Шановна лісова громада! Колеги! Друзі! Дорогі мої випускники!
Віктор Мельхіорович попросив додати постскриптум до свого листа, і я це роблю новаторськи: розміщую попереду, а не в кінці листа. М.П.
P.S. Хочу додати. Звернення до лісової громади я написав не заради піару, не протии когось і не за когось персонально, а, насамперед, задля свого очищення, як лісівника, як голови Громадської ради, як громадянина.
Нинішнього негативу не було б, як би я і кожний з нас, хто вболіває за наш ліс, за наше майбутнє, завжди займав принципову позиціюі не мовчав…
Постійні читачі нашого сайту, звісно, згадають статтю про «вавилонську вежу» , яку я розмістив свого часу, не вказавши прізвища автора. Вона теж була написана Віктором Маурером. Сьогодні я її розміщую повторно услід за цим зверненням ВЧИТЕЛЯ до учнів і колег... На різних зборах і застіллях я підсвідомо намагаюся бути поруч із Віктором Мельхіоровичем і часто жартую з приводу того, " що національні меншини повинні триматися одне одного". До цієї людини тягне багатьох... Що? Прочитайте - зрозумієте. М.П.
Шановна лісова громада! Колеги! Друзі! Дорогі мої випускники!
Так вже сталося, що я зовсім мало працював на виробництві у галузі: рік у лісовпорядкуванні, два роки у лісодослідній станції і майже 40 років на викладацькій ниві, готуючи лісівників. Син лісівника, який завдячуючи Батьку зріднився з Лісом, німець за національністю, який не виїхав з рідними у Німеччину, бо був і залишаюся українським лісівником, який свято вірить у велич і прекрасне майбутнє України.
Не зважаючи на те, що я зовсім мало працював у галузі, мені двічі довелося виступати на доленосних зібраннях лісівників України. Перший раз – коли нас, Лісівників з усієї країни, зібрав в Івано-Франківську президент України Віктор Ющенко з досить прозорим наміром, – ліквідувати галузь. Про це добре пам’ятають ветерани, сподіваюсь не забув і нинішній Голова. На тому зібранні, серед інших виступав і я, як голова Громадської ради. Відійшовши через обурення від тексту написаного для офіційного виступу, у відповідь на звинувачення Президента України, що всі лісівники злодії, я став заперечувати, доводити, що це не так. А у якості прикладу розповів про свого батька, який біля 40 років відав служінню українському Лісу, побудувавши два лісництва і одне лісомисливське господарство, і увесь цей час з родиною жив у відомчій квартирі. Це був не єдиний виступ на захист галузі. Більшість виступаючих від галузі, досить згадати ветерана галузі І.Ф. Калуцького, стали на її захист в одному пориві. І мабуть тому, тоді зламати галузь не вдалося.
Другий раз прийшлося виступати на доленосному для Лісівників країни засіданні Кабінету Міністрів України під головуванням Прем’єра Ю.В. Тимошенко, на якому розглядалося ряд важливих для лісової галузі документів. І на тому засіданні лісівники були єдиною монолітною силою і, як і минулого разу, довели, що лісівники особливе братство, яке ніколи не зраджує український Ліс.
Сьогодні інші часи. Для нас лісівників наступив час «Ч». Український Ліс знову потребує захисту! Захисту не від сторонніх сил, захисту від внутрішнього ворога, від розбрату. Сподіваюся і свято вірю, що очищення нашого суспільства, за яке віддала своє життя Небесна Сотня, очищення, без якого нема майбутнього і не може бути цивілізованої України, торкнеться лісової галузі і нас, лісівників. Сподіваюся і вірю, що ці буремні і трагічні лютневі дні стануть доленосними і для лісівників України, і для українського Лісу. Нині мовчати, не стати на його захист, ми не маємо права.
Нині для мене і багатьох, які пам’ятають минуле і думають про майбутнє нашого Лісу та великої армії його працівників – галузь, на превеликий жаль, не одне ціле. У галузі є люди, і їх переважна більшість, які на неї працювали і працюють, і дай їм Бог та їх родинам здоров’я, наснаги та многая літа, а є й інші, їх не так багато, які збагачували себе за рахунок галузі, яким вороття «на круги своя», я сподіваюся нема. Є і такі, які зараз стоять на межі, для яких час, коли вороття стане не можливим, ще не наступив, але він за крок.
В останні роки лісова галузь кардинально помінялася. Вона зовсім не така, якою була раніше. Це знають всі причетні до неї: від лісокультурниці та вальщика лісу і до керівництва галузі. Про це не раз свідчили перевірки різних відомств. Боляче та гірко це усвідомлювати, але у тому, що вона стала такою є і наша вина. Занадто довго лісова громада терпіла.
