Недостатньо дерев'яні

У нас у галузі лісового господарства немає цілей — тому ми не знаємо, куди йти. На фото: Павло КРАВЕЦЬ, доцент кафедри лісового менеджменту Національного університету біоресурсів і природокористування, голова «Товариства лісової сертифікації в Україні», директор національного представництва Лісової опікунської ради (FSC) знає, чому дискусія про ліс більше схожа на війну. Вся річ у тому, що сторони навіть не розуміють мови одна одної.

В Україні є одна дуже дивна та незвична державна галузь — попри всі кризи, донедавна вона була економічно ефективною навіть у депресивних регіонах. Більше того — там це нерідко єдиний стрижень, що забезпечує виживання місцевих громад. Вона, що вражає, планова, і плани ці неймовірно стабільні. У цієї галузі є навіть унікальний у своєму роді, дієздатна, масова та активна профспілка — рудимент, давно забутий або деградований в інших сферах. І навіть після перерахування цих найхарактерніших ознак мало хто вгадає, що йдеться про лісове господарство.

Сьогодні український ліс готується замінити в медійному полі набридлі «бурштинові війни» — потенціал жорстоких конфліктів, безперервних скандалів, злочинних дій і тіньових мільйонів у цієї благодатної теми невичерпний. Водночас про реальну ситуацію в цьому секторі, схоже, не мають уявлення навіть у Кабміні — судячи з судомних і нелогічних адміністративних ривків і посіпувань. Так, якщо торік зі значною помпою в країні було ухвалено 10-річний мораторій на експорт лісу-кругляка, то сьогодні уряд готує заходи щодо його не менш гучного скасування.

Не посаджено — не рахується

— Перш ніж обговорювати галузь, давайте визначимося — а чи генерується взагалі в Україні достовірна інформація про стан лісового фонду?

— Законом передбачено ведення державного лісового кадастру. Якщо керуватися нормативами, то не рідше ніж раз на 5 років у нас має проводитися загальна інвентаризація лісів — щоб знати їхню площу, вік, породну структуру та інші кількісні й якісні характеристики. На превеликий жаль, вимоги закону не виконуються — держава не виділяє коштів на таку діяльність. Востаннє повноцінна процедура кадастру проводилася 20 років тому, у 1996 р.

Спрощений же облік востаннє проводився у 2011 р. Крім того, така часткова інформація була зібрана лише за тими лісовими господарствами, які входять у сферу діяльності Державного агентства лісових ресурсів — а це лише 68% наших лісів. Достовірна інформація про 32%, які перебувають у руках інших власників, відсутня.

Але існує й інше джерело інформації — так званий облік лісів. Планування господарської діяльності на кожній лісовій ділянці здійснюється під час лісовпорядкування. Воно проводиться спеціалізованою державною проєктною організацією — Укрдержліспроектом — раз на 10 років.

Уся кількісна й якісна характеристика лісових ділянок накопичується в єдиній базі даних. Проблема в тому, що дані лісовпорядкування розкидані по всьому десятирічному періоду. А відсутність державної підтримки та власних коштів підприємств призводить до того, що для значної частини території лісового фонду ця інформація також є застарілою.

— Давайте тоді спростимо питання до краю — чи можна вважати вірною офіційну цифру лісистості України (тобто площі, вкритої лісом) приблизно в 16%? Адже гарне зростання порівняно з минулими, нижчими цифрами було досягнуто банальною зміною методики підрахунків.

— Загальний показник лісистості я як професіонал взагалі сьогодні не взявся б оцінювати.

Щоправда, треба сказати, що середній показник — це як середня температура по лікарні. Регіони Полісся та Карпат за рівнем лісистості цілком співставні із сусідніми країнами Європи. Водночас ми не вправі очікувати значної площі лісів, коли йдеться про Степ.
Якщо ж говорити про особливості вітчизняної методики розрахунку, то тут є елемент лукавства. Справді, до лісів було віднесено полезахисні лісові смуги. При цьому вони не були передані в постійне лісокористування, тобто в них немає господаря! За ними ніхто не доглядає, їх ніхто не охороняє, вони кинуті напризволяще. Їхній фактичний стан невідомий, але зрозуміло, що він жалюгідний. Таких «лісів» у нас майже 800 тис. га.

Реальне ж підвищення відсотка лісистості забезпечується двома основними шляхами. Перший — це посадки лісів на тих землях, які вийшли із сільгоспвикористання. На жаль, тут існують проблеми, пов'язані як із фінансуванням цієї роботи, так і з опором органів місцевої влади, що не бажає розлучатися із земельними ділянками, — адже їх потрібно передавати в лісовий фонд. У результаті площі лісів, що щороку висаджуються, останнім часом різко скоротилися.

Але ми не помічаємо іншу тенденцію. Величезні вже розпайовані площі сільгоспземель залишилися покинутими. Деякі з них встигли самостійно зарости молодим лісом. Парадоксально, але ці території не враховуються статистикою.

— Так вони ж формально не мають статусу лісів, нічим не захищені — і власник землі в один момент і без жодних погоджень може їх знищити.

— Так, це так. Але якщо подивитися неформально, то іноді на території, яка офіційно вважається лісом, дерев немає, а на сусідній ділянці, що має статус сільгоспугідь, — там росте молодий ліс. І якщо брати дуже приблизну оцінку, то таких неофіційних, неврахованих лісів у нас уже до 0,5 млн га.

