Хто врятує лісосмуги?

ХТО ЗАХИСТИТЬ ДОКУЧАЄВСЬКІ «БАСТІОНИ»?

    Великий захисник землі Вітчизни Фатей Шипунов писав: «Услід за малосніжною зимою та сухою весною вибухнули пилові бурі, що вирували з невеликими перервами в квітні, червні, серпні, а потім наприкінці грудня. У багатьох місцях чорнозем був повністю знесений, засипало дороги, села. Піднятий у повітря пил долетів до Німеччини та Швеції. Брудні дощі пройшли в Санкт-Петербурзі та Стокгольмі. Сонячні промені не могли пробитися до землі… Грізний символ біди сучасної — це пісок мільйонів гектарів землі Калмикії, що розноситься над Парижем».

     Біда не з'являється випадково, несподівано, вона – результат нагромадження не завжди помітних порушень у природі. Сьогодні «згуба велика» повертається в Україну вирубкою лісових смуг, знищенням малих річок і розорюванням захисних смуг водойм, знищенням гумусу. Доведено, що навіть за екологічно щадного природокористування для недопущення деградації природних ландшафтів необхідно, щоб стабільна рослинність – ліси, луки, захисні смуги – мала не менше третини території. Цього правила дотримується більшість європейських держав. Наприклад, у Німеччині рілля становить лише 30% ландшафту, в Англії – 20%, а от на «лісостеповій» Полтавщині лише 5% землі перебувають під лісом, а є райони (Глобинський), де рілля становить 96%.

Створити надійний захист від негараздів у степу й лісостепу від шкоди врожаям і відстояти незалежність від ворога – дві справи рівнозначні, без яких немислиме існування Вітчизни…

На величезних просторах степів досі лютують спекотні вітри та пилові бурі, сухість і спека, що щоразу несуть неврожаї. Сьогодні В. В. Докучаєв міг би разом з нами сказати: «У наших степах і лісостепах зростає нерегулярність атмосферних опадів, зменшується їхня кількість, збільшується поверхневий водний стік від дощів і танення снігу без просочування в ґрунти та ґрунтові води, підвищується випаровування з поверхні ґрунтів і водойм, погіршуються фізичні – водні та повітряні – властивості чорноземів, зростає їхня «спрацьованість» і знижується біологічна активність і тому наростає в степах сухість.»

Відгукуючись на лихо, що трапилося в 1892 році, Д. І. Менделєєв писав: «Нестача лісів дуже сильна саме там, на російському полі (губернії Катеринославська, Херсонська), де користь від розведення була б особливо відчутною… Питання засадження лісом південних степів розв'язне і настільки важливе для майбутнього Вітчизни, що вважаю його рівнозначним із захистом держави». У жовтні 1948 року було ухвалено постанову ЦК ВКП(б) і Ради Міністрів СРСР «Про план полезахисних насаджень, будівництво ставків і водойм для забезпечення стійких урожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР». Однак цей «Сталінський щит Докучаєвських бастіонів» не був здійснений до кінця, так на землях нинішньої України він був виконаний лише на 40%. Хоча й не було жодних підстав для розчарування в захисному лісорозведенні в наших степах, з приходом «незалежності» було припинено всі програми з облаштування лісосмуг і захисних смуг доріг, водойм. А з приходом до Мінекології костенків і зайців, які нав'язали «від РУХу – розруху» і «кучмівські реформи, що принесли руїну і злидні селу», розпочалося планомірне винищення лісосмуг. Так, у Полтавській області вони знищені більш ніж на 50% від наявних на «початок перебудови», а ті, що вціліли, – порубані й перетворені на сміттєзвалища.

Сьогодні пилові бурі – часте явище не лише в Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській степових областях, а й у колись лісостепових: Полтавській, Кіровоградській, Черкаській. Іншою бідою є сильне «втомлення», виснаження запасів гумусу. Втрачено чорноземи із вмістом гумусу 9-15%, у кращому разі залишилося з 3% відносно вимірювань Докучаєва. Однією з причин є не лише «обробіток фермерами полів жигулями» і повсюдне насадження ними гумусних вампірів по три роки на одному й тому самому полі поспіль, наприклад соняшнику, а й відсутність органічних добрив. Натомість прийшов дисбаланс хімічних речовин у чорноземах, і особливо надлишок пестицидів, нітратів і нітритів, – поширення яких набирає лихого характеру. Після дощів з'являються не лише «білі чорноземи» на полях Глобинського району, а й вода в колодязях сіл містить пестицидів і нітратів у сотні разів більше за ГДК, а в ставках навіть жаби дохнуть. Як стверджує академік УААН М. І. Залудяк, що був хрещеним батьком екологічного міністерства України: «Одна з основних проблем – висока розораність земель. В Україні розорано 85% сільськогосподарських угідь». Але не лише віцепрезидентові УААН, людині, що кілька років була очільником колись лісостепової Полтавщини, а й простому агрономові зрозумілий підсумок розораності – знищення ґрунтів від інтенсивних ерозійних процесів. В Україні це відбувається сьогодні на площі 12 мільйонів гектарів сільгоспугідь. Підсумкові втрати гумусу щорічно становлять 32-33 млн т, що еквівалентно 320-350 млн т органічних добрив. Ерозія та зубожіння ґрунтів стали основним дестабілізуючим чинником розпайованих українських ландшафтів, призвели до забруднення й загибелі струмків, річечок, ставків, посилення евтрофікації водойм.

