У Білорусі приступають до розведення глухарів західноєвропейського підвиду

Чудова стаття, яку мають прочитати в Україні. У нас уже понад 20 років  усі лісники завчено   торочать  про те , що ліси України "виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах", але мало що роблять для підвищення соціальної та екологічної ролі лісів. Фото: Йонас Барзденас

Втім,  про роль лісів у збереженні біорізноманіття  лісові законотворці, визначаючи функції лісів, взагалі   чи то забули, чи то не знали... Лісники-практики зосереджені на задоволенні  "потреб суспільства", які поки  ніким не визначені... Більше того, не ясно, про яке суспільство йдеться ... Китайське? Турецьке? Держлісагентське? Суспільство директорів, начальників і членів їхніх родин"?  Концепція сталого розвитку базується на визнанні рівної значущості соціальної, екологічної та економічної функцій лісу. У нас же з журналістами лісники говорять  "переважно"  про соціальну та екологічну роль лісів, а на практиці  "переважно" думають, як би задовольнити потреби, намічені згори.. На щось  інше ні часу, ні коштів катастрофічно  не вистачає...В інших країнах їх знаходять...

Тим, кого зацікавила тема статті, раджу звернутися до першоджерела й познайомитися з численними та цікавими коментарями. М.П.

Ще на початку 2013 року на сайті WildLife.by повідомлялося про те, що в Налибоцькій пущі планується створити розсадник із розведення в неволі західноєвропейського підвиду глухаря. Розсадник має бути утворений відповідно до «Комплексу заходів з відновлення чисельності глухаря й тетерука в Республіці Білорусь», розробленого Міністерством лісового господарства у співпраці з Національною академією наук РБ і Міністерством природних ресурсів та охорони навколишнього середовища та затвердженого заступником прем’єр-міністра Білорусі В.М. Івановим 12 вересня 2011 року №06/201-175.

Тепер я можу додати ще одну добру новину: проєктування цього об’єкта вже почалося! Новий розсадник буде призначений для розведення західноєвропейського підвиду глухаря Tetrao urogallus major Brehm, 1831 (білоруська назва — «заходнееўрапейскi глушэц»).

Західноєвропейський глухар відрізняється темнішим забарвленням оперення, «теплим» відтінком каштаново-коричневої мантії, відсутністю струминчастого малюнка на пір’ї грудного пластрона, незначним розвитком білих плям на черевній стороні тіла та наявністю в пісні додаткового елемента — «пробки». Він населяє західну частину Білорусі до Воложина, Слоніма та Лунинця (J. Domaniewski, Rydzewski, W. Materialy do znajomosci form geograficznych gluszca (Tetrao urogallus Linn.) w Polsce. Acta Ornithologica Musei Zoologici Polonici. 1937. Tom II, Nr5. P. 63-68; Tukallo, W. Wspomina o glusze na Polesiu. Lowiec Polski. 1927 , №7-8. P. 391-393). Далі на схід поширений середньоросійський підвид Tetrao urogallus pleskei Stegmann, 1926 зі світлішим забарвленням оперення, світлим черевом і східним типом пісні без «пробки».

Білоруська популяція західноєвропейського підвиду глухаря Tetrao urogallus major Brehm, 1831 є ядром останнього ізольованого рівнинного угруповання цього підвиду, що населяє західну Білорусь, східну Польщу та Литву.

Упродовж другої половини ХХ століття відбулося приблизно 10-кратне скорочення чисельності західноєвропейського підвиду на території нашої країни, а за останні 14 років скорочення чисельності становило приблизно 50%.

Розведення в неволі з метою подальшої реінтродукції (так зване «рятівне розведення») — це один із способів збереження генофонду рідкісних таксонів.
Звісно, розведення глухаря в неволі — справа непроста. Ще більше проблем із випуском вирощених у неволі птахів у дику природу. Тому мені хотілося б більше розповісти про результати подібних робіт і про мій власний досвід розведення глухаря в нас у Білорусі.

Досвід Березинського заповідника

Отже, що ж було зроблено в Березинському заповіднику, де в далекому 1972 році з ініціативи Головного управління із заповідників Міністерства сільського господарства СРСР почалися роботи з розведення глухаря в штучних умовах.

