Горить усе вогнем. Чому Київ огорнув смог і як боротися з лісовими пожежами

Біолог Сергій Зібцев розповів про те, чому цього року Україна побила черговий рекорд за площею лісових пожеж і які пожежі насправді задимили столицю

У перші дні вересня в Києві було не продихнути від диму. Звідки він узявся?

— До нас дістався шлейф від численних пожеж у Житомирській, Рівненській і Київській областях. Ліси там горять уже кілька тижнів, а торфовища ще з квітня. Наприкінці серпня, якщо пам'ятаєте, на трасі Київ — Ковель через сильне задимлення й низьку видимість сталася велика аварія — зіткнулися 6 машин. На початку вересня вітер приніс дим до Києва.

Але за офіційною версією, джерело диму — пожежі в Дарницькому лісопарковому господарстві та Бородянському районі.

— Незрозуміло, чому київська влада та представники Державної служби з надзвичайних ситуацій заявляли, що столицю задимила Дарниця. Пожежі в Дарницькому лісопарковому господарстві та Бородянському районі, очевидно, не могли бути причиною смогу, що огорнув столицю. Дим від першої пожежі рухався в бік Полтавської області, а від другої — до Чернігівської. Достатньо подивитися знімки пожежного супутника Modis. Те саме було в серпні 2010-го, коли Київ на один день опинився в смогу. Чиновники пояснили, що це з Москви. Але ж є фотографії, на яких чітко видно — до нас дійшов шлейф диму з Воронежа.

А зараз усе Полісся у вогні. Десятки пожеж. Україна встановила цього року національний рекорд — понад 20 тис. га лісових пожеж. Попередній рекорд у 15 тис. га ми встановили 7 років тому.

Чому цього року горить більше?

— Щороку кількість займань приблизно однакова. Причина більшості з них — люди. Десь палили стерню на полях, хтось недопалок кинув, шашлик у лісі робив і так далі. Зазвичай погода й вологість природних горючих матеріалів не дає таким займанням розвиватися. Але бувають аномально спекотні роки, як 2015-й, — роки посух, коли фактично кожне джерело вогню стає повноцінною пожежею, якщо його не загасити на ранній стадії.

"Основна частка пожеж цього року припадає на Чорнобильську зону — там за три пожежі навесні й улітку згоріло понад 15 тис. га"

Посушливі роки трапляються раз на 5–7 років. У 2007 році гасили пожежі в Херсонській області. Тепер Полісся. А ще була пожежа на горі Лопата 2012-го, що загрожувала Ялті. Найпожежонебезпечніші місяці — квітень і серпень. Це знають навіть наші студенти. Відомо, що трапляються посушливі роки, можна прорахувати ризики. До пожеж можна й потрібно готуватися, чого не відбувається. Коли стоїть посушлива погода, то служба з надзвичайних ситуацій зобов'язана мобілізувати регіональні служби на патрулювання лісів, районні адміністрації та сільради мають проводити роз'яснювальну роботу, щоб повідомляли про кожне виявлене загоряння. Локалізувати пожежу на початкових етапах легше. Інакше ліси горять місяцями.

Якщо вірити статистиці, яку подає Державне агентство лісових ресурсів України, у їхніх володіннях ситуація під контролем. Площі з пожежами не перевищують 2 тис. га. Не більше, ніж у звичайні роки. Знову ж таки, якщо вірити статистиці. Але є ще ліси в користуванні агролісгоспів або комунальних лісових підприємств, військові ліси, де протипожежна охорона дуже слабка.

Основна частка пожеж цього року припала на Чорнобильську зону — там за три пожежі навесні й улітку згоріло понад 15 тис. га.

У квітні був перший сигнал?

— Так. Там тліли торфовища. Навесні, коли все підсохло, вогонь перейшов на траву. 26 квітня, у день пам'яті Чорнобильської трагедії, периметр пожежі був уже 30 км, 28 квітня він збільшився до 77 км, і вогонь ішов далі. Слава Богу, що його вдалося зупинити, бо він рухався до кордону і, що найнебезпечніше, пройшов би дуже неприємним "чорнобильським західним радіоактивним слідом". Це була страшна пожежа — горіло близько 11 тис. га. Коли з таким стикаєшся, то перша реакція — бігти. Ті, хто його гасив, — герої. Вони не екіпіровані, не навчені, у них немає зв'язку. І все ж вони якимось дивом зупинили ту пожежу.

Тоді була дуже небезпечна ситуація?

— Вона небезпечна для людей, які там працюють. У зонах радіоактивного забруднення пожежі призводять до додаткового дозоутворення. Пожежі небезпечні для місцевого населення та населення прилеглих районів. Ми підрахували приблизну кількість радіонуклідів, піднятих цією шестиденною пожежею. Так от, за нашими оцінками, приблизно стільки ж Прип'ять виносить радіонуклідів із зони відчуження за рік. Більша частина цих радіонуклідів перетнула кордон із Білоруссю. Дим від серпневої пожежі в чорнобильських лісах пішов на Росію. Але для екологічно відповідальної держави така ситуація неприпустима. Я радий, що білоруси не подали на нас до міжнародного суду. Адже насправді це називається екоцид.

