Василь Пєсков заповів розвіяти свій прах над Воронежем

З іменем Василя Пєскова пов'язані дитинство й юність мого покоління, яке він навчив любити й поважати рідну природу. Світла йому пам'ять... Михайло Попков

За словами онука легендарного журналіста й письменника, прощання з автором "Тайгового глухого кута" і "Вікна в природу" відбудеться в четвер: час і місце поки уточнюються.

Орієнтовно, прощання з видатним журналістом відбудеться в четвер, о 12 або о 13 годині, місце уточнюється. Кремація пройде в Хованському крематорії.

Нагадаємо, що журналіст, фотокореспондент, ведучий телевізійної програми "У світі тварин" з 1975 по 1990 роки та оглядач "Комсомольської правди" Василь Пєсков помер 12 серпня після тривалої хвороби у віці 83 років.

СПОГАДИ

Він ніби й сам не знав, що він – легенда російської журналістики

 Наталя Барабаш, яка 15 років пропрацювала шеф-редактором "товстушки" "КП", згадує про Василя Пєскова: "Коли ти далеко – повірити неможливо. Його "Вікно в природу " виходило в товстушці завжди, з першого номера й без жодного пропуску..." .

Чарівна сила Пєскова

Шеф-редактор щотижневого випуску "КП" Євген Сазонов упевнений: "Є люди, смерть яких неможливо навіть уявити. Бо вони легенди. А легенди не помирають. Вони не можуть померти. Вони вічні. Бо завжди в пам'яті...".

Блогери – про Василя Пєскова: "Дивлячись на нього, язик не повертався говорити про старість..."

Інтернет-спільнота скорбить за легендою російської журналістики та згадує теплі історії, пов'язані з Василем Михайловичем.

 Пішов із життя легендарний журналіст, автор "Вікна в природу" Василь Михайлович Пєсков. Його читали три покоління і читатимуть наступні. Звістка про його смерть сколихнула російський інтернет: багато відомих людей написали у своїх блогах і на сторінках у соціальних мережах пости пам'яті Василя Михайловича.

У Вікіпедії про нього – кілька рядків.

"Василь Михайлович Пєсков (14 березня 1930 року, село Орлово, Центрально-Чорноземної (нині — Воронезької) області) — радянський письменник, журналіст, мандрівник і ведучий телевізійної програми "У світі тварин" з 1975 по 1990 роки.

Батько — машиніст, мати — селянка. Закінчивши середню школу, працював піонервожатим, шофером, кіномеханіком, фотографом, співробітником воронезької обласної газети "Молодий комунар", в якій і розпочав свій творчий шлях журналіста.

З 1956 року В. М. Пєсков — фотокореспондент і нарисовець "Комсомольської правди". Перша книга вийшла 1960 року".

Може бути, це й правильно, що так мало написано. У Великій радянській енциклопедії – не набагато більше.. Бо якщо почати про нього розповідати – ніякої енциклопедії просто не вистачить.

Найзвичайніша справа: зустрічаємося в коридорі, і він одразу – "Ну! Що?" Це означало – є новий анекдот? Анекдоти він обожнював і знав їх незліченно. Одного разу ми летіли з ним на Аляску в одній журналістській компанії, так розповідали одне одному анекдоти вісім годин. Так і потоваришували.

Але летів він, звісно, не за анекдотами.

Василь Михайлович на робочому місці – у своїй улюбленій "Комсомолці". Фото: Дмитро ПОЛУХІН

Вічні його записники вилилися потім у чудові книги про Аляску, природу якої він любив не менше, ніж нашу. У "Комсомолці", напевно, найдавніша авторська рубрика була якраз його, Пєскова: "Вікно в природу". І напевно ще в кількох номерах "товстушки" вона ще вийде – він завжди працював із запасом, навіть останніми роками, коли вже наздогнав його інсульт, говорити він міг насилу, але смуги в "КП" писав із відмінною чіткістю й майстерністю, якої в молодих журналістів зараз просто немає.