— Держпрограма «Ліси України», ухвалена у 2002 р., передбачала створення 565 тис. га нових лісів до 2015 р. Вона, схоже, з тріском провалилася?

— Так. На першому етапі її реалізації (2002—2009 рр.) план справді витримувався. Але в період з 2010-го по 2015 р. амбітні показники виявилися непідйомними. На тлі проєктних показників зі створення нових лісів на площі близько 430 тис. га обсяги фактично створених лісів зменшилися в три(!) рази порівняно з попереднім періодом її дії.

Держава по суті відмовляється від своїх зобов'язань перед громадянами щодо забезпечення безпечного для життя та здоров'я довкілля. Адже фінансування створення нових лісів і заходів, пов'язаних з доглядом, охороною та захистом усіх інших лісів, з державного бюджету (нагадаю, що це кошти платників податків) у 2016 р. було повністю припинено.

В одному з проєктів документів щодо продовження програми на період до 2020 р. закладено скромні 25 тис. га нових лісів. Це менше, ніж річний обсяг раніше!

— Але скільки лісів нам насправді потрібно?

— Вченими давно визначено цей показник для України. І якщо ми наблизилися десь до 16%, то оптимальною планкою є 20—22%. Цей показник має свою чітку диференціацію за регіонами. Якщо для Карпат його потрібно збільшити з 42% до 45%, то для Степу — з 5,3% до 9%.

Санітари лісу

— Існує важлива причина гострого соціального конфлікту, що загострився останнім часом. Представники лісгоспів, господарники бачать за словом «ліс» сировинний об'єкт. Обиватель розуміє під цим словом певну непроминущу цінність — екологічну, культурну, ландшафтну, рекреаційну. Коли ці люди зустрічаються, вони не просто мають різні цілі — вони говорять різними мовами. Де тут можливий компроміс? Чи має лісокористувач відмовитися від погляду на ліс лише як на джерело деревини?

— Це вічна проблема. Лісокористувач розглядає ліс як об'єкт застосування своєї виробничої діяльності. І економічна успішність у системі відносин, що склалася, є необхідною умовою не лише існування галузі, а й лісу!

Адже кошти від продажу лісу спрямовуються на його відновлення, догляд, охорону, захист і виконання цілого комплексу інших заходів. У багатьох регіонах України лісова галузь — єдина державна галузь, яка донедавна працювала економічно ефективно. Це понад 50 тис. працівників, які отримують «білу» зарплату. Відповідно, це серйозні податки й відрахування, у тому числі до місцевих бюджетів. У багатьох регіонах це бюджетоутворюючі підприємства! І якщо директор лісгоспу, не дай Боже, пропустить на один день якесь відрахування — усі інспектуючі органи негайно нагрянуть.

Яка парадоксальна ситуація склалася в галузі в останні десятиліття? У нас кількість експлуатаційних лісів, у яких дозволені господарські рубки, безперервно зменшується. Кількість лісів, що мають природоохоронний статус, або ж тих, де накладені обмеження на рубки, стабільно зростає — за останні 50 років вона зросла в рази. Але планові фінансово-економічні показники підприємств, планка відрахувань до бюджетів і не думають зменшуватися!

Таким чином, перед лісгоспами поставлена суперечлива мета — досягти кращих економічних показників за посилення обмежень рубок як за обсягами, так і за площею.

На даний момент інших джерел фінансування лісового господарства немає. У суспільства дедалі більше зростає запит на інші, «недеревні» корисності лісу: рекреація, туризм, культурно-оздоровчі, естетичні та інші функції. Люди не хочуть бачити пеньки. Екологи наполягають на збільшенні площі заповідання лісів як об'єктів, що виконують важливі екологічні функції.

У цивілізованому світі давно знайдені механізми та інструменти, що дозволяють відшукати суспільний консенсус. У нас же такі інститути — в зародковому стані.

— Одна з проблем кризи в галузі — те, що лісове господарство — це дуже довгі гроші, довшими, мабуть, просто не буває. А ми перебуваємо в ситуації, коли власник часто не в змозі планувати діяльність навіть на пару років, не кажучи вже про десятиліття чи століття. Чи не це причина того, що сьогодні з лісового фонду вимиваються легкодоступні активи — під виглядом «санітарних рубок»?

— Дуже правильне питання. Як має функціонувати лісова галузь? Оскільки повний цикл виробництва — це багато десятиліть і навіть понад сто років, саме держава тривалий час брала на себе питання фінансування й інвестування. За планово-адміністративної системи до 60% коштів ішло з держбюджету — на посадку, догляд, захист, охорону тощо. З огляду на надзвичайно тривалий період виробництва розрахунок інвестиційної привабливості здійснювався з розрахунку 2—3% річних. Звісно, така відсоткова ставка нецікава приватному бізнесу. Хто погодиться чекати десятки років повернення вкладених коштів і отримання таких мізерних відсотків?

Зрозуміло, що ця турбота має лягати на державу та її підприємства. Але в останні десятиліття частка бюджетного фінансування скоротилася до 20%. Усі ці кошти переважно йшли лише на південь і схід країни, де всі рубки є збитковими, а лісове господарство — дотаційним.

При цьому пам'ятаємо, що кількість лісів, у яких дозволена експлуатаційна рубка, постійно скорочується. Таким чином було штучно створено ситуацію, за якої лісокористувач змушений скорочувати витрати. На чому він економитиме? На економічно збитковій діяльності. Це, наприклад, рубки догляду за лісом у молодому віці.

