Оптимізація мережі вишів: Армагеддону не буде

Ажіотаж, викликаний цим рішенням, нагадує очікування кінця світу, передбаченого індіанцями майя. Рівень трагізму, з яким обговорюється ця подія, не відповідає реальній ситуації. Про те, що в нас надто багато вищих навчальних закладів, і нам стільки не треба, відомо давно. І хтось мав розпочати цю невдячну справу. Тим самим підтвердивши, що готовий реально боротися за якість освіти.

Судячи з усього, Сергій Квіт наважився. І заявив про це буквально напередодні свого перепризначення, підписавши лист МОН "Про оптимізацію мережі вищих навчальних закладів усіх форм власності". Цей лист — не просто теоретичні міркування про те, чому необхідно зменшити кількість вишів. У ньому є перелік 53 "щасливців", які навесні потраплять у поле зору Акредитаційної комісії. Комісія вирішить, наскільки діяльність цих навчальних закладів відповідає ліцензійним вимогам.

"Виші поділили на мешканців і немешканців" — жартують у народі. Але міністерство не наполягає на ліквідації. У листі зазначено, що навчальним закладам пропонують два варіанти: подумати про "доцільність подальшого існування" (накласти на себе руки) — або "об’єднати зусилля з іншими навчальними закладами" (піти під крило потужних вишів).

До речі, казати про те, що до списку потенційних жертв боротьби з неякісною освітою потрапили повноцінні сильні виші, буде перебільшенням. Понад половина переліку — філії або окремі структурні підрозділи приватних навчальних закладів.

Наприклад, аж 13 філій "Європейського університету", чотири філії "Університету сучасних знань" і п’ять окремих підрозділів і факультетів легендарного "Київського університету культури" (КУКу) Поплавського. Останні й так позбавлені ліцензії відповідно до рішення Акредитаційної комісії, під яке потрапив не лише виш-привид КУК, а й усі його підрозділи.

Але як би там не було, заяву міністерства про наміри сприйняли неоднозначно. Є аргументи "за" і "проти".

Отже, аргументи "за" оптимізацію. Якість української освіти залишає бажати кращого. Вища освіта іноді перетворюється на звичайну торгівлю дипломами. Надміру роздута мережа навчальних закладів створює труднощі в управлінні, фінансуванні (коштів і так бракує), формуванні державного замовлення. Наявність у невеликому містечку купи філій, які дружно штампують майбутніх безробітних юристів-фінансистів-журналістів, зовсім не можна назвати адекватним реагуванням освіти на виклики ринку праці.

Уже традиційно в Глобальному рейтингу конкурентоспроможності Україна посідає високі місця за показником "охоплення вищою освітою" і значно нижчі — за показником "якість вищої освіти". На відміну від країн-лідерів освіти, що демонструють високі показники якості за нижчого охоплення вищою освітою або відповідності цих двох показників.

Освіта 1рус
У листі Міносвіти зазначено, що за результатами вступної кампанії є 16 вищих навчальних закладів державної форми власності, до яких вступило менше 200 осіб. І 80 — приватної форми власності, куди вступило від 100 осіб до одного абітурієнта. У нас є дві державні академії, де навчаються менше 900 студентів. І 51 виш приватної форми власності з контингентом менше 200 студентів.

На такі факти в опонентів ідеї оптимізації є контраргументи: обираючи вищий навчальний заклад, абітурієнт не завжди орієнтується на якість освіти в ньому. І у великих престижних вишах так само не все буває гладко. Тож чи правильно буде відбирати ліцензію лише тому, що виш набрав мало студентів?

Але ж малі виші — це серйозний ризик неякісної освіти. Розуміючи, що програють потужним університетам, вони змушені приймати на навчання абітурієнтів із низьким балом сертифіката ЗНО — тих, хто не зміг вступити до престижних сильних вищих навчальних закладів. І заманювати студентів демпінговими цінами, пропонуючи "якісну освіту за невеликі гроші". Невеликі гроші — це невеликі ресурси, а отже й неможливість створити належну матеріальну базу та запросити професійних викладачів.

Інна Совсун, перша заступниця міністра освіти і науки, підкреслює: "Відповідно до нового закону про вищу освіту, велике значення в оцінці роботи університету має не лише організація навчального процесу, а й наукова складова. Тому необхідно уважно ставитися до функціонування університетів, щоб не допустити профанації вищої освіти. Водночас визначення відповідності діяльності всіх університетів вимогам законодавства має проходити в рамках законодавчо визначених процедур".

Як би там не було, малі вищі навчальні заклади в провінції знищувати не можна, вважають опоненти ідеї МОН. Оскільки вони є важливими елементами соціальної інфраструктури. Це те саме, що "немає школи — немає села".

Але ж це не означає, що мало не в кожному селі слід відкрити філію університету, бо інакше воно не виживе? Соціальні проблеми держава має вирішувати іншим чином, не за рахунок якості вищої освіти.

Тарас Фініков, президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики: "У багатьох містах сьогодні стоїть питання, хто відіграє роль містоутворювального чинника. Колись це були промислові підприємства, а сьогодні в цій ролі можуть з’являтися й дуже несподівані гравці. Наприклад, у моєму рідному місті Чернівцях у такій ролі може виступати Чернівецький національний університет, ширше кажучи, кластер вищої освіти, або провідний торгово-сервісний комплекс "Калинівський ринок". Вибір громадян у цій альтернативі, позиція місцевої влади здатні запрограмувати подальший розвиток міста, у певному сенсі історичного регіону".

До речі, закриття вишів, зазначених у міністерському списку, не призведе до колапсу соціальної інфраструктури міст, у яких вони розміщені. Більшість із них функціонують в обласних центрах (Черкаси, Кіровоград, Житомир, Одеса, Харків), де є й інші навчальні заклади. Хіба що Жмеринська філія Університету сучасних знань є єдиним університетом Жмеринки.

Животрепетне питання — а що буде зі студентами та викладачами тих вишів, які не погодяться об’єднатися з іншими вишами й втратять ліцензію? Попри все співчуття та повагу — вони розуміли, на що йшли, співпрацюючи з вишем, що дає неякісну освіту. Можливо, цю проблему мали б узяти на себе ті університети, чиї філії закриваються. Інакше студентам закритих вишів доведеться, напевно, шукати собі інше місце навчання.

Проте у вишів зі "списку п’ятдесяти трьох" до весни час є. Час ретельно зважити всі "за" і "проти", проаналізувати свої ресурси та можливості й обрати один із двох варіантів виходу із ситуації.

І вже сьогодні зрозуміло — Армагеддону не буде. Процес оптимізації мережі вищих навчальних закладів — не катастрофа, а природний процес, хоча й болісний. Він покликаний підвищити якість вищої освіти та зупинити її профанацію.