В останні роки у галузі пріоритети лісу були зміненні на пріоритети особистих інтересів її керівників, коли перестали розуміти один одного різні верстви лісівників, як це було і під час будівництва Вавилонської вежі.
В останні роки знищено прекрасні галузеві традиції, запровадженні міністрами А.Г. Солдатовим, Б.М.Лук’яновим, В.Д.Байталою, В.І. Самоплавським та їх послідовниками, а ветеранів згадують тільки тоді, коли треба пропіарити той, чи інший захід.
В останні роки галузь стала зраджувати інтереси держави, а по суті обкрадати її. З державницьких позицій вона заслуговує на покарання. Найстрашніше, якщо внаслідок цих негативних змін, які відбулися в останні роки ми втратимо самостійність нашої галузі. Ліквідують після тих багатьох спроб, які вже були, у яких ми перемогли бо були єдині. Питання стоїть зараз не хто очолить галузь, а як її вберегти, очиститися і стати міцнішою.
Що може її врятувати? Тільки одне – повне очищення!
Далі треба будувати дороги, для того аби покращити доступ до лісових масивів, а не для «відмивання» державних грошей. Далі треба заробляти кошти, за рахунок чесної реалізації продукції вітчизняним і зарубіжним покупцям, а не обдирати підприємства та збагачуватися на портретах, калькуляторах, лісовичках, колунах, бірках … і на простих людях. Далі слід берегти та примножувати лісові багатства країни і славні традиції галузі, а не збагачувати одіозні постаті.
Я завжди захищав фахову освіту, менше галузеву науку і,на жаль, менше всього лісогосподарське виробництво. Майдан допоміг мені зрозуміти, що для нас жодна з цієї тріади не може бути «хатою з краю». Бо небесна сотня полягла за Всіх, у тому числі і за нас, Лісівників. Ми здали фахову освіту, поставили на коліна галузеву науку. В останні роки нам вдавалося, як ніколи зрадити НАШ ліс. З лісівників ми перетворилися у загарбників, для яких на перше місце вийшло як з лісу взяти для себе, на своє збагачення, а не як відстояти його інтереси. Ми забули, що ліс національне багатство і, до того ж, як визначено у нашому основному законі –має переважно екологічне значення.
Ще не пізно нам всім чесно зізнатися у своїх помилках, особливо перед світлою пам’яттю загиблих, зробити правильні висновки і тим кому це необхідно щиро покаятись. Сьогодні я на це дуже сподіваюсь.
У листопаді, я разом з іншими побратимами покинув з’їзд товариства Лісівників не тільки тому, що було не по собі через те як поступили з В.І. Самоплавським, що не почули святість галузі Валентину Токарчук, старосту головних лісничих країни Володимира Хоптинця, які сказали те що думають. А тому, що з’їзд проходив за спланованим сценарієм зрадити усіх членів великого Товариства Лісівників України, за режисурою, в основі якої були тільки фарсі блюзнірство, дивитися на які людині, яка поважає себе і людей, було не можливо. Після тієї наруги, галузі, як єдиної сили не стало…
Що на мою думку треба зробити, щоб не сталося найгіршого. В першу чергу повернути довіру лісівників галузі до її керівництва. Це можливо тільки замінивши те, яке їх зрадило.
Новому ж керівництву треба зробити усе можливе аби зберегти галузь. Зробити її міцнішою і передати управління нею молоді, яка у нас є, це я знаю і вірю своїм випускникам. Вірю, що вона принесе нове, так потрібне для галузі і допоможе їй вийти на ті позиції, які вона займала у минулі часи – лідера лісокультурного виробництва, засновника степового лісорозведення, власника лісової типології, хранителя славних традицій і новатора багатьох союзних і європейських починань.
Слава Україні! Слава українському Лісу!
Віктор Маурер
ЛІСІВНИКИ! БУДУЄМО ВАВІЛОНСЬКУ ВЕЖУ?...
