Запорізький активіст охорони природи: про заповідники регіону, як забудовують унікальні території та розподіляють землі

Сергій Козодавов – науковий співробітник сектору охорони природи Національного заповідника «Хортиця», громадський діяч, заступник голови громадської ради при департаменті екології облдержадміністрації, ініціатор розвитку бердингу в Запоріжжі. РепортерUA зустрівся з Сергієм, щоб поговорити про заповідники області й основні порушення, які сьогодні там відбуваються, зелений туризм та унікальну природу Запорізького краю, яка сьогодні перебуває під загрозою.

Цілинний степ, унікальна природа запорізьких плавнів, червонокнижні рослини й тварини – Запорізька область, і, зокрема, острів Хортиця сьогодні мають усі передумови для того, щоб бути одним із найкращих туристичних місць не лише регіону, а й усієї України. На жаль, українське законодавство, яке регулює природно-заповідний фонд, часто застосовується не на благо, а на шкоду унікальній природі регіону. Цьому завинили і недосконалість законів, і діяльність окремих людей та організацій, які переслідують свої інтереси, не думаючи про наслідки, зазначає Сергій Козодавов.

Заповідник – це багатошаровий пиріг, де під землею – археологія, а над землею – природа

На території Запорізької області розташований Національний заповідник «Хортиця», а також два національні природні парки – «Великий Луг» і «Приазовський». Усі вони разом узяті займають близько 100 тис. гектарів землі регіону. За словами Сергія Козодавова, у різниці статусів цих установ природно-заповідного фонду й криється одна з головних проблем природного законодавства на сьогодні.

− Ці два національні парки мають найвищий статус природоохоронних територій у Запорізькій області. Вони підпорядковуються Міністерству природи, у них є своя адміністрація, яка уповноважена контролювати територію, складати протоколи за порушення законодавства на цій території. На Хортиці теж така охорона є, але оскільки заповідник підпорядковується Міністерству культури, то таких повноважень немає. Є поняття комплексної охорони, коли культурна спадщина і природна комплексно охороняються, – розповідає Сергій.

В Україні, на жаль, не продумано комплекс охорони однієї й тієї самої природної території, якщо вона одночасно має і природну, і культурну цінність. Так, у Запорізькій області в такій законодавчій пастці перебуває територія острова Хортиця. Заповідник, який де-юре має культурний статус, де-факто має й величезну природну цінність.

Стратегічно ці речі потрібно об'єднувати, адже найцінніші й найцікавіші місця природні – це місця, де селилися з покоління в покоління люди, і на них зосереджені археологічні пам'ятки. Це такий багатошаровий пиріг, де під землею – археологія, над землею – природа. Звісно, його треба в комплексі охороняти. Як, наприклад, у США є така структура «Управління національних парків». У них рейнджери на території все охороняють, немає таких подрібнень, як у нас. А в нас як? «Хортиця» підпорядковується Мінкультури, а «Великий Луг» – Мінприроди. Відповідно, різні міністерства, різні фінансування, різні статті законів, за якими територія живе, правила життя, – резюмує Сергій Козодавов.

Ще гірше стоїть ситуація із землями природно-заповідного фонду, які мають нижчий статус – заказники та пам'ятки природи. У них немає ні адміністрації, ні охорони, і фактично проконтролювати їх може лише екологічна інспекція, у якої руки доходять до цього вкрай рідко.

− Якщо на території заказника, за охорону якого відповідає, наприклад, сільська рада, будуть якісь порушення – максимум, що зможе зробити голова сільради – це викликати поліцію або екологічну інспекцію, щоб ті оформили порушення, тому що він не може ні затримати, ні скласти протокол, ні вилучити знаряддя порушення. Тобто жодних важелів закон не дає землекористувачам з охорони заказників. Максимум – стати громадським інспектором з охорони природи, – каже Сергій.

За словами Сергія Козодавова, таких природних територій, які не мають охорони й управління в області, налічується близько 340. Раз на рік провести перевірку частини з них може екологічна інспекція. На цьому контроль за збереженням природи закінчується.

Заповідні території є, але ні карт, ні описів їхньої площі немає

Говоримо з Сергієм Козодавовим про ті порушення на природно-заповідних землях, які трапляються найчастіше. Розорювання фермерами цілинних земель – найтиповіший випадок порушення природного законодавства.

− Була цілá ділянка цілинного степу з рослинами, їх розорали. Інспекція приходить, можна нараховувати збиток. А де межі? А меж немає. Збиток розраховується за площею. Тобто де заказник є, а де ні – невідомо. Порушення є, покарати по факту не можуть. Пишуть протокол на 300 гривень, а там 10-тисячні збитки, які нарахувати неможливо, – каже Сергій.

Тут, за словами Сергія Козодавова, наявний ще один юридичний казус – заповідні території є, але винесених у натуру меж цих територій часто немає. Відповідно, і покарати порушників вкрай важко.

