«Лісові інженери» — шкода чи благо?
У лісовій гущавині Софіяновського лісництва, між Ковелем і Маневичами, на березі занедбаного меліоративного каналу я з подивом виявив спиляне «під олівець» дерево. Навколо валялися гілки без кори. «Бобри», — пояснив мій супровідник Олександр ЧЕРНИШИН, лісничий господарства. Заглибившись у ліс ще на півсотні метрів, я зміг оцінити масштаби «лісоповалу», нори з підземними ходами, куди можна провалитися будь-якої секунди, і кількість гребель, створених на каналі «лісовими інженерами» широкого профілю — будівельниками, меліораторами та гідротехніками.
Бобри притягують життя
Ці невтомні лісові трудівники виходять на роботу лише вночі. Поки, причаївшись у кущах, ми чекали цього моменту, Олександр тихенько розповідав мені про звички єдиної в Європі тварини, здатної звалити товсту осику лише для того, щоб поласувати соковитою корою на верхівці немаленького дерева. Це для бобра делікатес. Щоб «спиляти» осику діаметром 12 см, йому достатньо 40 хв. А з тонким деревом моторна тварина справляється за лічені хвилини.
Скрегіт його зубів нагадує скрегіт гусениць трактора, пропущений крізь потужний мегафон, а зуби, схожі на загнуті всередину рота стамески, ростуть аж до смерті «дроворуба». І якби він не стачував їх об дерево, через якийсь час не зміг би стулити рота. Так розпорядилася природа.
Дерева бобер валить поодинці, але варто сосні чи осиці лягти на землю, гризти її беруться всі родичі «лісоруба». Коли кору з гілок обгризено, бобер ділить верхню частину стовбура на «порції». Він не боїться важкої роботи — «спилює» гігантські дерева діаметром понад метр. «Працює, як бобер» — так англійці відгукуються про трудоголіків. Вдаліше порівняння придумати важко.
На жаль, корисними, каже Олександр, прийнято вважати тварин, які дають людині пряму вигоду — хутро, м'ясо, молоко. Ми рідко беремо до уваги непрямий екологічний та економічний ефект, який створюють звірі, птахи, комахи. Не враховуємо їхній внесок у процеси підвищення біологічної продуктивності угідь. Але саме цей бік життя братів наших менших нерідко обертається для людства значно більшою користю. Бобри — яскраве тому підтвердження.
У популярній літературі про бобрів сказано, що ландшафт Північної Америки в останні 7-8 тис. років сформовано за безпосередньої участі цих симпатяг. Створені ними ставки й греблі сконцентрували в лісах величезні маси води. Так виникли озера, драговини та лісові долини. Крім того, Північна Америка й Скандинавські країни зобов'язані бобрам розкішними мішаними лісами. Зрубавши, наприклад, осику, пояснюють дослідники, тварини звільняють місце для інших видів дерев.
Їхні греблі та ставки, зауважує Олександр, — це не просто кубометри приборканої й накопиченої води, а хатки — не купи хмизу. Поселення будь-якої бобрової сім'ї швидко стає центром тяжіння для десятків видів інших тварин, а ставки — чимось на кшталт розсадників для водно-болотної рослинності. Заболочені прибережні ділянки заростають осокою, чорноголовником та іншими вологолюбними рослинами. Трохи далі від берега стіною піднімаються зарості рогози й очерету, глибоку зону водойм займають глечики жовті та латаття, воду вкриває ряска. Формувати водну флору бобрам допомагають водоплавні птахи — засівають ставки насінням гідрофітів, що прилипло до лап і пір'я.
Риба в ставках приваблює видру й ондатру. Відкрите водне плесо править за прихисток водоплавним птахам. Деякі з них, наприклад качка крижень, залишаються тут на гніздування. На середніх поверхах заростей очерету знаходять притулок дрібні співочі птахи. А на соковитій зелені сирих лук пасуться копитні звірі — лосі, козулі, кабани. Занурившись у воду майже до голови, у ставках рятуються від гнусу лосі. Кабани ж приймають тут грязьові ванни, щоб потім струсити із себе засохлий мул разом із кровосисними комахами.
«Бобри потрібні природі, як потрібне все живе!» — підсумовує мій провідник, і мені важко з ним не погодитися.
