По спустошеній землі

Знаменитий фотограф Нік Брандт явив світові нові роботи, присвячені тваринному світу Східної Африки, що зникає. Виставка його фотографій «По спустошеній землі» відкрилася в галереї Fahey/Klein у Лос-Анджелесі.

Фотографією Брандт захопився в грудні 2000 року під час поїздки до Східної Африки. Там майстер зробив перші серії знімків. Саме вони сформували його авторський почерк і визначили майбутню тематику творчості. 

Брандт почав знімати тварин Східної Африки з таким щирим почуттям і майстерністю, що його знімки були одразу помічені — настільки вони вирізнялися з-поміж інших робіт. До слова, Брандт не використовує телеоб'єктив — на відміну від більшості фотографів, які знімають дику природу. Під час зйомок він підкрадається до тварини дуже близько. Це не може не позначатися на самих знімках: вдивляючись у кадри, глядач відчуває майже таку саму залученість до того, що відбувається, як і сам фотограф, пише про Брандта prophotos.ru.

На фотографіях автора, виконаних у кольорах сепії та блакитних тонах, тварини то величні й спокійні, то напружені й агресивні. Але при цьому вони завжди природні, тому роботи Брандта нагадують класичні живописні портрети майстрів, а іноді — живі жанрові сценки.

У 2004–2006 роках фотограф організував безліч персональних виставок у Лондоні, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Санта-Фе, Сіднеї, Мельбурні та Сан-Франциско, здобуваючи дедалі більше й більше прихильників. Нині він живе в Каліфорнії, у місті Топанга-Каньйон, разом із дружиною та цілим звіринцем домашніх тварин.

«Дуже мало фотографів ставляться до зйомки диких тварин як до художньої фотографії, — каже Нік Брандт. — Більшість зазвичай намагається зафіксувати драматичні моменти, коли тварина перебуває в дії, в русі, і зовсім не звертає на неї уваги, якщо вона живе своїм звичайним життям.

При цьому чудові сюжети просто не потрапляють у кадр — адже красу й величність диких тварин Африки не можна загнати в рамки 35-міліметрового телеоб'єктива та жанру репортажу. Тому я намагаюся знімати так, щоб фотографії вийшли за межі документального анімалістичного жанру й наблизилися до рівня художніх знімків. Для того щоб досягти цього, я відходжу від репортажних технік зйомки, а найголовніше — не використовую телеоб'єктив. Натомість я знімаю з ближньої точки, найчастіше на відстані кількох футів.

Мені хочеться, щоб у кадр потрапило якнайбільше неба й навколишнього пейзажу, а тварина була зображена в її рідному середовищі. Якщо використовувати такий метод зйомки, фотографія не лише закарбовує самого звіра, а й передає особливу атмосферу його рідної природи. Наближаючись до тварин, я відчуваю особливий емоційний контакт із ними. Іноді мені здається, що й вони відчувають його й ніби позують мені для своїх портретів.

Чому я знімаю саме тварин Східної Африки? Мені здається, у них криється щось глибоко символічне, міфологічне, і цього чогось бракує, скажімо, тваринам Арктики чи Південної Америки. До того ж горбисті африканські савани, на яких то тут, то там трапляються графічно-бездоганні акації, пробуджують усі мої почуття своєю безхитрісністю та простотою.

Мої знімки безсоромно пасторальні та романтичні. Вони розповідають про мою власну зачаровану Африку, вони — моя елегія світові, який повільно, але незворотно зникає».