Захисні лісонасадження України — нічия земля?

За оцінками фахівців, на кожну тисячу гривень, вкладених у лісомеліорацію, господарства отримують зрештою в півтора-два рази більше валової продукції, ніж на таку саму суму капіталовкладень, витрачених на інші основні засоби. Чи буде це все після зникнення захисних смуг?

В Інституті лісового та садово-паркового господарства Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП) України спільно з громадською організацією «Незалежне експертне партнерство» відбувся всеукраїнський круглий стіл на тему: «Правовий режим полезахисних лісових смуг. Хто реальний господар?»

У роботі форуму взяли участь народні депутати України, відповідальні працівники комітетів Верховної Ради з питань екологічної політики, фахівці Мінагрополітики України, Мінекології та природних ресурсів, Державного агентства лісових ресурсів України, інших міністерств і відомств, представники місцевих адміністрацій степових областей, громадськість, працівники ЗМІ. Які ж обставини спонукали зібратися разом таку численну групу учасників обговорення?

За даними Українського НДІ лісового господарства та агромеліорації, станом на початок 2012 р. на землях, ще не віднесених до приватної власності та сталого користування, перебували і перебувають досі 318 тис. га полезахисних смуг. На підставі земельних реформ угіддя були передані у приватну власність (паї), а полезахисні смуги, що не підлягали паюванню, залишилися у складі земель запасу, або загального користування в розпорядженні сільських і селищних рад. Сьогодні ці понад триста тисяч гектарів є фактично безгосподарними. Для порівняння: це трохи менше за лісовий покрив (350 га) Вінницької області, що належить до лісистого регіону України. На цих величезних площах охорона, догляд і оновлення лісосмуг не здійснюються, внаслідок чого вони стрімко втрачають свої захисні функції, вирубуються на дрова місцевими жителями. Нічия земля…

На час залишимо гострі дебати форуму захисників лісосмуг України та звернемося до їхньої функції в сільському господарстві й екології в зоні ризикованого землеробства. Плантації, захищені лісосмугами лінійного типу, утворюють агробіоценоз, у якому останні досить сильно впливають на біотичні чинники, що своєю чергою впливають на майбутній урожай сільськогосподарських культур. Розташовуючись по периметру поля, смуги поліпшують агрокліматичні умови, знижують пересушування ґрунту, підвищують відносну вологість повітря, чим захищають плантації від весняних заморозків і літніх посух. Дорожнеча будівництва та експлуатації зрошувальних систем і обмеженість водних ресурсів півдня України різко обмежують площу зрошуваного землеробства. Штучне викликання опадів особливо ускладнене в посушливі роки за безхмарної та вітряної погоди. Тому головним і найперспективнішим прийомом у боротьбі з посухою та суховійними вітрами тут завжди були захисні смуги. Більша частина ріллі розташована в зонах нестійкого й недостатнього зволоження, що негативно впливає на зростання сільгоспкультур. Найродючіші землі південних областей України за значних енергетичних ресурсів сонячної радіації розташовані в зонах лісостепу та степу. Сприятливий вплив лісових смуг в умовах лісостепу та степу проявляється в ослабленні швидкості вітру та інтенсивності турбулентного перемішування повітря, що сприяє снігозатриманню та зниженню випаровуваності, збільшенню запасів вологи в ґрунті.

Виходячи з цього, полезахисне лісорозведення за правильного вибору конструкцій лісових смуг — один із найвигідніших меліоративних заходів. Меліоративний вплив протиерозійних лісових насаджень, як доведено аграрною наукою, забезпечує середню прибавку врожаю для озимої пшениці на рівні 15%; соняшнику — 12%; кукурудзи на силос — 18%; багаторічних трав на сіно в середньому на 19%. Тому основним завданням круглого столу була спроба законодавчого визначення полезахисних лісових смуг і земель під ними як основних засобів аграрного виробництва.

Які ж були думки з цього приводу? Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства в особі його начальника Богдана Білоуса запропонувало, наприклад, передати захисні смуги державним агромеліоративним підприємствам типу «Харківоблагроліс» і на законодавчому рівні закріпити за ними право користування землею під ними. І, звісно, передбачати для них щорічне фінансування з держбюджету України та місцевих бюджетів, розробивши при цьому державну цільову програму «Полезахисні лісові смуги України». Чи потягне Україна черговий «хомут» із новою армією чиновників і чималим фінансуванням?.. По суті, необхідно створювати нове лісове відомство, що паразитує на худих плечах жебрацької держави.