Якщо не були виконані всі необхідні заходи — насадження входять у старший вік ослабленими. Накладаються інші несприятливі природні й антропогенні чинники. Ми спостерігаємо почастішання випадків вітровалів, сніголомів, льодоломів, повеней тощо як прояв кліматичних змін. Зменшення кількості опадів, підвищення температури та посушливіший клімат сприяють масовому розмноженню лісових шкідників, поширенню хвороб. Ліс починає всихати. У результаті площі санітарних рубок зросли в країні в багато разів!

— Хіба всі санітарні рубки виправдані такою «ідеальною схемою»? Частіше говорять про те, що вони використовуються лише як формальне прикриття хижацтва.

— Ні, звісно, це лише об'єктивні чинники, які не можна ігнорувати. Але існують і суб'єктивні. Порушення є, і це не поодинокі випадки.

Як я говорив, в умовах дедалі більших обмежень і водночас зростаючих очікувань щодо підвищення відрахувань виконання контрактних зобов'язань підштовхує до пошуку підстав для проведення санітарних рубок. І тут питання до совісті й професійної честі працівників лісового господарства, а також відповідальності перших керівників галузі, які мають запропонувати вихід із ситуації, що склалася, та вести чесний діалог із суспільством.

Є такий економічний закон: в умовах комплексних соціально-політичних криз найбільші втрати несе природний капітал.

— Нещодавно було запроваджено заборону на санітарні рубки в лісах природно-заповідного фонду. Наскільки це виправданий крок? Адже відомо, що в багатьох нацпарках близько 90% усіх надходжень забезпечує саме продаж деревини.

— Фінансування, яке виділяється для підтримки об'єктів природно-заповідного фонду, дозволяє в найкращому разі виплатити зарплату працівникам і забезпечити частину комуналки. Очікування щодо збільшення власних коштів за рахунок інших надходжень, ніж від продажу деревини, не виправдалися. Навпаки, нацпарки стали ще більш залежними від державного бюджету.

Я більш ніж упевнений, що будь-яка заборона не досягне поставленої мети. Це популізм — уряд, що прийшов, просто демонструє свій «серйозний настрій». Звісно, проблема є. І в кожному конкретному випадку потрібен індивідуальний підхід. Питання про санітарні рубки в нацпарках і заповідниках має вирішуватися за допомогою широкої комісії, до якої увійшли б, крім нинішніх фахівців, що ухвалюють таке рішення, представники управлінь охорони навколишнього природного середовища, громадянські активісти, екологи, представники органів місцевого самоврядування та ін.

— Так усі ці люди просто-напросто пересваряться, комісія виявиться непрацездатною.

— Так, така небезпека існує. Можливо, якась частина й полається. Але певний відсоток таких комісій спрацюється.
Сьогодні будь-яка рубка в очах соціуму несе негативний посил і виглядає незаконною — які б паперові обґрунтування при цьому не демонструвалися. Я не бачу іншого шляху. Потрібно людей везти в ліс, показувати конкретні проблеми на конкретних ділянках, залучати до ухвалення рішень.

І інтереси, і погляди в усіх різні. Проблема в тому, що групи екологів, виробничників, представників місцевих сільських громад капсульовані у своїх локальних інформаційних підпросторах, вони не перетинаються й тому не беруть до уваги інтереси інших. Ці групи повинні спілкуватися, навчитися слухати одна одну, розуміти проблеми одна одної та вчитися взаємодіяти. Тоді підвищуватиметься особиста й колективна відповідальність за ухвалене рішення.

В іншому разі нерозуміння неминуче наростатиме, а конфлікт — поглиблюватися та загострюватися.

— Крім господарських рубок, величезну кількість конфліктів викликає те, що знищують ліси в приміській зоні мегаполісів — надто ласий шматок являє собою така земля. Чи не допомогла б тут абсолютна заборона на відчуження подібних територій?

— Лісівничою наукою все це вже продумано. Навколо населених пунктів формується захисний пояс лісів. Вони виконують переважно рекреаційно-оздоровчі та захисні функції.

Чому це не працює? Приватний інтерес і величезні зиски підминають структури, покликані стояти на захисті лісу. У хід іде весь інструментарій, напрацьований щодо незаконного відчуження земель. Наприклад, у минулі роки Земельним кодексом було прописано, що обласні адміністрації мають право змінити цільове призначення лісу й передати іншому користувачеві, якщо його площа становить менше 1 га. Тоді, не довго думаючи, значні лісові масиви ділили на десятки й сотні дрібних — і далі голосували ніби за кожну окрему ділянку! Очевидна фальсифікація — але вимоги закону були дотримані.

Після таких новацій на місцях цю норму скасували. І тепер рішення ухвалюється на рівні Кабінету Міністрів України. Важко повірити, що після цього зникло бажання відчужувати ліси. Просто зростає ціна питання. Тому я скептично ставлюся до заборонних процедур. Без розвитку всіх громадських і соціальних інститутів вони працювати не будуть. Треба сказати, що за останні два роки відбулися помітні зміни на краще. З'явилося багато повідомлень про судові рішення щодо повернення в державну власність територій, які були відчужені з подібними порушеннями.

Також не виключаю альтернативу, коли користувач або ж власник, в інтересах якого відчужуються ліси, зобов'язаний відшкодувати всі втрати шляхом відтворення лісів на нових землях, що прилягають до мегаполісу.