Передумовою стало різке зниження чисельності глухаря на всьому протязі його ареалу. За оцінками тих років, запаси цього птаха в 1970-ті роки порівняно з 1960-ми в СРСР скоротилися в 10 разів.
Глухариний розсадник у Березинському заповіднику був експериментальним. На його базі розроблялася методика утримання та розведення глухаря в неволі, тобто створювалися основи для зоокультури глухаря. Наукове керівництво здійснювали професор Б.А. Кузнєцов, автор першого в СРСР посібника з розведення пернатої дичини, та його учень, доктор біологічних наук О.С. Габузов, засновник і керівник радянської школи дичерозведення.

Розсадник до 1976 року перебував у лісі біля с. Крайци, неподалік від центральної садиби заповідника, а потім, після будівництва нового адміністративно-житлового комплексу, був переміщений в околиці с. Домжерици, де й проіснував до 1990 року, коли з ініціативи адміністрації був закритий, а птахи й обладнання продані Мінському зоопарку. Ми планували, що в зоопарку глухарі перебуватимуть лише кілька місяців, а потім ми їх переведемо в новий розсадник, будівництво якого планувалося Державним комітетом БРСР з охорони природи. Але розпад СРСР і фінансові труднощі через інфляцію призвели до того, що глухарі тихо дожили свій вік у Мінському зоопарку, не дочекавшись нової споруди.

У розсаднику було отримано 6 поколінь птахів у неволі, розроблено методи утримання, годівлі та розведення глухаря в штучних умовах, за результатами досліджень опубліковано понад 50 наукових праць.

Початкове поголів’я дослідного розсадника сформовано з пташенят, отриманих у результаті штучної інкубації глухарячих яєць, зібраних у природних угіддях. Надалі поповнення поголів’я здійснювалося шляхом штучної інкубації яєць, знесених у розсаднику.

Треба сказати, що наші птахи були імпринтовані на людину, оскільки призначалися для утримання в розсаднику, а не для випуску. Вони від моменту народження постійно перебували в контакті з людьми. Проте це не заважало нашим глухарям чудово токувати, спаровуватися й відкладати яйця. До того ж робили вони це і у вольєрах, і в клітках.

Чому довелося переводити глухарів у клітки на сітчасту підлогу? Лише для того, щоб уникнути захворювань. Глухар у природних умовах живе в соснових лісах, де понад 60% рослин мають фітонцидні властивості, тобто в майже стерильному середовищі. Немає в нього імунітету до тих хвороб, які часто трапляються в домашньої птиці.

Один мій приятель із «далекого зарубіжжя» примудрився вивезти з Росії глухарячі яйця, вивів глухарят і навіть виростив їх до трьохмісячного віку. Але в нього, окрім глухарів, жили біля дому у вольєрах і павичі, і кури, і фазани. Загалом, глухарі виявилися нестійкими до місцевої мікрофлори. Список захворювань у ветеринарному висновку був дуже довгим.

Саме тому під час утримання глухарів у вольєрах необхідно дотримуватися таких умов:

• не поміщати глухарів у вольєри, що раніше використовувалися для утримання птахів інших видів;
• виключати спільне утримання молодняку та дорослих глухарів;
• щороку проводити дезінфекцію вольєрів із заміною верхнього шару покриття вигулів на глибину 30-40 см;
• у весняний та осінній періоди застосовувати препарати протипротозойної та бактеріостатичної дії.

Ну а що таке заміна ґрунту у вольєрах, пояснювати не потрібно. Бригада лісників після одного дня роботи в одному вольєрі заявила: «Та щоб ми до тебе, Євгенівно, ще пішли працювати? Ніколи!» Довелося мені з лаборанткою ґрунт із трьох вольєрів, що залишилися, виносити самостійно...

Отже, у розсаднику у зв’язку з тим, що основною причиною невдач під час розведення глухаря в неволі були різні захворювання, виявлялася можливість їх утримання на сітчастій підлозі. Це дозволило поліпшити зоогігієнічні умови та запобігти падежу від захворювань травного тракту.

У ході експерименту з клітковим утриманням глухарів з’ясовано, що в них не було порушень у розвитку оперення, ході линьки та динаміці маси тіла порівняно з вольєрними птахами. Токування, спарювання та відкладання яєць проходили в ті самі терміни, що й у вольєрах.

У ході дослідів було показано принципову можливість утримання глухарів у клітках або переносних вольєрах на сітчастій підлозі. У розсаднику Березинського заповідника клітковий спосіб утримання глухарів застосовувався протягом 14 років.

