Українські реформи. Саакашвілі кинув виклик «родині»?

Нещодавня доповідь Міхеїла Саакашвілі з приводу проблеми корупції на засіданні Нацради реформ і бурхлива реакція, що послідувала з боку представників партії «Народний фронт» – міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та прем’єр-міністра Арсенія Яценюка – не просто збіг обставин.

Черговий сплеск емоцій, спровокований необхідністю проведення антикорупційної реформи, оголив розбіжності у правлячій коаліції з цього питання, але не лише. Переоцінці зазнала й участь в політичному процесі України іноземних реформаторів. Недарма ж Арсеній Петрович охрестив екс-президента Грузії «гастролером». Складається враження, що функціонерам правлячих партій, які обмежуються риторикою про реформи, продовжуючи справу «Родини», наступили на болючий мозоль

Справа «Родини» живе

Перехід від політичного режиму «родини Януковича» до прозорої технократії явно затягнувся. Режим «родини» зручний тим, що будь-які питання можна вирішувати у вузькому колі довірених осіб. Своєрідна аристократія, куди допускаються лише родичі та перевірені часом «свої люди», яким можна довіряти в умовах зовнішньої агресії Росії та активності російських спецслужб і провокаторів в Україні. Опору на своїх людей робить і сам президент. Наприклад, міністр інформаційної політики Юрій Стець, який іде у відставку, – кум дружини президента, який тривалий час працював генеральним продюсером 5 каналу, заснованого Петром Порошенком. А голова Міжвідомчої комісії з військово-технічного співробітництва та експортного контролю Олег Гладковський свого часу разом з Петром Порошенком заснували компанію «Укрпромінвест». Чи варто продовжувати цей ряд?

Ось тільки проведення реформ вимагає ламання старої системи, до якої не готова частина українського політикуму. Режим «родини» більш зручний для вирішення нагальних питань політичних еліт, ніж вільна конкуренція з кваліфікованими зарубіжними фахівцями, які мають необхідний багаж знань і досвіду для проведення реформ і трансформації пострадянської України у відкриту державу, засновану на принципах вільної політичної конкуренції, головною умовою якої є ефективність. Якщо політик неефективний і замішаний у корупційних схемах, то це ознака неконкурентоспроможності у сфері держслужби.

У будь-якому разі звинувачення в корупції та неефективності не оминули представників «Народного фронту». У ЗМІ мусується інформація про відкати панамської компанії Bradcrest Investments народного депутата Миколи Мартиненка від поставок обладнання на атомні електростанції, про скандал навколо персони нардепа Сергія Пашинського та закупівель нафтопродуктів усупереч законодавству. Уряд Арсенія Яценюка викликає невдоволення в частини українського суспільства через зволікання з проведенням реформ. З 18 реформ, які планувалося реалізувати в Україні протягом 2015 року, найуспішнішим перетворенням виявилося створення поліції. Існує думка, що навіть небагато досягнень нинішнього уряду, зокрема підписання програми співробітництва з МВФ і домовленість із кредиторами про реструктуризацію боргів України, є заслугою безпартійної міністерки фінансів Наталії Яресько, фахівчині із зарубіжним досвідом, яка до вступу на посаду працювала виконавчим директором американської компанії Horizon Capital.

Розуміючи, що політичний режим «родини» неефективний, як у роки правління Віктора Януковича, і викликає суспільне невдоволення, яке підживлює позиції конкурентів із Дніпропетровська (партії «Укроп» і «Відродження») та українських правих в особі Правого Сектору, Петро Порошенко, мабуть, вирішив піти на незвичайний хід і створити умови, які б змусили чинний уряд і законодавців приділяти більше уваги реформам. І відійти від традиційного «родинного» стилю правління. Спочатку стараннями депутата від БПП «Солідарність» Олега Барни прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, який скептично ставиться до іноземних реформаторів, став посміховиськом в очах ЗМІ. Далі послідувала доповідь Саакашвілі, що розлютила «народних фронтовиків», під час засідання Національної ради реформ і полум’яний виступ з вибаченнями на адресу українського народу за провинних чиновників під час пресконференції.

Міхеїл Саакашвілі відіграє роль наближеного до президента журі у сфері реформ. Будучи президентом Грузії, він здобув статус, досвід у боротьбі з корупцією та реформуванні правоохоронної та судової системи, поліпшення інвестиційного клімату країни. Тому критику українських чиновників з його вуст варто сприймати як негативну оцінку поточної діяльності уряду Яценюка у сфері боротьби з корупцією та проведення реформ. Скандал, що розгорівся між Міхеїлом Саакашвілі та міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, звернув увагу громадськості та державних посадовців на те, що насправді в Україні переходу влади з рук корумпованої «родини» до рук компетентних технократів не відбувається.

Сенс експресії грузинського реформатора полягає не в тому, щоб змусити Арсенія Яценюка чи інших посадовців із «Народного фронту» піти у відставку, а в тому, щоб створити привід для активізації їхньої діяльності в руслі реформ, що цікавить українське суспільство. Президент розраховує на те, щоб уряд і парламент усвідомили той факт, що подальше відкладання в довгу скриньку проведення антикорупційної реформи та перетворень в інших сферах загрожує репутації та ефективності чинної коаліції.

Зволікання з проведенням реформ викликає недовіру в ЄС, представники якого дотримуються думки про те, що реалізація положень угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС залежатиме від здатності України швидко провести перетворення.

Обіцяні реформи — це не лише зобов’язання перед Європою, а й обіцянка, дана перед українськими громадянами, одна з причин, через яку відбувся Євромайдан. Чим довше проведення реформ відкладатиметься, тим швидше коаліція втрачатиме ресурс довіри серед українців.

