Непереможна корупція

АНТИКОРУПЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Західні демократії прагнуть робити законодавчі висновки з кожного корупційного скандалу, але в Україні будь-яке антикорупційне законодавство приречене, оскільки не в силах протистояти феодально-клановому укладу суспільства
Наприкінці минулого століття серед співробітників кількох американських фірм було проведено дослідження, в якому їм пропонувалося анонімно відповісти на запитання, що стосуються розкрадань на роботі. Серед них було й таке: «Чи пішли б ви на розкрадання, якби були впевнені, що вас не спіймають?» Більшість опитаних відповіла ствердно, що здивувало дослідників, і вони запропонували розробити принципово нові підходи до роботи корпоративних служб безпеки.

Насправді дослідження лише підтвердило те, що давно знали, наприклад, директори радянських магазинів, — крадуть не тому, що той чи інший працівник нечесний, а тому, що в магазині є можливість украсти.

Те саме можна сказати й про корупцію. На Заході вже давно зрозуміли: справа не в особистостях, а у створенні законодавчого поля, що зменшує можливість корупції. Після кожного гучного скандалу там модернізують антикорупційні закони.

Недоторканних немає

Хрестоматійним прикладом є випадок із Герхардом Шредером, якого після відставки з посади канцлера Німеччини у 2005 році було запрошено російською стороною на посаду директора однієї з дочірніх компаній «Газпрому» North European Gas Pipeline Company — компанії-оператора Північно-Європейського газопроводу. Опозиція негайно звинуватила Шредера в тому, що, будучи канцлером, він усіляко сприяв реалізації російського проєкту, і захотіла з'ясувати, чи не було в цьому випадку корупційного умислу. Проте на той момент у ФРН не існувало законодавства, яке дозволяло б порушувати розслідування щодо корупційних мотивів. Тому бундестаг оперативно ухвалив відповідний закон, що забороняє чиновникам після виходу у відставку протягом трьох років вступати на роботу до компаній, які входили до їхньої сфери компетенції на держслужбі.

Пізніше за подібні закони проголосував і парламент Великої Британії, внаслідок чого британським комерційним компаніям заборонили наймати на роботу колишніх міністрів, а також було запроваджено мораторій на контакти відставних вищих чиновників з урядовими органами протягом двох років після залишення посади. Так англійські законодавці спробували припинити практику, коли приватні компанії наймають відставних чиновників, щоб за їхньою допомогою давати хабарі.

В Іспанії сьогодні проводиться близько трьохсот корупційних розслідувань проти політиків усіх рівнів. У корупції обвинувачуються не лише представники правлячої Народної партії та найбільшої опозиційної Іспанської соціалістичної робітничої партії. На початку 2013 року як підозрювані особи були названі імена прем'єр-міністра та лідера Народної партії Маріано Рахоя, зятя іспанського короля Іньякі Урдангаріна разом з інфантою Крістіною і навіть самого монарха Хуана Карлоса I.

Скандал із масовим підкупом політиків від Народної партії розгорівся на початку нинішнього року у зв'язку з розслідуванням проти колишнього скарбника «народників» Луїса Барсенаса (див. «Економія по-іспанськи»). Видання El Pais оприлюднило інформацію про те, що Барсенас протягом кількох років щомісяця передавав керівним функціонерам партії, включно з нинішнім прем'єр-міністром Рахоєм, конверти з готівкою, отриманою від комерційних компаній за вигідні державні контракти та підряди. Своєю чергою, Урдангаріна підозрюють у тому, що разом зі своїм бізнес-партнером Дієго Торресом, використовуючи статус королівського зятя, за допомогою мережі фіктивних фірм викачав із регіональних бюджетів іспанських провінцій і обналичив близько 5,8 млн євро. Після того як скандал вилився у публічну площину, слідство офіційно назвало як одну з підозрюваних осіб молодшу доньку короля. Слідчі також не виключають, що король Іспанії особисто намагався вивести свого зятя з-під удару.

Корупційні викриття призвели до масових вуличних протестів і політичної кризи. Щоб відвести удар, прем'єр Маріано Рахой оперативно домігся проведення через іспанські кортеси закону «Про гласність у діяльності адміністративних структур, доступність інформації та добросовісне управління», прозваного в країні Антикорупційним пактом. Зокрема, законодавчий акт передбачає обов'язок усіх муніципальних і державних органів, шкіл і вишів, поліційних структур, політичних партій інформувати іспанських громадян за допомогою Інтернету про всі рішення, пов'язані з витрачанням державних і муніципальних коштів. Кожен наведений вище орган повинен мати власний вебсайт і постійно публікувати дані про свою діяльність, фінансову звітність, включно з відомостями про доходи чиновників. Так, якщо міська влада передає приватній будівельній фірмі підряд на будівництво нової дороги, сайт мерії має містити не лише дані про умови тендера, вартість робіт і джерела фінансування, а й пояснення, чому це замовлення отримала конкретна приватна компанія.

