Пам'яті професора Павла Петровича Бадалова

Пішов із життя один з останніх лісових учених-фронтовиків, які розпочали свій шлях у науку одразу після війни... Уродженець Тбілісі, випускник Ленінградської лісотехнічної академії, який  до останнього дня працював і майже все своє трудове життя пропрацював — в Україні. Павло Петрович пішов із  життя на 88-му році ... під час відрядження у Веселі Боковеньки, де він  прожив довгі й найкращі роки, ...де похована його дружина... Пішов несподівано й швидко... Там він і буде похований у понеділок...З моїх близьких так померли Петро Степанович Пастернак, Валерій Михайлович Брежнєв, Петро Степанович Дишко, Володя Твердохліб... вибачте, якщо когось забув... Кажуть, таку смерть треба заслужити... Хотілося б  постаратися..., якщо вийде... Величезне йому ДЯКУЮ... Царство небесне... А нам залишається пам'ятати...

Наводжу ті матеріали, які вдалося отримати за ці кілька днів (Величезне ДЯКУЮ тим, хто надіслав...), а також витяги з телефонних розмов про Павла Петровича, яких було багато... Його смерть багатьох змусила замислитися...  Фронтовик, доктор наук, справжній трудівник...Пішов майже в 90 років..., так і не пожививши ні дня у своїй власній квартирі... Хіба це не оцінка нашій КРАЇНІ, нашій ВЛАДІ, нашій СИСТЕМІ, нашій ЛІСОВІЙ НАУЦІ та всім нам... грішним...?... М.Попков

4 липня 2013 року на 88-му році життя пішов із життя П.П. Бадалов, доктор біологічних наук, професор, відомий учений-селекціонер, горіхівник.

П.П. Бадалов народився 10 грудня 1925 року в Тбілісі. Брав участь у бойових діях у Великій Вітчизняній війні, нагороджений орденами й медалями.

Після демобілізації 1951 р. вступив на лісовий факультет Лісотехнічної академії ім. С.М. Кірова в Ленінграді. Після її закінчення 1956 р. працював лісничим Колошинського лісництва Усвятського лісгоспу, 1959 р. очолював Селігерський лісгосп, 1960 р. став аспірантом Лісотехнічної академії ім. С.М. Кірова, 1965 р. у цій самій академії захистив кандидатську дисертацію.

З 1963 р. – заступник директора з науки Веселобоковеньківської селекційно-дендрологічної дослідної станції УкрНДІЛГА (Кіровоградська обл.), з 1971 по 1989 рр. – її директор.

1987 р. захистив докторську дисертацію в Українській сільськогосподарській академії (нині НУБіП).
З 1989 і до останніх днів – старший, а пізніше провідний науковий співробітник лабораторії селекції УкрНДІЛГА.

З 2003 р. за сумісництвом працював на посаді професора кафедри обладнання лісового комплексу Харківського національного технічного університету сільського господарства. Там і отримав Звання професора 2010 року.

Дослідження П.П. Бадалова були присвячені інтродукції, селекції, віддаленій гібридизації деревних і чагарникових рослин. Методами селекції та апоміксису ним виведено зимостійкі й урожайні сорти горіха волоського зі збільшеним вмістом білка й високою якістю ядра. Ці сорти неодноразово були представлені на виставках у Москві, Києві, Харкові.

Також П.П. Бадаловим було виведено швидкорослі міжвидові гібриди горіхів із гарною текстурою й забарвленням деревини, багато з яких випробувано за межами України, зокрема у Воронежі та Іспанії.
Вперше у світі П.П. Бадалов використав деякі типи апоміксису (псевдогамію, індукований і автономний партеногенез) для виведення гомозиготних ліній горіхів.
П.П. Бадалов – автор 3 винаходів, понад сотні статей.
Нагороджений Знаком відзнаки «Почесний лісівник України». /Звання  «Заслуженого лісівника України» Павло Петрович так і не «заслужив»...М.П./

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

БАДАЛОВ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ

13. Характеристика з зазначенням конкретних особливих заслуг особи:
Бадалов П. П. почав свою трудову діяльність з 16 років в якості кур’єра. Після служби в рядах Радянської Армії у 1956 році закінчив лісогосподарський факультет Ленінградської ордена «В.І.Леніна» лісотехнічної академії ім. С.М. Кірова. Працював лісничим, старшим лісничим та директором лісгоспу.