Сухість і спека щоразу несуть неврожаї. А що там, де стоять докучаєвські лісозахисні бастіони?

Система лісових смуг докорінно перетворює повітряні потоки, змінює їхню швидкість і структуру, сприяє їхньому підйому, а тим самим і їхньому зволоженню та збільшенню кількості опадів. Уже давно було помічено: там, де ліси в степу згущуються, згущуються над ними й хмари. Тобто якщо ми хочемо мати в лісостепах добротний «дім», то ширина міжсмугових полів має бути не більше 500 м. Під захистом лісових смуг поля площею 30-40 гектарів накопичують на 30% більше снігу, ніж відкриті степи. Коли ж поля займають 10-15 га, то вся снігова вода залишається на полях, зволожуючи й живлячи їх. З цього починається зміна природи степів у бік меншої континентальності, більшого зволоження. У відкритих степах, скажімо, постійно віє вітер зі швидкістю 7 м/с, а серед лісових смуг – затишшя або слабкий вітер зі швидкістю 1-3 м/с. З навітряного боку вплив лісових смуг простежується більш ніж на кілометр. Разом із цим під захистом лісу змінюється температура повітря та його вологість. Лише цього буває достатньо, щоб помірити згубну дію суховіїв.

Українські степи сьогодні позбулися свого природного покриву – степової густої рослинності та дерну, що затримують сніг і воду та прикривають ґрунт від морозів і вітрів. Описаних М. Гоголем степів на Полтавщині не знайти. Не кажучи вже про колишнє різнотрав'я та різноманітність фауни. Над «білими чорноземами» Полтавщини шастають лише чорні круки. На місці степової рослинності розляглися ріллі. А в знищених: порубаних і випалених лісосмугах, що давали пристановище птахові, прохолоду для відпочинку землеробові – сміттєзвалища. В рештках лісосмуг, хмизом, що зігрівав бідняків узимку, підгодовував незаможних селян грибами та ягодами, а їхню худобу листям, нинішні наймити «ефективних власників» «складують» поліетиленові мішки з-під мінеральних добрив та іншої хімії.

У 1900 році в Полтаві В. Докучаєв виступив зі знаменною промовою перед земством: «Я буду бесідувати з вами про царя ґрунтів, про головне багатство Росії, що стоїть незмірно вище за багатства Уралу, Сибіру – усе це ніщо порівняно з ним, нашим російським чорноземом. Є чорнозем і в Угорщині, і в Північно-Американських Сполучених Штатах, але там він не той: це солонцюватий чорнозем – «окіст», а наш російський чорнозем «солодкий». Для його захисту є в людини великий, у боротьбі з деградацією, вірний і незамінний охоронець землі, душа жива, найстійкіша перепона процесам руйнування – ліс». Того ж року в книзі «Наші степи раніше й тепер» В. Докучаєв писав: «Ліси, що захищали місцевість від розмиву та вітрів, сприяли збереженню ґрунтової вологи та підняттю ґрунтових вод, ці найважливіші регулятори атмосферних вод і життя наших озер, річок і джерел, зменшилися більш ніж у п'ять разів».

У 1892 році В. Докучаєв організував і очолив спеціальну експедицію, до якої увійшли «найкращі уми Вітчизни», з випробування й обліку різних методів і прийомів ведення лісового господарства та водного господарства в степах Росії. Саме її висновки були покладені в створення «Сталінського щита». На жаль, до розробки норм, що визначають відносні площі ріллі, лук, лісів і вод, наша «незалежна» наука ще тільки збирається наближатися після проведених: прихватизації та розпаювання.

Те, що землю треба рятувати, після навали «реформ» ворога Кучми, який втратив «розум, честь і совість», доводити не потрібно. Наші земельні ресурси, за напрочуд відсутнього ландшафтного мислення «зверхників» і недотримання елементарних законів екології та законів України, перебувають у глибокій кризі, і не видно поки що порятунку від бездумних і бездушних тимчасовців. Боротьба за владу стає важливішою за справжню турботу про природні ресурси. Кричимо про власність на землю, але «управління довкіллям» потребує масштабного, загальнодержавного підходу – інакше не розв'язати природоохоронні проблеми. За останні 20 років не профінансовано й не висаджено жодного метра лісосмуг чи захисних смуг водойм, незважаючи на вимоги Земельного кодексу України (ст. 60, 61), Водного кодексу України (ст. 88, 89) чи міжнародні вимоги Рамсарської конвенції та Афро-Євразійської угоди про збереження біотопів… Попри те, що в Україні понад десять відомств пасеться на екологічному полі, дерибанячи гроші з держбюджету.

Коли Докучаєв пропонував створити екологічну службу, він бачив її відповідальною за два питання: гумус і лісосмуги. Коли створювалося міністерство сільського господарства, йому так само покладалися два питання: землевпорядкування і землезахист. А тепер з першого разу скажіть: за що відповідають нині названі дві контори? Решту паркінсонячих при екології «слуг народу» бридко називати…

Чи встоять рештки степів, лук, лісу, ставків, такі споріднені долею, терпінням і непоказною величчю в цей надламний, аморальний час з народом, що зветься нині українським? Для цього залишено єдиний шанс – почати жити за заповіддю: ми не отримали природу у спадок від своїх предків, ми взяли її на час у своїх дітей.

Інакше доведеться відповідати не лише на запитання: Хто врятує лісосмуги України, а й на поставлене М. В. Гоголем:

Русь, куди ж несешся ти?
дай відповідь. Не дає відповіді.