Таке утримання дозволило відмовитися від використання лікарських препаратів і призвело до припинення падежу птахів від захворювань травного тракту. Скоротилися витрати робочої сили на обслуговування розсадника. Найпридатнішими для утримання глухарів виявилися шатрові клітки конструкції О.С. Габузова висотою 1,7 м із площею підлоги 2х4,5 м із дном із птахівничої сітки з коміркою 20х50 мм.

У результаті тривалого експерименту з’ясувалися й вельми істотні недоліки цього способу утримання, зокрема, утворення наминів на лапах птахів унаслідок травмування їх об сітку дна клітки. Птахи з такими наминами часто втрачали здатність до пересування. Крім того, виникали складнощі з підбором самців для спарювання, оскільки деякі самки відкидали підсаджених до них самців. У зв’язку з цим було запропоновано комбінований спосіб утримання птахів у розсаднику, коли в зимовий період вони перебували у вольєрах, а в теплу пору року, за зростання небезпеки захворювань, переводилися на сітчасту підлогу (Малютіна, 1986).

Вирощування пташенят — найскладніший і найвідповідальніший момент під час розведення глухаря в штучних умовах. В умовах розсадника найкраща збереженість молодняку досягалася під час вирощування пташенят до 30-денного віку в приміщенні зі штучним обігрівом. Глухарята утримувалися в клітках на сітчастій підлозі. У перші дні після вилуплення пташенят дно клітки застеляли грубою тканиною. В одній клітці площею 0,5 м перебувало до 6 глухарят. Обігрів застосовувався локальний, за допомогою інфрачервоних ламп.

Найкращий строк переведення в неопалювані приміщення або клітки на відкритому повітрі — 30-40 діб. У цей час вони повністю перестають потребувати обігріву.

Травний тракт глухаря адаптований до перероблення грубих рослинних кормів. Досліди, проведені в розсаднику Березинського заповідника, показали, що зниження вмісту клітковини в раціоні за рахунок виключення грубих гілкових кормів (соснової хвої та пагонів) викликає в глухарів діарею та падіння маси тіла.

Згодовування соснової хвої нормалізує діяльність травного тракту і призводить до відновлення маси тіла. Вирощені в неволі глухарі здатні перетравлювати 20-30% сирої клітковини корму.

Споживання глухарями в неволі штучних раціонів із середнім вмістом клітковини 15% від сухої речовини корму призводить до скорочення довжини кишечника порівняно з дикими птахами місцевої популяції. Тому нами було розроблено раціони, що дозволяють наблизити морфологічні характеристики травного тракту до норми, властивої диким птахам.

Іншою особливістю харчування глухаря є споживання протягом майже всього життєвого циклу кормів, що відрізняються низьким вмістом азотистих речовин.

Експериментально встановлено, що глухарі здатні досить ефективно утилізувати протеїн рослинних кормів. Середнє значення коефіцієнта перетравності для 6 експериментальних груп становило 83,7+2,3% (Павлющик, Літвінов, 1981). Потреба в перетравному протеїні для підтримки життєдіяльності організму в непродуктивний період становить для самок 1,89+0,06 г, а для самців 1,46+0,08 г на 1 кг маси тіла, що приблизно вдвічі менше, ніж у фазана.

Таким чином, глухарці масою в 2 кг у непродуктивний період потрібно лише 3,8 г перетравного протеїну. Така його кількість міститься в 54,7 г сухої речовини соснової хвої. Для самця масою в 4 кг необхідно 6,0 г перетравного протеїну, або 83,4 г сухої речовини соснової хвої. У природних умовах надходження сирого протеїну з кормом перевищує мінімальну потребу глухарів. Отже, раціони з низьким вмістом протеїну в непродуктивний період є фізіологічно адекватними, а споживання корму лімітується іншими чинниками, зокрема, енергетичними.

У період розмноження вміст сирого протеїну в раціоні зростає за рахунок споживання молодих пагонів і квітів, проте аналіз весняних кормів глухаря показав, що вміст сирого протеїну в них не перевищує 12-16%.
В експериментах, проведених у розсаднику Березинського заповідника, не виявилося істотних відмінностей між яйценосністю глухарок, які отримували протягом репродуктивного періоду раціони, що містили 20 і 14-15% протеїну. У ході багаторічних спостережень встановлено, що високопротеїнові раціони призводять до порушень обміну, погіршення інкубаційних якостей яйця, отримання нежиттєздатного потомства.