Ліс — не місце для ініціативи

— На парадоксальне питання, як зберегти економічну ефективність за зменшення площ рубок, свого часу давалася теоретична відповідь — передбачалося, що лісгоспи візьмуться за переробку деревини, що заготовляється, шукатимуть інші механізми монетизації лісових ресурсів. Але цього не сталося. Чому?

— Інші види користування стають економічно привабливішими тоді, коли правильно вибудувана бізнес-модель. А тепер подивіться, як держава сприяє побудові такої моделі: крім того, що лісгосп сплачує всі податки та чималий збір за заготівлю кожного кубометра деревини, окремо було ухвалено рішення зобов'язати держпідприємства платити 75% дивідендів до держбюджету!
Тому навіть якщо підприємство задумало розвинути якийсь напрям, інвестувати кошти в переробку чи ще кудись — звідки брати гроші? 75% чистого прибутку забирає держава! Коштів на розвиток просто не залишається. На превеликий жаль, держава сьогодні ріже лісове господарство, як курку, що несе золоті яйця.

Треба визнати, що переробка деревини лісогосподарськими підприємствами виявляється менш економічно вигідною, ніж коли це робиться приватним бізнесом. Лісовим підприємствам вигідніше продати необроблену деревину за справедливою ринковою ціною, ніж передавати її за собівартістю у свої переробні цехи. Хоча, з іншого боку, в умовах кризи та просідання ринку саме наявність власних переробних цехів дозволила диверсифікувати виробництво продукції та ринки збуту.

Так, потрібно шукати інші способи монетизації лісових ресурсів. Попри різке соціально-економічне погіршення в країні, існують сприятливі передумови для розвитку рекреаційного та туристичного напрямів. Тут потрібна комбінація як державних, так і приватних інвестицій. Проте вирішення сьогохвилинних і нагальних проблем усе ще досягається за рахунок деревини, яка генерує дохід.

— Одне з вічних філософських питань галузі — кому підпорядковуватися? Сьогодні Держлісагентство перебуває під Мінагрополітики. Чи вважаєте ви питання перепідпорядкування його Мінекології таким, що заслуговує на обговорення?

— Непринципово, під яким міністерством буде галузь. Сьогодні будь-який міністр розглядає підпорядковані структури лише як ресурс, як засіб підвищення власної значущості — а не як структуру, в якій потрібно налагодити ефективне управління.

Хоча, звісно, з погляду логіки асоціювати лісове господарство з аграрною галуззю особисто мені складно. Затвердження лімітів рубок головного користування лежить на Мінприроди. У структурі апарату є підрозділи, які професійно займаються питаннями лісової галузі. Тож бажаним господарем виглядає це міністерство. Але досвід західних країн показує, що це малозначуще питання — трапляються різні комбінації. Справа не в міністерствах, а в правилах гри.

— У рамках нинішнього формату роботи Держлісагентства існує певний конфлікт інтересів: з одного боку, ця структура має управляти господарською діяльністю, з другого — здійснювати нагляд. Хрестоматійний приклад того, як швидко й ефективно виростити корупцію.

— Що найдивовижніше, за формальною ознакою різні функції — законодавча, контрольна та господарська — вже розділені. За Мінагрополітики закріплено формування лісової політики. За агентством закріплені функції реалізації цієї політики.
Контрольні функції віддані екологічній інспекції та обласним управлінням, а господарську діяльність ведуть підприємства.

Але це формально! Проблема полягає в тому, що юридично лише директор лісгоспу несе відповідальність за всі ті господарські рішення, які ухвалюються на підприємстві. Проте укладає річні контракти з директорами агентство, і тому вони залежать від усієї вертикалі. Такий стан справ дуже подобається всім керівникам агентства.

— Як ви ставитеся до ідеї створення єдиного держпідприємства в лісовій галузі, яке об'єднало б усі лісгоспи під одним дахом?

— Як народилася ця ідея? Хтось подивився на рахунки наших приблизно 240 держпідприємств, склав незнижувані залишки на цих рахунках і побачив суму в сукупності десь 500 млн грн. Виникла «бізнес-ідея». На південні малолісні області з бюджету щороку витрачалася сума в районі 500—600 млн грн. Навіщо вибивати гроші з бюджету, якщо кошти є в господарств? Давайте об'єднаємо всі гаманці, відмовимося від бюджетного фінансування, і всі будуть щасливі.

Ризики втілення цієї ідеї незіставні з очікуваними вигодами. Усі думають, що грошима зручніше розпоряджатися з Києва. Але ж рішення мають ухвалюватися в регіонах, на місцях! Якщо ви заберете в директора лісгоспу важелі впливу, фінансову самостійність, — у нього не залишиться жодних резонів ефективно працювати. Гроші ж однаково заберуть!

Стали цю ідею про єдине держпідприємство обговорювати на різних майданчиках. Одна біда — не запросили до дискусії людей із місць, які знають проблему зсередини. Усе було збудовано на тому, щоб перший керівник проголосив про початок реформ у галузі й відзвітував про виконання коаліційної угоди. При цьому професійна спільнота та колективи залишилися в невіданні.

І найнеймовірніше — ніхто не розуміє, як збирається проводити цю реформу голова агентства. Ніхто не бачив повноцінної дорожньої карти. Існує лише одна презентація у вигляді десятка слайдів. І все! Що відбуватиметься з галуззю, який алгоритм правових, управлінських і організаційних рішень — ніхто не знає.

