Лохина: секрети росту

З кожним роком шанувальників лохини високорослої стає дедалі більше. Воно й не дивно: яку ще плодову культуру називають ягодою XXI століття? На думку вчених, лохина уповільнює старіння головного мозку та захищає його від шкідливого впливу радіоактивного опромінення. Завдяки високому вмісту пектинів ягода корисна людям, які працюють у шкідливих умовах праці, оскільки виводить з організму стронцій і кобальт.

50 г свіжої або замороженої лохини на день — і перший крок до ідеального здоров'я зроблено, пише СБ. І це не перебільшення, адже лохина — продукт унікальний: вона вважається гіпоалергенною, уповільнює процеси старіння й поліпшує зір. Крім того, нормалізує травлення й випорожнення. Для літніх людей це просто знахідка. Але найважливіша дія лохини в тому, що вона значно прискорює імпульси в нейронах. Нервова клітина починає працювати ефективніше й без збоїв. І як результат — чудова синхронізація всіх нервових процесів в організмі.

Але перш ніж ягоду з'їсти, її треба виростити. А для цього принаймні закласти плантацію. І, як відверто кажуть початківці-садівники, ще й з мінімальними вкладеннями. Чи можливе таке? Це запитання я адресувала провідній науковій співробітниці лабораторії інтродукції та технології ягідних рослин Центрального ботанічного саду НАН Білорусі, кандидатці біологічних наук Тетяні Курлович. До слова, першій у Радянському Союзі, хто захистив кандидатську з лохини.

Лабораторія розташована в Ганцевицькому районі Берестейської області на території експериментальної бази ботсаду «Журавинка». З 1983 року Тетяна Володимирівна йде по життю з лохиною високорослою. Саме їй, тоді ще молодому вченому, вручили перші 120 кущів, привезених з Москви. Нині ж у колекції «Журавинки» 54 сорти, а кущів — десятки тисяч. 

Це значною мірою завдяки її зусиллям і старанням колег сьогодні в Білорусі районовано 14 сортів лохини-американки. Під пильною увагою в Ганцевичах і ще не менше десятка нових сортів: «Блюгольд», «Торо», «Чендлер», «Ліберті», «Елліот», «Пуру», «Нуї», «Аврора» та інші. 

Оскільки лохина, як і всі вересові культури, любить кислий ґрунт, то найпростіше під час садіння — підібрати відповідну ділянку: гумусовану, помірно-вологу, добре аеровану й з рН 3,5 — 4,5.

Особливість лохини в тому, що в неї на відміну від інших садових культур на коренях немає всмоктувальних волосків. Їхню функцію виконує міцелій гриба, з яким корені рослини вступають у симбіоз, утворюючи мікоризу. Пухкий міцелій гриба своїми гіфами проникає в клітини кореня лохини, утворюючи там клубочки. Окремо одна від одної лохина й мікориза жити ніяк не можуть. Ось такий взаємовигідний і нерозривний союз.

Рослина постачає мікоризні гриби поживними речовинами, зокрема вуглеводами та ензимами. Гриби ж розкладають органіку, що міститься в ґрунті, видобуваючи з неї мінеральні солі (засвоюваний азот, фосфор, мікроелементи) і воду. Розчинені у воді поживні речовини надходять спочатку до гриба, а потім через нього й до рослини. До того ж за рахунок приєднання грибного міцелію до коренів лохини збільшується об'єм ґрунту, який охоплює всмоктувальна поверхня. Тому найголовніше завдання під час підготовки ділянки й садіння — створити якнайсприятливіші умови для мікоризи. Буде добре їй, чудово рости й плодоносити буде і лохина.

Завдяки грибній мікоризі вирощувати диво-ягоду можна навіть на відносно бідних ґрунтах. Крім того, мікоризні гриби запобігають ураженню коренів рослини безліччю патогенних мікроорганізмів, що викликають ті чи інші хвороби. Давно доведено, що лохина гине або хворіє на кореневий рак за внесення в ґрунт завищених доз мінеральних добрив. І пов'язано це з тим, що через надлишок «мінералки» різко змінюється співвідношення різних груп мікроорганізмів у ґрунті. Знижується кількість мікоризоутворювальних грибів, які знищують фітопаразитів, і відповідно збільшується кількість фітопатогенних (або шкідливих) видів. Мабуть, це й стає основною причиною слабкого росту або загибелі лохини високорослої, висадженої на землях, що тривалий час використовувалися для вирощування традиційних сільськогосподарських культур. Адже за їх вирощування широко застосовувалася хімія (мінеральні добрива й пестициди), що порушує природну мікрофлору ґрунту.