Чому ми з такими труднощами справляємося з пожежами?

— У Польщі за тих самих погодних умов, що й у нас, усього дві пожежі, в Білорусі — десять. Але не десятки ж! Вогонь — це стихійне лихо, і ми не завжди можемо його запобігти, але ми могли б максимально контролювати пожежі. Україні в цьому плані дуже пощастило. На Алясці, у Британській Колумбії, в Південній Африці не можуть уникнути пожеж, у них у займаннях здебільшого винні блискавки. У нас — люди. В Іспанії, наприклад, вогонь проходить зі швидкістю 120 км на годину. У нас лише 2-5 км на годину. Це дуже повільно. Повсюди села, автомобілі. Вогонь можна вчасно виявити.

Усе, як правило, починається з невеликої трав'яної пожежі вздовж дороги, неподалік від населеного пункту, і цю трав'яну пожежу просто не гасять. Місцеві жителі не повідомляють про займання, хоча за логікою мали б, адже потім самі від них і страждають. З іншого боку, проблема в службах, які практично ніколи вчасно не реагують на трав'яні пожежі. Навіть якщо їм надходить сигнал, то вони або не хочуть виїжджати, мовляв, саме розсмокчеться, або в них немає грошей на виїзд. Вони починають шукати кошти, минає 3–4 дні, але вже складно щось зробити. Вогонь перекинувся на ліси й торфовища. З цього моменту гасіння пожежі стає складним і коштує дорого.

Нещодавно був у Бучі, спілкувався із заступником мера міста. У них торф'яні пожежі, а грошей на гасіння немає. Я йому кажу: "Ну добре, знайдете зараз гроші, погасите, а через три роки у вас буде те саме. Що ви робите, щоб ситуація не повторилася? Громада ж має брати на себе відповідальність за свою територію". Ми пропонували їм провести семінари про те, як поширювати інформацію про пожежі серед жителів, якщо вони не хочуть дихати димом. Але їх цей варіант навіть не зацікавив.

Як у нас справляються з великими лісовими пожежами?

"Якщо для людини смерть — це кінець, то для екосистеми це перехід на новий енергетичний рівень. Пожежа натуралізує середовище, відбувається природний добір"

— Я був у Ялті на горі Лопата 2012-го. Там сталася дуже небезпечна пожежа. Горіло до 300 га, і вогонь рухався в бік міста. Бачив, як її гасили. Взаємодії між службами не було, зате були великі амбіції. Приїхали генерал із МНС, начальник управління лісового господарства, генерал армії, генерал МВС, у кожного по 200 людей. Вони не знають доріг, GPS у них немає, з карт — лише туристична. На ній ця пожежа виглядала як невелика пляма. Ми їхали з головним лісничим Ялтинського заповідника вгору в гори, дорогою зустріли групу з МНС. Питаємо: "Де стояли?" — "На ялтинському фланзі". — "Що там?" — "Не знаємо, ми пішли". — "Як пішли?! На Ялту ж пожежа йде?" — "А ми вже 12 годин там стоїмо. Води немає, їжі немає, команди немає. Ось ми й пішли". Це наші реалії. МНС не визнає лідерства лісників, лісники не визнають лідерства МНС. А в гасінні пожежі має бути один керівник. У нас же їх кілька. Пам'ятаю, у таборі було п'ять наметів — лісників, міліції, військових, і між ними гінці бігали. Ось така взаємодія.

Лісники вміють справлятися з пожежами, але з невеликими. Наприклад, горить гектар. Вони його опахали, локалізували, водою залили. Усе добре. Якщо горить 100 га, 500 га — потрібна інша організація. З такими пожежами борються злагоджені навчені команди. А в наших навіть зв'язку спеціального немає. Вони користуються мобільними телефонами, але в лісі є ділянки, де немає зв'язку. У Херсоні, наприклад, не було мобільного зв'язку. І так гасили пожежу…

Але в Україні ж проходять навчання щороку.

— Туди з'їжджаються всі — лісники, рятувальники, армія. Я бачив, як вони відпрацьовували гасіння найнебезпечнішої верхової пожежі. Вогонь за секунду може стрибнути на 200–300 м. Картинка була гарна: червоні пожежні машини стоять біля "палаючих" дерев і заливають крони водою. Але при реальній пожежі машини не змогли б так близько під'їхати. Там температура 1000 градусів. І ніхто у світі не ллє на крони при верховій пожежі. Так можуть робити лише міські пожежники — їх привезли в ліс, і вони гасять пожежу, як міські будинки. Але в лісі брандспойти потрібно направляти вниз. Якщо загасити займання лісової підстилки, то верхова пожежа припиниться сама собою.

Можна гасити авіацією. На навчаннях літак скидав воду на дерева. Але не розрахував висоту, і 5 тонн, скинуті на ліс, поламали його. Люди не розуміють, що роблять.

Є наука — лісова пірологія. Так от, у нас вважають, що з пожежами можна впоратися без цієї науки. Але життя показує, що не можна. Ми пропонуємо час від часу свої послуги і лісовому агентству, і службі з надзвичайних ситуацій — ми можемо навчати людей, проводити тренінги, проте поки що інтересу до наших пропозицій ніхто не виявив.

