активно фінансували банк під час кризи. І хоча ми намагалися не вдаватися до фондування, завжди могли розраховувати на підтримку з боку акціонерів, якщо на те була об'єктивна необхідність», — згадує колишній голова правління банку «Форум» Вадим Березовик.

І, здавалося, у 2010-му ситуація в банківському секторі стабілізувалася: дохідність депозитів упала з 25–26% до 13–14% річних за гривнею й до семи–дев'яти відсотків в інвалюті, що знову дало поштовх кредитуванню. Багато банків, які сформували великі резерви за активними операціями, кинулися «розшивати» борги. Усьому цьому сприяло відновлення економічного зростання та націоналізація трьох проблемних банків, що зупинило хвилю банкрутств фінустанов.

Проте в 2011–2012 роках економічне зростання стало сповільнюватися, а банки раз по раз стикалися з жорстким дефіцитом ліквідності. Гривневі ставки за довгими депозитами злетіли вище 20%, відповідно, стало згортатися кредитування — адже брати під 25–27% більшість бізнесів не наважувалася (див. «У полоні солодкого відсотка»).

Продати не можна залишити

Багато фінансово-банківських груп, зіткнувшись із кризою й у себе вдома, ухвалили рішення йти зі збиткових ринків. Український опинився в перших лавах. Але до останнього часу рішення про продаж/закриття «дочок» не ухвалювалося, оскільки банкіри розуміли: вийти з України без величезних збитків не вдасться. «Сьогодні навіть великі міжнародні банки за вартістю ледве доходять до одного капіталу, а на українському ринку, з огляду на ризики фінансового сектору країни та на те, що продаються здебільшого збиткові банки, півкапіталу — це відмінна ціна», — каже заступник голови правління Південкомбанку Олександр Коробко.

Олександр Адарич скуповує невеликі іноземні банки, плануючи об'єднати їх в єдину структуру

Як правило, вихід іноземного банку з українського ринку проходить у два етапи. Спочатку ухвалюється рішення про закриття роздробу, а вже потім — про вихід з ринку. Так, наприклад, сталося зі Сведбанком (правонаступник ТАС-Комерцбанку), який спочатку у вересні 2011 року заявив про закриття роздробу, а вже наприкінці 2012-го шведські інвестори визнали, що на українському ринку їхні перспективи туманні, і домовилися про продаж установи власникові Дельта Банку Миколі Лагуну, який ще в травні купив роздрібний портфель кредитів банку майже на 2,5 млрд гривень. І хоча сума угоди не розголошується, його власники, за оцінками експертів, навряд чи змогли повернути більше третини вкладених у нього коштів.

Таким же шляхом пішов і шведський SEB Банк: у листопаді 2011 року він продав «рітейл» колишньому голові правління УкрСиббанку Олександру Адаричу, який володіє Євробанком, а в червні 2012-го SEB Банк, що став Фідобанком, повністю перейшов під контроль Адарича. Група SEB зазнала втрат на суму щонайменше сто мільйонів доларів. Причому ця угода стала знаковою, оскільки саме SEB була першою іноземною групою, що прийшла в Україну й збудувала SEB Банк на базі купленої в 2004 році фінустанови «Ажіо».

Вадим Новинський усерйоз узявся за розвиток банківського бізнесу й має намір увійти до п'ятірки найбільших гравців ринку

А потім настала черга більших птахів. Так, банк «Форум» у липні поглинув підконтрольний бізнесменові Вадиму Новинському «Смарт-холдинг». Аналітики вважають, що ціна угоди становила близько 50–55 млн доларів — це вдесятеро менше, ніж Commerzbank заплатив у 2007 році (це не враховуючи того, що німці за минулі роки влили у «Форум» загалом мільярд доларів). Але «Форуму» Новинському виявилося мало: після тривалих переговорів 4 лютого 2013 року «Смарт-холдинг» підписав меморандум про купівлю ста відсотків акцій БМ Банку.

Лагун, Адарич і Новинський — сьогодні головні покупці різко здешевілих банківських активів. Після хвилі кризи 2008 року вони активно займалися скупкою проблемних боргів, а тепер стали цілком скуповувати банки. Той самий Адарич наприкінці 2012-го провів знакову угоду, купивши Ерсте Банк. Сума трансакції становила 83 млн доларів, що менше ста мільйонів доларів, які за банківську установу заплатили австрійці у 2006 році. А Новинський уже оголосив, що протягом трьох–п'яти років холдинг має намір об'єднати банки та вивести їх у топ-п'ятірку фінустанов України.

