Юрій Шепелєв: «Між лісовим господарством і деревообробкою має бути дружба і навіть любов»

Цьому інтерв'ю вже три тижні, але , перепрошую, що  із цією метушнею й хворобами його якось пропустив. Варто почитати. Оксана - розумниця: ставить дуже короткі й ПРАВИЛЬНІ запитання. М.П.

Про власний погляд на ситуацію у лісовій і деревообробній галузі України та що, на його думку, потрібно робити, щоб українська деревообробка рухалася вперед, нашій газеті розповів директор української компанії-постачальника та сервісу деревообробного обладнання «МВМ-Київ» Юрій Шепелєв.

– Юрію Борисовичу, як Ви вважаєте, прийняття Верховною Радою змін до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» щодо мораторію на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді є позитивним чи негативним і як воно вплине на вітчизняну лісову та деревообробну галузь?

– Ну звісно, ті, хто працюють у лісовому господарстві, будуть казати, що прийняття такого закону є негативним, оскільки останніми роками вони в основному експортують деревину. А нашим деревообробникам дуже важко забезпечити себе необхідною кількістю лісу, через що мають вони багато проблем. Своє робить і нестабільність цін. Почали розвиватися – ціни були більш-менш фіксовані, а зараз так зросли, що цей процес зупинився. За рахунок вищого курсу євро зросла й експортна ціна. Щоправда, зараз ціни вирівняли, але первинна деревообробка не дає особливого зиску. Вигравати щось можна хіба на невеликій маржі, яка утворилася.

Наші деревообробники, особливо приватні, дуже зацікавлені у цьому законі, оскільки забезпечити себе необхідною кількістю деревини, до того ж дуже й невеликою – середньому чи малому деревообробнику потрібно від 500 до 2 тис м3 деревини – вони не можуть, оскільки все вже кудись призначено. Можна було б піти назустріч лісовим господарствам у зв’язку із тим, що у них немає зараз переробної бази, але є ліс і гроші за заготовлену деревину, які б могли вкладати у розвиток власної бази, закуповувати обладнання, ставити сушильні камери, обладнувати котельні, виготовляти біопаливо із відходів.

Треба розвинути лісопереробну галузь – передусім у держлісгоспах, бо вони мають на це кошти. Мають ліс, який продають. От хай частину цих коштів і використовують на розвиток лісопереробної бази, що дасть, своєю чергою, змогу розвиватися всім деревообробникам, малим виробникам, тим, хто робить столярні, погонажні вироби, вікна, двері, дерев’яні будинки, оздоблювальні матеріали. Вони можуть купувати у лісгоспів суху дошку у невеликій кількості, але вже добре посушену у надійних камерах і хорошої якості і з неї виготовляти власну продукцію. Бо багато малих виробників не можуть собі дозволити потужну котельню, потужну лісопилку чи високоякісну сушильну камеру, бо це великі кошти – сотні тисяч євро. А де їх взяти? Кредитів нема, лізингів нема, тож де взяти гроші малому виробнику? Йому простіше купити вживані верстати, фрезери, циркулярки, реймуси і з тої дошки, що він купив би у лісгоспі, міг би далі щось виготовляти. Потрібно, щоб лісгоспи підтримували виробників, які хочуть займатися деревообробкою.

Цей закон, за який проголосувала більшість, має стимулювати розвиток лісового господарства нашої країни. Поїдьте у ліс – там стільки деревини залишається після лісозаготівлі, сушняку, гілок. Це все гниє або його просто спалюють на лісосіках, а це – потенційне біопаливо, яким можна опалювати котельні, давати тепло людям, замінити газ чи вугілля. Цим теж мають займатися лісгоспи, які повинні купити подрібнювальну техніку. Цей закон має стимулювати їх переробляти ліс і продавати деревину передусім вітчизняним деревообробникам, а вже решту – експортувати. Не можна, щоб левова частка зрубаної деревини ішла на експорт, бо що тоді залишиться нашим деревообробникам? Навіть ті, хто може дозволити собі купити великі обсяги деревини для переробки, не можуть її отримати, бо деревини просто нема. І тому цей закон має стимулювати і розвиток лісового господарства, і розвиток на місцях малих і середніх деревообробників. А лісгоспи при цьому мають стати своєрідними флагманами розвитку деревообробки.

У нас в державі немає жодної лінії сортування деревини, може, є кілька ліній обкорювання деревини. А це визначає подальшу деревообробку і використання відходів деревини, бо якщо деревина з корою, то якісні пелети чи брикети з неї не зробиш. Можна тільки спалити у котельні – і все. Але у нас цього нема і лісгоспи таким не займаються. Було б добре, якби лісгоспам законодавчо заборонили відпускати деревину із лісосік безпосередньо, бо вона всякає, як вода у пісок. Всю заготовлену деревину лісгоспи мають привезти на нижній склад, посортувати, щоб люди приходили і бачили, що вони купують, а не так як зараз – все лежить гамузом і вибирайте: це вам перший сорт, другий, третій чи четвертий. Отак мав би діяти цей закон. Але я розумію, що поки що неможливо так зробити, перейти на інший рівень за 1-2 місяці. Тому дається певний термін, щоб лісгоспи почухали потилицю і почали розвивати сортувальну та переробну базу. А загалом, звісно, жодна держава у світі не може відмовитися від експорту деревини, бо якісь залишки все одно будуть, оскільки наш внутрішній ринок ще стагнує. Але коли внутрішній ринок розвинеться, деревини потребуватимуть наші лісопереробники, то це інша справа. Зараз заготовляють 15–20 млн м3, а лісгоспи можуть переробити не більше 10% цієї деревини, плитникам і великим підприємствам потрібно від 10 до 20% деревини, а решта має бути призначена для малого та середнього деревообробного бізнесу. А цього поки що немає. Те, що не продалося, можна продавати на експорт.

