Закохана в свій рідний край вінничанка Олександра Бурбело

15-річна авторка любить писати фантастичні оповідання, казки, вірші. У 2010 році у Всеукраїнському літературному конкурсі журналу "Крилаті" зайняла перше місце в конкурсі на краще фантастичне оповідання.

Друкується в газетах "Лісове господарство Вінниччини", "Казковий вечір", "Подільська зоря", журналах "Барвінок", "Колосок". У 2010 р. стала лауреатом Національного конкурсу "Я козацького роду!" у номінації "Авторська поезія героїчної тематики".

Бережімо ліси

Немов коріатида, храм лісів
Плечима я натужно підпираю.
За зростом флори кілька ярусів
Несуть до неба ці ліси безкраї?

Тримають сонце в кронах золотих
І ловлять зорі в них, немов у сітку.
Зірвався вітер, але в лісі стих.
Тому дерева - безсловесні свідки,

Що навіть урагани гасять гнів,
Зустрівши лісу грізну оборону,
Де павучок для гілки клена сплів
Сріблясту, наче з інею, корону.

Де мишка має нірку під листком,
Де птахи мостять між гілок гніздечка,
Простує білочка хистким містком
Із віт від мене зовсім недалечко.

Ось зайчик умивається в росі
Та дивиться, чи все навкруг безпечно.
І знають оці мешканці усі,
Що ліс - їхня домівка, безперечно.

Тож, бережімо ліс, цей храм життя,
Оці дуби, берізоньки веселі,
Бо він - то наше спільне майбуття,
Всього живого лагідна оселя!

Ліс

Пізньоосінній ліс - неначе мрія,
Попіднебесна сива таїна,
Та хто її душею зрозуміє,
Тому і в осені відкриється весна!

Сивіють стовбури, наче в тумані
У пледах листя ноги-корінці.
Цей ліс як Вілла, чарівниця-пані,
Що з вовни хмар плете тумани ці.

Чаклунський ліс! Дерева, наче думи,
Відкриті, неприховані, прості,
Не сховані листками в шерех, шуми
Та в барви, що багряно-золоті!

Осипались. Зіткала Вілла пледи
І застелила ними все довкруж.
По них ступаю. Люба мріє, де ти?
Стежиночка звивається, як вуж...

Не тільки я отут шукаю мрію,
Вона у серці кожного своя!
Отож іду і вірю, що зумію
Її знайти між голого гілля.

Нависло небо низько наді мною
Тримаю ось хмаринку у руці!
Осінній ліс не знається з журбою,
Купаючись в туманнім молоці.

Пограється у піжмурки охоче:
Тут заблудитися не дивина!
Ось зазирнула Вілла мені в очі
Так, наче й справді, то моя вина,

Що в лісі є порубані дерева.
А то ж були дуби-чарівники!
За ними плаче Вілла-королева,
Рукою гладить зболено пеньки.

Дивлюся і душею відчуваю,
Що моя мрія й думи сивих крон
Про те, щоб всі рослини мого краю
Росли щасливо, даючи озон!
Тоді весна проклюнеться, як квітка,
У кожнім серці, сповненім тепла,
І цих туманів лагідних намітка
Нікому з нас не заподіє зла.

Заблудишся, то виведуть стежинки
А може, Вілла поглядом своїм
Відчуєш вдячність кожної рослинки.
Отож, до лісу, в царство мрій, ходім!

Вербичка

Маю подругу вербичку,
Мов дівчатко, вербеня-
Сині очі, круглі щічки,
Зустрічаємось щодня.

І жартуємо доволі
Край веселої ріки,
Що аж заздрять нам тополі –
Теж би грались залюбки.

Та дорослість заважає –
Бачиш, виросли які!
Але з них пушинок зграї
З нами бавляться легкі.

Ще й калина білим цвітом
Посміхається до нас.
Вербенятам, усім дітям
І пушинкам – в добрий час!

Осінні радощі

У вишиванки прибралися черешні –
Усміхнувся, звеселився гай:
- Це б музик! Ой ви мої, сердешні,
Ану, вітре, на сопілці грай!

З листя виплели собі віночки,
Що палають ясно, як зоря,
Отакі-то в гаю любі дочки –
В женихи б їм принца, короля!

Щедро цих красунь обдарувала
Українська матінка-земля.
Золоте гаптують покривало
Для матусеньки ліси й поля.

Світ безмежний сяє, як на свято,
Грає жаром радості й добра,
Де іще краси такої взяти?
Це ж для неї – осені пора!

Все немов одмінилося навколо,
Сонце задивилося згори –
Спочиває працьовите поле,
Золотіють листом явори.