Найбільші бізнесмени країни в цій грі на зниження участі не беруть. Рінат Ахметов об'єднав воєдино ПУМБ і Донгорбанк, а Дмитро Фірташ завів обслуговування активів Group DF у банк «Надра». «Яєчний король» Олег Бахматюк завзято бореться за виживання VAB Банку та «Фінансової ініціативи».

Навіть російські інвестори, які оголошували про масштабні експансіоністські плани у 2009–2010 роках, схоже, готові приймати стиснення ринку таким, яким воно є. Наприклад, у грудні 2012-го Промінвестбанк заявив про продаж роздрібного портфеля кредитів Альфа-Банку на суму півтора мільярда гривень. Хоча ще влітку фінустанова будувала великі плани з обслуговування приватних клієнтів. «Ми переоцінили можливості ринку, тому наразі планів із розвитку роздрібного напряму в нас немає», — повідомив «Експерту» один із представників ПІБу.

Час вдалих купівель

Якщо з позиції продавця будь-яка угода в банківському, та й фінансовому секторі зараз у принципі збиткова, то для покупців — це золота пора. «Є так звані мисливці за distressed assets. Це інвестори, які за мізерними цінами купують компанії, що зазнають труднощів, потім проводять реструктуризацію бізнесу, ребрендинг і продають уже за ринковими цінами», — розповідає керуючий інвестиційними фондами компанії КІНТО Микола М'який.

Після переходу Західної Європи на стандарти нагляду Basel III інвесторам доведеться нарощувати капітал або позбуватися банків в Україні

Хоча українські бізнесмени, за їхніми ж словами, роблять купівлі не для подальшого перепродажу, а для посилення своїх ринкових позицій. «Поглинання Ерсте Банку є частиною стратегії Фідобанку, в рамках якої до 2017 року передбачається створити банківський холдинг, що входить до топ-20 банків України», — каже Олександр Адарич. Якщо врахувати, що Ерсте Банк дістався новому власникові як 21-ша за розміром активів фінустанова з базою понад 290 тис. клієнтів, а також мережею офісів, що налічує 101 відділення, така мета цілком досяжна.

Не виключено, що подібним шляхом піде і Микола Лагун, у віданні якого тепер не лише Дельта Банк і Сведбанк, а й куплений трохи раніше за один долар Кредитпромбанк. «Сведбанк має хороший портфель бізнес-клієнтів, Кредитпромбанк також був націлений на середнього корпоративного клієнта та роздріб. Тому Лагун може зробити ставку на універсальну стратегію розвитку бізнесу, об'єднавши банки й провівши ребрендинг», — вважає генеральний директор інвестиційно-банківської компанії European Capital Management Вадим Браїловський.

Микола Лагун від колекторства та придбання кредитних портфелів перейшов до поглинання фінустанов

Тим часом у найближчому майбутньому позиції на українському ринку закордонних інвесторів, особливо вихідців із Західної Європи, що зазнають натиску проблем материнських структур у єврозоні, слабшатимуть. «Зараз стратегії всіх банків, крім російських, — це або повний відхід з ринку, або суттєве зниження ділової активності за кардинальної зміни стратегії роботи. Безумовно, найскладніша ситуація в Банку Кіпру й Універсал Банку, хоча становище представників австрійського чи італійського капіталу не легше», — підкреслив Ігор Шевченко.

Варто також зважати, що Західна Європа переходить на нові стандарти нагляду Basel III. «А це означає, що під інвестиції в Україну потрібно буде нарощувати капітал або позбуватися дочірніх структур у нашій країні», — пояснює начальник сектору ринкових досліджень Українського кредитно-рейтингового агентства Віктор Шулик.

Згідно з даними НБУ, вже за підсумками 11 місяців минулого року частка іноземного капіталу в банківській системі знизилася з 41,9 до 39%. Проте угоди з купівлі Кредитпромбанку, Сведбанку та Ерсте Банку на той час ще не були закриті, тож із відходом цих банків частка нерезидентів знизиться щонайменше до 34%. «У 2013 році відхід західних банків триватиме. І якщо виключити з цього списку росіян, то частка іноземців може знизитися до мінімальних значень», — впевнена заступник виконавчого директора Незалежної асоціації банків України Олена Єфремова.

Проте казати про те, що іноземці повністю покинуть український ринок, не можна. Група Raiffeisen заявила про те, що залишається на українському ринку, і тепер її банк — єдиний австрійський в Україні. Нікуди не збираються йти з корпоративного сегмента ING, Citibank, Credit Agricole. Мабуть, залишиться і BNP Paribas, який домовився з Європейським банком реконструкції та розвитку про продаж останньому 15% акцій УкрСиббанку.