Біда в тому, що люди, які приходять сьогодні у високі крісла, намагаються знайти швидкі ефектні рішення. А швидкого рішення тут просто немає, у цій галузі його не існує.

Тим більше що сама держава суспільству чітко не пояснила ті стратегічні цілі, яких ми хочемо досягти в цій сфері: навіщо нам ліс і що ми хочемо з ним робити.

Якщо це екологічна та соціальна цінність і його не можна рубати — тоді потрібно щось вирішувати з деревообробниками, з втратою ними бізнесу.
Але ж усі механізми у світі давно придумані та апробовані. Наприклад, стратегія розвитку лісової галузі ЄС має чітку прив'язку до глобальних цілей до 2020 р. Визначені параметри економічного зростання та зайнятості, зниження впливу кліматичних змін, збереження біорізноманіття, збільшення частки відновлюваних джерел енергії. Кожна галузь, у тому числі лісова, намагається краще представити себе в досягненні цих глобальних цілей. Загальний орієнтир на «зелену» економіку та відновлювані природні ресурси зумовлює підвищення значущості лісової галузі.

А в нас жодних цілей узагалі немає! З одного боку, кажуть «децентралізація», з другого — готують монополію. Постійно лунає «дерегуляція», водночас зводять контролюючу вертикаль і вживають заборонних заходів. Поточні рішення не відповідають деклараціям.

— Якщо верхи некомпетентні, чому низи, фахівці галузі не генерують рішення?

— Лісова галузь завжди існувала як вертикально інтегрована й дисциплінована система. У таких системах ініціатива не вітається. За своєю природою вона дуже консервативна, як, утім, і в усьому світі. Грамотних та ініціативних професіоналів у нас достатньо, але правила функціонування системи, що склалися, не дозволяють використати наявний потенціал.

Є окремі приклади, коли рядові працівники активно виступають у ЗМІ, ініціюють протестні акції, пікети тощо. Такі вчинки викликають повагу.

У цьому питанні найпослідовніше та найупертіше працює галузева профспілка. Ви, напевно, не знайдете більше такої виробничої галузі, яка змогла б зібрати понад 32 тис. «живих» підписів під вимогою недопущення об'єднання в одну корпорацію.

— Поширена ще й конспірологічна теорія, згідно з якою внаслідок створення єдиного держпідприємства галузь готують до банкрутства та приватизації.

— Не думаю, що це є заздалегідь спланованою операцією з приватизації.
Н

о неозброєним оком видно чітку тенденцію до скорочення держактивів у всіх сферах діяльності. Нинішні державні мужі прийшли до влади з бізнесу, і вони дивляться на країну як на бізнес-модель, яку потрібно «оптимізувати».

І ця модель не пов'язана з довгостроковим плануванням, урахуванням складного комплексу соціальних, екологічних та економічних аспектів функціонування галузі. Якщо в інших країнах суспільством обговорюється, яким воно хотіло б бачити свої ліси через 30 і навіть 50 років, у нас ні-хто не береться загадувати на кілька років і навіть пару місяців уперед.

Не виключено, що низка та кумулятивний ефект таких малих тактичних кроків, як заборона на експорт деревини в круглому вигляді, припинення фінансування лісової галузі, створення єдиної держкомпанії, обмеження на проведення рубок, логічно підведуть нас до тих наслідків, про які ви говорите.

— Ліс сьогодні активно використовується як політичний привід. Чи зустрічали ви грамотні лісові програми в нинішніх активних вітчизняних політиків?

— Я мало знайомий із програмами політичних партій. Проте, за моїми спостереженнями, жодна з тих, що перебувають при владі чи в опозиції, не декларує професійне ставлення до лісу — так, щоб у ньому проглядався довгостроковий державний підхід.
Ліс часто відіграє роль розмінної монети в популістських заявах, розрахованих на емоційне сприйняття людей в умовах радикалізації суспільних настроїв. Те саме відбувається і у сфері управління галуззю — політики, які приходять на рік-два, лише забезпечують собі фонди для продовження політичної кар'єри.

Рубайте плантації

— Чи бачите ви в українських реаліях перспективу приватного лісокористування?

— Це дуже важлива тема, тому що коли обговорюють питання лісів, усі чомусь замикаються на тих 68%, які перебувають у користуванні держпідприємств агентства.

Приватне лісівництво являє собою величезний потенціал, а також альтернативу для зниження навантаження на ліси держвласності.

І насамперед тут перспективне використання неврахованих сьогодні молодих лісів на закинутих сільгоспугіддях. Це питання давно перезріло. Необхідні рішення щодо спрощення процедур цільового призначення земель. У цьому випадку — переведення із сільськогосподарського призначення в лісогосподарське. Тоді справді лісистість зросте, і це будуть не закинуті й позбавлені деревної рослинності ділянки, а повноцінні молоді ліси.

Щойно власник вирішить узаконити статус своїх лісів, він автоматично підпадає під дію Лісового кодексу. Це накладає на нього певні обов'язки — але й права також. У розвинених країнах і в нашому законодавстві передбачена норма компенсації вартості посадженого лісу.

Є цікаві приклади, коли держава або ж спеціальні фонди платять власникові за те, щоб він не рубав ліс, який, збільшуючи запас деревини та іншої органічної маси, забезпечує фіксацію вуглецю на тривалий період часу. Крім того, ми недооцінюємо сучасні технології та наявний досвід лісовирощування. Приватному бізнесу цікаві й вигідні проєкти зі швидким поверненням інвестицій.