Добрий загальний стан птахів, висока виживаність і задовільні показники розмноження можуть бути досягнуті за вмісту протеїну в раціоні 10% у непродуктивний період і 14-15% — у продуктивний.
Для оптимізації штучних раціонів глухаря істотне значення має така особливість його природних кормів, як високий вміст комплексу антиоксидантів, представлених токоферолами, каротиноїдами, аскорбіновою кислотою, поліненасиченими жирними кислотами та іншими сполуками. Їхнє співвідношення змінюється залежно від сезонних змін раціону. Так, у зимовий період підвищується вміст аскорбінової кислоти, що досягає 0,5% від сухої маси соснової хвої. Навесні зниження вмісту цього компонента компенсується збільшенням частки токоферолів.

Недооблік потужного антиоксидантного чинника природних кормів глухаря під час розведення птахів у неволі призводить до відкладання біологічно неповноцінних яєць, підвищеної загибелі птахів у стресових ситуаціях і зниження стійкості до різних захворювань.

Це є серйозною перешкодою під час складання спеціальних комбікормів для глухарів, оскільки під час їх виготовлення та зберігання відбувається руйнування багатьох біологічно активних речовин. Штучні кормосуміші для дорослих глухарів було рекомендовано збагачувати аскорбіновою кислотою (750 мг/кг кормосуміші). Соснова хвоя та пагони — незамінний компонент раціону глухаря в умовах неволі.

Що стосується особливостей годівлі пташенят, то співвідношення різних груп кормів у їхньому раціоні показує, що потреба в протеїні в глухарят така ж, як і в пташенят інших видів куроподібних птахів, і становить у віці 1-10 діб приблизно 30%, знижуючись до двох-трьох місяців до 12% від сухої речовини корму.

Зі збільшенням віку пташенят у їхньому раціоні знижується вміст ліпідів і мінеральних речовин і зростає частка вуглеводних компонентів.

Для годівлі пташенят глухаря цілком придатними виявилися промислові комбікорми для індиченят і курчат за умови їх збагачення вітамінними препаратами та обов’язковим включенням до раціону зелених кормів.
Хвою сосни глухарята починали поїдати приблизно з 80-денного віку. Успішне згодовування штучних кормосумішей досягається шляхом спрямованої годівлі пташенят після вилуплення (Павлющик, Малютіна, 1986, 1987).

Показники росту й розвитку пташенят, які отримували штучні кормосуміші, були приблизно такими самими, як і в пташенят, які отримували природні корми.

Описані способи утримання та годівлі забезпечували досить високі показники збереженості молодняку (до 70% до трьохмісячного віку). Вирощені в неволі птахи приступали до розмноження наприкінці першого року життя і досягали граничного для виду віку (10-12 років).

Загалом, робота в розсаднику проводилася досить успішно. Поставлені завдання виконувалися, технологія розведення розроблялася. Але для нормальної роботи одного ентузіазму недостатньо. Потрібна ще матеріально-технічна база, якої, чесно кажучи, ніколи не було в повному обсязі. Проводити інкубацію й вирощувати пташенят доводилося в непристосованих, випадкових приміщеннях. А якщо ще адміністрація заповідника домагається закриття розсадника всіма доступними способами, то результат може бути лише один: розсадник ліквідовано.

Досвід інтродукції та реінтродукції глухаря

У 70% країн, де глухар включений до списків гніздових видів птахів, переважають негативні тренди чисельності. Глухар включений до Додатків I, II/2 і III/3 Директиви Європейського Союзу про диких птахів і до національних Червоних книг і списків таких країн, як Австрія, Болгарія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Італія, Іспанія, Ліхтенштейн, Литва, Португалія, Словенія, Швейцарія, Україна, Чехія. Цілком природно, що практично в усіх країнах Західної та Центральної Європи вживаються заходи з охорони та відновлення чисельності цього виду.

Ці заходи розробляються у двох взаємопов’язаних напрямах:

Охорона місцеперебувань глухаря, регламентація ведення лісового господарства з метою запобігання зниженню чисельності та вимиранню виду, розроблення та здійснення комплексу біотехнічних заходів з реконструкції та реабілітації деградуючих місцеперебувань глухаря. Такі заходи застосовувалися під час виконання Life-проєктів зі збереження глухаря в Шотландії та Польщі.