В 1960 році поступив до аспірантури Ленінградської лісотехнічної академії, після закінчення якої з 1963 року працював на посаді заступника директора по науці Веселобоковеньківської селекційно-дендрологічної станції УкрНДІЛГА.

В 1965 році захистив кандидатську дисертацію. З 1971 року Бадалов П.П. працював спочатку виконуючий обов язки, а з 1973 року - директор цієї станціїю. В 1988 році йому було присвоєно звання доктора біологічних наук. В 1998 році він був обраний дійсним членом (академіком) Лісівничої Академії Наук України. В 2008 році Бадалову П.П. присвоєно вчене звання доцента, а в 2009 році присвоєно вчене звання професора.

Досліди Бадалова П.П. не мають аналогів в нашій країні. Результати своєї наукової діяльності Бадалов П.П. відобразив у 110 публікаціях.

Бадаловим П.П. виконано ряд крупних досліджень по інтродукції та горіхівництву в Україні. Основні напрямки наукових досліджень - інтродукція, селекція та віддалена гібридизація деревних й чагарникових лісових порід. Методами селекції, апоміксису для умов Північного Степу виведено зимостійкі, врожайні з підвищеним вмістом білку та високою якістю ядра великі плоди горіха волоського, що не мали рівних собі на виставках у Москві, Києві, Харкові. Для місцевих умов Бадалов П.П. розробив доцільні технології вегетативного розмноження волоського горіха методами літнього вічкування та настільного зимнього щеплення живцем з отриманням найвищого серед країн СНД виходу облагородженого (86 й 78 відсотків) посадкового матеріалу. Отримав швидкоростучі міжвидові гібриди горіхів Juglans L. з гарною текстурою й забарвленням деревини, придатної для виготовлення цінних меблів та декоративного шпону. Ряд з них проходять випробовування за межами України: у Воронежі та Іспанії. Вперше у світі використав деякі типи апоміксису (псевдогамія, індукований та автономний партеногенез) з послідуючим подвоєнням геному для виведення гомозиготних форм (ліній) горіхів, що за умови схрещування спеціально підібраних пар характеризуються швидким ростом й високою продуктивністю. На виведення таких міжлінійних гібридів необхідно лише 8-10 років. При застосуванні звичайних методів селекції витрати часу перевищили б зазначений термін у 9-12 разів. Схрестив ліщину далекосхідну (маточковий компонент), яка характеризується високою зимостійкістю, з недостатньо холодостійким місцевим сортом фундука (Corylus avellana L.). Одержано врожайні гібриди Ш-IV поколінь, що уособлюють у собі високі якості горіхів запилювача (крупні плоди й тонкошкаралупість) й достатню зимостійкість матері − Corylus heterophylla Fisch. Під час роботи на Веселобоковеньківській СДДС глибоко вивчив дендрофлору парку, арборетумів, лісових насаджень Півдня України. Провів ревізію найбільш складних родів (Fraxinus L., Tilia L., Juglans L., Quercus L.). Має 3 винаходи: I − Спосіб передпосівної обробки насіння волоського горіха. Заявка № 4901629 від 10.12.1990 року. П − Спосіб одержання зимостійких швидкоростучих рослин. Заявка № 94270908 від 23.03.1993 року. Ш − Спосіб одержання генетично поліпшеного посадкового матеріалу лісових порід методом апоміксису у горіхів Juglans L. Заявка № 93006770 від 29.07.1993 року.

Свій багатий науковий та життєвий досвід Бадалов П.П. передає науковій зміні – молодим вченим і аспірантам.
Бадалов П.П. - учасник Великої Вітчизняної війни. За заслуги перед Батьківщиною та за наукові досягнення Павла Петровича нагороджено державними та галузевими відзнаками.

Бадалов П.П. - член спеціалізованої вченої ради К 64.828.01 в Українському ордена "Знак Пошани" науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького за спеціальністю 06.03.01 − лісові культури та фітомеліорація.

Пряма мова

/не вказую авторів спогадів про Павла Петровича  Бадалова та його роботу. Причина цього, думаю, більшості зрозуміла... Перепрошую, якщо щось трохи неточно цитую М.П./

«Він — інтелігент, не знаю, як протримався директором Веселобоковеньківської станції. На вченій раді, коли приїжджав зі звітами, все скаржився, що то не полили, то не обрізали, то вкрали весь урожай горіхів.

На захист кандидатської дисертації його не пускав колишній директор станції, не пам'ятаю точно, хто тоді був! Був дзвінок з інституту — тоді відпустили».