Дещо іншу думку висловила заступниця начальника управління відділу розвитку сільської місцевості Запорізької ОДА Людмила Спіцина:

— Лісосмуги висаджувалися колгоспами та радгоспами в 60–70-х роках минулого століття за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. Протягом 10 років ми висаджували їх по 250 га щорічно. Сьогодні в області вони перебувають під «юрисдикцією» Держгеокадастру. Якщо простіше, то вони нічиї. Як результат, насадження залишено без нагляду, стрімко вирубуються місцевим населенням, старіють, перетворюються на смітники, що загрожує відродженням пилових бур, вітровою та водною ерозією ґрунтів, різким зниженням урожайності. Ми ініціювали передачу лісосмуг державній лісовій галузі, але її керівництво погоджується прийняти їх лише за певних умов, а саме: держфінансування процесу інвентаризації смуг і лісовпорядних робіт, придбання спецтехніки з догляду за ними, збільшення штату працівників, фінансування заходів із захисту смуг від шкідників і пожеж, несанкціонованих вирубок. За таких «важких» умов лісосмуги, уже наполовину знищені, зникнуть із краєвидів запорізьких степів уже найближчими роками. Подібні аргументи та пропозиції звучали з вуст інших учасників форуму. Вони зводилися до того, що оскільки захисні лісосмуги є важливою складовою єдиного технологічного сільськогосподарського комплексу та незалежно від юридично оформлених на них прав виконують захисну функцію, їх через головне управління Держгеокадастру з єдиною технічною документацією на всю територію сільських рад необхідно передати аграріям на умовах сервітуту

. «Вітрова ерозія щороку поширюється на площі понад 6 млн га, а в роки посухи та пилових бур — до 20 млн га. Дедалі частіше ці бурі мають не локальний, а зональний характер, як, наприклад, буря 2007 року, що охопила площу в 125 тис. кв. км, що становить майже 20% території південної України», — повідомив завідувач кафедри лісової меліорації та оптимізації лісоаграрних ландшафтів НУБіП України, професор Василь Юхновський. «Фермери Дніпропетровської області подали депутатський запит голові ОДА та начальнику поліції у зв’язку з тим, що тотальне знищення лісосмуг на території Синельниківського району розповзається по всіх сільських радах і набуває масштабів масового лиха. “Під сокиру” потрапляють дерева твердих порід — акація та дуб. На місці їх пиляють на дрова, а деревні відходи залишають прямо на посівах озимих», — резюмував учений.

Негативного резонансу, на думку багатьох присутніх, набув виступ у дебатах першого заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України (ДАЛР) Христини Юшкевич. Позиція керівництва головного лісового відомства України ґрунтується на тому, що нібито необхідно «вивчити ситуацію та безкоштовно передати полезахисні насадження у власність сільських рад (громад) і фермерів, але не більше 5 га (в одні руки. — П.Ч.)». При цьому «нагляд і контроль залишити за ДАЛР», тобто грати роль «наглядача» з функціями жандарма. А ще «внести зміни до Лісового кодексу України, на підставі яких захисні смуги, що прилягають до лісових державних масивів (вони сьогодні в найкращому фізичному стані. — П.Ч.)», віддати… агентству. Тобто все непридатне — спалене, вирубане на дрова, знищене, перетворене на смітники, розкрадене — передати будь-кому, зняти за «послуги» певну ренту, а собі залишити краще і те, що вже давно не належить ДАЛР України.

