Румяна Тончовська: «Під час розроблення державного кадастру Азербайджан не припускався помилок, яких припускалися інші держави»

Днями в Баку відбулася Міжнародна конференція «Роль різнорівневих реєстрів в управлінні нерухомим майном/землею в регіоні Європейської економічної комісії ООН», організована Держкомітетом з майнових питань спільно з Міжурядовою робочою групою з управління нерухомим майном Європейської економічної комісії та Організацією ООН з продовольства та сільського господарства.

Захід, присвячений питанням створення уніфікованої кадастрової системи на європейському просторі та обговоренню проблем, що з цього випливають, зібрав експертів із 56 країн світу, серед яких, окрім східноєвропейських держав СНД, що розвиваються, можна назвати також США, Канаду, Англію, Німеччину, Італію, Іспанію, Норвегію, Австрію, Туреччину та ін. Прокоментувати успіхи Азербайджану в цій галузі та розповісти про роботу, яку ще належить зробити для максимальної адаптації нашої кадастрової системи до європейських стандартів, ми попросили експерта Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН Румяну Тончовську.

— Можливо, моє перше запитання вам видасться банальним, але хотілося б дізнатися думку стороннього експерта про успіхи Азербайджану в плані збирання, зберігання та використання інформації про нерухомість. Які досягнення в цій галузі ви б відзначили?

— Ще кілька років тому успіхи, яких досягли країни колишнього Радянського Союзу, здавалися нездійсненною мрією. Вони дивилися на держави західної Європи й вважали, що навряд чи зможуть зафіксувати в себе ті самі результати. Але сьогодні ми бачимо, що ці країни вже майже досягли європейського рівня.

В Азербайджан я приїжджаю не вперше й можу з упевненістю сказати, що раніше у вашій країні функціонували три різні державні структури, що відповідають за земельні питання. Для того щоб приватизувати свою земельну власність, людям доводилося обходити кожну з них. Проте в ході реформ в Азербайджані ця проблема була усунена. Позитивним слід вважати те, що зараз в Азербайджані діє один державний орган — Держкомітет з майнових питань, який відповідає за всі земельні питання і являє собою багатофункціональний центр, у якому люди можуть одразу отримати багато видів послуг. Раніше мали місце такі неприємні моменти, як невідповідність документів, отриманих в одній державній установі, вимогам іншої. Зараз такі факти виключені. До того ж усі послуги надаються також за допомогою Інтернету, а це свідчить про високу прозорість у цьому питанні. До речі, ви знаєте, що земельний сектор вважається одним із найкорумпованіших у світі й перебуває за цим показником на третьому місці? Це результати досліджень FAO спільно з організацією Transparency International, які були проведені кілька років тому.

Також до великих досягнень Азербайджану я б зарахувала доступність інформації про власну земельну ділянку в Інтернеті. Люди можуть бачити зображення своєї ділянки, і це дуже важливо.

Ще один плюс: навіть якщо людина неписьменна й не може ознайомитися з усіма процедурами, їй допоможуть у нотаріальній конторі, яка має виходи на відповідну державну структуру, що володіє всією інформацією про власників землі. Завдяки цьому вже в нотаріуса оформляють відповідні документи. Якщо потрібна іпотека, то банки напряму беруть інформацію з тієї самої служби, яка відповідає за земельні питання, тобто знову ми говоримо про доступність інформації та прозорість питання.

Електронний архів — дуже велике досягнення. Якщо носії паперові, то державні структури не можуть надавати свої послуги в стислі терміни. Їм доводиться звертатися до архівів, знаходити інформацію тощо. А в Азербайджані оцифрували всю інформацію, і можна одразу визначити, хто саме має права на конкретну землю. До речі, це спрощує також доступ до інформації судових інстанцій і податкових служб, які теж звертаються до неї.

Іншим важливим досягненням Азербайджану вважаю створення відповідного IT-центру, у якому зберігаються всі сервери з інформацією про нерухомість у країні. Ми розробили спільно бізнес-план роботи цієї структури, визначили, у який спосіб здійснюватиметься витрачання коштів тощо.

— Тепер хотілося б дізнатися про те, що Азербайджану ще належить перейняти в європейських держав у цій галузі…

— Думаю, ви взяли все, що можна було. Створена у вас система відповідає міжнародному рівню. У вас є адресний реєстр, який виносить інформацію на карти, — це дуже добре досягнення вашої країни. У майбутньому реєстр буде пов’язаний з комунальними службами, які доповнять його своєю інформацією. Також новим для Азербайджану я вважаю проект кадастру, що включає морські території.