А як протипожежні системи працюють, наприклад, у Європі?

— Французи за 40 млн євро збудували центр з навчання пожежників. У них працює система цілодобового відстеження димів. Це мережа веж зі спеціальними датчиками диму. На кожне зафіксоване займання при надзвичайному рівні пожежної небезпеки разом із машиною, що виїжджає для гасіння, піднімається вертоліт. Норматив прибуття — 15 хвилин. Керівник гасіння визначає, де перехоплюватимуть вогонь. У них є розвідка, яка щодві хвилини доповідає про розвиток ситуації, — які машини, де перебувають, які люди, де. Вони знають, який вітер, де є бар'єри для вогню. Картинка постійно оновлюється. Це злагоджена машина зі служби доставки, служби взаємодії, медслужби, армії, лісових пожежників, поліції. Усе за наукою.

У нас же вертоліт прилітає на п'ятий день, коли вже горить 8 тис. га і коли він уже в принципі не потрібен. Ми просили 12 млн грн на систему раннього виявлення пожеж у Чорнобильській зоні. Їх не знайшли. Зате на гасіння вогню в Чорнобилі цього року витратили набагато більше.

"Ми підрахували приблизну кількість радіонуклідів, піднятих шестиденною пожежею в Чорнобильській зоні. Приблизно стільки ж Прип'ять виносить радіонуклідів із зони відчуження за рік"

А що означає пожежа для самого лісу?

— Пожежа для лісу — це нормальне явище. Наприклад, зелена зона навколо Києва — 130–160-річні насадження. Є гіпотеза, що утворилися вони після великої пожежі, адже в середині XIX століття ліс ніхто не садив.

Якщо для людини смерть — це кінець, то для екосистеми це перехід на новий енергетичний рівень. Парадигма в наших лісників, та й загалом у суспільстві, така, що пожежі — це погано. Але насправді в усьому світі вони вважаються нормальним явищем. І час від часу пожежі в лісі мають відбуватися. Пожежа натуралізує середовище, відбувається природний добір.

Наші ліси монокультурні, спрощені, а пожежа робить їх більш натуральними, різноманітними. Якщо була одна порода, з'явиться п'ять. Чагарнику не було, отже, почне рости. Уже доведено, що без вогню ліс спрощується. Але йдеться про контрольовані пожежі, які проходять не більше ніж на пів метра заввишки. Це не має бути хаос, як зараз на Поліссі. Там пожежа приносить збитки.

У Європі пожежі використовують як чинник натуралізації на об'єктах Natura 2000 (мережа природоохоронних територій. — Фокус). У комерційних лісах, цінних з погляду деревини, такого не роблять. У США теж на певних територіях проводять штучні пожежі для профілактики. Скажімо, в околицях Солт-Лейк-Сіті щороку відбуваються штучні пожежі на 8 тис. акрів, але лише за умови, що дим не піде в бік міста. Це називається smoke management — управління димом. В Америці росте, наприклад, секвойядендрон гігантський, насіння якого не проростає без впливу вогню. Без нього насіння спить.

А ви були присутні при експерименті німецького вченого Йохана Голдаммера, коли 1993 року в Сибіру випалили 50 га лісу, щоб довести, що лісові пожежі — частина природи?

— Я там був у 2012-му і 2013 роках. Нас запросили, щоб реконструювати, як руйнувався деревостан і як відновлювався сам ліс. Місце для експерименту обрали правильно — ліс, оточений з усіх боків болотами, по суті, острівець серед боліт. Пожежа була найсильніша, дерева підпалили одразу з кількох боків. Зараз там прекрасне здорове покоління лісу. Ліс поновлювався трьома хвилями. Кожні 4–5 років були врожайні роки насіння, і воно прилітало з інших островів, заселяючи згорілий ліс новими деревами. Це омолодження вражає. Голдаммер показав пересічним людям, що для лісу це нова сторінка.

Ми проводимо демонстраційні контрольовані низові пожежі в нашому лісництві, і лісники, які зазвичай налаштовані проти пожеж, кажуть мені: ти знаєш, здається, ліс стає здоровішим.

А що робити зараз із поліськими пожежами?

— Не треба думати, що якщо немає диму, то немає й самої пожежі. Джерело залишилося. Але пройдуть дощі, і все буде нормально. Було б непогано, якби ми зробили висновки: такі аномальні роки бувають, і до них треба готуватися.

"Зелена зірка" — нагорода ООН і Міжнародного зеленого хреста за роботу із запобігання або подолання надзвичайних екологічних ситуацій. Її вручають кожні два роки. Така "Зелена зірка" стоїть у кабінеті Сергія Зібцева, директора Регіонального східноєвропейського центру моніторингу пожеж, завідувача лабораторії лісової пірології. У 2013 році професор Зібцев отримав нагороду з рук Жана-Мішеля Кусто, сина Жака-Іва Кусто, за багаторічні спроби привернути увагу суспільства до проблеми неконтрольованих пожеж у зоні відчуження Чорнобильської АЕС.

Фото: ООН