Підтримати Христину Юшкевич до Києва приїхала начальниця Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства Наталія Ревенко, слово в слово відтворивши з трибуни пропозицію своєї начальниці. Цікаво, як вони уявляють ініціативу безгрошових селян і фермерів, які тягають борону на плечі, в ролі охоронців захисних смуг на відстані 5–10 кілометрів від села, чи того, що від них залишилося? Звідки в людей кошти на виготовлення проєктів землеустрою, охорону, оплату робіт із догляду за насадженнями? Кому віддати перевагу серед сотень тисяч пайовиків? Чи не плутають керівні дами дачну земельну ділянку із землею як національним багатством України? Про це вони скромно змовчали. А тим часом, як повідомили авторові в ДАЛР України, лісові підприємства, підзвітні цьому відомству й такі, що вважають себе «збирачем і користувачем усіх лісів українських», протягом 2006–2015 років висадили лише 153 га захисних смуг. Перший заступник начальника Полтавського лісового відомства Олексій Тенянко ще за пару днів до круглого столу повідомив, що сьогодні в області «гуляють» безгосподарними 15 тис. га захисних смуг із 20 тис. га наявних. Він теж нарікав на те, що «на рівні області в органах виконавчої влади відсутня чітка позиція щодо розпорядника цих земельних ділянок, і це пов’язано з багатьма змінами в земельному законодавстві». Свою думку заздалегідь у письмовому вигляді висловили також фахівці Херсонської ОДА та головного лісового відомства області.

За підсумками круглого столу було ухвалено проєкт рішення. Він складається з багатьох пунктів звернення до Кабміну України, профільних міністерств і відомств, правових служб і нічим не відрізняється від радянських «проєктів» 30–40-річної давності, часів «розвиненого» соціалізму. Типовий набір дієслів: «рекомендувати», «звернутися», «порушити», «клопотати», «погодити», «просити», «запропонувати», «розробити», «врахувати», «узагальнити».

Про біди лісової галузі я пишу майже двадцять років, відвідав багато круглих столів і нарад на різних рівнях, почув багато пропозицій, рішень, узагальнень, звернень, погоджень, але нічого не змінилося. Стало тільки гірше. І цього разу немає сумніву, що нічого не зрушить з місця.

Ще 15 років тому, подорожуючи як журналіст від Мелітополя з його чудовими черешневими садами до Нової Каховки з власними виноградниками заводу «Таврія», а потім — уздовж невеликого відрізка Північно-Кримського каналу від Таврійська до Армянська, я із задоволенням споглядав сформовану модель ідеального агрогосподарського степового ландшафту, який за багато років у всій повноті показав, яка буває віддача, якщо людина не вбиває природу навколо себе, а дозволяє їй жити й сама живе за її рахунок. Навіть у роки найжорстокіших посух урожаї всіх сільськогосподарських культур тут були в два-три рази вищі, ніж на територіях без зрошення та полезахисних смуг. Загалом, за оцінками фахівців, окупність лісонасаджень надзвичайно висока. На кожну тисячу гривень, вкладену в лісомеліорацію, господарства отримують зрештою в півтора-два рази більше валової продукції, ніж на таку саму суму капіталовкладень, витрачених на інші основні засоби. Чи буде це все після зникнення захисних смуг?

***

126 років тому науковий світ дізнався, що крім трьох природних царств шведського ботаніка та зоолога Карла Лінея — рослинного, тваринного та мінерального, існує четверте — царство ґрунтів. І цар його, безумовно, чорнозем, захищений лісовими смугами. «Презентація» головного багатства тодішньої Російської імперії, до якої входила й нинішня Україна, відбулася в 1889 році в Лондоні. Підготовлена та проведена вона була Василем Докучаєвим і його учнем Миколою Вавіловим. А кілька років потому відбулася «Полтавська експедиція в Малоросії», на підставі якої вчений видав дослідницькі роботи в 16-ти томах. Відтоді ведеться промислове «літочислення» захисних смуг у нинішній незалежній Україні. Чи не закінчиться в найближчі роки їхня історія?

Але навіть не це головне. Докучаєву вдалося переконати і суспільство, і царський уряд, що «збіднення житниці — справа рук самої людини, яка одного разу грубо порушила природні зв’язки всередині… єдиної, цілісної, нероздільної природи». І 22 травня 1892 року відбулося заснування «Особливої експедиції…»: Кам’яний Степ із комплексом заходів, які пізніше отримали назву «лісомеліорація», за лічені роки ставши чарівним куточком землі. Найдивовижніше в цій історії, що для перетворення голого степу на гарний і родючий лісостеп, загалом-то, не знадобилося титанічних зусиль. Видно, пам’ятала ще ця земля, що колись на ній аж до Чорного моря шуміли діброви, а тепер вони збереглися лише місцями. Посадивши дерева, людина просто повернула цій землі маленьку частку того, що сама ж у неї раніше відняла, не думаючи про майбутнє. Чи читають Докучаєва сучасні чиновники від землеробства? Чи вивчають його? Питання не риторичне.