Хто поклав око на перлину Карпат?

Всесвітній фонд дикої природи (WWF) відніс Карпати, розташовані на території семи країн, до 200 найважливіших в екологічному та природоохоронному аспекті регіонів світу. Отже, охорона природи та збереження екологічного балансу в цій гірській системі набуває міжнародної ваги.

Процес приватизації, який, на жаль, проходить у нашій країні без достатнього законодавчого, юридичного та соціально-економічного обґрунтування, зачепив не лише різні категорії земельного фонду — орні землі й пасовища, ліси та водні угіддя, землі, придатні для будівництва, тощо, а й природно-заповідні території національних парків, що є загальнонаціональним природним багатством. Спроби незаконно захопити заповідні угіддя спостерігалися в Шацькому національному природному парку (38830 га)
на Волині. У Національному природному парку «Гуцульщина» в Карпатах (34 тис. га) були спроби приватизувати заповідне урочище «Дубки» площею 100 га.
На землях геологічної пам'ятки природи «Міська гора» в Косові збудовано ресторанно-готельний комплекс. Про ці та інші подібні випадки неодноразово писалося в пресі, зокрема й на сторінках «Дзеркала тижня». Сьогодні під загрозою приватизації опинилися окремі ділянки в Національному парку «Синевир» (40400 га) на Закарпатті.

Коли в 1860-ті роки американська географічна експедиція виявила в Єллоустонській долині унікальні явища природи — систему гейзерів і надзвичайної краси природні лісові ландшафти, усі її учасники одностайно висловили думку, що ця природна спадщина має належати всьому американському народові. Так, завдяки далекоглядним натуралістам зародилася ідея національних парків. У 1872 р. було створено перший у світі Єллоустонський національний парк на площі 899104 га. З часом у США було організовано спеціальну службу національних парків (National Parks Service), яка діє й сьогодні, забезпечуючи охорону та менеджмент усіх парків. Невдовзі за прикладом США національні парки почали створювати на всіх континентах. За даними Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП), сьогодні у світі налічується понад 3500 національних парків загальною площею чотири мільйони гектарів. Усі вони мають державне підпорядкування, сприяють збереженню природної спадщини, оздоровленню населення, розвитку пізнавального екотуризму. Завдяки такій багатогранній ролі національних парків ідея охорони природи набула у світі широкого визнання та підтримки суспільства.

В Україні тривалий час основною заповідною категорією були природні заповідники, які створювалися для збереження раритетної флори та фауни, але не мали соціального (оздоровчого) значення. Коли ми разом з академіками П.Погребняком, І.Підопличком та іншими вченими в 1970-х роках підняли питання про те, що в Україні, за прикладом зарубіжних держав, також потрібно створювати національні парки, які б мали й соціальне значення, то отримали відповідь, що під терміном «національний парк» криється поняття «буржуазного націоналізму».

Перший в Україні Карпатський природний парк було організовано в Чорногорі 1980 року на площі 50332 га. Лише після проголошення незалежності України він отримав статус національного природного парку.

У 1993 році Верховна Рада України ухвалила Закон «Про природно-заповідний фонд». У статті 20 цього закону записано: «Національні природні парки (НПП) є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними закладами загальнодержавного значення, які створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об'єктів, що мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами й об'єктами вилучаються з господарського користування і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим законом та іншими актами законодавства України».

Згаданий закон слугував поштовхом для створення широкої мережі НПП та інших заповідних об'єктів. Нині в Україні функціонує 19 НПП, площа яких становить близько 700 тис. га (1,3% території України). Усі об'єкти природно-заповідного фонду займають площу 2 млн 990 тис. га (близько 5% території держави).

На Закарпатті існують два НПП — «Синевир» (40400 га), який було створено за рішенням уряду України в 1989 році, та Ужанський НПП (39159 га), створений на початку 1999 року. Він є складовою частиною Польсько-Словацько-Українського біосферного резервату (108720 га), який ЮНЕСКО включила до міжнародної мережі біосферних резерватів.

П'ятого червня 2008 року в Ужанському НПП відбулася зустріч членів профільного комітету Верховної Ради України, екологічних комісій польського сейму та словацького парламенту. На ній обговорювалися питання міжнародного співробітництва щодо поліпшення екологічного стану в Карпатах, збереження біорізноманіття, розвитку заповідної справи, рекреації та туризму. Заступник голови екологічної комісії словацького парламенту з питань сільського господарства, навколишнього середовища та охорони природних ресурсів Тібор Лебоцький повідомив, що в Словаччині різними формами охорони охоплено 30% території. За даними голови комітету з охорони навколишнього природного середовища, натуральних засобів і лісівництва польського сейму М.Кухчинського, у Польщі ця площа становить близько 20%. Україна, дві третини території якої це степи та лісостепові ландшафти, з природно-географічного погляду відрізняється від сусідніх Польщі та Словаччини, розташованих у лісовій зоні. Але ми маємо зробити відповідний висновок щодо збільшення площі природно-заповідних територій у країні.

НПП «Синевир» розкинувся у верхів'ї річки Теребля, на якій у 50-ті роки минулого століття збудували Теребле-Рікську ГЕС. Ліси парку багато важать для підтримки нормального гідрологічного режиму Тереблі та запобігання замуленню водосховища.