Розведення глухаря в штучних умовах з метою подальших випусків у природні місцеперебування для реінтродукції.

Практично в усіх європейських країнах у ХХ столітті організовувалися розсадники з розведення глухаря. Методика утримання та годівлі маточного поголів’я й вирощування пташенят нині розроблена досить добре, хоча глухар, в силу своїх біологічних особливостей, є досить складним об’єктом для розведення. Значно гірше стоїть справа з випуском вирощених у неволі птахів.

Так, у Німеччині в 1978-1996 роках було випущено 3369 глухарів, проте життєздатні популяції, здатні існувати без щорічного підпускання нових птахів, сформувалися лише в одному випадку (Klаus, 1998). Аналіз численних результатів випуску вирощених у неволі 5500 тетерукових птахів (глухаря, тетерука й рябчика) в 1980-2000 роках у Європі показав, що для того, щоб забезпечити 50% імовірності виживання та розмноження випущених птахів, необхідно протягом 6 років проводити випуск щонайменше 30 птахів щороку (Seiler et аl. 2000).

Проте в Шотландії, де глухар вимер ще в середині XVIII століття через зникнення його місцеперебувань унаслідок вирубки соснових лісів, у XIX столітті, коли відновилися ліси, придатні для його мешкання, він був успішно реінтродукований. Починаючи з 1837-1838 років у відновлених соснових лісах проводилися неодноразові випуски птахів, привезених зі Швеції та Норвегії. У результаті на початку XX століття область поширення реінтродукованих птахів максимально розширилася за рахунок природного розселення. Проте інтенсивна вирубка лісів у XX столітті призвела як до скорочення ареалу, так і до зниження чисельності глухаря в Шотландії. Якщо в 1970-ті роки чисельність глухаря там становила близько 20 000 птахів, то до 2002 року збереглося лише близько 1000. Глухар був визнаний видом птахів, що найшвидше скорочує свою чисельність, і у Великобританії.

Завдяки спільним зусиллям учених, уряду та громадських організацій негативні тенденції вдалося подолати. Були виявлені й усунуті основні причини скорочення чисельності глухаря, розроблені й упроваджені плани лісокористування, що не завдає шкоди місцевим популяціям цього виду. У результаті проведення комплексу заходів зі зміни лісокористування, навчання працівників лісового господарства, поліпшення якості виводкових станцій, скорочення чисельності хижаків чисельність і стан інтродукованих популяцій останніми роками покращилися. У 2003-2004 роки чисельність глухаря в Шотландії становила приблизно 2000 особин, але в 2009-2010 роки знизилася до 1285 птахів, тобто падіння чисельності за шестирічний період становило 35%.

Успішно було проведено інтродукцію глухаря в Казахстані в Боровському лісомисливському господарстві в 1965-1968 роки. У 1980 році чисельність глухаря тут становила близько 700 особин (Черепанов, 1984).

У Литві в пущі Шимоніс, де останнього глухаря відстріляли в 1928 році, в 1973-му провели випуск 47 глухарів, відловлених у Кіровській області. Реінтродукція пройшла успішно, і в 1977 році тут було враховано близько 60 птахів. У 1979 році в тому ж лісництві випущено ще 27 глухарів, і на початку 1980-х років ця популяція глухаря була цілком життєздатною. Проте подальша її доля невідома. Нині глухаря в пущі Шимоніс немає.

Необхідно зазначити, що всі відомі випадки успішної інтродукції та реінтродукції глухаря проводилися там, де були великі площі придатних для мешкання глухаря лісів, причому птахів випускали неодноразово й досить великими групами. Аналіз 29 проєктів із випуску тетерукових птахів, що проводилися в Європі в 1980-2000 роки, показав, що для досягнення 50% імовірності виживаності та розмноження випущених птахів необхідно проводити щорічні випуски щонайменше 30 особин протягом понад 6 років. Таким чином, реінтродукція та інтродукція глухаря — заходи довготривалі та дорогі.

Найживучішою, за оцінками дослідників, популяція стає за чисельності в 250 і більше особин. За чисельності в 50 особин унаслідок інбридингу вид зникає через 100 років.