Що таке заплава річки? Це ласий шматок, який можна заробити на місцевому рівні

Куди гірша інша проблема – маніпуляції з боку органів місцевого самоврядування в розподілі земель природного фонду. На сьогодні площа заповідних земель області – це 4% від площі регіону. До 2020 року Україна має в середньому збільшити площу таких земель до 10–12% і створити екомережу із заповідними територіями та коридорами між ними – спеціальними землями, якими тварини можуть мігрувати. Відповідно, облдержадміністрація дає по районах плани зі збільшення площ ПЗФ і вимагає звідти пропозиції зі створення нових територій.

− Що таке заплава річки? Це пасовище, це місце для будівництва елітного житла, рибколгоспів – це ласий шматок, який можна заробити на місцевому рівні. Природно, його розпаювують, а в природно-заповідний фонд віддають місця, незручні для ведення сільського господарства, непривабливі для будівництва. І подаються щороку десятки таких дрібних шматочків земель. Якщо підняти списки й подивитися заказники – площа 3, 5, 7 гектарів не зрозуміло чого, за рахунок яких кожен район намагається показати, що вони щось роблять, – зазначає Сергій.

В ідеалі обґрунтування для виділення таких земель у заповідний фонд області повинні писати вчені.

− Вчені в нас хочуть грошей за таку роботу. Якщо навіть отримують їх, то часто це все в кабінетах пишеться – ніхто не їздить, нічого не перевіряє. Є неточності, коли обґрунтування не відповідає території, наприклад, територія не настільки цінна, як пишеться, або навпаки. Через ці дії вийде так, що коли затвердять екомережу і хтось сяде розібратися, виявиться, що в нас 10% ПЗФ є, але цінність цих територій для збереження біорізноманіття часто набагато нижча, ніж про це пишуть в обґрунтуваннях, і ніж цінність інших територій, які не заповідуються, оскільки на них «мають види» чиновники або багаті люди, які бажають побудувати собі, наприклад, особняк на березі річки чи в лісі. Тому я вважаю, що гучні фрази чиновників про збільшення площ ПЗФ і ефективне збереження біорізноманіття – не більше ніж пил в очі громадськості.

У нас не було жодного прецеденту, щоб незаконний будинок знесли й бульдозером зрівняли

Одні з найрезонансніших порушень у заповідниках – це незаконна забудова. Шикарні будинки на заповідних землях ростуть як гриби. У тому числі й тому, що існують лазівки в законодавстві.

– За останні кілька десятків років виросло кілька десятків самобудів або великих забудов. Людей не покарали, ідуть суди. На території заповідника «Хортиця» провадилося незаконне будівництво. Є закон, який говорить, що ось ця земля така-то й те-то робити на ній не можна. Усе, крапка. Є Земельний кодекс. Люди грамотні знаходять лазівки, просто нахабно вночі, у вихідні, вночі обносять територію парканом, щоб не було видно, що там робиться, і просто нахабно будують фундамент. Після йдуть «узаконювати». Отримують незаконне рішення суду й швидко з ним вибудовують будинок, – каже Сергій. − У нас не було жодного прецеденту, щоб незаконний будинок знесли й бульдозером зрівняли.

Наукові установи, які мають зберігати природу, займаються заробітком грошей

Попри широкий спектр проблем із природно-заповідним фондом, Сергій Козодавов стверджує, що вихід є – в Україні з цими порушеннями можуть боротися, якщо не влада, то принаймні громадські організації. Саме розвиток потужного й дієздатного громадського природоохоронного сектору здатний змінити ситуацію та змусити недобросовісних громадян боятися порушувати закон:

− В Україні є кілька громадських організацій всеукраїнського масштабу, які мають позитивний досвід боротьби за збереження природи. Вони відносно незалежні. У них джерела фінансування із-за кордону. Вони собі можуть дозволити виховати й утримувати грамотних юристів, судитися та вигравати суди (у Мінприроди, наприклад), лобіювати природоохоронні закони у Верховній Раді. Зараз, наприклад, іде всеукраїнська громадська кампанія проти створення на Дністрі мережі гідроелектростанцій і водосховищ, які затоплять ті цінні природні території, що є.

У нашій області існує дефіцит таких природоохоронних організацій і волонтерів, готових реально боротися за права природи.

− Проблема в тому, що влада й місцеві громади не зацікавлені в охороні природи, виділенні землі під заповідники, оскільки не бачать у цьому джерел збагачення. У цьому плані наука іноді теж шкодить. Коли комусь потрібно, виділяються гроші на проєкти, їх освоюють і пишуть те, що потрібно бізнесу. У нас такі приклади з вітроенергетики, коли в Криму будували вітроелектростанції якраз на шляху міграції птахів. Тоді було виділено фінансування на проведення досліджень, і вчені винесли вердикт, що «все добре» і вітроелектростанції будувати можна. У багатьох такі висновки викликають великі сумніви. Наукові установи, які за сферою своєї діяльності повинні займатися збереженням природи, займаються заробітком грошей, щоб «вижити» за відсутності державного фінансування, і, відповідно, обслуговують інтереси тих фінансових груп, які замовляють ті чи інші дослідження.

Проте світло є наприкінці навіть найтемнішого тунелю, і запорізькі громадські діячі продовжують боротися за збереження унікальних заповідних земель.

У наступному матеріалі РепортерUA поспілкується із Сергієм Козодавовим про екологічний туризм і бердинг у Запорізькій області.