Арсеній Яценюк – незамінний?

Водночас відставка прем’єр-міністра Арсенія Яценюка не зовсім вигідна чинній коаліції. Партія Арсенія Яценюка «Народний фронт» є фундаментом більшості. Вона займає в парламенті 82 місця й є другою за чисельністю після БПП «Солідарність» (132 місця). У разі відставки Арсенія Яценюка «Народний Фронт» загрожує вийти з коаліції. У такому разі президентська фракція БПП «Солідарність» не зможе скласти більшість у парламенті без допомоги колишніх прихильників Януковича. Раніше через розбіжності коаліцію залишила фракція Радикальної партії Олега Ляшка. Існує потенційна загроза розпаду коаліції за аналогією з розвалом «Помаранчевої коаліції» 2005 р. через розбіжності між прем’єр-міністром і президентом.

Перспектива дострокових виборів для БПП «Солідарність» не райдужна. З одного боку, участь президентської партії була досить результативною на нещодавніх місцевих виборах. Кандидати від БПП «Солідарність» перемогли в 14 облрадах. Загалом 19,84% депутатів від БПП «Солідарність» від загальної кількості пройшли до місцевих органів влади України. Можливо, що ресурс довіри серед громадян ще зберігається і БПП «Солідарність» могла б залучити на свій бік частину електорату, який розчарувався в «Народному фронті», на дострокових парламентських виборах. Партія прем’єр-міністра не брала участі в місцевих виборах, і її імідж суттєво зіпсований нещодавніми скандалами.

З іншого боку, дострокові парламентські вибори на тлі розчарування частини суспільства в здатності чинної влади провести реформи й вирішити економічні проблеми можуть зміцнити позиції «дніпропетровської опозиції» в особі політичних партій «Укроп», «Відродження», які спонсоруються Ігорем Коломойським, керівником Групи Приват. Союзник БПП «Солідарність» по коаліції партія «Самопоміч» посіла за загальними результатами останнє місце на місцевих виборах. Може скластися так, що загальної кількості депутатів від БПП «Солідарність» і «Самопоміч» не вистачить для формування більшості.

Зате зміцнити своє становище в парламенті мають шанси «Батьківщина» Юлії Тимошенко. На місцевих виборах представники цієї партії в сукупності посіли друге місце за кількістю своїх представників в органах місцевого самоврядування після БПП «Солідарність». Не виключено, що в обмін на крісло прем’єр-міністра «Батьківщина» вступить до коаліції з іншими політичними партіями, включно з «Укропом», залишивши, таким чином, БПП «Солідарність» не при справах.

Бездіяльність уряду в проведенні реформ і боротьбі з корупцією зміцнює популярність українських правих, включно з Правим Сектором, окремі представники якого останнім часом посилили у своїй риториці критику чинної влади. Вони допускають скасування Мінських домовленостей, що може стати приводом для нових провокацій з боку Росії, яка ще недостатньо ослабла від зниження цін на нафту та міжнародних санкцій.

Хоча ресурс підтримки в українських «правих» досить обмежений, вони мають досить теплі стосунки з добровольчими батальйонами, нерідко відіграючи роль їхніх політичних крил. Найяскравіший приклад подібного симбіозу — це стосунки ДУК «Правий Сектор» і однойменної партії. Недарма Міхеїл Саакашвілі згадав під час своєї пресконференції, після перепалки в Національній раді реформ, про проблему нелегальних збройних формувань, під якими мав на увазі добровольчі батальйони. Найімовірніше, влада зацікавлена запобігти зрощенню будь-якої політичної сили з добровольчими батальйонами та нівелювати можливості для зміни політичної обстановки в Україні силовим шляхом.

Втім, перебувай у прем’єрському кріслі представник від БПП «Солідарність», критика українського суспільства спіткала б і його. Потрібно враховувати, що зниження рівня життя в Україні та підвищення тарифів на енергоносії пов’язане з наслідками економічної кризи та конфліктом на Донбасі, що виснажує державний бюджет. Ускладнює проведення реформ розбіжності серед депутатів Верховної Ради, тоді як будь-яке перетворення потребує законодавчого забезпечення. Проведення реформи охорони здоров’я блокується відповідним комітетом парламенту на чолі з безпартійною народною депутаткою Ольгою Богомолець. У цьому контексті «Народний фронт» і персона Арсенія Яценюка беруть на себе основний удар критики громадськості.

Для БПП «Солідарність» хиткий союз із «Народним Фронтом» і «Самопоміччю» — більш прийнятна альтернатива, ніж загроза втратити нинішні позиції у Верховній Раді.

Реформи: другий шанс для «родини»

Примітно й те, що на тлі політичного скандалу в Національній раді реформ, учасниками якого стали Арсен Аваков і Арсеній Яценюк, їхні колеги по коаліції з партії БПП «Солідарність» виглядають у вигіднішому становищі. Петро Порошенко позиціонував себе під час перепалки Міхеїла Саакашвілі та Арсена Авакова як конструктивний третейський суддя, який готовий згладжувати суперечності між реформаторами та членами «родини» і сприяти боротьбі з корупцією та проведенню реформ в Україні. Оприлюднене в мережі відео цього скандалу формує партії «Народний фронт» імідж винної сторони, функціонерам якої не вистачило сміливості визнати свої промахи в реалізації програми реформ і які мають зробити роботу над помилками.

Не виключено, що наслідком політичного скандалу «Аваков-Саакашвілі» стане розширення присутності іноземних реформаторів у державних органах влади України. Проведення хоча б частини реформ у 2016 р. дасть змогу правлячій коаліції реабілітуватися в очах розчарованих громадян і знизити градус суспільного невдоволення.