Цей текст був підписаний, але я прибрав прізвище, тим більше, що автор не міг заперечувати... Особисто я, - підпишуся під кожним словом... А Ви? М.Попков
Серед нинішніх пріоритетних напрямків діяльності керівництва ДАЛР є і такі, з яких досягнуто помітні позитивні зрушення. Насамперед, це робота пресцентрів агентства, кримського комітету та обласних управлінь. Позитив у їх роботі, передусім, стосується системності подачі та значного збільшення у останні роки кількості інформації на підтримку іміджу галузі та керівників різних рівнів. На особливу увагу заслуговують матеріали про ветеранів праці та рядових лісівників. Проте у цій роботі не можна забувати, що кількістю не можна замінити об’єктивність та якість матеріалів, які висвітлюють життя, результати роботи лісівників і сучасний стан ведення лісового господарства. За загально філософським законом «кількісні зміни мають переходити у якісні». Аналіз матеріалів окремих обласних управлінь на власних сайтах і тих, що розміщуються на найбільш популярному у країні фаховому сайті «Український лісовод», нерідко свідчить про інше. Сьогодні в них одні переможні реляції, фанфари, оплески. Інформаційна політика без проблемних місць і слушних пропозицій та їх широкого фахового обговорення, як свідчать історичні аналогії, малоефективна, оскільки заспокоює, призводить до самовихваляння і наступного роз’єднання та розбрату. Наслідки такого стану передбачити важко… Реально справу рухають небайдужість до того, що відбувається, принциповість, намагання вдосконалення та покращення, невдоволеність досягнутим і бажання йти далі, вперед іще з більшим завзяттям. Ми повинні бути вдячні, особливо керівники галузі, що незважаючи ні на що ще залишились грамотні, принципові, відверті, чесні та не боязливі фахівці, які не мовчать, а своїми справами роблять усе можливе аби у галузі жили традиції, що тривалий час робили її кращою у країні, прикладом гармонійної та ефективної єдності виробництва, науки й освіти.
На тлі різкого зростання активності роботи прес-центрів, турбує помітна втрата фаховості їх матеріалів через односторонність інформування громадськості та не завжди вірне використання лісівничих термінів. Страшно, бо це може призвести до того, що нас почнуть менше читати (чого читати, якщо там тільки вихваляння себе або начальства), а лісівники перестануть розуміти один одного і, тим самим, реально оцінювати події та процеси, які нині відбуваються і, від яких залежить майбутнє нашого Лісу. Ми не повинні забувати, що розміщуванні на сайтах матеріали це не тільки фахова інформація, а ще і засіб виховання молоді, популяризації знань про ліс та велич професії лісівника, його сьогоденні труднощі і, взагалі, мірило фаховості та порядності людей, яким держава довірила Український Ліс.
В історії людства чимало прикладів, коли нерозуміння мови у процесі спілкування, навіть однодумців, призводило до краху блискучих ідей та величних проектів, аварій і катастроф. Однією з таких є історія-легенда будівництва Вавілонської вежі. Причому тут вона, спитаєте? Приведу декілька прикладів із матеріалів обласних сайтів, розміщених у останні дні на шпальтах «УЛ» і думку з приводу їх фахової мови.
Напередодні Міжнародного дня Лісу провів конференцію Голова агентства і за ним, як гриби після дощу, теж саме зробили начальники обласних управлінь (системність подачі матеріалу про підготовку до весняної лісокультурної кампанії та реалізації декоративних саджанців). Правда усі вони однотипні. Все добре, всього більше, ще краще і багатше. Воно б і добре, якби не окремі «перли» та характерні тенденції.
У матеріалі Миколаївського ОУЛіМГ (від 24/03/2013 - 102 перегл..) мова йде про значно дешевші ціни на саджанці декоративних рослин, що пропонуються до реалізації. Можливо це тому, що реалізуються види, яких у природі нема. Зокрема, «Туя шаровидна». Шара є. Шаровидної туї нема. Є туя західна форма куляста. Не відповідають дендрологічним термінам і назви низки інших порід. Поважаючий себе спеціаліст не дуже захоче брати саджанці у виробника, який їх не називає, а обзиває.
Як і на сайтах інших управлінь декларується, що садивний матеріал реалізуватиметься за цінами на 20 – 50% нижчими, ніж у інших виробників (очевидно прийняли рішення так інформувати потенційник споживачів…). Нижчі ціни, значить гірші. Іншої причини у нас час не може бути. А якщо є то треба наказати керівника. Хочеться тільки нагадати авторам рекламних оголошень, що ми, українці, не такі багаті, аби купувати дешеві речі. Згадайте це англійське прислів’я. Ніщо так не сприяє зростанню попиту, як якість. Про це ми повинні турбуватись.
При чому тут же відзначається, що середня вартість одного сіянцю (1 – 2-річної молодої рослини вирощеної з насіння без пересаджування – примітка автора) становить 3 гривні. Виходить 1 тисяча їх коштує три тис. грн. Скільки ж тоді коштує гектар лісових культур? Навіть для лісових сіянців із закритою кореневою системою ця ціна «кусюча», не кажучи вже про рослини з відкритою кореневою системою, які швидше усього пропонуються на згаданому сайті.