Треба сказати, що лохина взагалі не любить попередників. Для неї набагато краще незаймані лісові чи лучні ґрунти, багаторічні трави. Підходять і ті землі, на яких років п'ять не велася сільськогосподарська діяльність і не вносилися жодні органічні добрива. 

Розвиток мікоризоутворювальних грибів великою мірою залежить від вмісту гумусу та водно-повітряного режиму ґрунту. Що більше гумусу, то активніше розростається й мікориза. Але в посушливі періоди через дефіцит ґрунтової вологи або на перезволожених ґрунтах через нестачу кисню мікориза різко пригальмовує свій розвиток. З цієї ж причини мікоризні гриби слабо розмножуються на важких ґрунтах. Виправити ситуацію можна, змішавши мінеральний ґрунт з органогенними субстратами — торфом, тирсою та іншими. Така пухкість дасть змогу кореням лохини йти майже на 45 см углиб. Мульчування ж лохинових насаджень тим самим торфом або тирсою дасть змогу рослині рівномірно розподілити корені у верхньому шарі ґрунту. З часом вони починають формуватися й у мульчі.

Мікоризоутворювальні гриби комфортно почуваються за температури ґрунту в межах плюс 18 — 20 градусів, кислого середовища та за гарного забезпечення повітрям і водою. І саме ці гриби визначають вимоги лохини до умов зростання. 

Тому для успішного вирощування синьооки насамперед необхідно створити умови, що стимулюють розвиток мікоризоутворювальних грибів, що зрештою сприятиме росту й розвитку всієї рослини.

Лохина — любителька кислих ґрунтів. Але багато садівників визначають рН, як кажуть, на око. Раз ділянка на торфовищі й ростуть на ній осока та пушиця, то й кущу тут буде добре. Тому дуже часто плантації лохини високорослої закладають на виробленому торфовищі. Але на перевірку такі землі виявляються малопридатними для культивування цього ягідника. Річ у тім, що торфовища відрізняються низьким поглинанням тепла. Навесні на них ґрунти дуже довго відтаюють і прогріваються, залишаючись холодними. Через це вегетація рослин на них починається набагато пізніше, ніж на інших типах ґрунтів. З іншого боку, через розкладання органічних складників у торфі утворюється багато сполук азоту, що викликає тривалий ріст пагонів восени та обмерзання цих приростів узимку.

Тому потрібно шукати інший, більш придатний варіант або ж підготувати наявну ділянку, створивши на ній оптимальні для лохини умови. І залежать вони від типу ґрунту. А вони бувають незаболочені — дернові й дерново-підзолисті (сильно-, середньо- та слабопідзолисті); заболочені — підзолисто-болотні, дерново-болотні, торфово-болотні й алювіальні (заплавні).

У Білорусі близько 68% ґрунтів дерново-підзолисті та дерново-підзолисті заболочені. У них низький вміст гумусу й азоту, підвищена кислотність, низький ступінь насиченості елементами живлення, необхідними для утворення солей, які поглинає мікориза... Усе це, на жаль, не відповідає вимогам лохини.

Невелику площу займають дерново-карбонатні ґрунти. Але й вони через свої характеристики (лужні — рН понад 7 одиниць, підвищений вміст кальцію) не ідеальні.

Тому всі без винятку білоруські ґрунти потребують поліпшення своїх властивостей, щоб висаджена на них лохина могла рости й давати добрий урожай.

Отже, якщо ділянка розташована на виробленому торфовищі (за умови, що вона не знаходиться в улоговині, куди стікають туман і холодне повітря), її необхідно зробити такою, що швидше прогрівається, і зменшити кількість азоту. Для цього в ґрунт можна додати пісок, розсипавши його по майбутньому посадковому ряду шаром у 5 — 7 см і шириною 30 — 40 см. Потім перемішати з торфом, використовуючи диски чи культиватор. Цю операцію можна проводити як безпосередньо перед садінням, так і за 1 — 6 місяців до нього. І кущі лохини краще висаджувати на гребені. Крім того, прискорити визрівання пагонів можна додатковим внесенням фосфорних і калійних добрив.

Якщо на ділянці піски, супіски чи суглинки, то їх необхідно збагатити гумусом. Ідеальний варіант, звісно ж, внесення верхового торфу (у траншеї, посадкові ями, мульчування з переорюванням тощо). Але такий захід досить дорогий і трудомісткий, і тому не кожному під силу (і по кишені). 