Проте за основного поліпшення якості біотопів можна домогтися тенденції до приросту й у малих популяціях (Grimm & Storch, 2000). Про це свідчить досвід Шотландії, де вдалося домогтися дворазового збільшення чисельності глухаря за 3 роки інтенсивної роботи з усунення чинників загрози та поліпшення якості токових і виводкових станцій. Нині такі самі заходи почали проводитися в Польщі. Зараз там успішно проходить реінтродукція вирощених у неволі глухарів у надлісництві «Вісла», де випущено вже понад 400 глухарів і сформовано вільноживучу популяцію.

Аналіз публікацій з випуску тетерукових птахів у природу показав, що під час підготовки випуску глухаря необхідно керуватися такими положеннями:

Випуск проводити в лісових масивах площею 20 000-100 000 га з чудовою якістю лісових місцеперебувань. Якщо причиною зниження чисельності та вимирання глухаря на цій території слугувала деградація місцеперебувань, то мають бути вжиті заходи до їх повного відновлення.

Птахи, призначені для випуску, мають вирощуватися глухарками в умовах, наближених до природних, без візуального контакту з людиною. Необхідний тренінг або навчання для того, щоб птахи могли ефективно уникати хижаків.

В угіддях, де проводитиметься випуск, необхідний контроль за популяціями хижаків.

Годівля птахів, призначених для випуску, має здійснюватися з максимальним наближенням до природного раціону.

Випуск птахів можна проводити відповідно до методики «Born to be free», розробленої А. Крживінським у Польщі та успішно застосовуваної на практиці. Результати досліджень і практичного застосування методики доповідалися на багатьох міжнародних конференціях з тетерукових птахів і були опубліковані (Krzywiński, 2007, 2007а; Krzywiński, Keller, 2005; Krzywiński, Keller, Krzywińskа, 2007).

Згідно з цією методикою, пташенят у розсаднику вирощували приручені квочки. Потім вони поміщалися на місце випуску в невеликі вольєри, де могли виходити назовні й повертатися до квочки, яка постійно утримувалася у вольєрі. Таким чином, пташенята поступово освоювали місце подальшого випуску й привчалися до природних кормів. Контакт із квочкою, який тетерукові птахи зберігають до 70-80-денного віку, тобто до моменту розбивки виводків, дозволяв уникати стресових ситуацій. Крім того, ця методика дозволяє пташенятам навчитися адекватно реагувати на багато чинників загрози, у тому числі на хижих птахів.

Проведення заходів з реакліматизації глухаря можливе лише після оцінки якості місцеперебувань і проведення підготовчих робіт відповідно до рекомендацій МСОП.

Розведення глухаря в розсаднику надлісництва «Вісла» (Польща)

Роботи з вольєрного розведення глухаря в надлісництві «Вісла» були розпочаті Зеноном Ржонцею в 2002 році під керівництвом професора Люблінського університету Романа Дедича та за фінансової підтримки Національного фонду охорони навколишнього середовища та водного господарства.

Необхідно зазначити, що проєктування та будівництво цього розсадника з розведення глухаря проводилося після вивчення досвіду роботи аналогічних розсадників у Польщі, Німеччині та Чехії.

Технологія, що використовується під час вольєрного утримання, має забезпечити належні умови життя глухарів і відповідний санітарний стан приміщень для виховання пташенят. Для цього розсадника було обрано спосіб утримання птахів на піщаному покритті підлоги, яке за своєчасної заміни піску дозволяє підтримувати добрий санітарний стан і не викликає травмування лап птахів, як це буває під час утримання на сітчастій підлозі.

Годівля глухарів здійснюється з максимальним використанням природних кормів, що особливо важливо для птахів, призначених для випуску.

Для маточного поголів’я використовуються приручені птахи, що не бояться людини. Це істотно полегшує роботу й дозволяє використовувати невеликі за розміром вольєри. Птахи, призначені для випуску, вирощуються без контакту з людиною.

У розсаднику є комплекс вольєрів різного призначення, приміщення для інкубації та брудерного вирощування пташенят, господарський блок, де проводиться дезінфекція посуду. Зберігання запасів ягідних кормів (чорниця) здійснюється в морозильниках.