Фахові перли є і у матеріалі сайту Харківського ОУЛіМГ «Більше лісів, хороших і різних!», розміщеному на УЛ (від 26/03/2013 - 110 перегл.). При усій повазі до керівника управління, його освіченості та фаховості (це не тільки його вина), не личить лісівникам області інформувати галузеву громадськість та усіх хто цікавиться лісовими новинами у регіоні за допомогою таких виразів: «Цієї весни в лісі на території Червонозаводського району м. Харкова висадять близько 10 га нових дерев.», «…проведена санітарна вирубка дерев, які могли поширювати на інші насадження деревних шкідників і різні хвороби лісу.», «— Цей ліс знаходиться у віданні Жовтневого лісгоспу, там зараз дерева різного віку. Щороку ми старі зелені насадження вирубуємо, а молоді висаджуємо», «Для весняних робіт у розсадниках лісгоспів області вже виростили й підготували 12 мільйонів саджанців. Висаджуватимуть дуби, сосни, берези й осики».
З наведеного вище, можна дізнатися багато «цікавого»: про садіння «нових дерев», а не нових лісів; про дерева, які розповсюджують шкідників і хвороби; що рубаємо старі зелені, а не стиглі насадження; що у лісгоспах є «рассадники»,які у більшості асоціюються з чимось заразним, а не «питомники»; що для весняних лісокультурних робіт вирощують 12 млн. саджанців (такої кількості у розсадниках Харківщині нема і не потрібно), а не переважно сіянці; що закладають ліси не садінням сіянців, а висаджуванням одразу дубів, сосен, беріз і осик – врубав дуба раніше строку і тут же його посадив.
Воно б нічого, але так формується уява про ліс, через такі вирази бачиться те що робиться у галузі. А потім виникає питання: чому спочатку нас перестав розуміти пересічний громадянин, а потім – лісівники один одного. Приклади найпростіші. За бажання, кожний хто уболіває про стан лісу, про те, що відбувається у галузі може віднайти й інші, більш характерні та значимі ляпи. Про багато з них не раз згадувалось і на сторінках «УЛ».
Є вже чимало свідчень, що через не фахову мову у спілкуванні, через спотворену інформацію або її недоступність ми втрачаємо не тільки порозуміння, а значно більше. Сьогодні уже є непорозуміння між «нинішніми» і «бувшими» керівниками різних рівнів, ветеранами та молоддю, виробництвом, наукою та освітою, лісівниками й деревообробниками та захисниками степу і т.д.
Головною причиною такого стану є заміна у галузі справжніх цінностей уявними, модними сьогодні. Однією з таки ідентифікаційних цінностей любої галузі є відкритість, об’єктивність та зрозумілість і обґрунтованість шляхів її розвитку. Втрата або підміна такого фахового спілкування призводить до прийняття неправильних управлінських рішень, зменшення рентабельності виробництва, результативності лісівничої науки та ефективності галузевої освіти і, як наслідок, до припинення, як свідчить історія, будівництва Вавілонської вежі, аварій на ЧАЕС і Фукосімі, сповільнення розвитку, а ще гірше – до ходи у протилежному напрямку (не вгору, а вниз).
Дуже влучно про це людям доніс Костянтин Фофанов у своєму вірші «Вавилонская башня»:
...Все вище і вище їхня вежа росте
І ось уже верхівкою сягла небозводу...
Поспішніший рух... швидша сокира,
Але скоро здіймаються крики й суперечка...
Один просить камінь — інший подає
Проханцю стиглої смокви плід,
І кожен одне одного не може збагнути,
І, чужі одне одному, всі стали ремствувати...
Замовкла робота, не носиться вантаж
До вершини по білих східцях.
Посперечалися — рухнув великий союз,
Кінця немає докорам і нарікам.
Розсипалися люди нестрункою юрбою,
Як птахів окриленних наляканий рій...
Їм стали вітчизною чужі місця,
І горда вежа залишилась порожня…
Сьогодні свою Вавілонську вежу будуємо ми, лісівники. Питання тільки у тому, якщо так продовжимо і надалі, коли вона спустіє ?
Страшно пророкувати, але скоро перестанемо розуміти один одного: бо начальству говоримо те, що воно хоче почути, усе рідше працюємо заради справи, все частіше аби залишитися на посаді та думаємо не стільки про ефективність лісогосподарського виробництва, як про власне збагачення.
Страшно, якщо вежа – галузь спустіє, не залишиться у ній того, що так важко і довго будувалося нашими попередниками – батьками, дідами, пращурами: любові до нашого Лісу, поваги до лісового братства, порядності та честі.