У "Комсомолці", напевно, найдавніша авторська рубрика була якраз його, Пєскова: "Вікно в природу". Фото: з архіву "КП"

Колись він вів у "Комсомолці" космічну тему, написав один із найкумедніших нарисів, як сидів у засідці біля будинку космонавта-2 Германа Титова. Цей нарис увійшов до чудової збірки "Кроки по росі", за яку він 1964 року отримав Ленінську премію.

А ще були "Записки фоторепортера", "Дорогами Америки", книга документальних нарисів про льотчиків-космонавтів "Чекайте на нас, зірки!", "Війна і люди"...

Правда, він тихенько спихнув космічну тему на Ярослава Голованова, теж цілком легендарного журналіста "КП", і пішов у природу.

Він був першим, хто взяв інтерв'ю в Юрія Гагаріна. Фото: з архіву "КП"

Звісно, нагадувати його нотатки безглуздо, їх багато, жахливо багато, і всі вони хороші. Але одну нагадаю, вона потім вилилася в цілу епопею – "Тайговий глухий кут", про родину старообрядців, які понад 40 років жили відлюдниками в тайзі. Це така глушина: у горах Абаканського хребта Західного Саяна (це Хакасія).

Я пам'ятаю, що його нариси про Ликових вирізали з газети й обмінювалися з сусідами пропущеними частинами.

Агафія Ликова, остання з роду відлюдників, жива. А от Василя Михайловича вже, виходить, немає.

Коли до нас у редакцію приїздив Володимир Путін, Василь Михайлович дочекався, коли вщухне, загалом-то, вільна, але досить офіційна розмова, а потім узяв Володимира Володимировича в оборот, обстоюючи черговий заповідник, що занапащається. І домігся охоронної грамоти для цього лісу, про який ми й не чули.

А в нього все було так: дотошний, порядний і безкорисливий абсолютно.

Багато в чому в ньому змушувало усміхнутися. Наприклад, він завжди ходив у кепці. Фірмовий знак. І кепка десятки років була та сама.

Я якось запитав: невже ніяк не зносяться?

— Ні, — відповів він. — Я просто відчув, що мода на кепки минає. А мода йшла від легендарного нашого футболіста Всеволода Боброва. А ми з ним дружили. І йому один майстер у Москві кепки шив. Ну, я одразу й замовив десяток кепок. Ось відтоді й ношу!

Або — у нього не було телевізора. Коли в редакції вирішили Пєскова перехитрити й подарували йому чудовий телек, він віддав його доньці. З принципу не дивився.

У навалилий вік цифрової фототехніки до останнього знімав старим добрим механічним "Ніконом", який уже був сивий від подряпин, як і сам Пєсков, зате не підводив.

Або ось ще: писав завжди олівцем. Як Пришвін. ("Зазирнув, — розповідав одного разу, — у будинку-музеї Пришвіна до нього в письмовий стіл, а там олівці, списані так, що й не вхопиш уже!). А потім ішов із рукописами в наше стенографічне бюро й особисто начитував стенографісткам.

Він завжди ходив у кепці. Це був фірмовий знак Василя Пєскова. І кепка десятки років була та сама Фото: з архіву "КП"

Дуже кумедно надписував книги друзям: обов'язково малював себе лисого і пташку, що несе черв'ячка в гніздо. Такий ось був фірмовий знак!..

За честь у "Комсомолці" колись вважалося ставити підпис з іменем. А він завжди ставив лише В.Пєсков. І спробуйте виправте!..

Його нагородили орденом "За заслуги перед Вітчизною" IV ступеня, але я не знаю, чи з'являвся він із цим орденом десь хоч раз.

Та що я тут розповідаю...

Його читали три покоління і зараз читає четверте.

Це вічна журналістика. Бо в ній було два головні начала – природа й дуже цікаві люди.

Зараз це не зовсім у моді. Та якщо чесно – зовсім не в моді.

Але в моди є одна особливість – вона минає.

А Пєсков залишиться.

Більше про Василя Пєскова читайте  ТУТ а також ТУТ