Тому в усьому світі йде активне створення лісових плантацій — насаджень зі скороченим оборотом рубки. Такий період може становити від 10 до 40 років залежно від породи та цілей вирощування деревини. Якщо спочатку популярним було вирощування плантацій для одержання целюлози, то зараз спостерігається бум зі створення плантацій для енергетичних цілей. Заклавши плантацію верби чи тополі тут, в Україні, — збирати врожай можна вже за кілька років, причому неодноразово!

Існує достатня кількість успішних проєктів і в нашій країні, але перехід на промислові масштаби стикається з невирішеними й забюрократизованими питаннями землекористування. Величезний потенціал приватного лісівництва не використовується. Земля не працює на свого власника, держава не отримує податки, а суспільство — продукти та корисності лісу.

На мою думку, ми дійшли до того, що вичавили всі можливості з попередньої планово-адміністративної моделі господарювання, але так і не запустили повноцінний і цивілізований ринковий механізм у лісовій справі.

— Чи можна вирішити громадський конфлікт жорстким розділенням лісового фонду на два сектори — приватний плантаційний і державний рекреаційний?

— Частково це зняло б деякі питання й знизило напругу. Якщо потрібна деревина, то необхідно звертатися на ринок, але не в заповідник. Питання в іншому — а за рахунок чого існуватиме й розвиватиметься природно-заповідний фонд? Рекреація й туризм потребують значних інвестицій, ринок екопослуг — у зародковому стані та потребує для побудови багато часу й зусиль. Усе це питання стратегії, якої немає, а виживати потрібно сьогодні. Ось тому й триває використання деревини як основного джерела фінансування.

— Одна з серйозних секторальних проблем — навіть не те, що ліс, на думку багатьох, вирубується надмірно, а те, що на цьому ресурсі не створюється достатня додана вартість: ми просто продаємо за кордон дешеву непереоброблену деревину. І навіть мораторій не допомагає. Чому не запрацювала вітчизняна переробка?

— Чим відрізняється лісове господарство від інших галузей, у тому числі переробки? Це планове господарство, з плановими рубками. Усі роки незалежності річний обсяг рубок варіював незначно, становлячи близько 15 млн кубометрів деревини. Зараз — до 19 млн кубометрів.
Водночас переробна галузь завжди орієнтується на ринок і залежить від його кон'юнктури. Через обставини, що склалися, внутрішній ринок не поглинає всю деревину, тому переробники орієнтовані на зовнішні ринки.

Є одна цікава особливість: інтеграція в ланцюги постачання продукції кінцевих трейдерів (торгових мереж) дуже незначна. Тому українські експортери вельми чутливі до будь-якої кризи й коливань ринку. Часто це дрібний і середній бізнес, який не може вибудувати довгострокових відносин із лісовими підприємствами на партнерських засадах. Працюючи від замовлення до замовлення, вони не мають стратегії розвитку, вкладення інвестицій, планування в частині споживання деревини.

Розрекламований мораторій на вивезення деревини в круглому вигляді себе не виправдав. Як я вже говорив, будь-які заборонні заходи неефективні. Немає прикладу вдалого, з погляду інтересів усіх учасників ринку, застосування подібних заборон. Такі рішення мотивують лише до пошуку шляхів для їх обходу. Тоді як треба ставити питання не про заборону, а про створення умов для розвитку й конкуренції, формування цивілізованих правил торгівлі, стимулювання вкладення інвестицій у лісопромисловий комплекс.

Хочу особливо підкреслити, що я за створення додаткової вартості в нашій країні, і тому — за глибоку переробку деревини. Але досягнення цього шляхом заборони абсурдне. Це споріднене з пропозицією заборонити ввезення пшениці, розраховуючи на гіпотетичний експорт макаронів українського виробництва до Італії.

Якщо ми обрали метою ринкову економіку, вільну торгівлю та інтеграцію в систему світового розподілу праці й ресурсів, то потрібно створювати умови для бізнесу, а не дотувати його за рахунок обмежень у лісовій галузі.

Зараз ми маємо активізацію експорту. Але це відбулося за рахунок неглибокої переробки деревини й головним чином силами малого бізнесу. Для лісової галузі потрібен рівноцінний партнер, який готовий контрактувати планові обсяги деревини на рік і більше. Тому поступово відбуватиметься процес формування головних гравців на цьому ринку за рахунок створення асоціацій та об'єднань. З приходом великих і середніх закордонних компаній, які будуть готові вкладати інвестиції в переробку, питання планування та розподілу лісових ресурсів стане ще актуальнішим.

Щойно відновиться економічне зростання в країні, деревообробка швидко переорієнтується на внутрішній ринок, і питання про вивезення кругляка втратить свою актуальність.

— Як одна з моделей розподілу деревини, що дозволила б насамперед насичувати внутрішній ринок, розглядається розподіл сировини через аукціони, з різними правами для резидентів і нерезидентів. Чи допоможе така дискримінація?

— Будь-яка монополія та будь-які заборони ведуть до зловживань.

Мені більше до вподоби модель Польщі, де на першому етапі проводиться розподіл ресурсів за закритими заявками. Підприємство на онлайн-ресурсі показує весь обсяг деревини, який воно планує заготовити на рік уперед. Компанії-переробники контрактують потрібний їм обсяг. Одне одного вони при цьому не бачать, розподіл заявок проводиться автоматично, що виключає змову учасників торгів.

