КАБАНІВ ЗАКОН ОХОРОНЯЄ, А НАС — НІ

Так кажуть жителі віддаленого села Рудня Старовижівського району, чиї городи дикі кабани нищать дощенту

     Селяни майже беззахисні перед цими тваринами: стріляти в них навіть для порятунку городів заборонено — оштрафують, а компенсації за знищені поля не передбачено. Тому щороку у Рудні, Сьомаках, Кукуріках, Лісняках, Синовому, Мизовому, Смідині, Старій Гуті, Новій Вижві скаржаться на лісових капосників. Та цього разу говорять про справжнє дике нашестя.

     За два дні жителі Руднянської сільради написали 45 заяв. Для багатьох понищені поля — це справжня катастрофа, тим більше що в декого кабани вирили всю бульбу! Селяни неабияк засмучені, бо картопля для поліщуків не лише другий хліб, але й один з головних товарів на продаж та корм для домашніх свиней. Чесно кажучи, я не уявляю, як люди виходитимуть із ситуації. Адже вони не те що не зароблять — навпаки, їм доведеться купувати картоплю для власного споживання та на насіння наступного року.
     — Проблема потрави посівів не нова. Є села, які майже щороку потерпають від диких кабанів. Притому що ми ще не досягли нормативної оптимальної щільності звірів. У масиві лісу між селами Рудня, Сьомаки, Лісняки маємо непогану кормову базу. Близько 5 гектарів посіяно просто в лісі, щоб відтягнути туди звірів. Ми навіть улітку підгодовуємо їх, хоч це й не передбачено нормами. Тільки цього місяця вивезли майже тонну кукурудзи, — розповідає директор Старовижівського мисливського господарства Віталій Гайда.
     Разом із ним та руднянським сільським головою Людмилою Поліщук їдемо до села. Біля крайнього поля зупиняємося. Від дороги вздовж поля протоптано стежку, біля якої застромлено тички зі старим одягом, що має відлякувати кабанів. Вона привела нас до імпровізованої будки, де причаївся пес. Зачувши чужих, він загарчав. Виявляється, господар вирішив на період нашестя кабанів переселити Бровка за село. А протоптана стежка свідчить, що тварину регулярно доглядають. І картопля поряд — ще не зачеплена.
     А от поле в іншому кінці села — геть зрите. Кабани ніби плугом пройшлися. Картоплиння зі старими бульбами лежить у міжряддях. А молоду картопельку дикі свині поїли. Вони навіть певні сорти вподобали. Якщо поряд буде Беллароза і так звана Дерев’янка, то кабани, як справжні гурмани, виберуть перший. Полюбляють також Санте та Скарб. Клапоть жита, розташований біля картоплі, помережаний свинячими стежками. В одному місці помічаємо ціле кубло.
     — Тут непрохані гості з'їли зернові, — Віталій Гайда піднімає і розкришує світло-жовті грудочки. — Вони обшморгують колоски, пережовують, висмоктують молочко, а остючки випльовують.
     — Кабани дошкуляють щороку. І картоплю нищать, і зернові. Усі вже звикли, що чи не в кожного кілька сотих понищать. Але такого нашестя, як цього року, ще не було. Навіть у село йдуть. Наприклад, на моєму городі за одну ніч із 30 соток картоплі залишилося хіба п’ять. Я ж розраховувала на неї. А тепер ні щоб їсти, ні на насіння не матиму. І така ситуація в багатьох. Є односельчани, в яких геть уся картопля знищена. Як бути людям? Адже у нас тільки з господарства й заробляють, — розповідає Людмила Поліщук.
     Напередодні жителі села Рудня провели збори громади і звернулися по допомогу до районної влади. Проте і на нову зустріч з Віталієм Гайдою, аби вирішити, як діяти, прийшло більш як 20 селян, переважно чоловіки.
     — Кабани вже знищили всю картоплю. Торік їх було 20 голів, нині — вже 80, а наступного року буде 180! — з місця в кар’єр почав один із руднянців. І цей вигук ніби врізав батогом по розгарячілих людях.
     Відтак кожен намагався сказати своє.
     — Постріляти всіх і ділу кінець! А м’ясо з’їсти на маївці, — жінка збоку докидає «конструктивну» пропозицію. — А нє, то закрийте їх у вольєр.
     Марно Віталій Гайда намагається переконати селян, що треба насамперед стукати у двері органів влади та домагатися компенсації. Присутні налаштовані до влади недовірливо.
     — Поки ті закони приймуть, то кабани бульбу зриють! — каже один.
     — Ще й зернові нам з’їдять. А ми що будемо їсти? — додає та сама селянка під загальний галас.
     — Вибивайте своїми силами! Віталію Павловичу, скільки у тебе єгерів? — запитує літній чоловік.
     — Вісім.
     — Ото нехай стають і чергують цілу ніч.
     — Я за нічне чергування. Але щоб було так: один з єгерів та хтось із вас, — пропонує Віталій Гайда. І чує у відповідь:
     — Чого маємо чергувати? А єгері за що зарплату отримують? Нехай мисливське господарство відшкодовує нам збитки!.
     — Треба косити, все робити. А хто ж вночі ходитиме? — хитає головою жінка.
     — Городіть ліс, — пропонує Гайді міцний чолов’яга.
     — Що ти дурне мелеш? Як ти відгородиш? — заперечує його сусід, а навколо здіймається шарварок. — Домашня свиня за півдня кучу розгородить, а то ж дика.
     — Я в ліс не піду, а на своєму городі таки маю право стріляти, бо то приватна власність, — каже хтось.
     — Ага, і заробиш 10 тисяч, — докидає його товариш.
     — Продаси бульбу, ту, що кабани викопали, і ще на штраф не вистачить, — радить якийсь дотепник під загальний сміх.
     — Кабанів законом охороняють, а нас — ні, — виступає наперед молодший чоловік.
     — Зараз вони з картоплі підуть на овес, — прогнозує вусань.
     — У мене під лісом 40 сотих тритикале «змолотять». Своїм свиням що буду давати?
     — Нам дика свиня в сільраду ні копійки пользи не приносить. Вистріляти їх усіх! — вкотре лунає та сама пропозиція.
     Селяни емоційно розповідають про свою біду, бо господарство кожного, хто прийшов на зустріч, уже постраждало від зухвалих тварин. Руднянці кажуть, що дикі свині підходять аж попід хати. А в сусідніх Сьомаках кабанів бачили просто в селі. Більшість висловлюються за повний відстріл, бо, мовляв, ніхто збитків повністю не компенсує.
     Проте очевидно, що самим селянам годі розв'язати цю проблему. Бо і городіння, і нічні чергування дадуть лише короткочасний ефект. Та й відстріляти кабанів ніхто не дозволить. Тому влада повинна звернути увагу на цей клопіт. На зустрічі лунали й конструктивні пропозиції: прийняти обласну програму компенсації за винищені дикими тваринами посіви та просити обласних депутатів, щоб ті звернулися до Верховної Ради з подібною пропозицією. Хоча, відверто кажучи, на чиновників та депутатів селяни сподіваються мало. Але це вже питання честі нової влади — довести, що вона прагне і може давати раду проблемам простих людей.
     — Якби навесні продала всю картоплю, якою садили, то купила б добру свиню. А тепер доведеться продавати поросят, бо нічим буде їх годувати, ще докласти грошей і купувати сало, — переймається Людмила Іванівна.
     Вона — лише одна з багатьох руднянців, кому восени, замість продавати картоплю, доведеться її купувати…

     На фото: Людмила Поліщук та Віталій Гайда оглядають пориту картоплю.