«В орнітофауні Білорусі ми спостерігаємо необґрунтовані явища»

— Що більше ми «копаємо», то більше переконуємося, як мало знаємо про ті механізми, які відбуваються в орнітофауні сьогодні. У науці побутує концепція, що не завжди виправдовує себе методологічно, на основі якої дуже багато людей намагаються пояснювати явища, що відбуваються. Якщо ми бачимо, що в природі сталася зміна — шукаємо, які події відбулися паралельно. Пов’язуючи їх, ми намагаємося знайти причину. Але, м’яко кажучи, ті «гарячі голови», які використовували таку методологію, дуже багато разів «прокололися».

Характерний приклад тому — баклан великий. Птах, який до останньої чверті XIX століття був звичайним видом у Білорусі, свого часу став скорочуватися в чисельності й до початку XX століття практично зник із білоруської орнітофауни. Анітрохи не сумніваючись, деякі фахівці пояснили: причина — скорочення кількості риби у водоймах. Так, риби, справді, у цей період стало менше. Виходить, що відповідь готова. Але парадокс: кількість риби невпинно продовжувала скорочуватися протягом усього XX століття, і, попри це, до початку 1980-х рр. баклан знову з’явився в білоруській фауні. В останнє ж десятиліття минулого століття його чисельність різко зросла й продовжує рости далі. Тепер цей рибоїдний птах став звичайним видом у Білорусі на тлі того, що риби точно більше не стало.

Такий приклад підтверджує мою тезу: якщо дві події відбулися одночасно, це не означає, що одну подію можна пояснити, виходячи з іншої.

З погляду генетики, що мені ближче, повторне заселення нашої території бакланами відбулося внаслідок зміни генетичної структури популяції. У популяції існували птахи з такими генотипами та генами, які визначають пристосованість до виживання окремих особин у складних умовах. Ті, які не мали такого генетичного чинника, просто вимерли. Для решти потрібен був час для розмноження та розселення. У генетиці цей процес називається генетичною перебудовою популяції.

Цікаво, що кількість видів, які зникли за останні 100 років, менша, ніж тих, що з’явилися в нашій фауні. Наприклад, відбувається збільшення видів орнітофауни.

Розселяються птахи з різних причин, зокрема через відсутність вільних екологічних ніш. Вид досягає високої щільності, посилюється пресинг конкуренції — так з’являються групи мігрантів, які, повертаючись із зимівель, летять далі за своїх батьків. 95% особин зупиняються в межах радіуса, властивого кожному окремому виду. Але є й такі особини, які можуть полетіти й за тисячу кілометрів. Вони якраз і є резервом розселення популяції.

Відомі й «види-загадки», у яких чисельність падає, але міграція все одно спостерігається. Пояснити таку поведінку практично неможливо.

Напевно, наші орнітологи проґавили той момент, коли очеретянка індійська досягла меж країни. Думаю, це сталося не торік і не позаторік — набагато раніше, бо у 2014-му її вже виявили в Московській області. А це північніше за Білорусь! Птахи здебільшого розселяються з півдня.

Така сама ситуація й з вівсянкою-ремезом. Упевнений, що вона десь є в нас. Невеликих сірих птахів помітити складніше, тому на відміну від сиворакші їх появу відзначають не одразу.

З «синім птахом», як у побуті називають сиворакшу, інша ситуація. Цей пернатий в роки моєї студентської молодості була звичайним видом. Траплялося, їдеш автострадою — на кожних 10 км її зустрічаєш. Зараз нічого подібного немає.

Чому так відбувається? За поверхового аналізу можна списати на використання пестицидів на полях. Сиворакша живиться великими комахами, яких сільськогосподарські працівники знищують. Від нестачі корму, мовляв, вона не виживає в Білорусі. Але це припущення перекреслюється появою в нашій фауні бджолоїдки золотистої, яка таксономічно близька до сиворакші та має схоже живлення. Її раніше не було в нашій фауні: у зведенні Федюшина й Долбика «Птахи Білорусі» від 1967 року бджолоїдки золотистої не значилося. А зараз існують стабільні колонії.

Із сільської місцевості зникла сіра ворона — вид, який у роки моєї студентської молодості вважався звичним. Раніше за одну денну екскурсію по Мядельщині я міг оглянути 5–7 гнізд ворони. Зараз проходжу тим самим маршрутом — птаха не видно. Але водночас вона залишається мешканкою міст.

Разом з тим я пам’ятаю, як у свої молоді роки довго й уперто шукав гніздо крука. Але на 10 квадратних кілометрах знайшов лише одне. Сьогодні там, де я колись його досліджував, чисельність збільшилася щонайменше в 5 разів.

У ситуації з сірою вороною та круком нічого не зрозуміло. Проте, можливо, ці речі варто розглядати разом. Я на власні очі спостерігав, як круки розоряють гнізда одноплемінників. Серед них існують зграї з 3–12 особин, які до свого періоду розмноження збираються разом. Якщо вони так можуть пресингувати одноплемінників, то цілком можливо, що причетні до зникнення сірої ворони із сіл. Спостереження показують, що в містах круків менше, а отже, й пресинг на сіру ворону незначний. Але знову ж таки це не єдиний чинник.

Наостанок хочу зазначити, що мої припущення мають характер робочих гіпотез. Зміни в орнітофауні Білорусі вивчені погано: часто бракує інформації за попередні десятки років. Тому доводиться порівнювати лише з тими науковими напрацюваннями, які ми маємо зараз.