Завдяки мальовничим гірським лісовим ландшафтам ця місцевість здавна використовувалася з рекреаційною та туристичною метою. Особливо привабливе для рекреантів і туристів найбільше в Карпатах Синевирське озеро, якому народ дав вдалу назву «Морське око». У його дзеркальних водах водиться «королівська» риба форель, яку бойки називають «пструг». Також привабливі для туристів у парку гірські вершини Негровець (1707 м), Стримба (1719 м) та інші.

Різноманітні ґрунтово-кліматичні та геолого-геоморфологічні умови НПП зумовлюють багатство флори та фауни. На його території росте 914 видів судинних рослин (майже третина видів флори Карпат), з яких 45 занесено до Червоної книги України. Тут поширені популяції бурого ведмедя, рисі, дикого кота, вовка, дикої свині та інших хижих звірів і птахів, з яких 41 вид включено до Червоної книги України, а, скажімо, бурий ведмідь, рись, дикий кіт занесені до Європейського червоного списку.

З науково-природничого погляду особливо цінними є залишки букових і хвойно-букових первісних лісів, що збереглися з льодовикового періоду. У 2007 році Комісія МАБ ЮНЕСКО включила букові первісні ліси Закарпаття та Словаччини до списку культурної та природної спадщини світового значення. Тому їх охорона в межах НПП «Синевир» набуває міжнародного значення. Через природні ліси парку проходить загальноєвропейська екологічна мережа, що об'єднує Західні (Чеські, Словацькі та Польські) і Східні (Румунські) Карпати. Тому потрібно зберегти територіальну цілісність НПП, не допустити його розчленування на окремі частини.

НПП «Синевир» цікавий з історико-лісівничого погляду. На Чорній Ріці, що є притокою Тереблі, у 1868 році австрійський інженер Клаузе збудував греблю для водосховища та сплаву лісу (фото). У 1972 році її реставрували, а в 1976-му
створили оригінальний Музей лісу та сплаву, в якому експонуються старі знаряддя праці лісорубів і відважних бокорашів — плотогонів. У світі є лише два таких музеї — у Канаді та НПП «Синевир». Мальовничу природу цієї місцевості, народні традиції, побут і звичаї горян яскраво схарактеризував у 30-х роках минулого століття відомий чеський письменник Іван Ольбрахт у соціальному романі «Микола Шугай — розбійник», перекладеному багатьма мовами, зокрема й українською. Він змалював закарпатського опришка, який «у багатих брав і бідним віддавав». Захоплений гармонією дикої природи Ольбрахт писав: «У тиші пралісу ще живе бог землі; він панує над горами і долами, бавиться в гущавині з ведмедями, пестить відбитих від череди корівок і милується трембітами пастухів... Він дмухає на верхів’я дерев, п’є пригорщею джерельну воду, сяє нічним вогнищем на полонинах, колише листя кукурудзяних полів та хитає жовті голівки соняшників...».

У гірському селі Колочава функціонує музей Івана Ольбрахта, який довго тут жив, збираючи відомості про закарпатського опришка Миколу Шугая. Музей відвідує чимало туристів з Чехії, Словаччини та інших країн. Чарівна природа НПП відтворена у віршах закарпатського поета Василя Гренджі-Донського та художніх полотнах закарпатських художників Бокшая, Шолтіса, Манайло. Місцевість, де розташований парк, цікава з етнографічного погляду. Тут живуть бойки, які впродовж тисячоліття були відірвані від Київської Русі, але зберегли рідну мову, релігію предків, народні традиції, давні звичаї. У селах Колочава-Горб і Негровець охороняються пам'ятки сакральної архітектури XVII—XVIII століть.

Попри важливе науково-природниче, історичне та соціальне значення НПП «Синевир» і необхідність зберегти його як цілісний природний територіальний комплекс, Закарпатська обласна рада 12 березня 2008 року ухвалила таке рішення (№ 514):

1. Внести об'єкт нерухомого майна — Музей лісу та сплаву на Чорній Ріці до переліку об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

2. Управлінню з питань майна комунальної власності облдержадміністрації (Діхтярь С.А.) здійснити організаційно-правові заходи з приймання нерухомості Музею лісу та сплаву на Чорній Ріці.

На підставі цього рішення Синевирська сільська рада Міжгірського району 20 березня 2008 року рішенням №15 постановила: «Надати юридичну адресу об'єкту спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області Музей лісу та сплаву на Чорній Ріці Міжгірського району села Синевир».

Реалізація таких постанов загрожує приватизацією в майбутньому не лише Музею лісу та сплаву, а й природної перлини Карпат Синевирського озера.

Постанови Закарпатської обласної ради та Синевирської сільської ради викликали обурення в працівників НПП «Синевир» і природоохоронців Закарпаття. Дирекція НПП звернулася до Міністерства охорони навколишнього природного середовища з проханням вжити невідкладних заходів щодо передачі об'єкта державної власності — Музею лісу та сплаву — у власність територіальних громад.

Ми маємо пам'ятати, що національні парки — загальнонаціональне природне багатство, необхідне для збереження біологічного різноманіття та оздоровлення не лише нашого, а й майбутніх поколінь. Природні національні багатства ми не лише успадкували від своїх предків, а й узяли в борг у своїх нащадків.

Степан СТОЙКО, професор (Інститут екології Карпат НАН України)
№ 33 (712) 6 — 12 вересня 2008
http://www.zn.ua/3000/3320/63957/