Але є й альтернатива: можна розкидати на ділянці солому шаром 5 — 20 см (що більше, то краще), а потім заробити її в ґрунт, переоравши або задискувавши. Вносити солому можна абсолютно в будь-який час (як навесні й улітку, так восени чи взимку), а також як за тиждень, так і за пів року до садіння. Під час садіння тоді треба буде лише додати в ями трохи торфу. Цей спосіб гарний у тому разі, якщо немає часу досконально підготувати ділянку.

Багато садівників забувають про таке зручне й універсальне добриво, як сидерати. Саме сидеральні культури насичують ґрунт органікою, дозволяючи кореням іти вглиб ґрунту й краще накопичувати вологу. 

Як сидерати під лохину найкраще підходять чорнобривці й овес, які чудово пригнічують розвиток у ґрунті нематод. Непогані сидерати райграс і жито, але за їх використання якраз збільшується ймовірність розмноження цих нематод. Інші ж сидеральні культури дають на порядок менше органічних речовин.

За бажання можна сотку чи гектар засіяти й чорнобривцями, але овесом усе ж простіше. Його висівають 2 — 3 рази за сезон, вносячи щоразу до 10 г на 1 кв. м «Сульфату амонію». Добрива можна розсипати як перед сівбою, так і внести одразу з насінням. Коли овес досягне молочної або молочно-воскової стиглості, його заорюють у ґрунт. Після 2 — 3 років такого посіву ґрунт на ділянці стає ідеальним для вирощування лохини.

Потім, щоб рослини незмінно тішили добрими врожаями, за ними потрібно правильно доглядати. Насамперед підживлювати. Через дефіцит живлення спочатку дрібнішають ягоди, жовтіє листя, а потім і сам кущ перестає рости й плодоносити.

— Оскільки лохина — рослина кислих ґрунтів, то намагайтеся добривами не знижувати кислотність ґрунту, — радить Тетяна Володимирівна. 

— Використовуйте лише сульфатні форми добрив («Сульфат амонію», «Сульфат калію») і відмовтеся від хлорвмісних. Нічого, крім шкоди, ягіднику вони не принесуть.

Але увага! У перший рік після садіння жодні добрива лохині не потрібні. Особливо органічні (гній, компост і курячий послід), у них дуже багато азоту. Та й ґрунт залужнюється, що, своєю чергою, призводить до хлорозу листя й загибелі рослини. 

До того ж поки саджанець не вкорениться і його коренева система не запрацює на повну силу, рослина не зможе засвоювати жодного живлення. Внесені ж добрива вимиються дощами або посилять ріст бур'янів.

Мінеральні добрива потрібно вносити через рік після садіння — навесні й улітку, у три прийоми, останній з яких — не пізніше 1 липня. 50% добрив вносимо під час розпускання бруньок, 30% — на початку травня і 20% — на початку або в середині червня.

Азотом підживлюють лохину на початку весни, коли набрякають бруньки. На один дорослий кущ потрібно 90 г «Сульфату амонію», 40 г «Сульфату калію» і 110 г «Суперфосфату». Цю суміш можна замінити 200 — 250 г «Фертики-універсал» або ж спеціальним добривом для лохини. Перше підживлення проводять у період набрякання бруньок, друге — через 6 тижнів після першого.

Крім того, бажано внести «Сульфат магнію» (15 — 20 г) і мікроелементи (1 — 2 г). Замість «Сульфату амонію» можна використовувати «Аміачну селітру» (25 — 30 г/кущ).

Кущі, які ще не плодоносять, треба підживлювати з інтервалом в 1 місяць 3 — 4 рази за сезон, а ті, що плодоносять, — 1 — 3 рази (квітень — травень).

Добрива треба розсіяти між рослинами (по периметру крони), перемішавши з верхнім шаром ґрунту чи мульчі, але не торкаючись стовбура й не оголюючи корені. Потім знову все замульчувати й полити. Якщо земля навколо куща засипана свіжою тирсою, дозу азоту подвоюємо.

Підживлення фосфорними та калійними добривами проводять у два прийоми: рано навесні перед початком росту (вносять 2/3 усієї дози) і в червні (решту 1/3). На дуже кислих піщаних або торфових ґрунтах може періодично виявлятися нестача міді. Щоб її усунути, рослини під час вегетації обприскують 0,1-відсотковим розчином «Сірчанокислої міді». Підійдуть і добрива для вересових — «Кристалон», «Растворин» та інші.