Штат Нью-Йорк проти корупції

Одразу кілька гучних корупційних скандалів прогриміли на початку квітня в американському штаті Нью-Йорк. Федеральне бюро розслідувань 2 квітня заарештувало члена сенату штату Малкольма Сміта за звинуваченням у політичній корупції. Сміта, який представляє Демократичну партію, обвинувачують у тому, що напередодні виборів мера Нью-Йорка він намагався шляхом давання хабарів домогтися, щоб місцеві осередки Республіканської партії висунули його кандидатом у мери. Потім 4 квітня федеральні прокурори офіційно заявили, що проти члена асамблеї (нижньої палати законодавчих зборів) штату Нью-Йорк Еріка Стівенсона висунуто звинувачення в хабарництві та злочинній змові. За версією слідства, Стівенсон отримав кілька хабарів на загальну суму 22 тис. доларів в обмін на обіцянки розробити та домогтися ухвалення законодавчими зборами штату кількох законів, що працюють в інтересах комерційних компаній, які здійснили підкуп депутата. І, нарешті, ще п'ятьох нью-йоркських політиків — трьох республіканців і двох демократів — було заарештовано за звинуваченням у систематичному отриманні хабарів на загальну суму понад сто тисяч доларів в обмін на надання різних послуг комерційним компаніям.

Губернатор Ендрю Куомо блискавично відреагував на корупційні скандали, запропонувавши законодавчим зборам штату Нью-Йорк ухвалити серію законопроєктів, об'єднаних під назвою «Акт про суспільну довіру». Куомо пропонує, щоб окружні прокурори отримали нові повноваження, що дозволяють порушувати антикорупційні справи за спрощеною процедурою. Крім того, законопроєкт передбачає посилити відповідальність за корупцію таким чином, щоб визнаний винним втрачав право обіймати виборну посаду чи посаду на державній службі, працювати як лобіст або вести будь-яку комерційну діяльність із владою штату.

Довга дорога до закону

В Україні, на перший погляд, законодавці також борються з корупцією. Проте ця боротьба має дивну властивість — вічка сита, яке покликане відловлювати потенційних корупціонерів, стають дедалі більшими.

У червні 2009 року Верховна Рада, дотримуючись наполегливих закликів Ради Європи, ухвалила пакет антикорупційних законів, внесений до парламенту президентом Віктором Ющенком, проте з відстрочкою набрання чинності до 1 січня 2010 року. Але що ближче підступала година Ч, то голосніше лунали голоси топчиновників міліції, Верховного суду та інших державних органів, які критикували положення антикорупційних законів. Чиновники грізно віщували, що після набрання законами чинності з'явиться мало не нова опричнина та інквізиція. Тому не дивно, що з ініціативи народного депутата Олега Новикова (фракція «Наша Україна — Народна самооборона») терміни набрання чинності антикорупційним пакетом відсувалися ще двічі — востаннє до 1 квітня 2011-го.

В Україні формується феодально-клановий уклад суспільства. А адже економічною основою феодалізму є саме корупція

У грудні 2010 року президент Віктор Янукович подав до Верховної Ради новий антикорупційний законопроєкт, який являв собою кальку з антикорупційного пакета Ющенка за вирахуванням найнебезпечніших для корупціонерів норм. І за лічені дні той самий склад парламенту, який півтора року тому ухвалював антикорупційні закони, внесені Ющенком, проголосував за їх скасування. А в квітні 2011 року ухвалив внесений Януковичем закон «Про засади запобігання і протидії корупції».

Цей закон набув чинності 1 липня 2011 року. Згідно з новим антикорупційним законодавством, покарання за корупцію поширюється на всіх осіб, чия діяльність фінансується за рахунок коштів державного бюджету, починаючи з депутата сільської ради чи директора державного підприємства й закінчуючи президентом. У сферу дії закону потрапляють також особи, які надають публічні послуги (нотаріуси, адвокати, аудитори, арбітражні керуючі тощо). Усьому колу осіб, окресленому законом, забороняється мати у прямому підпорядкуванні на держслужбі чи підприємстві своїх близьких або родичів. Усі особи, на яких поширюється дія закону, зобов'язані офіційно декларувати не лише свої доходи, а й витрати. Проте декларування витрат починається лише в тому разі, коли чиновник або політик перевищує ліміт витрат у 150 тис. гривень на місяць. У межах декларації про витрати вони зобов'язані повідомляти дані про свої фінансові зобов'язання (наприклад, про суми добровільного страхування, взяті кредити, щомісячні виплати за ними). Закон встановлює заборону на отримання чиновниками будь-яких подарунків від своїх підлеглих. І, нарешті, акт наділяє президента правом створювати спеціальний орган з питань антикорупційної політики, а також визначати обсяг його повноважень. Проте глава держави не поспішає здійснювати цю норму на практиці.

