Система крадіжок: Яку корупційну модель будує нова влада

Сьогодні існує серйозна небезпека появи чергового конструкту, утвореного кількома конкуруючими центрами

Найближчим часом Україна дізнається ім’я директора Національного антикорупційного бюро, а сам цей орган розпочне роботу. Як би завзято він не взявся до справи, йому не вдасться за короткий термін викорінити корупцію. Радше можна очікувати, що зміниться наявна в Україні корупційна модель.

Вона, з одного боку, пристосується, стане гнучкішою та витонченішою. Якісь схеми збагачення будуть розкриті, десятки чи нехай навіть сотні їхніх учасників із числа чиновників і менеджерів держкомпаній будуть посаджені, - але їх замінять нові схеми, складніші та заплутаніші, і нові "вирішали", спритніші та вивертніші.

І все ж, з іншого боку, є шанс, що українська система корупції стане набагато слабшою та вразливішою, ніж раніше. Ознаки цього видно вже зараз. Зокрема, не варто недооцінювати політичну конкуренцію: у нинішній час партії, як ті, що входять, так і ті, що не входять до правлячої коаліції, пильно стежать одна за одною та готові виставляти на загальний огляд будь-які знайдені ними свідчення зловживань, допущених представниками команд суперників. Причому серед уже піднятих скандалів деякі зачепили досить високі чиновницькі сфери - наприклад, керівництво Міненерговугілля та Державної фіскальної служби.

Крім того, не можна недооцінювати й зміни в суспільстві. Рівень неприйняття корупції за останній рік помітно зріс. Це стосується не лише махінацій високопосадових чиновників, а й корупції на побутовому рівні, яка раніше фактично була однією зі складових "суспільного договору" між владою, бізнесом і громадянами. Звісно, і досі значна частина населення дивиться як на само собою зрозуміле на практику хабарництва у вишах, судах, військкоматах і вважає прийнятним давати хабарі гаїшникам, міліціонерам, податківцям і митникам. Але завдяки революції з’явилася протилежна тенденція, коли саме на побутовому рівні нечисті на руку чиновники отримують несподівано жорстку відсіч. Градус ненависті до корупціонерів може зашкалити, коли на цивільне життя почнуть повертатися воїни, мобілізовані рік тому. Якщо вони почнуть чинити самосуд, суспільство напевно стане на їхній бік. Тому в антикорупційного бюро буде ще одне завдання - випускати пару й не доводити ситуацію до вибуху.

Яку корупційну модель будує нова влада

Поширення корупції з побутового рівня на державний розпочалося в шалені 90-ті. Союз бандитів, прокурорів і міліціонерів давав першим можливість збивати капітали на рекеті та "прихватизації" держпідприємств, а другим і третім - отримувати добрі відкати. Однак у той час корупція ще не проїла всю вертикаль влади. З бандитизмом намагалися боротися й навіть викривали "перевертнів у погонах". А відомі в кримінальному середовищі Солоха, Авдиш, Череп, Рибка, Прищ або вирушили на той світ, або сіли. Дехто зміг утекти, а найрозумніші пішли в політику. Період первісного нагромадження капіталу завершився появою олігархів, чиї інтереси став обслуговувати вже звиклий жити на нетрудові доходи держапарат. Влада вирішила не боротися з корупцією, а очолити процес.