Під 2-річний кущ вносимо 1 ст. л., під 3-річний — 2, під 4-річний — 4, під 5-річний — 8, під 6-річний і старший — 16 ст. л. Увага! Це кількість добрива, яку необхідно внести під один кущ за весь період вегетації, тобто з кінця квітня до липня! Востаннє лохину можна підживити наприкінці червня, інакше кущ може вимерзнути.

Також важливо вчасно виставити й фітосанітарний захист. Найпоширеніша і найшкідливіша хвороба лохини — рак стебел, або опік пагонів. Спочатку на гілках у зоні рубчиків листя з'являються дрібні червонуваті плямки, які, збільшуючись у розмірах, охоплюють пагін кільцем і викликають його відмирання. Найчастіше цією недугою хворіють молоді рослини.

Щоб застрахувати свої насадження від раку стебла, не висаджуйте лохину на ділянках, де надлишок вологи, і не зловживайте азотними добривами. А також регулярно обрізайте кущі, спалюючи хворі пагони.

Іноді засихають і закручуються верхівки молодих пагонів (від 2 до 40 см). Це фомопсис. Зараження відбувається лише через верхівки, що ростуть. Потім гриб, збудник хвороби, просувається вниз по стеблу й уражує всю рослину.

Часом дає про себе знати й сіра гниль. Вона уражує гілки, листя, квітки, плоди, викликаючи їх відмирання. На гілках хвороба йде від верхівки до основи. Уражена гілка спочатку буріє або червоніє, а потім стає сірою. Схожі симптоми й на квітках. Ягоди ж починають гнити під час зберігання. Гриб, збудник хвороби, зимує на опалому листі, ягодах, уражених гілках. Тому так важливо прибирати хворі частини рослини й спалювати.
Якщо своєчасно провести весь комплекс захисних заходів (див. таблицю), то майже на 76% можна загальмувати розвиток раку стебел і на 72% — в'янення гілок. І відповідно збільшити врожайність.

Шкідників як таких на лохині поки небагато. Але все ж треба бути уважнішим до насаджень. Так, гусениці кільчастого й непарного шовкопрядів об'їдають листя. Листовійки вигризають бруньки, не гребують і листям, а потім обплітають верхівки пагонів павутинням. «Працюють» на ягіднику попелиці та щитівки. 

Довідка «СБ»

Сорти лохини, районовані в Білорусі:

високоросла — «Дюк», «Патріот», «Блюкроп», «Нортленд», «Елізабет», «Ерліблю», «Джерсі», «Блюетта», «Веймут», «Деніз блю», «Коллінз», «Хардіблю»;

напіввисокоросла — «Норткантрі», «Нортблю»;

вузьколиста — «Мотего», «Половчанка», «Янка».

ПОРАДА «СБ»

Нормалізувати рН ґрунту можна за допомогою підкисленої води. Для її приготування використовують лимонну або щавлеву кислоту (1 ч. л. на 3 л води), 9-відсоткову оцтову кислоту або яблучний оцет (100 г на 10 л води).

Якщо рН води, якою поливають рослини, вище 5,5, то з часом і кислотність ґрунту, яким заповнили посадкову яму, також стане вищою за 5,5 одиниці. Потрібно раз на 10 — 15 днів з квітня по вересень поливати кущі лохини підкисленою водою. Можна використовувати для підкислення ґрунту й колоїдну сірку — 1 ст. л. на 1 кв. м, вносячи навесні або восени. І пам'ятайте, що підкислення — це не підживлення: кислий ґрунт необхідний для кращого засвоєння живлення.

Довідка «СБ»

Чого не вистачає лохині

Азот — ріст пагонів уповільнюється, листки починають жовтіти й на них з'являються червонуваті відтінки.

Фосфор — листки лохини набувають пурпурного відтінку й притискаються до стебла.

Кальцій — помітна деформація листків, а на їхніх краях проявляється жовтизна.

Калій — починають відмирати кінчики листків, чорніють і так само відмирають верхівки молодих пагонів.

Магній — червоніють краї листків.

Бор — зупиняється ріст пагонів, листки набувають блакитного забарвлення.

Залізо — молоді листочки стають жовтого кольору й вкриваються зеленуватою сіткою.

Сірка — листки блідніють, а за сильного дефіциту можуть і повністю стати білими.