Він застосовується кількома країнами Європейського Союзу, і проект новий. Ваша країна може взяти практику такого водного кадастру. Питання важливе, бо складання кадастру має свої особливості. Згідно з наявною практикою, різні країни мають різні права й висувають неоднакові претензії на одні й ті самі водні ділянки: одні там ловлять рибу, інші добувають енергоносії тощо. Зараз одразу кілька країн працюють над розробленням такого проекту. Серед них — Нідерланди, Норвегія, Швеція. У червні 2016 року за цим проектом буде представлена нова інформація, і Азербайджану, як зацікавленій стороні, це може згодитися. Проект включатиме й екологічний аспект, наприклад, розглядати питання зникаючих видів морської фауни. Думаю, для Каспію це актуально. Таким чином, у майбутньому стане можливим поставити потрібну інформацію на відповідні сервери, і державні структури зможуть краще регулювати такі питання, як рибний промисел, захист екології та низку інших тем, що з цього випливають.

Безумовно, усе це дуже складно, але якщо Азербайджан створив первинну базу даних, то тепер він має постійно її поповнювати й удосконалювати. Лише так країна зможе повніше користуватися накопиченою в кадастрі інформацією.

— У яких іще секторах може бути використана інформація, що зберігається там?

— Скажімо, для створення інформації про гірські ландшафти. Тут є дуже великий потенціал. Зйомки з повітря дають змогу фіксувати, наприклад, вирубку лісів. Інформацію про це можна одразу надіслати відповідальній державній структурі, щоб вона припинила незаконне знищення дерев. Також лісові ландшафти змінюються через часті стихійні лиха, і сьогодні збереження лісів — питання номер один у світі. Інформація про це нашаровується на базову, ту, яка вже зберігається в кадастрі, і тоді стає можливим оперативно реагувати на те, що відбувається.

— Для цього необхідно мати повну і водночас гнучку базову систему, яка виявляла б будь-які зміни.

— Кадастр — це база, у якій зафіксована первинна базова інформація. Там відмічені ділянки та права на користування землею. Але коли йдеться про незаконні вирубки, то необхідно нарощувати кадастр зв’язком з відповідними державними структурами, щоб вони оперативно отримали потрібну інформацію.

— Виходить, що максимальну ефективність кадастровій системі може забезпечити зв’язок практично з усіма державними службами?

— Цілком правильно, це називається базовою інформацією. Користуючись нею, завжди можна визначити власника землі. Наприклад, під час землетрусів стає зрозумілим питання визначення того, кому саме належить і хто живе в конкретній нерухомості.

— Тобто йдеться про глобальну систему стеження…

— Так, але в хорошому сенсі цього слова. Якщо у вас є базова інформація, то на неї легко можна нарощувати всі інші компоненти. Карта дуже спрощує користування кадастром. Якщо я вам дам триста сторінковий документ, то вам складно буде в ньому щось знайти. А маючи кадастр, тобто базову карту, під час надзвичайних ситуацій ви завжди зможете порівняти карти й визначити, скільки людей постраждали і який обсяг заподіяної їм шкоди.

— Так, ми створили базовий кадастр, але скільки коштують системи нашарування нових даних?

— До кадастру не треба вводити всі дані. Є інформація, за яку кадастрові служби не відповідають. Якщо ми говоримо про лісовий фонд, то для того є державні структури, які відстежують ситуацію в цій галузі та відповідають за збереження лісів. За морські фонди відповідають інші служби. Створення зв’язок на інформаційному рівні коштує не дуже дорого, близько 300—400 тисяч доларів.

— А якщо створити єдину базу, яка не лише зберігає інформацію, а й сама здійснює контроль за всіма фондами.

— Така система не працюватиме, тому що одразу спливає питання про повноваження різних державних структур. Хто може й має змінювати інформацію в системі? Тільки той, хто нею володіє. Але є системи, які забезпечують операційний зв’язок і чітко описують, де і яка інформація зберігається. Тож на центральному рівні зазвичай є мінімум даних, які називаються метаданими, — це база про те, що, де і в якому стані перебуває. Ідеться про земельні, водні, повітряні (або атмосферні) ресурси. Але щоб мати змогу налагодити такий чіткий зв’язок систем, необхідно дотримуватися спільних стандартів, якими користуються як усередині самої країни, так і на міждержавному рівні. У Європі є спеціальна директива, обов’язкова до виконання всіма європейськими країнами, яким приписано створення так званої Інфраструктури просторових даних. Стандарти розроблено для 32 складових тематичні карти. У кожному з них чітко вказано, якими параметрами має володіти та додаткова інформація, що нашаровується на кадастр. Члени Європейського Союзу зобов’язані уніфікувати свої стандарти під загальноєвропейські до 2019 року. Такі вимоги Євросоюзу. Говорячи про шари, я маю на увазі ґрунт, ліси, водні простори тощо. Усі стандарти поділені на три частини. До першої належить інформація про споживача. Друга більш спеціалізована й включає дані про нерухомість. До третьої входять дані про повітря, воду тощо. Усе це дуже велика робота, і одна країна не зможе її здійснити. Потрібно постійно обмінюватися інформацією та знаннями.

