Устриці проти Батьківщини

 Нічого не знав про давні традиції розведення устриць у Криму ...та й про цю фабрику теж. Розміщую цей погляд із Росії «для загального розвитку».М.П. Історія про те, як кримські чиновники розорили єдину в країні устричну ферму. На фото: власник «підводного городу» Сергій Кулик

Кацівелі. У цьому невеликому, на 529 осіб, селищі біля гори Кішка, між Ялтою та Севастополем, лише дві пам’ятки: астрофізична обсерваторія та устрично-мідійна ферма. Достеменно невідомо, чи працює обсерваторія. З устрицями зрозуміліше: щотижня з ресторанів Феодосії, Сімферополя, Севастополя та Ялти до воріт на вулиці Вітвіцького під’їжджають автомобілі, і власник ферми Сергій Кулик відвантажує своїх молюсків.

Домовляючись із Сергієм про зустріч, я планував написати: російське імпортозаміщення існує. Але Сергій, вислухавши мене, сказав: «Зустрінемося, якщо погодитеся написати про мої проблеми. Ферму хочуть знищити».

Відродження традицій

Побут «устричного барона» уявлявся якось інакше. Аж ніяк у цю картину не вписувалася брудна вишнева «дев’ятка», на якій ми з Сергієм їхали в Кацівелі з Ялти. Він розповідав свою історію.

— До 1913 року Росія виробляла до 12 млн устриць на рік і постачала їх до Європи. Працювали великі устричні ферми під Феодосією та Севастополем. Після революції виробництво почало хиріти, а в 1947 році радянські торпедні катери з баластними водами завезли з Японського моря до Чорного рапана. Цей хижий молюск харчується мідіями й устрицями, а головне — добре розмножується. І вже в п’ятдесяті роки чорноморську устрицю внесли до Червоної книги.

Відновити популяцію чорноморської устриці зараз дуже складно. Для цього потрібні спеціальний розсадник, лабораторія, 7—8 біологів-селекціонерів, півтора-два млн доларів інвестицій, і головне — продуктивність близько 100 млн штук спату (личинок. — І. Ж.) на рік. Мені одному такого не потягнути, і я обрав інший шлях — вирішив завозити з Франції та Англії спат тихоокеанської устриці й вирощувати його тут. Через 3—4 роки личинка перетворюється на велику — до 12 сантиметрів — устрицю, яка за смаковими якостями перевершує середземноморських родичів, бо ті ростуть в умовах 34 проміле солоності води, а солоність Чорного моря — 17 проміле. Тому моя устриця виходить ніжнішою за європейську й не віддає водоростями.

Через терни

Відкрити устричну ферму — «підводний город», як він її називає, — Сергій вирішив перед виходом на пенсію.

— Це було давнє бажання: після 55 поїхати з Москви до Криму. Про те, що в Чорному морі раніше розводили устриць, я дізнався від знайомого вченого. Потім провів дослідження акваторії: важлива глибина — від 12 до 20 метрів, течія — 1,5—2 м/с, відсутність промислових викидів у воду та наявність фітопланктону, тобто корму для устриць. Потім підбирав розтяжки, канати, садки: якщо їх неправильно вибрати — устриць під час шторму просто може зірвати й віднести в море.

У 2005 році Кулик підписав із Головрибводом України режим спеціального товарно-рибного господарства (один із видів договору про оренду акваторії) на 10 років.

— Після цього я встановив плантацію зі сталевих канатів, масивів і буїв, і два роки нічого з цим не робив, а лише спостерігав, чи витримає конструкція дві зими: взимку тут особливо сильні шторми. І коли 2008 року був шторм, і у Феодосійській затоці 11 кораблів викинуло на берег, моя плантація встояла. І лише тоді я ухвалив рішення закуповувати спат. Привіз перші 500 000 устричних личинок із Франції й висадив. Так в Україні, а тепер і в Росії з’явилася перша устрична ферма.

— Часто виходите в море? — цікавлюся я.

— При першій можливості, коли не штормить.

— Щодня?

— 120 днів на рік. Зберегти устрицю в кримських умовах непросто: 30% спату гине ще під час перевезення літаком із Європи, стільки ж з’їдає рапан.

До 2014 року фермер і його працівники доглядали за устрицями вручну: самі пірнали за садками, перебирали й чистили кожну з тисяч устриць. Потім Кулик купив човен в італійців: із помпою для очищення садків, підіймальним механізмом і установкою для промивання та сортування мідій.