Барви української природи
Ваблять і чарують повсякчас.
Все в гармонії, нема незгоди.
Осінь учить мудрості всіх нас.

Щоб любили землю, як святиню,
У нерукотворному цвіту –
І небес високих стрічку синю,
І осінню радість золоту.

Бурбело Олександра Сергіївна

Рік народження: 1998, 1 січня.
Україна, м. Вінниця
Переможниця Всеукраїнських літературних конкурсів «Я і Україна через двадцять років» (м. Київ, 2010 р.), «Я – козацького роду» (м. Київ, 2011 р.), Лауреатка ІІ Всеросійського Інтернет-Конкурсу «Чарівне пір'ячко» (м. Єкатеринбург, 2011 р.), Лауреатка I ступеня Всеросійського Поетичного Інтернет-Конкурсу імені М. С. Гумільова (м. Санкт-Петербург, 2012 р.).
Твори надруковано в газетах «Сільські вісті», «Подільська зоря», «Казковий вечір» і в журналах «Колосок», «Крилаті», «Барвінок», у збірнику «Літературний бриз» (м. Вінниця, 2011 р.), в альманасі «Чарівне пір'ячко» (м. Єкатеринбург, 2012 р.), літературно-художніх альманахах «Скіфія-2012-Літо», «Скіфія-2012-Осінь» (м. Канів), незалежних літературно-художніх альманахах «Ліра» №3, «Ліра» №4, «Усі ми родом з дитинства – добра казка» (м. Хмельницький, 2012 р.).
Авторка книг «Первоцвіт» (м. Вінниця, 2011 р.), «Білі вітрила» (м. Новоросійськ, 2012 р.).

Цвіла софора, і плескало море.
А босоногий хлопчик Ованес,
Узявши вуглинку, як чудо з див,
Малює світ, як казку, на паркані.

Вінок восьмивіршів, присвячений
великому художнику-мариністу І. К. Айвазовському
Вірменія, квітуча, мов троянда,
Під сонцем слави сина свого!
Побачимо ми у творіннях його
І штиль морський, і вітри, бурі, грози.
О, Айвазовський! Усі ваші картини
Величі сповнені, як широчінь морів!
Ось Феодосія. Іду я до дому-музею:
Автопортрет, прекрасні марини!

I
Вірменія, квітуча, мов троянда,
Розкинувши крила – мов орлиця-мати,
Своїх орлят уміла пригорнути,
Відкинувши безодні горя, біди, сльози.
Художник моря! Скільки в нього
Чарівного під пензлем виникало!
Ти, як мрія, в музеї його залів
Під сонцем слави сина свого!

II
Під сонцем слави сина свого
Вірмени зарубіжжя і Росії
За нього Бога, ангелів молили
В ім'я подвигу його великого,
Для творчості, мистецтва і всього,
Що живописцеві відкривалося зором.
Корабель і хвилі мереживним візерунком
Побачимо ми у творіннях його.

III
Побачимо ми у творіннях його
Виблиск світла і води каскади,
Простір безкраїй – для сердець розраду!
А вітрило шукає серед хвиль кого?
І Ніцца, і Неаполя мімози,
І Ніагарський грізний водоспад,
Промінь сонця і рибалка, що йому радий,
І штиль морський, і вітри, бурі, грози.

IV
І штиль морський, і вітри, бурі, грози,
«Дев'ятий вал», ескадра кораблів
І «Серед хвиль»... Стихія все дужча!
На рамі краплі бризу? Мої сльози?
Великосвітської цураючись рутини,
Морську далечінь любив малювати,
І безкінечній їй тепер під стать,
О, Айвазовський, Ваші всі картини!

V
О, Айвазовський! Ваші всі картини
Нам дорогі. У них російський флот могутній.
Ось бриг «Меркурій» – птах серед хмар,
І береги високі урвища.
До них Пушкін поспішив, щоб якнайшвидше
Побачити знову блакитні далі.
Полотна, де і щастя, і печалі,
Величі сповнені, як широчінь морів.

VI
Величі сповнені, як широчінь морів,
І «Схід сонця» дивний, і «Малага».
Колумба незабутнього відвага –
Полотна як пам'ятник безсмертний їй!
Мистецтва прапор, все вище, вище реї!
У музеях усього світу його геній.
Трудився він невтомно, без лінощів.
Ось Феодосія. Іду я до дому-музею.

VII
Ось Феодосія. Іду я до дому-музею.
Гостинних кімнат галерея.
Звук скрипки, наче спів Орфея,
Лунав тут часто для рідних, друзів.
Кавказу гори, темні ущелини,
А з моря вид – туманна гряда.
Побачити це все прийшла сюди,
Автопортрет, прекрасні марини.