«Його виманили до Харкова й наобіцяли золоті гори, коли він захистив докторську. Так він і прожив у гуртожитку до останнього дня (навіть без холодильника, що пояснити важко — все ж пенсія учасника війни!)...» /Я не згоден. Пастернак щиро хотів дати дорогу Бадалову, коли запрошував до Харкова й бачив його перспективу. Вони майже ровесники, обидва фронтовики... призвані  у другій половині війни... Обидва розраховували жити й працювати довго... Павло Петрович давно (ще за Союзу) мав отримати і квартиру, і лабораторію, або сектор...  У Петра Степановича реалізувати свої плани щодо Бадалова не вийшло  з усім зрозумілої та типової в Україні причини: спочатку його зрадили, а потім він помер...М.П./

«Правда, квартиру йому вибили рік тому — у Пісочині, коробку, що потребує повного ремонту, на високому поверсі будинку з ліфтом, що не працює, тож він так і не переїхав. На роботу їздив щодня, дуже важко пересувався, не знаю, як забирався в маршрутку з П'ятихаток. Але ще 5 років тому сам лазив у крони й запилював горіхи». /Наскільки я знаю, отримання квартири — заслуга Миколи Максимовича. Він допомагав йому і в питаннях, пов'язаних із побутом і здоров'ям... Ремонт там за його сприяння  нібито теж зробили. Документи на власне житло Павло Петрович оформив за тиждень до смерті...М.П./ 

«Отримав звання професора лише 2010 року, оскільки не було педстажу й захищених аспірантів. За звання все одно не платять, але приємно....Лише пару років тому дали йому аспіранта...»

«В інтернеті про Бадалова відомостей практично немає (крім статей на сайті бібл. Вернадського) — сам не писав і про нього не писали. Лише на форумі є відгуки про його горіхи, зокрема про сорт із величезними плодами «професор Молотков».
Книгу він так і не написав, є лише буклет про Веселі Боковеньки...»

«Досліди його ніхто відтворити не може. Сорти можуть втратитися. Плантації старіють. Галузі плоди горіхів нецікаві. Цікава деревина з текстурою, але створювати плантації, доглядати й чекати до віку стиглості, вкладати гроші ніхто не хоче, якщо можна рубати те, що вже виросло».

«Полезахисним лісорозведенням також ніхто не цікавиться, хоча горіхоплідні і тут мають переваги перед іншими породами в деяких регіонах...»

«Загалом характер це доля, йому було цікаво, і він був щасливий і спокійний, і начхати йому було, що немає ні слави, ні нормальних умов життя...»

«Коли пишуть «колектив учених», я цьому не вірю. Бадалов свої щеплення й інші досліди (ізоляцію квіток) робив сам. Хіба що просив, щоб полили, а то й сам відра носив. Напевно, якби взяв «співавторів», то й книга швидше написалася б і вийшла, і сорти розмножилися б...»

«Якщо країні потрібні горіхи, надія лише на зацікавлених приватників, але вже нікому передати унікальний досвід...

З другого боку, іноземну літературу він читав лише по РЖ.., може, нас уже і тут обігнали? І те, що в 80-х рр. було кроком уперед, для Європи і світу вже пройдений етап? Якщо в Україні досі ніхто не отримав такі горіхи, отже, нікому це не потрібно або ніхто не може?»

/Я пам'ятаю Павла Петровича як дуже скромну, інтелігентну, зовсім невибагливу і нескандальну людину. Проте за свої «горіхи» він міг і повоювати... Горіхами він іноді Вчену раду пригощав... Я в житті більше нічого подібного не бачив... У 5-6 разів крупніші за звичайні — найбільші  і зі шкаралупою, яку можна було зламати двома пальцями...  Ми не були близькі, але багато років зустрічалися на засіданнях Вченої ради. До нього дуже-дуже добре ставився Петро Степанович Пастернак і його вихованець (учень, колега, майже рідна людина ...важко визначити...) і мій близький друг Володимир Твердохліб... Багато цікавого свого часу про нього та його долю розповідав Артем Торосов...Вони земляки... двоє «не грузинів» із Тбілісі... Павло Петрович представник великого, але практично вже зниклого народу...— ассирієць...  Втім, якщо Артем захоче його згадати добрим словом, — сам напише... Поки на сайті УкрНДІЛГА інформації немає... Воно й зрозуміло, — вихідні... М.П/