До 2015 року він вклав у свою ферму 2,5 млн доларів. Підприємство давало близько 20 000 устриць і 20 тонн мідій на рік.

— До того моменту я порахував, що на 235 млн рублів можна було б облаштувати берегову базу, налагодити цілодобову роботу в три зміни, розширитися з 5 до 20 гектарів і, збільшивши обсяги, зайнятися справжнім імпортозаміщенням — постачанням устриць до Москви, Санкт-Петербурга і так далі. Але це було б можливо лише за державної підтримки.

Мрії про державну підтримку обернулися несподіваним чином: Сергій накликав державу на свій «підводний город».

Торги та держбезпека

— У лютому 2015 року в мене закінчився термін дії режиму спеціального товарно-рибного господарства на 5 га акваторії, і я звернувся до Росрибальства з пропозицією продовжити договір користування, — каже Кулик. — Відповідно до ч. 9 ст. 17.1 Федерального закону «Про конкуренцію», укладення договору на новий строк з орендарем, який належним чином виконав свої обов’язки, здійснюється без проведення конкурсу й аукціону. Я працював, жодних претензій до мене не було. Але відповідь Росрибальства вразила.

Сергій дістав із теки документ за підписом заступника керівника Федерального агентства з рибальства Василя Соколова: «Після закінчення строку дії режимів спеціальні товарно-рибні господарства (СТРГ) повинні укладати договір користування рибогосподарською ділянкою відповідно до постанови Уряду РФ від 15 травня 2014 року № 450, пройшовши процедуру торгів».

— Які торги? — обурюється фермер. — Якщо в Росії постанова уряду суперечить федеральному законодавству — це не моя вина. Більше того, закон у Росії має вищу юридичну силу щодо інших правових актів, тож будьте люб’язні — переукладайте договір.

Цей довід у листах до Росрибальства Кулик наводив аж до липня 2015 року, доки не з’ясував: на його акваторію претендують. З’ясувалося, що Азово-Чорноморське територіальне управління Росрибальства запустило процедуру визначення рибницьких ділянок у Кацівелі за заявою якогось ТОВ «Російська чорноморська компанія «Кримські морепродукти», а пізніше призначило аукціон на їх викуп.

«Нова газета» навела довідки: ТОВ «Російська чорноморська компанія «Кримські морепродукти» належить Діонісію Севастьянову, швагру віцепрезидента «Яндекса» Роберта Стабблбайна. Проте зв’язатися з представниками компанії не вдалося: на сайті «Кримських морепродуктів» розділ «контакти» відсутній, а за адресою реєстрації в Ялті офісу компанії не виявилося.

Аукціон із продажу акваторії, що належить Куликові, мав відбутися 18 січня 2016 року, але в ході підготовки до нього з’явився ще один претендент — Федеральне агентство наукових організацій (ФАНО), працівники якого навели вагомий аргумент на свою користь: у 1966 році Морський гідрофізичний інститут Севастополя надав акваторії Кацівелі статусу режимного району, забороненого для судноплавства. За України інститут видав Куликові дозвіл на використання акваторії, а зараз — перейшовши в підпорядкування ФАНО — заявив про небажаність перебування устричної ферми в «режимній зоні № 197». При цьому забрати вчені вирішили не лише акваторію, а й узбережжя селища. А на місці його «городу» будуть «проводитися технологічні випробування, у тому числі — в інтересах військово-промислового комплексу РФ».

«Перебування устрично-мідійної плантації, а також будь-яких комерційних об’єктів на території полігону суперечить інтересам Російської Федерації та завдає прямої шкоди проведенню фундаментальних наукових досліджень, обороноздатності й безпеці Росії», — засвідчив у листі Куликові начальник Управління координації та забезпечення діяльності організацій у сфері науки ФАНО Михайло Романовський.

— Загалом, Батьківщина в небезпеці, — каже Кулик. — Коли президент Путін оголосив курс на імпортозаміщення, я думав, що мені буде зелене світло: адже я єдиний у країні вирощую устриці — по 40 000 штук на рік. Думав, розгорнуся — наростю обсяги до 400 000 устриць щорічно, постачатиму всій Росії. Зараз розширюватися вже й не думаю — зберегти б те, що є.