Звір і людина
Але не все так однозначно. Між нешкідливим на перший погляд звірятком і людиною трапляються конфлікти. Наприклад, прагнення бобра вибрати для нори місце надійніше нерідко призводить до часткового руйнування автодорожніх і залізничних насипів, дамб, споруд.
У 60-х родина бобрів з Поліського заповідника облюбувала для поселення високий насип автодороги, що розділяла болото на дві частини. Моторні «інженери» прорили під нею кілька підземних ходів, щоб було зручно переходити з однієї частини болота в іншу. Насип осів, і дорога прийшла в непридатність. На щастя, люди виявилися не дурнішими за тварин — на обваленому місці було покладено велику дренажну бетонну трубу. Війна з бобрами, яка, здавалося, була неминуча, не відбулася. Цей випадок Олександру розповів дід.
Те, що бобри знищують молоді лісові насадження, — не секрет, але розмір цієї шкоди не йде ні в яке порівняння зі збитками флори й фауни з вини людини, вважають працівники лісового господарства.
Учені й історики стверджують, що в XV—XVIII ст. чисельність бобрів на території нинішньої України була дуже висока. Про це свідчать історичні документи Київської, Чернігівської та Полтавської областей. Ті самі висновки роблять дослідники Західного Полісся, лісостепової та степової зон. Знаючи максимальну сучасну щільність цих звірів на 1 км русла річки та загальну протяжність річок, беручи до уваги десятки тисяч заплавних озер великих і середніх річок, а також сотні тисяч гектарів заболоченої місцевості, учені припускають, що в Україні того часу було щонайменше 600—700 тис. бобрів. Але вже в XIX ст. основною зоною їх мешкання стало українське Полісся, переважно його західна частина.
«Житло» бобра схоже на невелику гостроверху копицю, споруджену з обгризених паличок, пнів і невеликих колод. Боброва сім'я не любить тісноти — займає кілька «кімнат». Вони обладнані ходами й виходами в нори та поєднані між собою. Тут же — кормові запаси на зиму. Гілки й кора зберігаються у воді, інакше засохнуть і стануть неїстівними. У міру збільшення сім'ї «копиці» перетворюються на «скирти» неправильної форми з бічними прибудовами й підсобками. Одна їх частина розташована вище від рівня води, інша — під водою. Узимку квартира у «двох рівнях» для бобра переважніша за численні нори на березі промерзлої водойми.
Хто винен і що робити?
— Чи потрібні бобри? — без натяків запитую в Олександра Чернишина.
— Потрібні — не те слово, — упевнено відповідає він. — Вони необхідні, але в розумній кількості. У природі немає нічого зайвого. Коли якийсь вид тварин зникає, земля стає біднішою. І весь капітал світу, разом узятий, не здатен повернути до життя чергову втрату.
За часів Леоніда Брежнєва в нашому лісництві, що займало тоді понад 3000 га, з метою забезпечення технічного доступу до лісових ресурсів було проведено меліоративні роботи. З часом меліоративні канали занепали, і їх заселили бобри. Сьогодні на площі в 6 тис. га перебуває приблизно 3500—4000 цих тварин. Підтоплений ними ліс сохне, сухостій падає у воду, його не можна використовувати навіть на дрова. Потрібно щось робити. Природознавці зобов'язані дослідити проблему й сказати своє вагоме слово. Можливо, потрібно сформувати спецбригади, відловити бобра сітками й переселити його в інше місце. Але робити це треба обережно, адже людина й без того дуже винна перед природою.
У Червоній книзі України бобер не значиться вже 15 років. Проте Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства не заявляє вищій організації про ліцензійний відстріл цих тварин. Очевидно, мисливці пам'ятають прислів'я — «Уб'єш бобра, не буде добра». Але про сьогоднішнє зростання його популяції говорять з острахом.
На початку минулого століття бобра на Волині повністю винищили: надто подобалися багатим купцям шуби й шапки з його хутра.
У тому, що хтось наважиться знищити цю тварину ще раз, я сумніваюся. Принаймні в Маневицькому районі. Нещодавно місцеві жителі розповіли мені таку історію. Бобер під час тічки, очевидно, втративши подругу, прийшов до Маневичів і оселився у великій калюжі. Городяни його підібрали й дбайливо повернули на місце — до меліоративного рову.