– На Вашу думку, що краще для закупівлі деревини – електронні торги чи прямі договори?

– На мою думку, прямі договори – краще. Наприклад, якщо я живу в Києві і хочу мати лісопереробну фірму, то мені дорого возити ліс зі Львова чи, припустімо, Харкова, бо деревообробка – не така вже й рентабельна промисловість, щоб дозволити собі великі транспортні витрати. Тому вигідніше звертатися в найближчі лісгоспи. Було б добре, якби я міг подати заявку у електронному вигляді. Або, наприклад, якщо не встиг купити деревину, адже торги раз у квартал, а в мене на той момент не було грошей чи з’явилося велике замовлення, на яке бракує деревини, то було б добре, якби я міг прийти в лісгосп і купити 500 м3 деревини. Тому, на мою думку, найефективнішою була б система електронні торги + прямі договори. Але щось змінювати потрібно. Я не знаю деревообробників, які б були задоволені нинішніми електронними торгами.

– Багато з них розповідають, що лісгоспи під час продажу занижують сортність деревини, перший сорт продають під виглядом другого…

– Ця проблема спричинена тим, що лісгоспи майже не займаються сортуванням деревини, роблять це на око, як кому заманеться, відпускають багато лісу із верхнього складу, із лісосіки. Так не має бути. Всю зрубану деревину потрібно везти на нижній склад, де її мають якісно посортувати на автоматичній сортувальній лінії. На кожній колоді має бути маркування із штрих-кодом. Це унеможливить заниження чи завищення сортності деревини.

– Якщо лісгоспи будуть розвивати власну переробку, то чи не стануть вони конкурентами деревообробникам-приватникам?

– Лісгоспи не зможуть вкласти багато коштів у потужну лісопереробку, адже це мільйони євро. Звісно, вони таких грошей не мають. Потужні лісгоспи у Карпатах чи на Поліссі, за моїми даними, не можуть переробити більше 2 тис. м3. Обладнання для переробки таких обсягів деревини можна поставити протягом 2–3 місяців, окрім того, для такої кількості деревини воно не дороге. Але таке устаткування має бути у кожному лісгоспі. Нормальні лісгоспи вирубують на місяць і 5, і 10 тис. м3, отож, що залишиться, можна продавати. Вони ніколи не стануть конкурентами деревообробників.

– З якими ще проблемами, на Вашу думку, стикаються вітчизняні деревообробники, співпрацюючи із лісгоспами?

– Гадаю, що лісгоспи не є дуже проблемними. Вони мають ліс, тобто, є з чим працювати. Проблеми в основному з тими, хто захотів купити деревину – і не може, хто хоче переробляти деревину – і не знає, куди її продати, хто хоче щось робити, але не має на це грошей, а тільки бажання. Лісгоспи ж як рубали і продавали ліс, так і далі робитимуть. Казати: давайте заберемо із всіх лісгоспів лісопереробку, що хай цим займаються приватні фірми, – не зовсім правильно. Так, може й є якісь фірми, що мають гроші і хочуть цим займатися, але здебільшого дуже багато невеликих виробників столярних виробів, іншої продукції із деревини, які можуть дозволити собі верстати другої фази деревообробки, тобто їм потрібна суха дошка, можна щось виготовляти. А купити лісопилку чи сушильну камеру їм не до снаги. Адже найдешевша сушильна камера коштує сотні тисяч гривень. Де їх взяти?

– Як Ви вважаєте, як можна підтримати деревообробників?

– У нас є потужна фірма «Украгролізинг». Кілька років тому вона підтримувала великих і малих приватних аграрників, давала їм техніку для сільгоспвиробництва в лізинг. Вважаю, що було б непогано зробити такий державний «Укрліслізинг», щоб підтримувати вітчизняного виробника. Приватні лізингові компанії при таких різких змінах курсів валют не дуже зацікавлені давати в лізинг, а от державний лізинг, мені здається, став би серйозною підтримкою. Це сприяло б розвитку вітчизняної деревообробки.

– На Вашу думку, є зараз потенціал в української деревообробки? Чи можуть деревообробники закупити нове обладнання у теперішній фінансовій ситуації, адже високотехнологічних деревообробних підприємств в Україні мало?

– Звичайно. Лісопереробна і деревообробна галузь у світі дуже й дуже цікава, і фахівці, які ними займаються, дуже забезпечені і щасливі. А щодо обладнання… Нема грошей – нема й високотехнологічного обладнання. Треба вирішити питання кредитування і лізингу, тоді все можна буде зробити. Проблема полягає в тому, де взяти гроші. А бажання працювати у людей є.

Має бути дружба і навіть любов між державним лісовим господарством і деревообробкою всіх форм власності. Не може бути у нашій галузі внутрішньої неприязні чи конкуренції. Ліс у нас є, бажання людей його переробляти є, тому має бути спільна зацікавленість і дружба, підтримка один одного, а не встромляти палиці в колеса комусь заради власних корпоративних інтересів. Передусім треба нам ставати патріотами – тоді все буде добре.

СТАТТЮ ОПУБЛІКОВАНО У ГАЗЕТІ “ДЕРЕВООБРОБНИК” №10 (358) ВІД 19 ТРАВНЯ 2015 РОКУ