— Говорячи про співпрацю, ви маєте на увазі вироблення єдиних стандартів і співпрацю з розроблення програмного забезпечення?

— Так. Якщо всі країни користуватимуться єдиними стандартами, то під час надзвичайних ситуацій стане можливим обмінюватися потрібними даними. Наприклад, торік у Європі була досить серйозна повінь, що охопила Боснію і Герцеговину. Води було стільки, що під нею залишилися будівлі й виступали лише дахи. Кадастрові дані допомогли налагодити роботу з порятунку та визначити, що саме було затоплене. Щоб урятувати людей, меж між країнами не існує. Ідеться про людські життя.

— Цікаво було б знати, яка з трьох колишніх радянських республік зуміла вибитися в лідери зі створення кадастру.

— Тут слід розрізняти країни східної Європи від центральноазійських, де цей процес перебуває на початковому рівні. Я б відзначила Литву, яка подає дуже хороший приклад іншим. Плюс Азербайджан має чітку концепцію, яка визначає, що належить робити і в якому напрямку рухатися. Першим ділом створена базова система, а після неї ми зуміли розробити концепцію. Проте я вважаю, що консолідація в цьому випадку корисна. У Європейському Союзі такі країни, як Норвегія, Фінляндія та Швеція, об’єднали свої зусилля, оскільки це маленькі держави, і в разі землетрусу катастрофою можуть бути охоплені всі їхні території. Звідси й необхідність у консолідації зусиль. Крім того, спільна робота проводиться країнами, які мають спільну територію на Північному Полюсі, що підписали відповідну угоду. Ідеться про Канаду, Норвегію та Росію, які хочуть налагодити обмін даними на цій неконфліктній території…

— Адже є якісь нерозділені території в самому Євросоюзі? Землі, на які претендують кілька країн. Як там розв’язується кадастрове питання?

— Так, такі випадки нерідкі. Наприклад, був територіальний спір між Хорватією та Словенією. Але там потрібно було досягти політичного рішення з визначення точності морського кордону країн. Точилися запеклі суперечки, оскільки Хорватія не була членом Європейського Союзу. Логічний висновок, оскільки Європейський Союз не хоче мати у своєму складі країни, які мають одна до одної територіальні претензії. І в результаті цим державам усе ж таки вдалося знайти взаємоприйнятне рішення, користуючись засобами дипломатії.

— Тобто технології та бажання не відстати в їх застосуванні допомогли у вирішенні цього конфлікту...

— Технології можуть допомогти в багатьох речах, але є й людський фактор. Люди хочуть багато чого, але неможливо досягти всього й одразу. У Європі проект створення Інфраструктури просторових даних стартував у 2003 році, і для того, щоб розробити єдині стандарти, кожній країні слід ухвалити у своїх парламентах закони, що відповідають загальноєвропейським вимогам. Потім створюються робочі групи, яким доведеться виробити й обмінятися даними, і все це, як я вже зазначила, слід устигнути до 2019 року. Але мені здається, терміни доведеться пересувати. Країни просто не встигнуть упоратися з таким обсягом роботи, і новий «дедлайн», найімовірніше, передбачатиме 2021 рік.

— Європа до створення Інфраструктури просторових даних приступила в 2003 році, і поки що йде до цього. Азербайджан ініціював роботу в 2008 році й уже чимало досяг у цій галузі. Чи я не правий?

— Праві. Азербайджану легше, тому що він не припускався помилок, яких припускалися інші європейські держави. На той час уже були розроблені технічні специфікації, і у вашій країні ділилися своїм досвідом багато експертів із Європи. Ви перейняли найкраще з європейської практики.

— Чи зуміє й Азербайджан до 2021 року вийти на той рівень, до якого сьогодні прагне сама Європа?

— Те, що називається технічним рішенням, можна зробити і за три місяці, але я не знаю, у якому стані у вас перебувають тематичні карти. Можливо, частина інформації існує лише на паперових носіях, і їх доведеться переводити в цифровий формат. Також може бути, що змінилися дані про ґрунт, і їх теж слід оновити. Теоретично в Азербайджану є всі можливості встигнути, але добре було б зробити три чи чотири нові платформи з тих тридцяти двох, які передбачають стандарти Євросоюзу, щоб навчитися й набратися в цій сфері додаткового досвіду. До того ж є країни, які не мають морських кордонів чи гір. Отже, їм буде трохи легше. Тому треба починати з найважливішого для вашої країни. Якщо зробити якусь базову помилку під час створення однієї платформи, то вона може передатися на всі інші шари. Тож вам варто продовжити тісно координувати свої зусилля з тими європейськими експертами, у яких уже напрацьований досвід у цій галузі.