Поки що на жодного лідера громадської думки не лягла персональна відповідальність за те, що корупція продовжує процвітати. І представники влади сподіваються, що можна й надалі залишатися осторонь
Роль, яку відіграв Леонід Кучма в становленні української олігархії, велика. При цьому він прагнув не допускати прямих конфліктів між олігархами, щоб уникнути розбірок у стилі початку 90-х. У кулуарах влади ходила страшилка: олігарх, який порушив "баланс сил", заходив на килим до кабінету Кучми з побоюванням, бо йому в голову могла прилетіти попільничка. Окрім кількох олігархічних груп доступ до держресурсів мали й особливо наближені чиновники, що породило касту багатих держслужбовців. Вони показували сирітські декларації, зате члени їхніх родин володіли ресторанами, підприємствами, на них оформлялася нерухомість тощо. Ця порочна практика зберігається й донині. Коли західні політики кажуть, що в Україні є антикорупційне законодавство й навіть майже запрацювало антикорупційне бюро, але немає реальної боротьби з корупцією, наші роблять круглі очі. Таке враження, що вони просто не розуміють: сестри, брати, дружини, чоловіки, куми, однокласники на високих посадах - це навіть гірше, ніж олігархи. Останні можуть бути (стати) опорою національного капіталу, створювати робочі місця й платити податки, словом, приносити користь. Від "кумів" жодної користі не може бути в принципі.

"Кумівська" корупція, що оформилася за Кучми, розквітла за часів президентства Ющенка. Одночасно зі зміцненням партійної системи корупційні центри стали формуватися навколо правлячих партій. У їхньому керівництві з’явилися сірі кардинали, які фінансували партійні проекти для отримання доступу до ласих ресурсів. Почали спливати скандал за скандалом про життя не за коштами нещодавніх кумирів Майдану. А призначення на посади кумів в "помаранчеві" часи породило нову хвилю анекдотів. У раннього Ющенка були всі можливості зламати систему, але він ними не скористався. Можна було скільки завгодно розводитися про "смердючий газ", але група Дмитра Фірташа набрала силу саме за президентства Віктора Андрійовича.

Фото: censor.net.uaФото: censor.net.ua

Прихід до влади Віктора Януковича у 2010 р. загострив ситуацію, у вітчизняний політичний ужиток міцно увійшло слово "сім’я". Усі роки аж до Революції гідності відбувалася централізація корупційних потоків. Умовно кажучи, кілька гривень з кожного гаїшника доходили на самий верх. Породженнями нової системи стали "талановитий бізнесмен" Саша-Стоматолог, "вундеркінд" Курченко, син утримувачки "сімейних" грошей Арбузов та інша "еліта" на кшталт Клименка, Захарченка, Пшонки. А ненависть суспільства до VIP-корупціонерів, що живилася ненаситністю "сімейних", стала однією з рушійних сил, що зрештою призвели до краху минулого режиму.

Справді, як і за часів Помаранчевої революції, викорінення корупції було важливою складовою ідеології Євромайдану. Але через рік після його завершення (перемоги?) є серйозна небезпека появи нової корупційної моделі - певного мікста між тим, як було за Кучми та за Ющенка. Тобто кількох конкуруючих центрів, що орієнтуються на тих, хто в цей момент має більше можливостей впливати на ситуацію. Також сьогодні під маркою боротьби з корупцією стартувала нова війна компроматів - за переділ (збереження) активів і сфер впливу. Сезон відкрили Віктор Пінчук та Ігор Коломойський, які продовжують у Високому суді правосуддя в Лондоні спір навколо Криворізького залізорудного комбінату. Продовжили прокурорські - заступник генпрокурора Олексій Баганець повідомив про відкриття кримінального провадження щодо прокурора Києва Сергія Юлдашева, а той у відповідь звинуватив молодшого сина Баганця в "кришуванні" ігрового бізнесу. Напевно, матимуть продовження скандали, у яких фігурують керівники Міненерговугілля та Державної фіскальної служби, а також з’являться нові. За таких умов буде ще легше профанувати боротьбу з корупцією, зводячи її до епізодів війни компроматів.

Поки що нинішнім лідерам громадської думки вдається уникати персоніфікації відповідальності за відсутність результатів реальної боротьби з корупцією. Це породжує хибні надії на те, що вдасться вигребти самотужки. Насправді вигребти - чи втопитися - можна лише разом. А реальна боротьба з цим монстром має стати частиною інстинкту самозбереження нинішньої влади.

Опубліковано в тижневику "Ділова столиця" від 23 березня 2015 р. (№12/722)