Чи підійде Україні «бельгійське рішення»?

Після того, як жителі Криму проголосують за відокремлення, але перед тим, як Путін приєднає Крим до російських територій, президент Обама, канцлер Меркель та інші європейські лідери повинні будуть згадати історію та запропонувати «бельгійське рішення» кризи в Україні.

Радник з питань національної безпеки при адміністрації президента Картера Збігнєв Бжезінський нещодавно запропонував провести «фінляндизацію» України. Це означає, що Україна може зберегти «широкий спектр економічних відносин із Росією та Євросоюзом, але при цьому не вступатиме в жоден військовий альянс, який Москва може вважати спрямованим проти себе».

Генрі Кісінджер попередив про те, що «для Заходу демонізація Володимира Путіна — це не політичний курс, а алібі для його відсутності». З його точки зору, реальність така, що нам, можливо, доведеться визнати такий результат, за якого Україна не ввійде до складу НАТО.

Найкращим способом виходу з цієї кризи може стати «бельгійське рішення», тобто гарантований на міжнародному рівні нейтралітет України. З 16 до початку 19 століття армії різних країн проходили через території, які зараз належать Бельгії. Коли в 1830 році Бельгія проголосила свою незалежність від Королівства Нідерландів, її майбутнє було вельми невизначеним. Франція запропонувала такий варіант поділу Бельгії, за якого їй діставався Брюссель, що мав стратегічне значення. Проте інші країни запропонували більш підхожі рішення. Сполучене Королівство, Франція, Пруссія, Росія, Австрія та Голландія підписали в Лондоні договір, згідно з яким вони були зобов'язані поважати територіальну єдність і постійний нейтралітет Бельгії. У результаті Бельгія майже ціле століття жила в стані миру, який було порушено Першою світовою війною.

Визнаний на міжнародному рівні нейтралітет виявився вельми ефективним рішенням для низки інших держав, зокрема Швейцарії (яка проголосила незалежність після підписання Вестфальського миру) та Австрії (нейтралітет якої було закріплено після закінчення Другої світової війни).

Тоді виникає питання про те, чому Україна не може за своїм власним бажанням вступати в ті економічні та військові союзи, які вона вважатиме вигідними для себе — зокрема Євросоюз і НАТО? Якщо відповідати одним словом, то через історію. Як би сумно це не було, виживання й добробут України значною мірою залежатимуть від стриманості й навіть щедрості її сусідів — і насамперед Росії. Росія постачає приблизно половину тих обсягів сировини, які Україна імпортує, і половину природного газу, який вона споживає, з вельми суттєвою знижкою порівняно з ринковими цінами. Металургійна й хімічна галузі української промисловості, які забезпечують суттєву частку ВВП цієї країни, також є найбільшими споживачами російського газу, що постачається за зниженою ціною. Більше того, в Україні існує територіальний розкол між сходом і заходом, тому, якщо референдум пройде без порушень, то переважна більшість жителів Криму проголосує за відокремлення від України та приєднання до Росії.

Імперії, що розпадаються, завжди залишають після себе розколоте населення, спірні кордони й десятиліття труднощів та невдоволення. Якщо порівнювати з розпадами імперій, що відбулися порівняно недавно, то найпримітнішою особливістю розпаду Радянського Союзу став його підкреслено мирний характер — принаймні, до цього часу. Якщо не брати до уваги громадянську війну в Таджикистані, боротьбу Вірменії й Азербайджану за Нагірний Карабах і коротку російсько-грузинську війну 2008 року, загарбані нації Східної та Центральної Європи, а також території, придбані Петром, Катериною та іншими царями за п'ять століть, здобули незалежність напрочуд ненасильницьким чином.

Проте серед колишніх радянських республік Україна посідає особливе місце. Будучи серцем Київської Русі, у свідомості більшості росіян Україна є такою самою невід'ємною частиною Росії, як і Москва. Коли в 15 столітті московські князі захопили владу над тим, що сьогодні є західними областями Росії, вони оголосили себе спадкоємцями Києва. Східна Україна була невід'ємною частиною територій Московської імперії протягом понад трьох століть.

Нинішні кордони України є, з одного боку, штучними, з іншого — випадковими. Севастополь було збудовано за наказом Катерини Великої як головну базу російського військово-морського флоту. Якби Микита Хрущов не зробив символічного жесту, змінивши адміністративний статус Криму, останній не опинився б швидше на боці Росії, ніж на боці України після розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Зараз економіка України перебуває в стані занепаду, і над нею нависла серйозна загроза дефолту. У політичному відношенні Україна посідає одне з останніх місць у рейтингах через масштаби корупції та неефективності.

Успішне управління державою передбачає необхідність визнання суворої реальності та прогнозування ймовірних варіантів розвитку подій. Зважаючи на нинішню ситуацію в Україні, визнаний на міжнародному рівні нейтралітет цієї держави всередині її нинішніх кордонів став би загальною перемогою. Країни мають домовитися, що Україна не може стати членом НАТО, чи Євросоюзу, чи пропонованого Росією слабкого їхнього аналога, що вона передасть Росії військово-морську базу в оренду строком на 100 років, що вона інтернаціоналізує газопроводи, якими російський газ постачається до європейських споживачів, що вона гарантує права меншин відповідно до європейських стандартів. За цих умов її громадяни матимуть гарну можливість повністю зосередитися на створенні своєї власної держави.