У вольєрах для маточного поголів’я самці утримуються поодинці, самки мають можливість проходити в різні вольєри для вибору партнера та заходити у відділення для насиджування, куди немає доступу самцям. Крім того, у розсаднику є вольєри для контрольованого вирощування пташенят, призначених для випуску, адаптаційні вольєри великого розміру, де глухарі утримуються практично в тих самих умовах, у яких вони житимуть у природі, та демонстраційні вольєри, збудовані в 2006 році. У цих вольєрах відвідувачі можуть розглядати птахів крізь дзеркальне скло, не викликаючи в них занепокоєння, і брати участь у різних освітніх програмах. За рік розсадник відвідують близько 1000 осіб. Серед відвідувачів були президенти Польщі та Латвії.

Перші глухарі в розсаднику вирощені з імпортованих із Білорусі в 2002 році 15 яєць із двох кладок, узятих у природних умовах. У результаті штучної інкубації було отримано 13 пташенят (виводимість 87%). Варто також підкреслити, що білоруські глухарята показали найвищий відсоток виживаності — 77%. Ці птахи були використані для формування першого маточного поголів’я розсадника.

Згодом глухарів білоруського походження передали в інші розсадники, а для розведення стали використовувати птахів із Бескидів і Татр (для інкубації взято одну кладку й відловлено трьох дорослих самців (два були поранені, один — з аномальною поведінкою — не боявся людей). Таким чином, у розсаднику сформувалася «Бескид-лінія» глухаря.

Адаптаційні вольєри для глухарів, призначених для випуску. Фото: Тетяна Павлющик

Перші два глухарі були випущені в 2003 році. Загалом до кінця 2011 року в лісах Сілезьких Бескидах випустили 422 глухарів. Ще 41 глухар із цього розсадника було випущено в надлісництвах Навойова та Ружів. 

У 2006 році 10 глухарів (чотири самці та шість самок) були оснащені супутниковими передавачами. Отримана таким чином інформація показала, що 50% птахів вижили в природному середовищі протягом одного року. Деякі глухарі з передавачами, як показав моніторинг, мешкають біля кордону в Чеській Республіці та Словаччині.

До початку випусків глухарячих токів у надлісництві «Вісла» та на навколишніх територіях не було. Утворення першого току відбулося в районі Баранячої гори в 2005 році, тобто через два роки після перших випусків глухаря. Токовище на території ґміни (волості) Істебна (Istebna) з’явилося лише в 2008 році, після 5 років випуску глухарів, вирощених у вольєрах. П’ять токуючих самців тоді спостерігали в лісництві «Бескидек», де раніше глухарі токували майже 80 років тому. Відтоді на цьому току токування спостерігається щороку, але в 2011 році було відзначено лише трьох самців. З 2008 року регулярно спостерігаються також виводки пташенят у дикій природі. Таким чином, процес реакліматизації глухаря в Сілезьких Бескидах дав добрі результати.

Необхідно зазначити, що в перші роки програми реінтродукції молоді глухарі перед випуском утримувалися в адаптаційних вольєрах, збудованих безпосередньо на місці випуску. Останніми роками величезні адаптаційні вольєри збудовано на території самого розсадника. Це дозволяє уникнути зайвого стресу під час відлову та перевезення птахів на місце випуску. Випуск глухарів тепер відбувається з адаптаційного вольєра за межі розсадника, звідки вони згодом розселяються в навколишні ліси самостійно в ході постнатальної дисперсії. Молоді глухарі мають можливість повернутися в розсадник і контактувати з глухарками, які їх виростили. Таким чином, цей спосіб випуску являє собою один із варіантів методики «Born to be free», розробленої А. Крживінським.

У місцях випуску глухаря проводиться спільна з Польським союзом мисливців акція з обмеження чисельності куниці та лисиці (у 2008-2009 роках фінансувалася Екологічним фондом). Спеціальні дослідження показали, що в 2008 році хижаки знищили 95% гнізд, а після 4 років послідовного проведення акцій кількість знищених гнізд у 2011 році було скорочено до 55% (Rzońca, 2011).

Окрім розведення глухарів у розсаднику та випуску в природу проводилися заходи з поліпшення якості природних місцеперебувань глухаря. Оцінка їхньої якості проводилася HSI-методом за п’ятибальною шкалою (Storch, 2002). Результати цієї оцінки допомогли визначити придатність місцеперебувань і виявити території, де глухарям буде забезпечено відчуття безпеки і де вони зможуть знайти місця для токування, гніздування та виховання молодняку. Такі місця були названі стабілізуючими центрами. Це, здебільшого, старі розріджені мозаїчно розташовані деревостани. Докладаються зусилля до створення зв’язків між цими стабілізуючими центрами.