Цікаво, що після того як депутати проголосували 7 квітня 2011 року за закон у цілому, головуючий на засіданні перший віцеспікер Адам Мартинюк одразу ж вніс із голосу пропозицію проголосувати за постанову Верховної Ради з дорученням апарату парламенту розділити ухвалений закон на два окремі законодавчі акти. У підсумку на стіл президента для підписання лягли два антикорупційні закони, з яких один стосувався засад запобігання і протидії корупції, а другий був законом про внесення змін до інших законів України. Крім того, хоча 7 квітня Рада проголосувала за норму закону, яка встановила, що кожен чиновник чи депутат має в обов'язковому порядку звітувати, якщо його витрати за один місяць перевищили 50 тис. гривень, у президента опинилася нова версія документа, де цей поріг було підвищено до 150 тис. гривень. Не виключено, що в певний момент ця «юридична міна» спрацює, і антикорупційні закони будуть визнані якимось судом нелегітимними.

Феодальний капіталізм

Можливо, в антикорупційного пакета з'явиться доповнення — під час короткочасного виходу з політичного клінчу 18 квітня 2013 року Верховна Рада ухвалила поправки (законопроєкт №2802) до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність зі стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією. Парламент ратифікував Кримінальну конвенцію ще 18 жовтня 2006 року, але лише через шість із половиною років у депутатів дійшли руки до того, щоб привести національне законодавство у відповідність із міжнародно-правовим документом. Додатковим стимулом для цього стали рекомендації Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO), що містили низку зауважень щодо українського антикорупційного законодавства. Ухвалені парламентом зміни спрямовані на ліквідацію лазівок в українському законодавстві, які дозволяють, наприклад, спійманим на гарячому хабарникам відбуватися лише адміністративними санкціями за свої злочини.

Сьогодні український обиватель звик до того, що в нашій країні до відповідальності за корупцію притягаються дрібні чиновники, лікарі, правоохоронці нижчої ланки, а також топчиновники та політики, що потрапили в велику неласку.

Головна причина, чому корупція в Україні процвітає незалежно від того, яка партія чи президент перебуває при владі, а антикорупційна політика нагадує валізу без ручки, яку кинути не можна, а нести не хочеться, полягає в системному розриві між демократичною політичною ширмою та справжньою економічною моделлю нашої країни. Цивілізовані правила пристойності вимагають демонструвати Європі, США та всьому світові, що влада веде боротьбу проти корупції. Однак насправді останні двадцять із гаком років в Україні формується феодально-клановий уклад суспільства. А адже економічною основою феодалізму є саме корупція. Тому будь-яке антикорупційне законодавство незалежно від того, наскільки воно прогресивне, ефективне та інноваційне, зі старту програє в нашій країні логіці економічної поведінки представників державної вертикалі.

Лобіст — це професія
У США з 1996 року діє Федеральний акт про розкриття лобістської діяльності, який передбачає чітку дефініцію поняття «лобіст». Таким визнається персона, яка має численні контакти з депутатами та чиновниками, використовує не менше 20% свого часу на діяльність із лобіювання рішень. Цікаво, що встановлено планку мінімальної «зарплати» такої особи: вона повинна отримувати за свої послуги не менше п'яти тисяч доларів за півроку.

Окремі лобісти та лобістські компанії в обов'язковому порядку реєструються в секретаря офісу сенату США з громадських записів і кожні півроку зобов'язані надсилати до цього офісу звіт про свою діяльність.

Крім того, в Америці ще з 1938 року діє Федеральний акт про реєстрацію іноземних агентів. Критерії для віднесення особи чи компанії до категорії «іноземний агент» такі:

• діє як представник іноземної юридичної особи;

• бере участь у політичній діяльності на території США, діючи в інтересах свого іноземного клієнта;

• працює як радник зі зв'язків із громадськістю, рекламний агент, співробітник інформаційної служби чи політичний консультант;

• здійснює збір або розподіл грошових коштів;

• займається представництвом інтересів свого іноземного клієнта перед федеральним відомством чи чиновником США.

Іноземний агент може діяти також від імені іноземного уряду чи політичної партії. У Сполучених Штатах такі особи зобов'язані зареєструватися як іноземний агент і регулярно звітувати про свою діяльність.