Той обсяг деревини, який залишився незаконтрактованим, відправляється на інший майданчик — де на електронних торгах присутні експортери, перекупники, приватні підприємці тощо. Таким чином, компанії-резиденти мають переваги порівняно з іншими учасниками. Насправді й у Європі немає єдиного стабільного підходу до правил торгівлі. Потрібно формувати правила гри, які можуть бути оперативно переглянуті залежно від обставин, що склалися.

— Якщо припустити, що мораторій не буде знято — чи може надлишок деревини спожити паливний ринок, що стрімко зростає?

— Дякую за питання. Слід уточнити, що мораторій не торкнувся однієї з товарних позицій — «дрова паливні в колодах». Таким чином, внутрішній ринок міг би й радо поглинути значну частину такої деревини, але він стикається з ціною, яка диктується цінами на зовнішніх ринках.

Крім цього, на лісосіках залишаються значні обсяги порубкових решток, які часто не використовуються й просто спалюються. Вони могли б суттєво покрити дефіцит сировини при виробництві пелет (паливних гранул). Суттєві транспортні витрати обмежують розвиток цього напряму діяльності. Проте це перспективний напрям для приватного бізнесу.

В очікуванні суховіїв

— У малолісних регіонах країни проблема серйозно загострилася у зв'язку з наслідками війни. По обидва боки фронту ліс знищується цілком безконтрольно й дуже інтенсивно. Крім окремих сигналів активістів, чи підтверджується це незалежними системами моніторингу, наприклад супутникового?

— Мені невідома система, яка дозволяла б моніторити цю проблему. Цифрові показники втрат оцінити складно. Та й пріоритети зараз у зоні АТО інші — люди гинуть, доводиться враховувати можливість виникнення серйозних техногенних катастроф...

— Втрата лісонасаджень для цієї зони теж стане техногенною катастрофою.

— Так, це катастрофа з відкладеним у часі ефектом. Вона матиме дуже негативні наслідки. Є перші приклади, коли припинення фінансування лісозахисту на півдні країни повертається масштабними пожежами, незаконною порубкою та появою пилових бур. Чому після Другої світової в убогій, зруйнованій країні були спрямовані величезні ресурси на створення лісових насаджень на півдні України? Якраз через колосальну шкоду від пилових бур. Україна славилася тим, що є родоначальницею агролісомеліорації та захисного лісорозведення. Сьогодні ми втрачаємо цей досвід і унікальні захисні системи.

— Проблема, звісно, не лише в АТО. Лісосмуги, схоже, деградують по всій країні. Чи існує державна програма їх контролю та розвитку?

— Ні, такої програми немає. Якщо бути точним, то були ухвалені Концепція розвитку агролісомеліорації та План заходів щодо її реалізації у 2013-му та 2014 роках відповідно. Але головні проблеми залишаються невирішеними: це правовий статус полезахисних смуг, джерела фінансування, механізми збереження... Вони й надалі залишаються без господаря.

— Нещодавно ви заявили, що ліси в Україні найближчим часом можуть стрімко відступити на північ. Чи готова вітчизняна лісова галузь до кліматичних викликів?

— Поки що ми не готові. На мою думку, перебуваємо лише на етапі усвідомлення такого виклику.

Причому це глобальна проблема, яка стосується кожної країни світу. Діалог із проблем клімату в різних секторах економіки та можливих заходів щодо пом'якшення їхнього впливу потрібен уже зараз. Адже вже сьогодні офіційна статистика говорить про те, що 6% усіх соснових лісів країни охоплені всиханням. Прогноз невтішний, ситуація погіршуватиметься.

— Українська селекція може допомогти у вирішенні проблеми? Чи можна ввести в обіг нову культуру?

— Це питання інвестицій у наукомістку галузь. Фахівці є, і вони працюють, але сьогодні потрібні інноваційні рішення, реалізація яких потребує величезних коштів.

Як я говорив раніше, держава не інвестує в лісову науку, а вилучає кошти для вирішення інших завдань.

— Кадрова проблема існує сьогодні, на жаль, у кожній українській галузі. У чому тут особливості лісової?

— Тут є два головні аспекти цієї проблеми.

По-перше, кадрову політику, яку реалізує Держагентство лісових ресурсів, можна визначити як шкідливу, якщо не сказати — злочинну. У якийсь момент там вирішили, що людям, яких ми беремо в управлінці, не обов'язково мати профільну вищу спеціальну освіту. Але ліс — це ж складна екологічна система! Без розуміння екологічних, лісівничих, організаційно-технічних основ ведення лісового господарства можна дуже швидко зруйнувати господарство й знищити ліси.

З іншого боку, фахівців із лісового господарства в нас сьогодні готує дуже багато вишів (понад 26). (Для порівняння — в УРСР було лише два виші, які готували такі кадри.) Водночас рівень підготовки в більшості подібних закладів вельми низький — кадрів немає, бази немає, наукової школи немає, лекції читають прямо з підручника.

І це, звісно, проблема для галузі. Адже такі «фахівці» не просто демпінгують на ринку праці, вони готові на будь-які дії щодо виконання найсумнівніших наказів, на які не пішов би професіонал, що поважає себе.

Ринок продавить

— Як переконати лісокористувачів ураховувати при веденні господарства такий важливий чинник, як біорізноманіття? Чи можна змусити лісгоспи вести вибіркові рубки, берегти перестиглі ліси, звертати увагу на місця гніздування рідкісних птахів тощо — адже сьогодні лісокористування — це банальне виробництво?

— Прийоми такого успішного господарювання добре напрацьовані в Боярській дослідній лісовій станції Національного університету біоресурсів і природокористування України та в цілому ряді інших господарств країни.

Дедалі більшого розвитку набувають поступові (коли насадження вирубується в кілька етапів) і вибіркові системи рубок (рубка охоплює лише окремі дерева). У цьому випадку зберігається лісове середовище, залишаються підріст і підлісок. Створюються умови для формування більш стійких до несприятливих впливів насаджень, вони, як правило, мають складнішу структуру, складаються з кількох порід, є різновіковими.

Правильно проведені рубки практично не позначаються на біорізноманітті, їхні наслідки менш помітні мешканцеві, і вони не викликають такого неприйняття, як суцільні. Законодавча база таких рубок існує. Потрібно звільнити творчий потенціал лісничих і фахівців лісового господарства для ширшого застосування такої практики. Вдалим механізмом стимулювання переходу на такі рубки є лісова сертифікація.

— Ви представляєте в Україні Лісову опікунську раду, міжнародну організацію, що займається сертифікацією підприємств лісової галузі. Чому сертифікат FSC виявляється ефективнішим порівняно з вимогами національного законодавства — адже він із останнім часто збігається?

—Процеси, які в нас сьогодні відбуваються, — це те, через що проходила Європа в 80-х, 90-х роках минулого століття: так само громадянські активісти перекривали дороги, зупиняли машини — щоправда, тоді більше блокували імпорт тропічної деревини.

Лісозаготівельникам довелося сідати з активістами за стіл переговорів. І за кілька років було сформовано ідею та ідеологію організації, яка складається з трьох палат: екологічної, соціальної, економічної. Ця організація — Лісова опікунська рада — виробила правила й стандарти, за дотримання яких можна маркувати деревину як таку, що походить із «добре керованих лісів». Що знімає багато претензій природоохоронної спільноти та суспільства загалом.

Цікаво, що в організації сьогодні перебуває понад 800 групових членів — а легітимне рішення ухвалюється лише тоді, коли за нього проголосують щонайменше 60% кожної палати. Тобто неможливо бізнесові, великим лісопромисловцям скооперуватися, скажімо, з представниками місцевих громад, профспілками — і продавити рішення всупереч позиції екологічних організацій. І навпаки.
Якщо лісове господарство вирішило добровільно дотримуватися норм і стандартів FSC, незалежні сертифікуючі організації на кшталт Бюро Верітас проводять перевірку й оцінку. За позитивного результату господарству видається сертифікат, його продукція має право маркуватися. Своєю чергою переробні підприємства при роботі з сертифікованою сировиною також беруть на себе зобов'язання окремо її переробляти й не змішувати з сировиною іншого походження.

Товари з деревини з лісів із належною якістю управління потрапляють у торгову мережу через ланцюги постачання, які також перевіряються аудиторами. За понад 20 років існування організації сертифікати отримали лісові господарства та власники на площі понад 190 млн га у 81 країні. Це близько 5% усіх лісів світу. Також сертифікат охоплює понад 30,5 тис. переробних і лісоторговельних компаній.
І сьогодні на багатьох розвинених ринках, наприклад у Європі, складно продати продукцію без такого сертифіката. Азійські ринки, що зростають, також демонструють інтерес до цієї системи.

А от в Україні, хоча логотип FSC є на ряді товарів (найпоширеніший приклад — упаковка Tetra Pak), вітчизняному споживачеві він практично невідомий і майже не впливає на вибір ним продукту.

Але оскільки як лісові підприємства, так і переробні компанії прагнуть бути присутніми на зовнішніх ринках, площа сертифікованих лісів в Україні перевищила 3 млн га. Найбільші площі зосереджені у Волинській, Рівненській, Чернігівській і Львівській областях. Сертифікатом ланцюжка постачання охоплені 115 переробних і лісоторговельних підприємств. Їхня кількість продовжує зростати високими темпами.

Треба віддати належне засновникам лісової справи в Україні. Законодавчі, організаційні та технологічні норми суворі порівняно із загальносвітовим рівнем. 70—80% вимог стандарту узгоджується з національним законодавством. Додаткові 20—30% — це та «домашня робота» лісових господарств, яку вони мають виконати до приїзду аудиторів.

Але чому за замовчуванням не взяти все-таки національне законодавство? Проблема в тому, що наявність правильних законів ще не означає їх виконання. Кульгає правозастосування. З іншого боку, наявність незалежного аудиту сприяє підвищенню довіри в усьому світі.

— Наскільки дорожче продається сертифікована деревина, і в скільки обходиться виробникові сертифікація?

— Зазвичай цінова премія за сертифіковану продукцію може становити від 2 до 5%. Але компанії кажуть про те, що вони отримують цю цінову премію не завжди. Головний мотиваційний чинник — що деякі сегменти ринку просто закриті для несертифікованої продукції.
У собівартості кубічного метра деревини витрати на сертифікацію середнього підприємства займають близько 0,1%. Ідеться, звісно, не про ті заходи, які господарству потрібно виконати, щоб відповідати стандартам, наприклад вимоги з охорони праці. Але це інвестиції, які так чи інакше приносять результат. Дуже важливо, що такий процес вигідний і екологічним активістам, і місцевим громадам, і громадським організаціям — тепер вони отримали реальний механізм відстоювання своїх інтересів, домагаючись дотримання вимог стандарту.